Коли тобі затісно

Щойно Ештон заключив, що з зграєю порядок відносний він навів, схопив радісно Кіра за плечі і поволік в ізоляційний бокс для медитацій.

Ештон заледве дочекався, поки Кір сяде, й поволік їх обох в медитацію, пропускаючи будь яку можливу адаптацію. Ця медитація відрізнялас від звичного поняття “медитація” для Кіра. В нього було враження, що його свідомість засунули в блендер разом з тисячею думок і осколків інформації. І блендером цим був Ештон. Як впоратися з роллю якоря, коли ти маєш бути якорем такої махини??? Попри те, що Ештон відчував, що Кіру непереливки, він не став жаліти пацана. І хоч якось пробувати пом”якшити його роль. Ештон Кіра, зрештою, і не планував використовувати, як емоційну подушку від початку. З емоціями в нього все гаразд. Йому потрібен мозок Кіра. Його аналітичні здібності. Тому що уся ця купа: енергія смертних, Некрополь, лари, ядро, амулети, нові члени зграї та їх потреби… Оддин злющий алубі з його партнером, і Ештон навіть не рипнеться, аби ховати цю інформацію від Кіра – не ідіот, давно про все здогадався. Купа проектів!!! Мікроорганізми та Елізіум, Зовнішній Світ, клан Макнармерів, розвідники з їхніми приколами вже замучили: консультацій вагон. А ще Кір… Так-так там теж вагон роботи. Ештон вже має уявлення, чим його завалити… От тільки для початку треба розібратися! А Полювання в Повні? Як Ештон взагалі збирається досліджувати потреби ларів в енергії смертних?

《Зупинись, Ештон. Так діла не буде. Давай виокремимо кілька проблем, з котрими ти готовий розібратися.》- Кір вже просто благав про пощаду. Як Ештон взагалі це все в голові тримає, ще й у такому кошмарному вигляді?

《Що поробиш, Дерево Життя мене не жаліє. Звалює на мене купу усього, а я розгрібаю. Якось так.》- І Ештон певен, Дерево Життя спеціально робить завдання з кожним разом складнішим та більш різноманітним, аби тренувати Ештона. Аби він з легкістю міг впоратись з тою купою лайна, що одного разу впаде йому на головую.

《Гаразд, з чого почнемо?》- З надією, що Ештон перестане перемелювати його мозок в однорідну недієздатну субстанцію, запитав Кір.

《З того, з чим я уже встиг розібратися. Я передам тобі знання. А ти працюй над книгою, класифікуй усе. І не хотілося б тебе підганяти, але давай швидше. Мені й досі доводиться все пояснювати оточуючим.》- Ештон почувався винним, що змушує Кіра працювати в швидшому темпі, аніж йому комфотно.

《Швидше не вийде. Я й так уже в Ключ всі зчитуючі програми підключив, які тільки можна, шазарійську друкарську машинку, та кристалічні носії пам”яті. Від паперу вже й зовсім відмовився. А в цифровому варіанті не так зручно чи звично, зате швидко. І все одно не встигаю за тобою. У мене є інша пропозиіція. Давай випустимо перший том. Пробний випуск. А я продовжу роботу. Буду доповнювати перший том теж, якщо даватимеш уточнення або що. А потім зробимо перевипуск. І другі томи теж доженуть.》- У Кіра враження, що він проходить якийсь курс вищої освіти по світобудові. От тільки він перший студент у скаженого професора, на якому ставлять експеримент.

《Це ще ти до практичного курсу не дійшов.》- Веселився Ештон. Він йому влаштує тренувальний полігон. Роботи буде стільки, що Кір і мукнути не матиме коли. Хай но він тільки від Макнармерів повернеться. За скільки впораються? Ештон сподівається, не довше аніж кілька місяців.

《Окей, тепер я хоч розумію коли мені чекати піздеця.》- Кір чомусь ірраціонально не те що не боявся, а навіть з нетерпінням цього чекав. Ненормальний. Ештон веселився по повній. Добре, що вони знайшли один одного…

《Почнемо з енергії смертних…》

*

Тепер Ештон не боявся щось забути… Тепер, коли Кір ще один носій знань.

