Фанфіки українською мовою

     Це тобі за те, що казав яка я погана і що я не та за кого себе видаю — сказала дівчина, після того як Остапенко поглянув їй в вічі:

    — Лада, це неправда. Він такого не казав на тебе і взагалі він кохає тебе.

    — Макс, а ти помовчи, будь ласка. Зараз якось не до тебе! — злісно викрикнула Лада, а чоловік нарешті видавив із себе хоч якесь слово:

    — Я не казав навіть цього, я просто не розумію за що.

    — Бо давно мені треба було спустити тебе на землю, а і ще, я не кохаю тебе. Навіть не думай закохуватись у мене.

    — Ах так, ну що ж, ми тепер будемо з тобою ворогами?

    — Із задоволенням! Я буду тепер працювати з Щербиною, а ти будеш з Гонтар працювати і нехай буде так надалі

    — Так стоп, я розумію звісно що ви скучили одне за одним, але ж це не привід працювати знову з Гонтар і Щербиною. Тому ні, ви будете працювати разом, це не обговорюється!

    — Що? Е ні, ви як хочете, але тепер я буду працювати з Максом!

    — Доведеться вам одне одного потерпіти.

    — Ні, я не хочу з цією істеричкою працювати!

    — Тобто я ще й істеричка?! Готуйся Толічка, зараз ти станеш котлетою! — дівчина побігла за своїм колегою, а Саша з Максом та сама трійця хлопців, про яку Лада не знала, сміялись в соло, лише Сергій сидів з серйозним обличчям, думаючи аби не сталось би вбивства на робочому місці, бо це буде не дуже добре, зрештою вони повернулись обоє злими, але судячи з усього вони про щось домовились, один з трійки, а саме Єгор Шатайло прямо спитав про те у самого винуватця подій:

    — Так про що ж ви з нею домовились?

    — Дякую за питання, Єгорчик. Але це наш спільний секрет, тому я не можу про нього сказати.

    — А може нехай вона сама про це скаже? — додав до слів друга, інший з цієї трійки Сергій Ліпко:

    — Ну гаразд, якщо вам так цікаво. То пропрацюю я у вас ненадовго, а потім піду з цієї роботи, аби ми одне одного не труїли.

    — Що? Толя, ти звісно мій друг, втім ти ще більш дурного не вигадав?! — обурено виказався Щербина, після слів найкращого друга:

    — Та заспокойтесь ви всі нарешті! Розвели тут бардак без мене, ще й сваритесь. Невже забули про вашого батька?

    — І про вашу матусю — раптово у дверях з’явились ще двоє неочікуваних гостей, це були Ярослава Кравченко та Майкл Щур, всі полетіли обіймати блудного сина та доньку, але одна Канішевська стояла осторонь, бо чомусь зараз вважала недоречним, адже раптово та відчула себе не в своїй тарілці і не на своєму місці, після того як всі обійнялись Роман і Ярослава звернули увагу на те, що в кріслі сиділа якась дівчина про яку вони навіть не знали і яка втупилась в одну точку, Кравченко обережно прошепотіла до Гонтар:

    — Саш слухай, а це хто там сидить на кріслі?

    — Аа, це Лада Канішевська. Перейшла від місцевого київського видання до нас сюди, дивно що вона зараз тут, адже вона вже тут можна сказати як своя в колективі.

    — Витягни її якось на розмову, бо я відчуваю щось нечисте.

    — Окей, зараз. — дівчина обережно підійшла до Лади, проказавши наступне:

    — Лада, можеш вийти на коридор. Потрібно поговорити з тобою.

    — Окей — вийшовши на коридор, там стояла Ярослава, а поруч з нею був Вінтонів:

    — Ну що ж знайомтесь, це наша Лара Крофт, тільки її звуть Лада Канішевська.

