П’ять сторінок спогадів

— Як думаєш, якщо я все одно потраплю до директора, може мені заодно попросити його перевести мене до музичного класу? Завжди хотіла вивчати магію бардів. — Ні з того ні з сього почала розмову Іда. Рейн лише спантеличено подивилися на неї.

— По твоєму, директор Фауст дозволить? Не схоже, щоб він пробачив тобі всі витівки.

— Ну, тоді дочекаюсь коли він на пенсію піде.

— Цьому не бувати. Мені здається, він ніколи цієї школи не покине.

Іда лише хіхікнула.

— І то правда. Тоді спробую його вмовити. Раптом шантаж спрацює – не думаю, що він захоче вдруге побачити в учительській сумці величезного слимака. — Дівчинка знову засміялася, у відповідь на що Рейн лише підняли одну брову. Іда вкотре втряла в халепу, а саме – бійку. Сталась же вона по підставі розбіжностей в думках: Іда посперечалася з Даріусом з треку мерзот, котрий переконував її в необхідності системи ковенів. Дівчинці ж вона ой як не подобалась(хоча вона все ж мала всі шанси вступити в Імператорський Ковен), і цілком можливо, що проста суперечка переросла в дещо серйозніше й травматичніше, по причині чого Іда й сиділа зараз під дверима директора. А Рейн… А що Рейн? Вони знали Іду не так давно, але вирішили прикрити її перед директором. Все одно альтернативою було йти на урок, де довелось би виступати перед однокласниками

— Ти ж навіть заклинань бардів не знаєш.

— Посперечаємося? — Іда посміхнулася, звернула свій погляд на скрипку Рейн і спритно взяла її з рук барда, ті навіть заперечити не встигли. Їм довелося лише спостерігати, як Іда намагається, взявшись за струни, зручно розмістити інструмент і робить кілька фальшивих акордів. Музикант обурено спробували повернути скрипку, але Іда вже почала грати. Яке ж було здивування Рейн, коли раптом заграла не така вже й огидна музика, а предмети довкола злетіли в повітря. Це було дивовижне видовище.

— Хех, я все одно погана в цьому. — Незабаром відьма повернула Рейн скрипку, а ті не могли відвести погляду від неї.

— Це було класно. Де ти навчилася?

— Ну, у вільний час вивчаю різні види магії. Ось дивись — Іда зробила нехитрий рух рукою, і на її плечах затанцювало два крихітні клони самої себе. Це було найпростіше закляття ілюзії, яке швидко розвіялося, але навряд чи хоч одна відьма на Кипячих Островах мала сміливість змішувати різні види магії.

— Навчи. — Слова злетіли з губ Рейн самі, так вони були заворожені. Іда хитро посміхнулася, ніби й чекала на таку реакцію.

— Тоді навчи мене грі на скрипці. Може закляття бардів я й знаю, а звучить все одно відстійно.

— Згода!

***

— Виглядаєш нервово.

— Хіба?

— Умгу. Нервуєш перед Громом? — Іда уважно зазирнула у зелені очі Рейн, і ті відвели погляд. Юна відьма не припинила допитувати: — Вже когось запросили?

— Від твоїх питань легше не стає.

— Охоче ​​вірю, але не заспокоюся, поки не дізнаюся відповіді.

Рейн лише зніяковіли і не наважувалися подивитися на аж надто цікаву подругу.

— Гром нескоро, я ще встигну декого запросити. Якщо захочу… — Перш ніж Іда встигла запитати, кого ж, Рейн продовжили, – А ти з ким підеш?

— Так я без поняття, мене Аладор запрошував, але я відмовилася. Я ж то бачила, як Одалія на нього заглядається, не хочу їм роман псувати. Та й аж надто нудний він, весь такий правильний і педантичний, аж тошно.

— Ясно… Слухай, кхм, а я на твою нудні? — Раптом спитали Рейн, Іда спантеличено на них подивилася.

— Ти? Ні, ти класні.

Її перервав наполегливий стукіт у кімнату.

— Ідо, відкривай!! Я знаю, що ти там!

— Провалюй, у мене урок скрипки з Рейн!

— Це важливо!

Іда зітхнула і відчинила двері простим порухом руки. В кімнату відразу ж увійшла Ліліт, привіталась з Рейн і почала очима моніторити кімнату сестри.

