Глава 5. Glitter in the sky, glitter in my eye

Я тільки-но здала останній екзамен і була морально вижата, як лимон для коктейлю. Тому відразу пішла до гуртожитку, щоб виспатись. І коли вже мої очі злипались на найзручнішому ліжку у світі (як мені тоді здавалось) прийшло повідомлення. І цікавість взяла вверх над сном і я пішла до ноутбука, щоб подивитись, хто міг так наді мною знущатись.

Потім я кричала від радості, стрибала від щастя та не вірила, що мені вдалось. Я отримала можливість рік навчатись в Іспанії за програмою мого коледжу. Я подала заявку ще після зимових канікул і вже ні на що не сподівалась. Але, тепер, моє життя обіцяло докорінно змінитись. Так, мені було прикро розлучатись з подругами, Стівеном та батьками, але це всього на рік.

Через два місяці, за тиждень до свого двадцять першого дня народження, я лежала на своєму ліжку у гуртожитку в Іспанії на побережжі Атлантичного океану. Тепер я цілий рік проведу біля океану, наче довге літо у Казінс. Як тільки я згадала про Казінс, я не змогла вже відштовхнути потік думок про це прекрасне місце, де я проводила кожне літо в дитинстві, і де я вже не була два роки.

Я встала з ліжка і почала розпаковувати речі. Моя сусідка, яку звали Емілі, мала прибути тільки на наступний день. Коли постіль була застелена, книги розкладені, речі перебрані, я дістала останню річ, яку привезла з собою – кулон нескінченності. Я берегла його, хоч він символізував те, що я намагалась забути. Я не одягала його, бо це б означало, що я живу минулим, але він завжди був зі мною – як нагадування, що я втратила.

Було тридцять перше жовтня. Я робила макіяж в стилі відьми, підводила чорним очі, коли в двері постукали.

– Увійдіть!

Двері зі скрипом причинились, проте ніхто не зайшов.

– Емілі, якщо це ти, то не смішно! – закричала я, відриваючись від дзеркала.

– Буууууу, – ввалилась Емілі у кімнату в костюмі Барбі, – треба ж тебе трохи налякати.

– А Барбі взагалі може налякати? – засміялась я.

Ми збирались на вечірку в честь Хелловіну. Емілі, яка була фанаткою рожевого, вдягла костюм Барбі. Вона була блондинкою, тому рожевий колір їй звісно личив, а струнка фігура дозволяла одягти дуже коротку сукню з відвертим декольте.

Я вирішила бути відьмою. На мені було коротке чорне плаття, але з довгою прозорою накидкою, і звісно зачіска. На зачіску я витратила багато часу, але розглядаючи її у дзеркалі я була задоволена. Моє волосся, що досягало талії було завите великими локонами, а поміж мого волосся були пасма срібного кольору та невеликий гостроверхий капелюшок на боку, куди ж без нього. Доповнила я образ довгими чорними чобітками на величенькому каблуку (я вже доросла, доводиться вчитись ходити на високих підборах).

– Барбі може і ні, але поглянь на себе, така сексі відьмочка! Ми будемо найгарячішими на цій вечірці! – заявила Емілі з льодяником в роті та розглядаючи мене в дзеркалі.

– Скоріше ми схожі на Венздей та Енід. – намагалась я закінчити макіяж крізь сміх.

– Тепер я жалкую, що ми не одяглись, як вони. – засмутилась Емілі.

– Може, іншим разом. – підморгнула я. – То що, йдемо?

– Біжимо! Каталіна та Данте вже чекають!

Пройшло всього два місяці, а в мене вже було більше друзів, ніж вдома. Емілі, моя сусідка по кімнаті, відразу стала моєю подругою. Ми були різними, але розуміли межі один одного, тому конфліктів між нами практично не виникало. Коли ми прийшли на пари, то відразу помітили Каталіну. Вона палко сперечалась з хлопцями, які вважали, що спорт, а особливо футбол не для дівчат. Вона була невеликого зросту, проте худенька та з кудрявим чорнявим волоссям та смуглою шкірою. В чому ми були єдині з Емілі, то це щодо поглядів на спорт. Я обожнювала волейбол, а Емілі – плавання. Тому ми підтримали Каталіну в суперечці за футбол, яким вона займалась, із того часу наша спортивна трійця стала нерозлучною.

