Глава 2. Ladies and gentlemen, will you please stand?

Весілля планували провести скромно, весною. Я була подругою нареченої, як мама зізналась, вона нікого крім мене, не бачила у цій ролі, не рахуючи Сюзанни, яка на жаль не дожила до цієї радісної миті. Список гостей був невеликим, біля тридцяти осіб, і звісно там були імена Джеремаї і Конрада. І біля кожного було дописано плюс один.

Настав чудовий весняний день. Ми були в орендованому будиночку для наречених. Мама була чарівна у своїй весільній сукні кольору шампанського, яка облягала все її тіло. Вона наче випромінювала світло. Я обрала скромну довгу сукню світлого відтінку зеленого, але з великим розрізом вздовж ноги. Волосся заколола на одну сторону. Я, якраз заколювала останню шпильку на її зачісці, коли вона сказала:

– Мабуть занадто багато марафету. Може відмінити це все? – я бачила в дзеркалі її схвильовані очі.

– Мам, перестань. Ти кохаєш Вільяма, він кохає тебе. Навіщо тікати? Від чого? – намагалась додати логіку в її схвильований мозок.

– Ти права. Це просто нерви. – Вона зробила глибокий вдох та видих і трохи заспокоїлась.

– Після розлучення з твоїм батьком, я ніколи не думала, що знову вийду заміж. Але тепер, коли я зустріла Вільяма… – вона замовкла на хвильку, – я розумію, що з ним хочу бути весь той час, що нам відведено. – наші очі зустрілись у дзеркалі і ми обидві усміхнулись.

– Мам, він чудовий. Він робить тебе щасливою. Цього прагне кожна жінка. – І цього хотіла і я, хоч до не давна і не вірила в це.

– Ти також зустрінеш хлопця, який зробить тебе щасливою. Я в це вірю. І коли ви обидва будете готові, твоє весілля буде гарно спланованою подією, а не вечіркою на пляжі. – Вона взяла мою руку і стиснула у своїй.

– Мам! – вигукнула я роздратовано, – Ти будеш це мені до віку згадувати?

– Всього кілька разів. – засміялась вона, і заразом з нею. Хоча в думках єдиний кого я уявляла в цій ролі та бачила уві сні був тим, хто не згадував про мене вже давно.

Я вийшла в зал, який був прикрашений зеленню та квітами. Все було в зелено-білих тонах. Біля вівтаря вже очікував Вільям зі своїм шафером. Шафером був син Вільяма від першого шлюбу на імя Метью. Йому було двадцять п’ять років і він тільки-но закінчив юридичний факультет. Він був високим, з таким самим каштановим волоссям та сірими очима як і в його батька.

– Вже все готово? – запитала я у них.

– Так, я вже хочу побачити Лорел. Я її від учора не бачив. – Він схвильовано причісував волосся рукою.

– Тату, в тебе все життя попереду, щоб на неї дивитись, і не тільки… – Вільям грізно подивився на сина,- про що ти подумав? Я мав на увазі обіймати, цілувати, чи що ви там старці робите. – засміявся Метью.

Я також посміхнулась, він наче не був проти шлюбу свого батька з моєю мамою. Я його бачила лише кілька разів, тому не могла стверджувати, але він був хорошим.

– Про мене не забули? – із-за спини долинув голос Стівена.

Я обернулась та гаряче обійняла свого брата, якого не бачила півроку.

– Стівен! Нарешті! Я вже думала ти пропустиш мамине весілля!

-Такого я не міг пропустити. І знайомтесь, це Люсі. – Я помітила біля нього дівчину з рудим волоссям. Це була та сама Люсі, з якою він вже зустрічався півтора року. Та сама, про яку при кожній розмові згадував Стівен. Вона була невисокого зросту, з зеленими очима, стрункою поставою та у гарній фіалковій коктейльній сукні.

– А це Беллі, – представив мене Стівен своїй дівчині, – моя заноза в сідницях, – я штовхнула його в плече, – тобто сестра.

– І як ти терпиш цього ідіота. – Всі засміялись.

– Мабуть тому що, вона його кохає, – я повернулась на такий до болю знайомий голос, що вже не чула стільки часу.

До нас підійшов Джеремая у гарному смокінгу і ми зустрілись з ним поглядом. Я шукала в його очах ненависть чи образу, але цього там не було. Натомість він був розслабленим, впевненим у собі та дивився на мене все тими ж очима, що й колись на мене десяти-річну, як друг.

– Дозвольте й мені представити мою дівчину, – тільки тут я помітила її, – Анжеліка.

Це була та сама дівчина, яку я бачила з ним у коледжі. Висока брюнетка з неймовірно гарною фігурою, я навіть на хвильку позаздрила. Блакитні очі з цікавістю розглядали мене, мабуть вони мене не одноразово згадували.

– А це Беллі, – представив мене Джеремая, – моя колишня наречена.

Всі затамували подих. Я втратила дар мови від шоку. Поруч Вільям і Метью були шоковані не менше мене і тепер кидали погляди між нами. Стівен похитав головою. А ось Джеремая посміхався разом з Анжелікою. І тут я почула весільну музику.