— Щось шукаєш?

— Так, ти не бачила мій гаманець?

— Нє-а, а що? Загубився?

Ліліт кивнула.

— Так, я прийшла зі школи та не змогла знайти. Я вже скрізь шукала, лишилася тільки твоя кімната. — безнадійно сказала Ліліт, нахиляючись щоб подивитися під шкарпеткою, що валялась на підлозі. Потім вона почала перебирати полиці, з яких почали валитися невпорядковані книги, папірці та блискучі фантики від цукерок.

— Ее, мою колекцію мотлоху не чіпати. Там точно твого гаманця немає.

— Потрібно скрізь подивитись. Та й пошуки тривали б менше, якби ти хоч іноді прибиралась в кімнаті. Хоча б перед приходом гостей. — Ліліт жестом вказала на Рейн, які весь цей час сиділи нижче трави тихіше води. Взагалі дівчина вже звикла до того, що час від часу вони приходять до її сестри і разом практикують магію або просто спілкуються, це стало буденністю після того інциденту з бійкою, а чи й ще раніше.

— Ліліт, а ти не думала, що хтось міг твої гроші вкрасти? — спитали Рейн.

Сестри Клаторн переглянулись.

— Тоді кому б це спало на думку?

— Безсумнівно, Одалії! — впевнено сказала Іда.

— Хіба вона не ідеальна учениця? Думаєш, вона здатна? — недовірливо запитали Рейн

— У тому й суть, що найідеальніша і її ніхто не запідозрить. Але я знаю, яка вона насправді і як з першого дня не порозумілася з Ліліт. А нам її ще й в приклад ставлять, цю заучку з класу оракулів і її кавалера-мерзотника…

Раптом очі Іди заіскрилися хитрим вогником. Дуже підозрілим та дуже небезпечним.

— Точно, мерзоти! Я знаю як надати їй урок, раджу завтра бути обережними біля їдальні.

— Чекай, що ти замислила? — спитали Рейн.

— Жорстоку помсту! — засміялася відьмочка, а Ліліт спантеличено подивилася на молодшу сестру.

— Але ми навіть не знаємо, що це вона гроші вкрала.

— Є інші варіанти? Можу дати вам двом час до завтра, щоб знайти винного, або за замовчуванням вирішимо, що це Одалія і я здійсню свій план. Вперед, детективи, а я піду готуватись!

Іда швидко чкурнула з кімнати, залишивши Ліліт та Рейн.

— Ой не подобається мені це…

Наступного дня Рейн та Ліліт чекали як Судного. Кожну перерву вони ходили як на голках, ніби ось-ось має статися щось незворотнє. Іда щось задумала, а це майже завжди означало хаос і розруху. Але на подив навіть до третьої перерви не сталося нічого дивного, тільки Іда ходила загадкова і хитро посміхалася. Це й не давало Ліліт спокою, тому вона підстерегла Рейн біля музичного класу і поділилася переживаннями:

— Я навіть спробувала вплинути на неї, як старша сестра, розумієш? Сказала, що ті п’ять равликів у гаманці не варті зруйнованого Гексайда, а вона знаєш що? Либитися і каже, що не розуміє, про що я. Так я й повірила!

— Так, Іда — агент хаосу. Але якщо вона щось замислила, її ніяк не зупинити, вже повір. Тож краще просто змиритися і чекати на момент ікс, ми вже нічого зробити не зможемо. Тим паче – чого нам боятися? Іда ж не дурна, навряд чи її витівка вийде з-під контролю. Взагалі вона дуже розумна. І смілива. І чаклує добре. — очі Рейн забігали туди-сюди, тоді як погляд Ліліт був скептично-похмурим. — Вибач, не можу говорити. Я запізнююся до їдальні.

Незграбно схопивши скрипку (Ліліт готова була посперечатися, що брати її з собою взагалі не потрібно було) Рейн побігли ліворуч коридором. А потім схаменулися і повернули вже праворуч, у бік їдальні.

Ліліт по-доброму треба було піти за ними, але вона вирішила пообідати вже на наступній перерві зі старшокласниками. Вона завжди робила так, щоб здаватися на вищому рівні, аніж ровесники.