    — Приємно познайомитись, я чув про тебе від Чиркова. Тільки от не розумію, чому повноцінна учасниця команди не обіймалась разом з усіма, чи я чогось не знаю? — сказав Майкл до Лади:

    — Просто стало ніяково.. І трохи неочікувано..

    — Я зрозумів, можливо тебе хтось серед наших ображає, якщо що ти скажи і я зроблю так аби він не буде працювати у нас.

    — Та ні, все гаразд. У нас просто деякі не розбіжності між Толею і мною, але це нічого страшного, вже якось будемо терпіти одне одного.

    — Лада, якщо що ти не соромся і звертайся або до мене, або до Романа — додала Кравченко до слів Вінтоніва:

    — Дякую, мені приємно що я можу очікувати від вас допомоги.. Але мені вже пора, робота чекає.. — після того як Лада пішла, трійка почала обговорювати роботу і що тут трапилось останнім часом, доки їх не було, по дорозі до власного кабінету, її зупинив Остапенко:

    — Ти йдеш до свого кабінету?

    — Так, а яка тобі різниця власне?

    — А те, що ми маємо готуватись до нашого першого спільного стріму який буде через 2 дні.

    — Що? Чорт, а чому відразу ми?

    — Хочуть перевірити чи сподобається це глядачам, якщо ми будемо в дуеті.

    — Тільки знай, я тобі точно підкладу якусь свиню, тому навіть не сподівайся на мене.

    — Я і не збирався, але я просто вирішив довести тебе до відома.

    — Дякую, а тепер пропусти мене до кабінету.

    — Окей, негарного тобі дня, Лада Канішевська. — з щирістю казав чоловік до своєї надокучливої колеги:

    — Це взаємно, Толічка! — з усмішкою вимовила Лада і пішла до свого кабінету, закрившись там, вона згадала про лист з лікарні і десь до вечора дівчина шукала інформацію про свого рідного батька, незважаючи на те, що у неї було лише прізвище, Денисенків по всій Україні було багатсько, однак звузивши коло до Запоріжжя, вийшло десь близько 250 людей, сценаристка схопилась за голову у відчаї, але через 5 хвилин в її голові засяяла ідея і дівчина вирішує шукати таких людей з прізвищем Денисенко в районі де народилась сама, і збіг знайшовся, колись в цьому районі проживав Олег Ігорович Денисенко, тому це вже була перемога, але як серед 45 мільйонного населення Аргентини знайти свого справжнього батька, а згодом настала 10 година вечора і Канішевська закривши кабінет, побігла до метро, але раптово коли вийшла на вулицю, на ослінчику побачила Чиркова, який курив цигарку, Лада підійшла до нього і промовила:

    — У тебе щось трапилось?

    — А яке воно має значення? Краще йди, я сам все переживу, не вперше ж мені.

    — Це не правильно, ти краще розкажи, що трапилось..

    — Та батько у мене помер.. Я не помічав у нього проблем із серцем і тепер звинувачую себе, що я вчасно не поклав його в лікарню, він завжди казав у мене все гаразд, не хвилюйся, синку..

    — Сергію, я чесно не знаю які тут слова підібрати, але ти ні в чому не винний, це вже так буває, як то кажуть, Бог забирає найкращих, і як би там не було, тобі потрібно жити, хоча б заради матері, ти їй зараз потрібен.

    — Схоже, твоя освіта психолога дається взнаки.

    — І не тільки, у мене самої як виявляється справжній батько переховується зараз в Аргентині, а тато алкоголік який бив мене в дитинстві та бив мою матір, змусив боятись мене навколишнього світу, бо я завжди вважала, що цей світ жорстокий. 

    — Тобі повезло, що хоч батько знайшовся.. А я вже ніколи не почую його буркотіння, настанов, та й взагалі ніколи не побачу його.. Якось наче вже і дорослий, не маю плакати, але ж боляче бляха..

