Угода та нова сторінка в житті

Лютий 1986 року.
Місяць пройшов як у тумані. Вальбургу, навіть після смерті фатально красиву і струнку, одягли у красиву темно-зелену  сукню та поховали в родинному склепі, а Мелфої щиро співчували її онукові, про котрого ще півроку тому і говорити не хотіли. Поллукс був як завжди спокійним, хоч у свої неповні 74 роки втратив двох дітей та онука, а ще двоє онуків сиділи у в’язниці. Сигнус – тепер єдина дитина Поллукса –  тільки нервово озирався на батька під час похорону.

Бетельгейзе захлинався від сліз, обнімаючи Мімі та Лолу, але його біль швидко минув – в такому віці втрати програють відкриттям та здобуткам. Він підслухав як цілителі говорили, що його бабуся вже була добряче нездоровою, не дивлячись на ще доволі молодий вік, але мало що зрозумів.

Хлопчик продовжував жити у домі на Гримо 12 разом з прадідусем та вірним Крічером, але вже у суцільній моторошній тиші.
Портрет Вальбурги слідкував очима за всіма хто входив і заходив, проте мовчав.

Кора Селвин, котра згадувала про Бетельгейзе раз в два місяці, не повинна була дізнатися про смерть своєї неофіційної свекрухи – так вирішили Сигнус та Друелла. Альберт Ранкорн з своєю вічною кам’яною міною прислав похреснику набір книг, дві валізи дитячого одягу та величезний кошик з солодощами.

Життя продовжувалося, але Поллукс, на відміну від Вальбурги, практично не контролював правнука та міг перекинутися з ним кількома словами за день. Містер Блек знав, що хлопчик достатньо розвинутий для свого віку, а Крічер подбає про те, щоб він не був голодним.

Одного березневого ранку Поллукс зайшов до кімнати покійної доньки, аж раптом його погляд впав на чорний записник. Він розгорнув його, проте сторінки були білими. Хитро усміхнувшись, містер Блек витягнув паличку і тричі вдарив по сторінках:

– Аппареціум! –  Вальбурга вирішила приховати свій план виховання та навчання онука. Освіту Бетельгейзе слід було продовжувати – до Хогвартса він вже мав мати належну підготовку.

Раптом у двері постукали – після смерті доньки Поллукс зняв захисні чари і тепер будь-який чарівник міг побачити дім, просто махнувши чарівною паличкою у повітрі.

На порозі стояли Фредерік та Маргарет Нотти.

– Вітаємо, містере Блек, – чемно привітався темноволосий статний Фредерік, котрий помітно накульгував після поранення. – Ми до вас з серйозним питанням. Ви ж знаєте, що три місяці тому ми втратили нашого сина внаслідок нещасного випадку під час польоту на мітлі (Маргарет схлипнула). Говорю відразу – ми хочемо всиновити вашого правнука.

Поллукс продовжував мовчати і просто дивився в очі Нотта.

– Подумайте добре, містере Блек….Поллуксе, – так само твердо продовжував  Фредерік, – Маргарет хворіє більше не може мати дітей. Цей хлопчик не був бажаним членом сім’ї для вас, визнайте. Йому буде краще  у нашій родині. У вас є інші нащадки, а у нас з Марго нема нікого – ні дітей, ні братів-сестер, ні племінників.

– Я вже звик до Бетельгейзе, Фредеріку, – холодно відрізав Поллукс, витримавши паузу в 30 секунд. – Він член нашого роду, він Блек. Проте я відчуваю, що мені важко справлятися з малою дитиною, Луціус і Нарциса не візьмуть малого до себе – Абраксас його терпіти не може. Сигнус і Друелла поїхали пожити до її матері у Францію, щоб підлікувати нервовість мого сина. Інші родичі не є близькими і не погодяться виховувати малого. Тому моя умова – Бетельгейзе житиме у вас з квітня до жовтня, так як ваш будинок знаходиться за містом, то близькість природи тільки піде йому на користь. А в холодний час року повертатиметься до мене з Крічером, – останнє речення Поллукс вимовив звичним спокійним тоном, проте було зрозуміло, що заперечень він не потерпить.

Спонтанне рішення стало доленосним – вже на початку квітня Крічер зі сльозами упакував валізку панича Бетельгейзе, на котрого вже чекав летиключ. Мімі та Лола були змушені залишитися вдома – на превеликий жаль малого, тому що хвороблива Маргарет терпіти на могла тварин. Бетельгейзе не дуже хотів залишати звичне життя, але мати маму і тата він хотів більше.