Юна відьма сперлася на шафку і почала повторювати параграфи підручника з зіллєваріння. Її непомірно дратувало те, що Іда могла й не читати книгу, а все одно здавала контрольні виключно на високі бали. Напевно, це тому, що вона собі шпаргалки постійно пише – он навіть дала Ліліт дві про всяк випадок. Здається, вона поклала їх у кишеню. Зрозумівши, що зубрінням нічого добитися не вийде, Ліліт вирішила звернутися до цього методу і почала ритися в кишені. Яке ж було її здивування, коли звідти випало не тільки два папірці, а ще й той самий гаманець! Дівчина аж обімліла і одразу перевірила його на наявність грошей – усі равлики були на місці. Виходить, гроші ніхто не крав, вона просто не додивилася і протупила (як би не хотілося це визнавати). “Чорт!” — пробурмотіла вона собі під ніс і кинулася в їдальню, щоб повідомити сестру про знахідку. Бігла вона швидко, бо раптом Іда вже встигла здійснити свій план? Незрозумілі крики з їдальні сповістили, що так і сталося.

— Чорт, чорт, чорт! — Знову вилаялася Ліліт і спробувала відчинити двері, але зсередини їх ніби хтось тримав. Тоді дівчина плюнула й застосувала закляття, що вмить вибило їх.

Спочатку вона побачила величезну фіолетову мерзоту, що перекрила вхід. У серці Ліліт оселилася фальшива надія на те, що це не її сестра влаштувала – ну, не стала б Іда використовувати магію іншого треку? Вона б побажала і залишитися з цією думкою, але знайомий голос, що наказав мерзоті відійди, розвіяв цю надію. Погляду Ліліт постала Іда, що стояла на столі в оточенні суцільного хаосу – школярі навколо, які сподівалися нормально поїсти, відбивалися ложками, виделками та тарілками від фіолетових істот. Найіронічніше, що більшість учнів тут було саме з класу мерзот – Одалія, Аладор, Даріус та ще парочка дітей. Серед них виділялася лише червона форма Рейн. Бард сиділи подалі від усіх і перебирали струни магічної скрипки, тим самим намагаючись прибрати зі свого шляху хоча б кілька монстрів.

— Лілііі! — Іда привітала сесру самовдоволеним тоном і хитро посміхнулася.

— Ідалін, що ти твориш?!

— Чого? Не чую, надто шумно!

— Ггх!

Щоб достукатися до сестри, Ліліт дістала гаманець із кишені та посвітила ним прямо перед носом Іди.

— О… Знайшовся?

Відьмочка виглядала навіть розчарованою, бо їй зіпсували таку чудову витівку.

— Добре. Мерзотності, відпустіть учнів. – Іда діловито змахнула вказівним пальцем, але нічого не сталося. Ліліт напружила плечі.

— Я наказую вам, відпустіть їх! — суворішим тоном сказала вона. Нічого.

— На них закляття не діють! — заволав Даріус з другого кінця їдальні. Його мерзота, що, ймовірно, до цього служила персональним помічником, під чарами збунтувалася проти господаря. Власне, це Іда і ставила за ціль, ось тільки не врахувала, що і її мерзоти слухати теж не будуть.

Очі Ліліт панічно забігали.

— Що робити будемо?

— Все не так погано, я…

Договорити дівчинка не встигла, бо їй в обличчя прилетів чийсь обід. І прилетів з немалою такою силою, бо вона не втрималася на столі і, втративши рівновагу, плюхнулася на підлогу.

— Та це справжнє повстання мерзот! — Чи то налякано, чи то захоплено пробурмотіла Іда. Тон голосу Ліліт не могла розібрати через шум навколо. Безневинна битва їжею ставала дедалі небезпечнішою.

Ліліт допомогла сестрі піднятися і сказала:

— Це не може так продовжуватися, я покличу Бампа.

— Настукати на мене хочеш? — обурилася Іда. — Нагадую, це я заради тебе влаштувала!

— Я не просила тебе про це. — прошипіла Ліліт. — А директора я хочу покликати для того, щоб він насамперед розрулив усе це.

— Та я впораюся сама!

— Як ти впораєшся, якщо на цих тварюк не діють закляття?

— Придумаю що небудь.

Секунду потому тільки присутність старшої сестри поруч не дала Іді викрикнути добірну лайку – вона ледь ухилилася від тарілки, що полетіла в її бік.