    — Краще виплакатись, бо потім буде гірше.. — Чирков кинувся в обійми дівчини і беззвучно плакав, це була довга мить, але нехай йому стане легше, бо Лада сама його розуміла, адже вже сама пережила втрату матері від раку, тому коли чоловік заспокоївся, він теплим поглядом поглянув на неї і промовив:

    — Дякую тобі.. Реально дякую, мені стало набагато легше..

    — Ну от, я ж кажу треба виплакатись. Тільки ти ж розкажи про це Саші, аби між вами секретів не було. Бо в парі потрібно своїми почуттями і емоціями ділитись, інакше навіщо це все..

    — Дякую, я твій боржник на все життя.

    — Та не треба, це ж лише моя підтримка нічого більше.

    — Ти була би гарним психологом.. — вона навіть не встигла сказати дякую, бо Чирков за мить зник, а дівчина не встигла на метро, тому довелось викликати таксі, приїхавши додому в порожню квартиру, втомлена дівчина стрибнула у одязі в порожнє та холодне ліжко, бо на жаль ще не знайшовся той чоловік, який був би поруч і готував вечерю, коли вона втомлена

                        Ранок наступного дня:

    На годиннику була 6 ранку, на вулиці ще було темно, адже на дворі зима як ніяк, однак Київ вже потроху прокидався після темної ночі, через годину Лада ліниво встала з ліжка і з покривалом на тілі попленталась до кухні, аби хоча б щось приготувати на сніданок, та підійшовши сонно до холодильника, побачила що там залишилися одні яйця і зелень, тому дівчина почала на плиті шаманити яєчню з зеленню, по іншому було ніяк, приготувавши це і перекусивши, Канішевська вирішила зібратись і піти прогулятись до Золотих Воріт, можливо заодно прийде думка, як знайти батька у багатомільйонній країні, тим паче у Південній Америці, за тисячі кілометрів від України, побувши під гарячим душом і одягнувши теплу кофту, штани від якогось костюму, чоботи та шапку, дівчина вийшла з квартири і побігла до найближчого метрополітену, там якраз був поїзд, де серед станцій були і ті ж Золоті Ворота, сівши у поїзд, сценаристка впізнала свого колегу який був у навушниках, це був Остапенко, зараз складалось враження, ніби той за нею слідкує, вона сверлила його поглядом, аби бачив як та ненавидить його усім серцем, хоча іноді бувало, що щось і тьохкає до нього, можливо це не просто так доля їх зводить, невдовзі коли ж почувся голос, що наступна станція “Золоті Ворота”, та вийшла з поїзду, а за нею вийшов якийсь хлопець у капюшоні, раптом вона відчула що хтось до неї наближався ззаду і дівчина вдарила йому ліктем у ніс, з’ясувалось це був Толя, який захотів налякати її, знайшовши нашатир, Лада привела чоловіка до тями:

    — Бляха, що ти тут робиш?! Ти що слідкуєш за мною чи що?!

    — Ну навіщо ти так, я не спеціально хотів тебе налякати ось так, вибач.. — відмахувався хлопець, який ніяково відводив очі від своєї колеги:

    — І все ж, чому ти так зранку вирішив прогулятись містом, якщо не секрет?

    — Це через Юлю, а я як дурний постійно думаю тепер про неї. Хоча і знаю, що та померла вже давно.. 

    — Гаразд, тут я тебе пробачу, бо сама розумію. І скажи дякую, що я добра така, бо в іншому випадку, це було би не так.

    — Окей, але тоді питанням на питання, чому в таку рань, вирішила прогулятись?

    — Ха, ще чого. Це особисте, я не хочу про це говорити тобі.

    — Так, тобто я з тобою ділюсь особистим, а ти ні? Щось трапилось, ти може закохалась?

    — Ні! Ну відстань, будь ласка.

    — Гаразд, якщо це дійсно таке особисте, то прийде час і ти розповіси все сама, може краще сходимо за кавою?

    — Окей, кава зараз буде доречною для мене. — з легкою усмішкою вимовила Лада до Остапенка:

    — О, тепер я тебе впізнаю, ту Ладу яку я знаю..

