Війна
від claudetteМинуло сім місяців.
Вальбурга продумала все до деталей. Хрещеним батьком хлопчика став Альберт Ранкорн – заступник керівника відділу магічних нещасних випадків та катастроф. Ранкорн був чистокровним амбітним чаклуном, проте не належав до Священних 28. Його прадід був хорошим другом діда по матері Вальбурги, крім того Ранкорн був старшим кузеном Кори Селвин – місіс Блек намагалася одним пострілом вбити всіх зайців, недарма ж вона носить це шляхетне прізвище.
А от з хрещеною матір’ю виникли проблеми – одна племінниця Вальбурги важко переносила вагітність і змушена була бути під наглядом цілителів, інша ж всю себе віддала війні, тому з нею було важко зв’язатися, не те щоб змусити її викроїти вільний день. Тому було вирішено, що хрещену матір хлопчик отримає перед вступом до Гогвортсу і вона стане його опікункою у критичних ситуаціях. Блеки часто брали і по 3 і по 4 пари хрещених батьків, але для позашлюбної дитини, народженої у неспокійні часи, яка проводила перші місяці життя без присутності батька і за формальної присутності матері – варіант з Ранкорном був дуже навіть вдалим.
Вальбурга ночами часто сиділа у основній вітальні, затягуючись сигаретою або п’ючи гоблінське вино, та думала, що неочікувана поява маленької дитини в її домі не стала чимось обтяжливим. Жінка в черговий раз переконувалася у своєму вмінні розпланувати все так, щоб нічого не було упущено з її уваги. Раз в два місяці Альберт присилав подарунки похреснику, Крічер справно готував сніданки для Бетельгейзе*, Кора раз в тиждень приносила одяг і іграшки та гралася з сином, Вальбурга з мінімальною допомогою батька доглядала за хлопчиком і навіть вичаклувала йому літаючих дракончиків, які міняли кольори і літали над ліжечком. Одним словом – життя бічної гілки роду Блеків набуло нових барв.
Одного спекотного серпневого дня Поллукс сидів у підвальній кухні, курячи сигару та п’ючи Огденське і роздумуючи, як поява онука зуміла пом’якшити його сталеву доньку. Он її брати – покійний зрадник роду Альфард і вічно нервовий Сигнус – ті взагалі все дитинство боялися сестру і її гніву.
Синів Вальбурга виховувала в принципах чистокровності та величі роду Блеків, але Сіріус знехтував ними: водився з бруднокровками; був розбишакою у школі, хоча і непогано вчився; змушував матір присилати йому ревуна ледь не щотижня; зустрічався з нечистокровним хлопцем – Вальбурга, дізнавшись про це, кричала так, що здавалося аж стіни хотіли закрити вуха; втік з дому та довів матір до того, що вона випалила його ім’я з родинного гобелену без краплі жалю.
Регулус ж ріс тихою та слухняною дитиною, він розумів, що політика міністерства суперечить інтересам чистокровних чаклунів, тому 2 роки тому – йому тоді було лише 16 років – приєднався до смертежерів з надією повернути велич чаклунських родів. Жаль тільки те, що за три місяці до народження Бетельгейзе він пропав безвісти, але Вальбурга, навчена життєвим досвідом, досі вірила, що син змушений працювати під прикриттям, тому не виходить на зв’язок – небезпечні ж настали часи.
Головне, що у них вдома росте маленький Бетельгейзе – син Регулуса.
Кора – дочка чиновника із відділу Таємниць – невідомо якими чарами причарувала молоденького замкнутого і сором’язливого смертежера, який (на диво) неабияк зрадів, що стане батьком внаслідок однієї-єдиної близькості (оскільки він залишився єдиним лояльним представником прямої лінії Блеків), тільки про це Вальбурга з Поллуксом дізналися вже від не в міру балакучої Кори, а не від Регулуса – дівчина сповістила листом, якому Вальбурга зраділа, а Поллукс ледь свідомість не втратив.
Батько Кори – Каспар Селвин – став вдівцем, коли Корі було 9, він виховав дочку самотужки і дуже не зрадів її позашлюбній вагітності, тому новину про те, що дитина виховуватиметься у Блеків, сприйняв абсолютно спокійно – Кора брала приватні уроки магозоології в самого Ньюта Скамандера і син від смертежера тільки б зашкодив її амбітним планам. Хоч малюку вже було сім місяців, але дідусь Каспар тільки раз бачив онука – і не виявив жодних емоцій, окрім скептичної усмішки. Регулусу було б небезпечно з’явитися додому – цілком можливо, що він в опалі як і Темного Лорда, так і в Міністерства.
