Жовтень уїдливих очей

Сплющились вересня засмучені повіки,

І з жовтнем знов я народивсь немов,

Гадалося, приречено мні світ глядіти сірим,

Спросоння зрозумів, що одо сну прокинувсь в свято всіх Покров.

Мене до цього мов не існувало в світі,

І начебто у тілі я чужім,

І голосі, в очах, і дімі,

Тепер живу я справдешнім життям, а не вигадкою, що втратила перон.

Із новим вдихом боляче стає знов,

І тяжко, хмуро, гидко на душі,

Хіба не можна щось з цим вдіяти нарешті?

Кордони чваристого світу настроїв людських взять обійти…