Тож Ештон виокремив від себе ті знання, що він уже встиг класифікувати з допомогою Кіра. Гаразд. А тепер слід зрозуміти і синтезувати знання, от тільки раніше він використовував для цього Храм, а зараз він використає Кіра та його пам”ять.

《Якщо дозволиш.》- Уточнив Ештон.

《Так, звичайно.》- Страшнувато було дозволяти Ештону все, що тому стрілить у голову, коли він у режимі термінатора, а свої всі сумніви і жалощі він залишив десь глибоко у свідомості Кіра… Але, все так, як хотів Кір – він знає, що від нього хочуть. Та і заслужив він таке ставлення, його ж так і не покарали за вибрики.

《Це не покарання, Кір. Ну, вже точно не за те, що ти мститися хотів. Годі про це думати. Я сподіваюсь, що ти перегорнеш цю сторінку свого життя і підеш далі. А далі тебе чекає якір. Кір, я побував в ролі твого якоря, і Науковець правий – твій якір тебе не витримає, якщо ти не навчишся його берегти. Тому сьогоднішню медитацію сприймай також як урок. Я хочу аби ти збагнув, як тяжко буває в ролі якоря.》- Мультизадачність Ештона в дії. І знання передати, і до нових висновків прийти, і піздюлів повчальних видати, і навчання по поводженню з якорями видати. І розвантажитись ментально заодно.-《До речі, залишається лише дивуватись стійкості та стабільності твоєї свідомості. Після того, що ти влаштував, я уже думав заспокоювати твою свідомість і тамувати ментальний біль. А тобі хоч би хни.》

《Хочеш сказати, що не кожна свідомість витримає такий потік інформації?》- Ця інформація може бути корисною. Це щось на кшталт особливостей, котрі повинні бути у ключа?

《Не в кількості інформації справа! А в способі її обробки! Це схоже… Ніби всі твої структури свідомості стали схожі на невпорядкований шторм! А ти сам, якимось чудом ловиш осколки на льоту і складаєш з них якийсь текст!》- Обурення Кіра йшло через край. Ештон що думає, що так мислять всі?

《Тобто в мене хаотичний спосіб мислення? Ну, добре. Годі про це. Займемось ділом.》- Ештон був уже готовий…

І щойно він отримав безмовну згоду Кіра – полинув в його свідомість. Це відрізнялось від подорожі свідомістю Храму, та разом з тим – Ештон міг зоорієнтуватися. Він дуже швидко знайшов підходяще місце – швидка пам”ять, з допомогою якої Кір… Живе? Тут усі задачі: близькі та довгострокові, ті, що виникають раптово. Суди ж є доступ безумовним та умовним рефлексам… Словом, живе містилище інформації відрізнялось від аналогічного в штучній свідомості Храму. Але… Вона була і більш багатофункціональна, лабільна і гнучка. Це не був один простір в якому матеріалізувалися думки Ештона, це було багато просторів між собою пов”язаних, що виникали з появою нової задачі, і з її зникненням – розчинялися вслід. Можливо… Це не у кожної людини так… Але Кір – дивовижний. І мозок його вражає. Це ніби багато моніторів до одного комп”ютера (а завдяки таланту Кіра, Ештон має до цього усього доступ… Кір з ним ділиться власними можливостями, навіть страшнувато. Ештон зобов”язаний бути обережним). Схоже Ештон звик до простору, що Кір йому тимчасово надав.

Варто зосередитись. Час не є необмеженим він спливає для Ештона і для Кіра.

Отже енергія смертних. І в окремому підпросторі, що тим не більше, був доступний для “погляду” Ештона з”явилася вся відсортована і класифікована самим Кіром інформація. Гівнюк геніальний. Коли тільки встиг? Ештон вдячний йому за допомогу. Та хіба це те над чим Ештон хотів попрацювати зараз?.. А над чим? Над чим він хотів попрацювати? І… Так. Ештон відчуває це. Те, що веде його. Так, як зазвичай, коли він шукає відповідь. Бачення Ключа (чи то Ментора, як казала та наяда…), шлейф подій… Те, що об”єднує всі події, що були перед цим. І в новому підпросторі неминуче з”явилася Мюреол. А саме їхній зв”язок, побудований на уламках її минулих стосунків… Як же жорстоко з боку Дерева Життя – зробити таке з дівчиною тільки для того, аби Ештон звернув увагу на цей зв”язок… Та Ештон не покине її, зробить усе, як постановив. Тож зараз Ештон насильно стер з цього підпростору усе, окрім цього зв”язку. Він називатиме його – “сльоза”.