    — Та ну тебе! — дівчина зрештою повноцінно усміхнулась до Толі, а той промовив до неї:

    — Слухай, я хочу розповісти тобі про одну дівчину з якою я познайомився на сайті знайомств, ти не проти?

    — Ти якийсь дивний останнім часом. Нуу добре розповідай, але з такими темпами я буду вести тебе до психолога.

    — Чого ти відразу починаєш? Просто у мене є ще деякі проблеми..

    — Але все ж, я рада що ти повернувся. В будь-якому випадку ми будемо з тобою колегами і від цього нікуди не дітись.. — чоловік зрештою розповів їй про Поліну і про те що вона порадила, але вона на те не зважала, адже літала десь у своїх думках про батька і те як його знайти, зайшовши до кав’ярні, Толя вирішив замовити собі каву з молоком, а Канішевській той замовив каву з цукром, поки кава готувалась, колега вирішила спитати у Остапенка, про його дивну поведінку: 

    — Толь, з тобою точно все гаразд?

    — Так, не хвилюйся за мене..

    — Якби там не було, я готова вислухати тебе і підтримати, все ж таки ми з тобою колеги і можемо ділитись особистим..

    — Та невже?

    — Можеш вважати, що між нами все більш менш добре..

    — Невже ти така добра до мене? Підозріло..

    — Чому ти так відразу? Я просто сьогодні в гарному настрої, але це ще нічого не означає. І взагалі, тобі не завадило б піти до психолога..

    — Ми вже з тобою про це говорили, мені психолог не потрібен.

    — Але він зараз перед тобою..

    — Ти за першою освітою психолог? — здивовано вимовив Толік до колеги:

    — Так, а ти хіба не знав?

    — Чесно кажучи, ні.. Тепер хоч буду знати.. — Толя ледь помітно дивився на Канішевську закоханими очима, втім дівчина на це не звернула увагу..

                                POV Саша:

    Я прокинулась в обіймах у Чиркова, бо ми провели класну ніч, але все ж розпочнемо з іншого, я його вчора підтримала, після того як він розповів про те, що його батько помер:

                          Вечір вчорашнього дня:

    Під сходами не зважаючи на темряву і пізню годину, все ще сидів сумний Сергій, згадуючи всі прекрасні моменти з батьком, Гонтар вийшла з офісу, як побачила те, що він вже точно довгий час дивився в одну й ту саму точку, дівчина присіла коло нього і вимовила:

    — Сергію, з тобою все гаразд?

    — Та ні, Саш.. Все у мене гаразд.. — раптово хлопець відвернувся від дівчини, намагаючись приховати від неї свої сльози, однак Саша відразу все зрозуміла і відказала:

    — Слухай, я ж бачу що у тебе точно не все гаразд.. Розповідай, інакше я все одно заставляю тебе це зробити..

    — Ну гаразд, у мене батько помер, а у мене стільки з ним гарних спогадів, він був найкращою людиною, а я дурний не помічав його проблем з серцем і він через це помер, через серцеву недостатність.. Я у всьому винен.. — дівчина без слів обійняла хлопця, який плакав через смерть найдорожчої йому людини і промовляв:

    — Це я винен у його смерті, я винен, я.. — Сергій знову вибухнув слізьми, а та ніжно гладила його спину рукою, намагаючись хоч чимось зарадити Чиркову, після того як він заспокоївся, та знову сказала до нього: 

    — Сергію, я розумію, як тобі зараз складно через його смерть.. Але потрібно жити далі, хоча б заради себе, бо інакше тоді навіщо це все..

    — А я зараз живу, лише заради тебе, Саш..

    — Дякую звісно, але ж..