Полукс, тяжко зітхнувши, піднявся в той момент, коли на кухню ураганом влетіла Вальбурга, зачепивши відрубану голову ельфа-домоаика на стіні
-Батьку, нам потрібно сховатися. Міністерство розпочало активну контртерористичну операцію, йде повноцінна громадянська війна і до нас можуть завітати аврори в будь-який момент, – випалила вона на одному подисі….
Через рік.
Вальбурга, Поллукс та Бетельгейзе вже понад рік не з’являлися в домі на площі Гримо 12. Вони оселилися у Арамінти Меліфлуа – двоюрідної сестри Вальбурги, щедро оплативши своє перебування. Вальбурга неабияк раділа першим крокам онука, хлопчик був таким же темноволосим і блідношкірим як і всі Блеки, тільки очі від Кори – сірі, а не карі. І губи теж пухкі, а не аристократично тонкі – «блеківські».
Одне бентежило її – Регулус так і не з’явився, а смертежери на чолі з Волдемортом не зуміли захопити Міністерство, втратили багатьох сильних чаклунів та потрапили в засідку, під час якої були серйозно травмовані Ейвері, Мальсибер, Макнейр та Нотт – надзвичайно сильні бійці та представники поважних давніх чаклунських родів (Вальбурга завжди нервово листала газети та так само нервово міряла кімнату кроками, слухаючи магічне радіо). А це могло означати тільки одне – поразка Темного Лорда не за горами.
– Батьку, ми вертаємося додому, – безапеляційно заявила Вальбурга одного осіннього ранку.
– Доню, а ти не боїшся, що на нас могли влаштувати засідку?
– Ні, не боюся! Я скучила за домом і не бажаю жити у когось ще довше. Єдиному прямому спадкоємцю роду Блеків не личить жити в чужому домі! І дім я захистила не тільки Протего!!!
Поллукс тільки промовчав, оскільки це ж донька в свій час запропонувала втекти, а тут, бачте, дім захищений добре. Але він знав, що з Вальбургою сперечатися неможливо, навіть коли вона мислить нелогічно – чи не невтішні новини та затяжне чекання на все і вся на неї так вплинуло? Та і з іншого боку – вони не були смертежерами, тому Азкабан їм не грозив. Тому вже наступного дня прадідусь, бабуся та її онук попрощалися з Арамінтою і вирушили через летиключ у вигляді статуетки кентавра до Лондона.
Площа Гримо як завжди зустріла прибулих закинутістю та неохайністю. Вальбурга махнула паличкою і перед ними постав невидимий для маглів будинок під номером 12. Бетельгейзе від здивування аж заверещав, тому прадідусю довелося підхопити його на руки. Вальбурга переступила поріг з піднятою паличкою в руках та криком «Ревеліо» – що-що, а реакція в неї була прекрасна, незважаючи на те, що вона вже не юна дівчина. На щастя дім був повністю безпечним, а завдяки Крічеру – ще й доглянутим. Сім’я пройшла на кухню, де ельф вже метушився біля столу.
– Вальбурго, краще віддай цю дитину Корі. Ти не зумієш її виховати, та й малюку безпечніше буде в їхньому будиночку біля лісу, ніж в домі в Лондоні, начиненому потужними магічними предметами, та під постійною загрозою, – раптом озвався Поллукс.
– Що?? Батьку, ви натякаєте, що я була поганою матір’ю і бабуся з мене така ж?! – Вальбурга так різко обернулася, що скинула зі столу чашку. – Я була хорошою матір’ю!!! Я виховувала своїх синів достойними чаклунами! Але Сіріус завжди був паршивцем, неслухняним маглолюбцем, хуліганом та розбишакою!!! Те, що він втік – це подарунок долі для роду Блек! А Регулус, скоріш за все виявився боягузом, втратив інтерес до справи Темного Лорда, тому десь переховується – оскільки на гобелені нема дати смерті, значить він живий!!! Але його син виросте достойним представником роду Блеків і я зроблю все можливе і неможливе для цього!!! – Голос Вальбурги зірвався на такий крик, що Поллукс аж впав на крісло, тільки встигнувши застосувати «Репаро» до чашки, а Бетельгейзе заплакав
. Якби Вальбурга була уважнішою, а не засліпленою злістю, то вона б помітила Крічера, котрий сховав очі, повні сліз, коли вона згадала Регулуса…..
Місіс Блек заспокоювалася так само швидко, як і злилася, тому вже наступного дня родина повернулася до життя у звичному руслі – Поллукс читав Щоденний Віщун та слухав магічне радіо, Вальбурга читала, варила зілля – в цьому вона була профі, начищала родинні скарби, тому що не все могла довірити Крічеру, в’язала або гралася з онуком, а Бетельгейзе ріс та набирався сил. Виходити у світ без крайньої потреби вони не наважувалися – надто високий ризик потрапити у шалений вир війни або під гарячу руку.
*Англійською мовою його мали б звати Бітлджус, але будемо дотримуватися традиційної української назви
0 Коментарів