Пізніше Каталіна нас познайомила зі своїм братом-близнюком Данте. На відміну від неї він був дуже високим та накачаним. Мав таке ж кудряве чорняве волосся та очі кольору зоряного неба. Він також займався футболом, їх з Каталіною з дитинства тренував батько. Вони були емігрантами з Італії, тому наша різнонаціональна компанія завжди привертала увагу.

Коли ми з Емілі вийшли з гуртожитку, нас вже чекали Каталіна у костюмі медсестри (не звичайної, а наче з якогось дорослого фільму) та Данте у костюмі скелета.

– Ого, Данте, ти сховав всі біцепси за костюмом! І як твій костюм підходить до костюму Іззі. – Вона повернулась і підморгнула мені.

Вона навідріз відмовилась називати мене Беллі, бо вважала це ім’я дитячим, тому в Іспанії з її подачі я була Іззі від Ізабель, хоча Данте єдиний хто називав мене виключно Белла. Як він пізніше мені пояснив, саме Белла вважається повним іменем та означає «прекрасна або гарна». Емілі все вважала, що Данте проводить час з дівчачою компанією виключно через мене, бо я йому подобаюсь. Я інколи ловила його погляди, але це були долі секунд, тому мені було важко судити. Мені ж Данте подобався. Він був розумним, інтелігентним та водночас пристрасним та темпераментним.

– Дякую, Емілі. Ти теж гарна в своєму дитячому рожевому. – Підколов її Данте.

– Барбі не тільки дитяча іграшка, це в першу чергу символ жіночності!

– Байдуже, сідайте вже в машину. – Не бажав сперечатись Данте.

Ми нарешті всі сіли в машину і поїхали на студентську вечірку. В Іспанії святкування Хелловіну розтягувалось на три дні, і саме сьогодні всі святкували на вечірках, і ми прямували на одну з них, де мали бути в більшості студенти-емігранти.

Я сиділа попереду, за кермом був Данте. Ми їхали в його машині.

– Ти знаєш, що ти одягнена сьогодні в тему? – запитав Данте.

– Чому це? – Не зрозуміла я.

– Саме сьогодні, перший день Хелловіну в Іспанії вважається відьомським. Тому твій костюм відьми в тему. – Данте ще раз окинув мене поглядом та зупинився на секунду на моєму волоссі. – Гарний капелюшок.

– Я не знала, але дякую. – Ніяковіло посміхнулась я.

Поруч з ним я чомусь відчувала себе ніяково. Може тому, що він мені дуже подобався і я навіть задумувалась, може він? Він той, хто допоможе забути.

Ми прибули на вечірку, що проходила в будинку одного зі студентів, чиї батьки були по міркам Іспанії дуже багатими. Вони мали власний вихід на пляж та будинок розміром з готель. Тому, коли ми зайшли в середину, ми всі вчотирьох ахнули від неймовірного розмаху вечірки. Десь в залі, подалі від входу грала не відома мені група на сцені, були фуршетні столи з їжею та безліч людей.

– Вітаю вас, мої піддані, на вечірці! – Заволав крізь музику хазяїн цієї вечірки. У костюмі короля вікторіанської епохи, перед нами був Даніель Васкес.

– Дякуємо! – хором заволали ми у відповідь.

Даніель жестом запросив нас проходити, щоб ми не затримували бажаючих сюди потрапити.

– Хто хоче щось випити? – Запитав Данте і паралельно показуючи жестами, щоб ми зрозуміли.

– Я хочу, може тут є кола? – Запитала Емілі.

– І мені колу. – Підхопила Каталіна.

– Я піду з тобою. – Сказала я Данте, розуміючи, що в нього тільки дві руки.

Він пожав плечима та взяв мене за руку, тягнучи за собою через натовп напів-треверезих студентів, поки моє серце намагалось не вистрибнути з грудей від контакту наших рук.

Коли ми дійшли до столика з напоями, він відпустив мою руку, наче робив так не перший раз. Я зробила вигляд, що також не звернула на це уваги, а може тут і не було на що звертати увагу?

– Твоє волосся так прикольно сяє у промінях прожекторів. – Промовив Данте, наливаючи напої в склянки.

– Ти мене сьогодні вирішив засипати компліментами? – посміхаючись промовила я, також наливаючи напої у склянки.

– Просто мені подобається коли ти посміхаєшся. – Підморгнув мені Данте і пішов у напрямку дівчат.

Я спочатку роззявила рот від здивування, а потім спохватилась і також попрямувала за ним.

Коли ми підійшли до дівчат та роздали напої, Емілі вирішила підлити масла у вогонь.