— Окей, гаразд, клич Бампа. Я поки що спробую звідси інших вивести. Не пропаду.

Ліліт кивнула, і, кинувши останній погляд на сестру, вибігла з їдальні. У цей час Іда, озброївшись ложкою та парочкою магічних трюків, кинулася “в бій”. Насамперед вона звільнила Одалію, яку не відпускала велика мерзота.

— Не дякуй.

— І не збиралася.

— Яка ти добра. У будь-якому разі біжи, а я тут з рештою розберуся.

Не будь Одалія такою наляканою, вона б ще посперечалася, але цього разу послухалася слів Іди і з усіх ніг кинулася з їдальні. Тепер дівчинка озирнулася на предмет інших потерпілих, і помітила, що більшість школярів вже успішно покинули їдальню.

— От і добре! Гей, ви двоє біля входу, дожовуйте свої бутерброди і йдіть, тут небезпечно! — Останню фразу вона адресувала меншокласникам, які сиділи за першим столиком і явно не звертали уваги на те, що відбувалося навколо.

— Ми ще не доїли. — відповів один. Другий із набитим ротом додав:

— У нас ще перерва.

— За яку ці монстри відірвуть вам макітри і зжеруть мізки? — крикнула їм Іда явно перебільшену нісенітницю, сподіваючись, що це спрацює, проте хлопці залишалися на своїх місцях, тоді як на гучні слова звернули увагу самі мерзоти й обернулися на винуватицю витівки. Хороші новини – дітям навряд чи загрожує небезпека, погані – вона загрожує Іді. Дівчинка нервово ковтнула і зиркнула на монстрів, один з яких в наступний момент схопив її за ногу і підняв у повітря.

— Аа! — скрикнула вона, але швидко зорієнтувалася і застосувала закляття, що миттєво розквасило монстрові обличчя. Проте разом із ним прийшло двоє інших, вони оточили відьму. Вона почала відступати назад, доки не вперлася в стіну. Кілька разів вистрілила по мерзотах закляттями різних типів, але спрацювало лише кілька. Та й цього було недостатньо, вона виявилася загнаною в глухий кут.

Коли здавалося, що відносно сумного фіналу не уникнути, хтось позаду повалив одного з монстрів так, що той упав обличчям униз прямо перед ногами Іди. Коли інші монстри озирнулися, і варто помітити, були вони досить неповороткими, її хтось схопив за руку і потяг під стіл, вона навіть здивуватися не встигла.

— Рейн? — прошепотіла вона, коли змогла нарешті побачити свого “рятівника”.

— Тсс. — Жестом Рейн показали, що треба мовчати, доки монстри не підуть. Іда кивнула, і, підібгавши коліна, обперлася на ніжку столу.

Друзі сиділи так хвилин п’ять, чуючи краєм вуха як зверху нишпорять мерзоти в пошуках учнів, що залишилися. Іда пирснула сміхом, уявляючи їх здивування після свого різколо зникнення, але Рейн лише осудливо глянули на неї, мол монстри почують і розсекретять їх укриття. Але чи справді цей погляд був засуджуючим? Від нічого робити Іда почала вдивлятися в обличчя Рейн, і не сказати що вона могла прочитати на ньому хоч якусь емоцію, але найближче до дійсності було, швидше за все, сум’яття і страх. А ще вони перебирали в руках якийсь папірець, що явно до цього пролежав у кишені.

Іда зосередилася на тому, щоб прочитати ще хоч щось на обличчі Рейн, і ті помітили її увагу, проте всіма силами уникали зорового контакту, звертаючи його або на листок, або кудись убік. Іда схилила голову і навіть легенько штовхнула Рейн пальцем, питаючи “все ок?”

— Так, так. — прошепотіли вони. — Але…

Рейн замялись.

— Що “але”?

— Якщо не зараз, то ніколи. Уф. Іда… я… ми… Ти підеш зі мною на Гром?!

Остання фраза злетіла з вуст Рейн так швидко і голосно, що вони затулили рота долонею і заплющили очі. Іда ж відкрила свої широко-широко, але не встигла нічого відповісти — на гучний звук обернулася якась мерзота і на раз-два схопила Іду, діставши її з-під столу.