Що ще? Сам простір. Саме те, що Ештон бачив в ненародженому Серці Пустелі. Простір для душі… О, чорт! Це і є відповідь… До того, що Ештон забув так давно, що відклав у дальній ящик – гробниця Мерін( новий підпростір. Кір не знав нічого з цього приводу, тому Ештон помістив там тільки назву.) В тому й справа! Серцю Пустелі вдавалося відокремити образи душі від самої душі, приспати, й паралізувати будь-які дії в організмі… Тому що серце мало новий простір для образу душі! Саме цього в гробниці Мерін і не вистачає. Аби все спрацювало, потрібно відокремити її образ душі від простору душі і надати йому новий простір, аж доки енергія не закінчиться. Гробниця для образу душі. А щодо равьера (новий підпростір). Саме тому у нього все так і працює – енергія проходить наскрізь і губиться у просторі між душами. От тільки вся енергія Мерін буде йти не в простір між душами (адже саму душу Ештон руйнувати не буде!), а в кристали, чи інше містилище( Ештон вже сумнівається, щодо цього методу, це ж який об”єм кристалів бути повинен!), з іншого боку, той проект, над яким працює Шона(новий підпростір), якщо врешті вдасться механізувати процес, новоутворення кристалів з появами все нової, акумульованої ще раніше Мерін, енергії – вирішить проблему.

Інше питання, як такий простір створити. Та Ештон вже має основу – розрив світобудови з допомогою ХієдХайн (новий підпростір в якому з”явилася інформація про простір, що створив Ештон в бою з Вірусом). Так. І Храм (поруч з”явився ще один підпростір в якому було все про простір душі Храму). Тобто створення простору душі можливе – і для цього потрібна енергія смерті, як вже постановив Ештон. Саме так. А з допомогою “сльози” можна буде втримати образ душі в такому просторі.

Що ж… Це буде не складно. Головне знайти спосіб створити такий простір душі. Та, на жаль, Ештон вже знає вихід – просто забрати такий простір душі. Він ще не знає як, але впевнений, що це можливо. Питання в ядрі. От чому було алубі не створити штучне? Ештон не повірить, що це не можливо. Але ж ні – забирали людські. Ештон не сердиться на це – люди були лише худобою тоді. Тваринами. Зрештою, Ештон і сам планує зробити подібне, паралельно засунувши свою гуманність в зад. Але. Не про це. Це лише перший варіант. Забрати чийсь вже готовий простір душі. Є можливість і спосіб знайдеться. Але це не єдиний шлях, і Ештон теж у цьому впевнений. Відповідь – Серце Пустелі, що формувало власний простір. Так, казати що це щось штучне не правильно, але і що це простір, що належить чомусь живому – теж не варіант. Тобто створити новий простір, зімітувавши це природне явище – можливо. Як і вкрасти цей простір. Ештон, звичайно, з вогнем грається. Ну, і… Останнє – створити штучний, як у Храмі. Простір душі Храму – не досконалий. Він не відзивається і не взаємодіє з образами душі в повній мірі (не з”являються ні ліси В”єтнамські, ні поля під місячним сяйвом, як у деяких…). Але тут ще поправку на особливості душі лара потрібно брати, у ларів простір душі не набуває усіляких форм, як у людей чи алубі. Можливо тому простір душі Храму незмінно порожній – адже у ному поселилася душа лара…

Якщо ж говорити про амулети вцілому, адже, Храм це теж по своїй суті амулет… То, що ж виходить? Потрібне ядро. І ще два підпростори з”явилися, доповнені, звісно, інформацією від Кіра. Упустимо весь цей бруд, пов”язаний з ядром. Воно потрібне для створення амулету, і це факт. Воно потрібне для утворення волі, без якої яка б структура грандіозна не була, вона залишиться нерухомою, недієздатною.