    — Але ж я довго не наважувався тобі це сказати, втім я буду це казати часто.. Я тебе кохаю і я хочу бути поруч з тобою, бо ти та з якою я хочу розділяти всі свої моменти у житті і може навіть доживати старість.. — тут вони обидва засміялись після цих слів, раптово їхні погляди зблизились і ті обережно, однак ніжно поцілувались у губи, після того вони відсторонились і Чирков промовив:

    — Можливо до мене, бо якщо чесно, я хочу тебе..

    — Бляха ти так кажеш, ніби я якась рабиня. Не ліпше сказати, поїхали до мене, я хочу зайнятись з тобою коханням і все. Нічого ж складного у цьому немає..

    — Пробач, я так не буду більше.. То що поїхали чи як?..

    — Ну звісно поїхали, дурнику.. — усміхнувшись, сказала жінка і чесно кажучи після слів про секс, то чесно кажучи вона була збудженою і хотіла цілувати його шию, бути задоволеною з ним, голосно стогнати і врешті-решт кінчити, сказавши його ім’я після закінчення сексу, тому вони обоє хотіли цього, вони обоє хотіли одне одного, сівши у автомобіль Сергія, пара поїхала до найближчого цілодобового магазину, де були презервативи, ну бо дітей ще рано робити і тим паче потрібно ще пожити для себе, як то кажуть, купивши презервативи, той швидко поїхав додому, бо вони вже не могли терпіти, тому або в машині, або в квартирі, вийшовши з машини і піднявшись до ліфта, біля виходу Гонтар відчула його гаряче дихання на шиї і він прошепотів:

    — Як же я хочу скоріше цілувати тебе повсюду.. Але цей чортовий ліфт довго їде з мого поверху.. — збуджено казав хлопець до неї, а Саша лише відповіла:

    — Нічого, зараз ми приїдемо і ти відтрахаєш мене всю, я впевнена що у нас гаряча ніч попереду.. — ті намагались стримувати себе, однак як тільки вийшовши з ліфту, Чирков і Гонтар зайшли до квартири, вони прикрили двері і дівчина вимовила:

    — Нарешті ми залишились удвох, я так хочу тебе..

    — Ти ж казала сама, що не можна мені це казати 

    — Це зараз не важливо, краще давай скоріше роздягатись і займатися коханням — після цих слів він пристрасно цілував свою колегу, а та взаємно цілувала його і роздягала до гола, їхній одяг став літати по всій квартирі, а опинившись у спальні, Саша впала на ліжко, а Сергій одягнувши презерватив на свого прутня, почав цілувати її шию, ніжно та повільно, а потім він промовив до неї:

    — Саш, якщо тобі буде боляче, то скажи

    — Гаразд — його пеніс став повільно входити у її тіло, по обличчю Гонтар було видно, як вона отримувала від цього задовбала і відкинувшись трохи на ліжку, та промовила:

    — Ще, ще швидше роби це, мм — темп став швидшим і дівчина почала видавати гучні стони:

    — Ах, мм. Мм, ще трохи, не зупиняйся, будь лааска.. — він став сильніше і швидше це робити, минуло півгодини і та кінчила, вимовивши його ім’я, вони обоє відкинулися на ліжко, важко віддихаючись, після того хлопець обійняв Сашу і так парочка заснула разом

             Ранок наступного дня, POV Саша: 

    Раптово я побачила, що він став крутитись на ліжку і згодом той прокинувся з незграбною зачіскою на голові і пошепки промовив:

    — Доброго ранку, Саш..

    — І тобі добрий ранок, коханий. — вимовила та і ніжно поцілувала його в губи, Чирков відповів на це взаємністю і сказав:

    — То що, мені йти готувати сніданок?

    — Так, було би класно побачити тебе в ролі кухаря

    — Як скажеш, тоді чекай тут

    — Невже я не помічала такого романтика поруч?

    — Так, але ж помітила.

    — Тепер точно помітила — Гонтар знову ніжно поцілувала його і промовила:

    — Я кохаю тебе.

    — Я тебе також, Саш.

