Глава 9

Я опритомнів на підлозі в тому самому місці, де мене відправили в минуле. Я встаю, усвідомлюючи, що все пережите вже позаду. Я почував себе таким щасливим, що важко стримати емоції.

– Ацуші-кун! – я почув голос людини, минуле якої мені довелося побачити у всіх фарбах і взяти в ньому участь. – Ацуші-кун, ось ти де…

Я підриваюся з місця і втикаюсь у плече справжнього Дазай-сана, поки з моїх очей ллються сльози. Він різко зупиняється і після кількох секунд усвідомлення кладе мені руку на голову. “Все позаду, Ацуші… Все позаду…”, – заспокоює мене він. Мені більше не треба ховатися, більше ніякого тиску та жорстоких вбивств. Все залишилося позаду… Плач стихає, дихання вирівнюється, я приходжу до норми.

– Нам треба йти, Ацуші-куне. Злочинець все ще поряд, – я підводжу голову, поки Дазай-сан озирається по бокам.

– Я… Я помщуся йому за те, що він зі мною зробив. Він обов’язково поплатитиметься за це, – я відходжу від Дазай-сана, витираючи сльози рукавом.

– Що ж, – Дазай-сан обертається і прямує у бік виходу, – скоро у тебе з’явиться така можливість. Тільки, тримайся за мною. Ти ж не хочеш вирушити туди ще раз? – я не встигаю набрати повітря, щоб відповісти, як він продовжує. – Я і так знаю твою відповідь, можеш не говорити. Ми переможемо його.

Я виходжу з місця, де вперше зустрівся з тим загадковим еспером, і сподіваюся, що пережите у тому світі більше ніколи не повториться.

Дазай-сан приводить мене в якесь занедбане місце через пів міста і зупиняється. Я вирішую не питати його про те, куди ми прийшли. Навряд чи Дазай-сан привів би нас у неправильне місце. Напевно, злочинець десь тут.

– Тепер можеш здатися, Муракамі-куне. Я знаю, що ти тут. Ти не втечеш цього разу.

Я чую, як хтось зіскочив на землю і довгими кроками прямує до нас. Вийшовши з тіні, мені нарешті вдалося добре його розглянути. Це був чоловік середньої статури і виглядав він трохи нижче за мене. Він мав чорне, як смоль, волосся і блакитні очі, що сильно виділялися на їх тлі. На його обличчі була сяюча самовдоволена посмішка, яка надавала йому дуже гордовитого вигляду. Він наважується відповісти на фразу Дазай-сана провокацією:

– Так, буде дуже незручно, якщо агентство втратить ще одного співробітника, вірно? Ти теж еспер, так? Тобі це все одно не допоможе, попрощайся з цим життям!

Він кидається у бік Дазай-сана і хапає його за горло. Піднявши його однією рукою, він дивується:

– Що? Чому ти ще тут? Що ти зробив із моїм даром?!

Я розумію, що це мій шанс і за допомогою лап тигра роблю випад у його бік. Я відкидаю його своїм ударом, і він вбивається у стіну з гучним звуком.

Піднявшись на ноги після мого удару, він помічає мене і його голос стає настільки пригніченим, що його ледве вдається зрозуміти:

– Як?.. Як ти зміг вибратися? Мій дар… Що ти зробив?

– Я скасував твій дар, будучи в тому світі. І через тебе мені прийшлося пережити те, що тобі і не снилося!

Після моїх слів він опустив погляд і видав слабкий смішок:

– Хах. Отже, мій дар не такий бездоганний, як я думав. Мабуть, ти пройшов особливим шляхом, раз зміг вибратися. Мій да*кхе*, – він почав кашляти кров’ю від мого удару, – я… програв…

Він вирубився і впав на землю.

– Тепер ми можемо його забирати, Ацуші, – Дазай-сан підходить до злочинця, щоб точно переконатися в тому, що він непритомний.

Я чую поліцейські сирени на вулиці. Цей кошмар закінчився і тепер він нікого більше не викине з цього світу у минуле. Мені пощастило, що я зміг зустріти Дазай-сана, який обнулив його дар, але тепер дар повинен деактивуватися, оскільки він непритомний, так? Від цих думок мені стає легше.

Поліція забирає Муракамі, і ми вирушаємо назад до агенції.