Але ж амулети Ештона діють! І без ядра! Хоча… Амулети Ешона сформували власну свідомість, і волю формували в обхід природі, по суті – з почуттів та емоцій своїх носіїв. Тобто вони, по суті, використовували волю носіїв… А це виснажливо для носіїв, не раціонально – витрачати волю для роботи амулету, окрім того небезпечно. В усіх розуміннях. Навіть якщо волю не враховувати. І до чого це все? Велика спокуса це все видалити звідси, тому що Ештон не бачить логічного зв”язку, з попередніми даними. Та… Ештон відчуває… Шлейф… Ну, гаразд. Нехай побуде поки що.

Стоп. А, власне. Який зв”язок. Що об”єднує усе це: образ душі, простір душі, прив”язка образу душі до простору душі, свідомість, ядро… Це все – складові живого… організму? Істоти? Просто того, що може називатися живим і тим, що може… Що може? А що може… От тварини. Тварини теж живі, але вони не мають дечого. Чогось важливого, зрештою, вони не є… Чорт… Хвіст думки Ештон бачить, а зловити не може… Дерево Життя, мабуть від нього забагато хоче… Чорт! Дерево Життя! Саме так! Ті істоти, що можуть приєднатися до Дерева Життя! Саме про них і мова! Вони повинні бути живими. Тут Ештон певен. Наяда, що була в Серці Лісу не була приєднана до Дерева Життя. І зависла між життям і смертю. Тут немає жодних сумнівів. Але Ештон може перевірити – під”єднається до Дерева Життя якось і перевірить… Але не зараз.

《 З глузду не їдь! Яке ще Дерево Життя! Сам казав, що це небезпечно! Вір своїй інтуїції, чи що б воно не було! Наяда не під”єднана до Дерева Життя і крапка. Не треба в нетрі лізти!》- Добре Кір, дякую. Але не збивай з думки!

《Ага, а ти за смертю не бігай. Вожак, хрінов.》- Кір тим не більше, заважати не хоче. Просто хоче, щоб Ештон заради дурниць не ризикував життям. Хех, ну, Ештона заносить часом тут не посперечаєшся… Але про що це він?

Так, точно!!! Те, що Ештона мучить, жити не дає! Те, що об”єднує людей, алубі, ларів, наяд, може й інших, кого Ештон ще не зустрічав! Здатність приєднатися до Дерева Життя!

Ештон був собою задоволений, як ситий кіт. Не на дарма він Ключ. Таки дотягує до вимог…

Точто – точно! Вимоги, які стоять перед істотою, що може бути під”єднана до Дерева Життя: вона повинна бути живою, тобто мати живе тіло, повинна мати душу (тобто необхідний мінімум складових: образ душі(чи образи), що зв”язані з простором душі,свідомість (нормального рівня розвитку, аби мати змогу формувати зв”язки з оточуючим світом, а відповідно і знайти місце на Дереві Життя, ось чому тварини і не підходять в достатній мірі, навіть розумні тварини. Вони не здатні визнати Повелителя. Не здатні відчути Дерево Життя. Не достатньо мати сім”ю, потрібно мати змогу відчувати єдність з усією своєю расою, ідентифікувати себе як істоту, що належить до якогось народу чи раси), і, як уже Ештон недавно зрозумів, ця істота повинна мати свою власну волю (не обов”язково ядро, інші структури, що замінять його), а може і не лише її… Суть в тому, що істота повинна мати те, що дозволить залишитись собою, навіть під впливом Дерева Життя. Наприклад, Повелитель повинен мати достатньо сильну душу, аби Воля Повелителя, не затьмарила його індивідуальність. І… кожен підданий Повелителя, повинен мати достатньо сильну душу, аби Воля Повелителя, що приєднує цього підданого до Дерева Життя, не затьмарила його самого. Тобто не можна взяти кого небуть і зробити його князем, тому що він просто не потягне, і Воля Повелителя для Князя просто затьмарить його, і буде капець істоті. А от на підданних поза зграєю Повелителя, вплив і зовсім слабенький, а значить вони можуть мати не таку сильну душу, аби витримати такий вплив. Та, вплив все ж є. І якийсь мінімум сили бути повинен. Тобто сила душі. Ештон думає, що сюди варто віднести не лише волю, та що ще не знає. Тому так і назве – сила душі.