                                  POV Лада:

    Після гарної та душевної бесіди у кафе, відносини між колегами хоч трохи покращились, однак дівчині вже потрібно було йти, адже сьогодні у неї не було вихідного і вона промовила до чоловіка:

    — Ну що ж Толічка, мені вже пора. Робота чекає, та й не тільки. І дякую, що склав мені компанію в кафе. І ще пробач, що вдарила тебе ліктем в ніс..

    — Та нічого, воно загоїться.. Тобі я теж дякую за гарну компанію, і можливо ми все таки перестанемо ненавидіти одне одного..?

    — Вибач, але я ще не настільки сильно можу довіряти тобі. Тому пробач Толік, але поки ні..

    — Та причому тут довіра, Лад. Я не хочу тебе ненавидіти, це занадто для мене.

    — А те що я за тебе хвилювалась всі ці дні в лікарні, і в результаті ти опинився лицеміром та кажеш що я не та за кого себе видаю?! Це не занадто, Толічка? — її злий погляд був направлений прямо на Остапенка, а тому залишалось лише вибачитись перед нею, бо це дійсно було не правильно з його боку:

    — Лад, та це вигадка, я ніколи про тебе поганого слова не сказав!

    — Ну так, звісно. Ти ж думаєш, що я так просто повірю тобі! Краще мені піти звідки, і до речі знаєш я тепер розумію, чому ти мене ненавидів у перші дні, коли я прийшла на роботу в Телебачення Торонто. Бо ти весь цей час робив вигляд, що відносишся до мене нормально, а ця ситуація лише показала який ти є насправді. — дівчина вже збиралась йти, однак колега зупинив її, взявши її руку і почав говорити до Канішевської:

    — Та це не так, Лада. Послухай.. — втім Лада обірвала його на півслові і вимовила лише:

    — Я не хочу тебе навіть слухати, ти вже втратив цю прекрасну можливість. — і після цього речення, та встала і одягнувшись у своє зимнє пальто, вона вийшла на холодну вулицю, однак Толік був наполегливим і наздогнавши її, промовив:

    — Лада, а тепер послухай мене, будь ласка.

    — Якщо я сказала, що я не хочу тебе слухати, то відстань бляха від мене! 

    — Ну може..

    — Ні, не може! Вибач, але мені пора на роботу. — Лада зрештою викликала таксі, аби взяти ноутбук і поїхати до офісу, через п’ятнадцять хвилин автомобіль приїхав до кафе і дівчина сіла в машину, дивлячись на зимовий Київ над яким тільки-но почало світати сонце, за 15 хвилин журналістка вже була біля під’їзду, піднявшись ще на ліфту до свого поверху і відчинивши двері в квартиру, та зайшла до кімнати, де на столі лежав комп’ютер і увімкнувши його, раптово Канішевська почула звук сповіщення, це був електронний лист від невідомого, хоча вона розуміла, що це міг бути і вірус, втім у неї було якесь дивне відчуття, що цей лист потрібно було відкрити, вона так і зробила, тому відкривши його, там було написане наступне:

    “Доню, привіт.

    Це я твій батько, я зараз в Аргентині, зі мною та твоєю зведеною сестрою все гаразд..

    Я тобі на жаль, не можу зараз розповісти все детально, адже насамперед це стосується і твоєї безпеки. також.

    Єдине, що я можу сказати тобі.

    Так от, якби не ті 90-ті, можливо я би був поруч з тобою 

    Але мене досі шукають, і ти про це прекрасно знаєш, тому я не можу повернутись у Київ, бо тоді з тобою може щось трапиться, а я цього не хочу..

    Пробач доню, що я забрав 27 років твого життя і з’явився ось так різко без попередження.

    Чекай на мене, Лада..

    Я скоро буду..

                                     З любов’ю, твій тато..

    Вона була у відчаї і вже не розуміла, чи зрештою це правда чи ні, тому вона вирішила за будь-яку ціну знайти свого батька, навіть серед мільйонів людей..

     

    0 Коментарів