– Данте, може запросиш Іззі на танець?

– Залюбки, – промовив Данте, поставив свій стакан на найближчий столик та протягнув свою руку, – Белла?

– О, – я сьогодні точно отримаю серцевий напад, – так, чому б ні, – віддала я свій стакан Емілі, погрожуючи поглядом та вклала свою руку в руку Данте.

Він притягнув мене до себе та на долю секунди наші тіла майже повністю зіткнулись одне з одним, потім він трохи відступив, даючи мені простір. І тут, як по замовленню почалась повільна пісня. Данте поклав одну руку мені на талію, а іншою тримав мою ведучи нас у танці.

– Белла, Белла, Белла… ти неймовірно гарна, особливо сьогодні. – Прошепотів Данте мені на вухо.

Наші погляди зустрілись і його очі виблискували, наче зорі на небі. Мені дуже подобались його очі.

– Ти теж гарний. – Я не знала, що ще сказати. В мене в голові був наче вакуум.

Він посміхнувся та закружив мене у танці, а після знову притягнув мене впритул до себе всього на мить і прошепотів:

– Ти знаєш, що ти мені дуже подобаєшся?

Він не дав мені нічого сказати і знову закружив мене навколо себе. А потім не кажучи ні слова, повів мене з танцполу до іншого виходу.

Я обернулась поглянути на дівчат, і Емілі підняла вгору великі пальці, а Каталіна загадково посміхалась. Відбувалось щось, про що знали всі, окрім мене.

Данте привів мене на терасу, що відокремлювала пляж від будинку. Тут було дуже просторо, але через прохолоду від океану всі віддали перевагу теплоті будинку, тому тут нікого крім нас не було. Навколо були гірлянди та зелень у горщиках. Він відпустив мене та повернувся обличчям до океану, переводячи подих, а потім сказав:

– Белла, я не можу більше чекати.

– Чекати чого? – Не зрозуміла я, підходячи до нього.

– Тебе, – просто сказав він і повернувся до мене, – чекати, коли ти помітиш, що подобаєшся мені. Помітиш, що кожного дня мені потрібно дуже стримуватись, щоб просто не поцілувати тебе. – Його очі серйозно вдивлялись в мої.

– Ти цікава, розумна і безмежно красива. Ти мені сподобалась з першого погляду і я чекав, коли ти даш хоч якийсь натяк, що я теж тобі подобаюсь. Але, ти тільки сміялась з жартів Емілі про мою симпатію до тебе, і я вирішив піти ва-банк. Зараз, я хочу знати, в мене є хоч якийсь шанс? Я хоч трохи подобаюсь тобі?

Я не вміла говорити гарні слова, тому просто підійшла до нього та поцілувала. Він відразу відповів на мій поцілунок. Однією рукою він притиснув мене до себе, а іншою тримав мою голову, запустивши пальці у волосся. Його губи були такими м’якими та гарячими. Коли ми обидва намагались перевести подих, я сказала:

– Достатньо красномовна відповідь на твоє запитання?

– Белла… – На цей раз він почав цілувати мене.

Я прийшла до тями вже коли ми були на дивані, що виявився поруч. Я лежала під ним, поки він заціловував мою шию, а його руки вивчали моє тіло крізь одежу. Я також не відставала. Я задихалася від його поцілунків, а руками куйовдила його неймовірне волосся.

– Данте, пригальмуй. – Попросила я.

– Щось не так? – Трохи піднявся наді мною Данте та поглянув на мене своїми чорними очима, в яких відбивався блиск мого плаття.

– Вибач, просто ми тут не одні. – Нагадала йому я, хоч це була не та причина, по якій я його зупинила.

– Не вибачайся, ти права, – посміхнувся він мені, – просто я захопився.

Він поспіхом піднявся та простягнув руку мені, яку я прийняла та почала приводити до ладу, те що залишилось від моєї зачіски.

– Щось ми трохи почали не з того, – почав Данте, – можливо потрібно спочатку сходити на побачення, ти завтра вільна? – Він був розпатланий та його це не бентежело, бо він не відривав погляду від мене.

– Вільна. – Підтвердила я та кинула марну справу з зачіскою і почала поправляти плаття.

– Тоді, чекатиму тебе о шостій біля гуртожитку. – Засяяв від щастя Данте.

Після цього він взяв мене за руку і ми пішли в середину шукати дівчат. Коли Каталіна і Емілі побачили нас, то заволали, як навіжені:

– Я так і знала! – Волала Емілі.