Ну, і? Куди це все приткнути? Ні, Ештон примінення знайде: амулети, гробниця, зграю формувати грамотніше буде, і брати в зграю всіх підряд не можна, договори – тут теж знання основ знадобиться, рашаз – це ще йому на голові висить.

Але, щось Ештон побоюється, що не для таких дрібниць усі ці знання щодо свідобудови йому потрібні…

***

Перше, що Ештон відчув, коли отямився після медитації – Кіра. Він лежав на спині, віддихувався, очі він ховав в руці, в згині ліктя, ця ж рука була стиснута в кулак, а все інше тіло безсило валялося на підлозі. Синхронізація йому важко дається, після всього, що йому Ештон влаштував: спочатку смерч з уламків інформації, розтріпаних почуттів Ештона, та безлічі спогадів, потім передача інформації і обробка в якийсь нормальний вигляд, а потім ще аналіз з використанням розумових здібностей Кіра та його пам”яті замість простору для медитацій… До речі. Може зробити собі такий амулет – простір для медитацій? Річ корисна. Й без ядра можна обійтись. Кіра так використовувати точно не вийде постійно… Ще й потренується створювати простір душі.

Ештон ліг поруч з Кіром, поклав його на бік, та обійняв з-заду: вирівнював його біоритми, наповнював енергією, вирівнював емоційний фон. Словом робив все, що міг аби малому жилося легше.

– Я за це не вибачатимусь.- Чомусь ця фразочка сама на вуста лягла. Ештон згадав, як несвідомо використовував Мерін у якості якоря під час перших своїх медитацій. Вона завжди повторювала йому, що за подібне не вибачаються. Чому? Та тому що це все одно, що вибачатися перед дівчиною за те, що ви пішли на побачення, за те що ти виявивя надто розумним, емоційним, чи чутливим. За свою душу, за свої думки і за свої почуття – не вибачаються. Не вибачаються за зв”язок. І за те, що ти відкриваєш перед кимось душу – теж не вибачаються. Тебе або приймуть, або ні. От і все.

А Кір… Кір все ще може йому відмовити. Все ще може не прийняти. Чи переживає Ештон? Чи боїться його втратити? Так, що таїти від самого себе? Та… Ештон знає точно – що відпустить, що дозволить йому піти, що в нього на це вистачить сил.

– І не треба.- Наче думки прочитав. Кір вже почувався нормально, мабуть, і сам собі допоміг, як вміє – піснею душі.

– Ти зробив це щойно?- Вирішив Ештон перевірити теорію.

– Що?- Зацікавився Кір.

– Пісню душі. Те, як ти свідомість заспокоюєш свою? Ну, і не тільки свою…- Спробував пояснити Ештон.

– Ахаха. Який же поетичний у тебе дар, все таки.- Посміявся з нього Кір, зовсім не кепкуючи, тепло. І Ештон радіє за малого, що в нього прокидаються подібні емоції, він пам”ятає їхню першу медитацію, коли Кір не міг витримати звичайний для Ештона вияв любові. Тепер же до подібного він став звичний. І сам вчиться любити, і Ештон бачить – виходить. І душа його радіє за малого.- Так, добре що маю таке в запасі. Інакше б лежав тут і відхекувався б, як лар після полювання.- Тут вже посміявся Ештон. Вдале порівняння.

– Вожак, все добре?- В кімнату зайшов Акелар.

– Так, добре. Просто важка у нас медитація була. Спатимемо сьогодні разом всі. Мюреол обов”язково поклич.- Одразу поліз з розпорядженнями Ештон.

– Так, я скажу зараз. Усі вже давно завершили. Вас чекали.

***

Вся зграя спала разом. Ейнар та Ланс пішли додому, вирішили що спатимуть з зграєю після договору чи ради, а поки спатимуть з старою зграєю. Тіснувато в спальні стає, ой тіснувато…