Життя в будинку Ноттів не було схожим на життя в домі Блеків. Фредерік Нотт ходив на роботу у міністерство, а тиха і домашня Маргарет вела господарство і в усьому підкорялася чоловікові. Це неабияк здивувало малого, тому що він звик до сильних і владних жінок родини Блек, котрі одним помахом чарівної палички затикали за пояс будь-якого мага.

Проте Бетельгейзе вже в перший день у новому домі дізнався багато нового: що Фредерік Нотт – чистокровний чарівник, що він знав його  батька Регулуса, що вони разом намагалися боротися за права чистокровних чаклунів та хотіли здобути владу, але, на жаль, це не вдалося. Хлопчик з задоволенням розглядав фото чарівників, котрі сиділи за розкішним столом, холодно посміхаючись та махаючи у об’єктив. Він відразу впізнавав свого батька, адже був на нього дуже схожим, та Фредеріка Нотта. Також на кожному фото була невідома молода красива жінка з розкішними темними косами та мигдалеподібними очима, котра здавалася йому дуже знайомою – але де він її бачив? Вона схожа на бабусю Вальбургу і на Регулуса Блека водночас. Хлопчик швидко забував про це, бо на багатьох картках був чорнявий молодик з гачкуватим носом – його він вже бачив на фото в домі Мелфоїв – це хрещений батько Драко, котрий працює вчителем, але Бетельгейзе не пам’ятав його імені.

– Синку, – з милою посмішкою заявила Маргарет в перший день, – ми будемо називати тебе Теодором. Теодор Едгар Нотт – так звали нашого сина. Ти на нього схожий – таке ж густе темне волосся і бліді щічки.

– Але мене звати Бетельгейзе Регулус Блек, – заперечив хлопчик. – Бетельгейзе, тому що в родині Блек прийнято називати дітей іменами зірок, я вже навіть вивчив кілька назв, Регулус – ім’я мого батька. Бабуся Вальбурга це часто повторювала.

– Звичайно, любий, ти можеш зватися як хочеш в домі Блеків. Але в нашому домі ти зватимешся саме так – ти ж не проти додаткового імені?

Бетельгейзе задумався – зрештою, а яка ж різниця? Може в цьому домі з красивою терасою та великим газоном йому сподобається і він не захоче вертатися у тихий і напівсутінковий дім Блеків?

Літо-осінь 1986 року.
На початку літа трапилося горе – раптово померла Марго. Хвороблива і екзальтована жінка переплутала перцеве зілля з потужним снодійним – і не прокинулася. Бетельгейзе ще не встиг прив’язатися до неї, тому не особливо горював – зрештою, він більше сумував за своїми тваринками.

Фредерік Нотт, як виявилося, уник покарання, хоч і залишився покаліченим, та  працював керівником відділу скасування випадкових чарів. Строгий і крикливий чоловік, він так і не заслужив приязні Бетельгейзе, чи як звали його Нотти, Теодора. За допомогою хабаря йому вдалося домовитися про одну послугу з містером Брауном, котрий завідував канцелярією Хогвартсу. Містер Браун за допомогою матеріального конфундуса переналаштував магічне перо, котре записувало імена майбутніх учнів школи. Замість «Бетельгейзе Регулус Блек» на одній зі сторінок тепер було вписано ім’я «Теодор Едгар Нотт» – ім’я хлопчика, котрого вже не було серед живих. І саме під цим іменем вихованець Ноттів мав йти до школи. Це було бажання Маргарет, котре вона озвучила незадовго до смерті, і вдівець вже просто не міг його не втілити в життя.

Дні йшли розмірено – Фредерік купив Бетельгейзе дитячу мітлу, проте той, здавалося, абсолютно не мав нахилу до літання та квідичу – мітла його не слухала, йому не вдавалоя піднятися вище, ніж на 3 дюйми над землею. Хлопчик почувався трохи засмучено, тому що Драко вже в 5 років вільно літав на висоті понад 4 фути. Тому він швидко занепав духом – у нього нічого не вдавалося: літати не виходило, французька мова не йшла, закляття він запам’ятовував повільно (Вальбурга за життя змушувала його починати вчити прості закляття, рухи паличкою та вимагала детального опису їхніх дій, а Фредерік час від часу нагадував йому про необхідність підготовки до Хогвартсу) – і замкнувся в собі, з нетерпінням чекаючи на зустріч з прадідусем, Крічером та своїми трьома звірятами.