Повиснувши в руці цього монстра вниз головою і втративши надію вибратися, краєм ока вона помітила, як інша мерзота схопила Рейн. Проте робити з ними монстр нічого, схоже, не збирався, просто дивився на здобич. Скориставшись моментом, Іда крикнула:

— Схоже, все, що нам залишилося, це чекати допомоги. А поки я перепитаю, ти справді щойно запросили мене на Гром?

Не дивлячись на не дуже зручне положення – так само вниз головою в руці фіолетової гидоти – Рейн змогли відповісти:

— Т-так. Що ти думаєш щодо цього?

— Я згодна!!

Настав час для Рейн дивуватися. Так-то вони встигли пожалкувати про свою пропозицію відразу, як тільки вимовили її – тим паче, що це сталося мимоволі, майже само собою. Справа в тому, що вони були впевнені, що у них зовсім немає шансів якось станцувати з Ідалін Клаторн, настільки привабливою, розумною і просто кращою у всьому. Тож і боялися пропонувати. Але чомусь все тримали в руках папірець з нехитрою фразою: “Іда, чи підеш ти зі мною на Гром? P.S. Я зрозумію, якщо ні P.S.S. І з жалю не варто згоджуватися P.S.S.S. І май на увазі, що танцювати я не вмію”. І чомусь випалили частину того, що було там написано, у самий невідповідний момент!

— Правда-правда? Ти? Хочеш піти зі мною? На Гром?

Іда видала смішок, на який обернулась мерзота, що схопила її, але Іда просто штовхнула її рукою, мовляв, “не зараз”. Здавалося, вона таки давно могла звільнитися з хватки цієї мерзоти, але висіння догори дригом приносило їй задоволення.

— Хочу, дуже! Це буде круто!

Іда усміхнулася, що не залишало сумнівів у щирості її слів, на що Рейн залилися рум’янцем, але цього разу погляду не відвели. Друзі дивилися один на одного кілька секунд, і жоден з них не хотів переривати зоровий контакт. Навіть мерзотності, здавалося, розуміли значення тиші, що нависла між ними.

От би цей момент тривав вічність.

— Що ви ще тут влаштували?!

За цим криком послідувало падіння Іди і Рейн на підлогу, бо гидоти під дією чиїх чарів послабили хватку і розлилися фіолетової жижею на підлогу. Іда піднялася першою, і, обтрушуючись від липкої рідини, обернулася на замісника директора – Бампа, що увійшов до їдальні. З-за його спини з’явилася Ліліт. Вона таки привела допомогу, ось тільки запізно.

— Клаторн, Вісперс, як це називається?! — Вчитель явно був лютий. — Мало того, що завдали величезної шкоди майну школи, влаштували переполох і налякали купу учнів, то ще й чаклували не профільною магією! Якщо від Іди я цього очікував, то Рейн… Не маю слів. Я зараз же зв’яжуся з вашими батьками.

Рейн присоромлено схилили голову, а Іда підбадьорливо прошепотіла:

— Це він так залякує, але нічого не зробить. Я не вперше витівки влаштовувала, і щоразу сухою з води виходила. Тож не парься, вже завтра все забудеш.

Від думки про “завтра” Рейн справді стало легше. Завтра. Завтра буде Гром. Це буде найкращий день в їхньому житті!

— І, звичайно, я не можу залишити вас обох без покарання. — примруживши очі, продовжив Бамп. Здавалося, він навіть чув, про що шепотілася Іда, але виду не подавав. Також і вона показувала, що його промови їй до лампочки. — Найменше, що я можу зробити — це заборонити вам завтра йти на Гром з усіма. Замість цього ви прибиратимете в їдальні після цього розгардіяшу, що сьогодні влаштували. Мені здається це справедливо.

Оце вже проблема. Велика така проблема. Іда миттєво пожвавішала і обурено глянула на замісника директора.

— Ви не можете! Ні! Взагалі-то я маю право піти на Гром, і ви не повинні його у мене відбирати!

— А ти не повинна була влаштовувати тут такий погром. Якщо ти не хочеш, щоб я провів розмову з батьками, доведеться мене послухати. Вісперс, тебе це теж стосується.

Іді і Рейн нічого не залишалося як кивнути і розчаровано перезирнутися.