– Нарешті! – Кричала Каталіна.

Я ніяково посміхалась, а Данте обіймав мене однією рукою та хитав головою, проте радісно посміхався.

Коли ми під’їхали до гуртожитку дівчата швидко повистрибували з машини, щоб залишити нас з Данте удвох.

– То, ми тепер…- я не знала, як спитати. Ми хто? Пара? Друзі?

– Зустрічаємось. – Просто відповів Данте, не даючи інших варіантів. Він взяв мою руку та поцілував, як роблять це у моїх улюблених ромкомах.

– Ох. – Тільки і могла сказати я.

– Гарних тобі снів, Белла. – Промовив Данте і на цей раз поцілував ніжно-ніжно у щоку.

– Чекатиму тебе завтра. – Промовила я у відповідь і теж вийшла з машини.

Я дійшла до гуртожитку, і тільки тоді, коли зачинила за собою двері, я почула шум від’їжджаючої машини.

Коли я зайшла до кімнати, Емілі вже була в піжамі і чекала мене.

– Ну? Я хочу знати все!

– Ми зустрічаємось.

– Ура!!! – закричала Емілі і почала обіймати мене і стрибати навколо.

– Ви цілувались? Ну, звісно цілувались. І як він? Він чудовий правда? – не вгавала Емілі.

– Емілі…перестань. – Я закрила лице долонями.

– Іззі, я тебе не розумію, такий сексуальний хлопець по тобі сходить з розуму, а ти така спокійна.

– Я просто…- я не знала, як пояснити словами те, що зі мною відбувалось, – просто, це все так швидко. – Все, що змогла я придумати.

– Швидко? Швидко, це коли ти приходиш на вечірку, а на ранок прокидаєшся у ліжку незнайомця. Ось це – швидко. А те, що між тобою і Данте, вже назріває два місяці! – Емілі всілась на своє ліжко.

– Мабуть, твоя правда. Данте такий ніжний та водночас пристрасний. Коли він дивився на мене, я думала, він хоче мене з’їсти. Його очі виблискували, а губи… – чогось розговорилась я.

– Іззі, ще трохи і я отримаю оргазм від одного тільки опису цього поцілунку. – Засміялась Емілі.

– Я давно такого не відчувала. – Продовжила я, не звертаючи на неї уваги.

– Чого? Оргазму? – Не зрозуміла Емілі.

– Емілі, перестань. Все, я лягаю спати, в мене завтра побачення.

– ЩО? І ти тільки зараз це говориш? – зістрибнула з ліжка Емілі, – нам конче потрібно підібрати тобі образ та продумати макіяж, а якщо ви будете кохатись, то ще потрібно подумати про…

– Емілі, це тільки побачення!

– І що? Ніколи не знаєш, як обернуться обставини. – Підморгнула Емілі.

Я лише закотила очі і пішла в душ.

Поки я була в душі, я все думала, що я роблю. Я все ще думала про Конрада. Він приходив у мої сни, він був у моїх думках. Як я могла зустрічатись з кимось іншим? Але, Данте був таким пристрасним. Коли він мене цілував я забувала про все, і про те, що страждала від почуттів до того, кого вже давно не було в моєму житті. Може, мені потрібно рухатись далі, хоча б спробувати.

Коли я вийшла з душу, Емілі вже встигла перебрати обидві наші шафи і розклала на своєму ліжку кілька суконь, які вона вважала нормальними для мого побачення.

– Я підібрала кілька суконь, але мабуть потрібно нам обновити гардероб, один непотріб!

– Емілі, лягай спати. Завтра вирішимо.

– Як ти можеш так спокійно про це говорити. Я наприклад, досі не можу повірити, ти і Данте! Ох!

– Так-так, я і Данте. – Промовила я і зняла рушник з волосся, яке розсипалось мокрими пасмами. Відкрила шухляду в тумбочці біля ліжка та взяла маленьку срібну річ, яку зберігала. Лягла під ковдру, вимкнула лампу біля себе та міцно стиснула кулон нескінченності в руці намагаючись не плакати. Бо тільки я знала, що цілуючись з Данте, я уявляла Конрада.

– Знаєш, я розумію, що для тебе, можливо, це було несподіванкою. Але, коли ви з Данте після поцілунку повернулись до нас, твої очі сяяли. – Сказала Емілі і теж вимкнула світло в своїй лампі.

Так, подумала я, сяяли, бо я уявляла того, кого досі кохала.