— Я чекаю, щоб ви написали пояснювальну, і до кінця дня хочу бачити її на столі.

З кожним словом Бампа образа Іди посилювалася, але вона знала, що вдіяти нічого не зможе – і справді провинилася, й тепер має віддуватися за свої вчинки.

— Завтра приходьте до школи за годину до уроків, щоби розпочати прибирання їдальні.

Але чому Бамп вирішив обрати саме таке покарання? Коли Рейн нарешті запросили Іду на Гром, і начебто все йшло чудово!

— А так, і не забудьте вибачитись особисто перед усіма постраждалими.

Іда несвідомо стиснула руки. Злість усередині наростала – скільки директор її не карав, відьмі було однаково, але точно цього разу. Це так нечесно!

— Містере Бамп, вибачте… Моя сестра не винна, це моїх рук справа! — несподівано заступилася Ліліт. Здавалося, всі четверо присутніх, включаючи її саму, не одразу повірили своїм вухам. Іда здивовано глянула на сестру.

— Я вибачаюсь?.. — перепитав Бамп.

— Це через мене такий розгардіяж. У мене вкрали гроші, але вони були просто в гаманці. І Іда вирішила помститися. Я… Попросила її про це, ось! Тому якщо хтось і винен, то це я.

Рейн та Іда ошелешено перезирнулись. Бамп недовірливо поглянув на Ліліт.

— Я маю відпрацювати їхнє покарання. — впевнено сказала вона, дивлячись директорові у вічі.

— Ліліт, ти одна з найдисциплінованіших учениць, на відміну від твоєї сестри. Я не можу повірити, що ти можеш бути причетною до цього.

— Але це так. Або у вас подвійні стандарти, і ви відразу починаєте звинувачувати Іду у всіх бідах, тільки тому що вона і раніше встрявала в неприємності? Це дуже неправильно. Рейн також непричетні. Відпустіть їх на Гром.

Бамп заскрипів зубами, і пильно оглянув усіх трьох учнів згори донизу.

— Так тому й бути. Але якщо завтра до обіду тут не буде чисто… Я ще придумаю, що тоді влаштую. А поки йдіть на уроки, вже давно пролунав дзвінок.

— Добре, директоре.

Бамп поспішно пішов за допомогою закляття, залишивши друзів посеред їдальні. Декілька секунд вони просто дивились один на одного, але Іда таки порушила тишу:

— Ліліїїт! Ти найкраща сестра на світі!! Дякую-дякую-дякую!

Вона міцно обійняла сестру, правда, випадково забруднивши ту залишками мерзоти.

— Але, в такому разі, ти сама не підеш на танці… — Рейн не розуміли, чому вона так вчинила.

Ліліт просто усміхнулася:

— Я зрозуміла, що вам двом потрібніше. Тим паче мені навіть нема з ким йти. Ну і на випадок, якщо Бамп захотів би зробити мене королевою Грому і змусити боротися зі страхами, я буду тут боротися зі сміттям. Це все ж таки в рази краще

***

Іда переглядала фотоальбом, який напрочуд добре зберігся навіть через стільки років. Деякі сторінки все ж таки були пом’яті, але це не заважало читати записи там або переглянути фотографії. Ось на цій зображені Іда з Ліліт після перемоги над Гландусом у Граджбі. А це перша їхня спільна фотка з Рейн. На ній вони закрили обличчя рукою, а Іда відволіклася на щось за кадром – безумовно, фото невдале, але навіває спогади. Іда з ніжністю провела рукою по сторінці і готувалася закрити альбом, як раптом зі склеєних сторінок випала ще одна фотокартка. Іда ошелешено подивилася на неї, і в грудях ніби щось кольнуло. Це ж спогад із того самого Грому. Іда в яскраво-червоному, навіть ближче до бордового костюмі, Рейн в елегантній блакитній сукні.

— Ми тоді майже не потанцювали нормально. — хмикнувши, прошепотіла Іда. О, ні, вона не шкодувала про це. У неї були чудові спогади про той день. Спочатку Рейн ніяк не могли набратися сміливості та запросити її на танець, а вона розважалася тим, що непомітно підливала яблучну кров у пунш. Але танець таки трапився – незграбний, можливо безглуздий, але найкращий із усіх в житті Іди.

На жаль, вона так і не повторила його.