Розділ 5

Яскраво світило полуденне сонце, а Родіон прогулювався вуличками Астрограду.

Була десь третя година дня, тож цієї години всі ефларські школярі поверталися додому — хто на малевалах, а хто на своїх двох. Всі ті діти, які проходжали по лункій бруківці та подекуди асфальтом — а дорослих переважно не було — дивилися тільки на одну річ: оголений прес Родіона.

Ці неймовірні кубики були сьогодні особливо красивими — Хардіус тільки-но прийшов з тренування та душу, тож м’язи кокетливо блищали на проміннях сонця від води, що все ще повільно скрапувала з кожного мускула його пресу, встигаючи прослизати між всіма ідеально квадратними кубиками, а проміння сонця змушувало кожне з них світитися, ніби золотий зливок.

Відчувши погляд на його ідеальні м’язи якоїсь жінки, він почав вигравати ними, напружуючи один кубик, нараз розслабляючи його та переходячи до іншого.

Вона почала підходити до нього. Дуже швидко підходити — ця рудоволоса пані ледве не бігла. І тільки коли жінка вже почала обмацувати кожен сантиметр його пресу, не забуваючи ретельно обводити точеними нігтями по заглибленнях між кубиками, замазаними олією, чоловік зрозумів, що то його онука, яка прийшла до нього на екскурсії до минулого — Лісса! Він сторопів посеред вулиці, поки фея ледве не масажувала кожен міліметр його торсу під заздрісними поглядами перехожих, а потім спитав:

— Що ти робиш?

Жінка, схилившись навпіл, чмокнула найнижчий кубик зліва та відповіла:

— Мацаю чудо.

— Слухай, я розумію, що сексуальний мужчина… Але якого дідька?

Поки він це сказав, перед обома розігралася сцена. Феш, прив’язавши до буку Грозу, обсипав її найрізноманітнішими прокльонами та лайкою і не забував кидати у дівчину палицями, що валялися на дорозі. Вона, у свою чергу, виглядала беззахисною — схоже, Драгоцій використав якийсь ефер, який був ще їй не під силу.

Старші учні, що проходили повз та побачили це дійство, вже хотіли у нього втрутитися, але Родіон швиденько відштовхнув від себе шоковану Ліссу та прибіг першим, визволивши Грозу, як супергерой. Вона вдячно пригорнула голівоньку до його голого торсу — хоч вона й була лесбійкою та зустрічалась зі Цзією, але майже всі вне залежності від орієнтації та інших вподобань цінували прес Родіона як мінімум через його естетичність.

— А ти киш звідси, скотиняко! В суд подам! — накричав він на Феша і відразу його слід похолов. Востаннє обійнявши Грозу, він зник у сріблястому серпанку переходу…

Нерейва ледве відкрила двері у свій дім. У ньому було темно, хоча й за вікном був літній день.

«Гм… що ж це таке?»

Відкривши двері трохи ширше, жінка побачила слабкі вогники свічок, що стежечкою простягалися на підлозі. Простір коло них був посипаний рожевими трояндами.

Огнєва закрила рот обома долонями, щоб стримати ах від захвату. Вона вже здогадувалась, що це та від кого…

Пелюсткова стежинка вела до вітальні. Закривши двері на обидва замка, Огнєва обережно пройшла поміж свічок та зазирнула у кімнату.

Там було трохи світліше, ніж у коридорі: ґнотиків було більше, а спереду камін був давно розпалений.

На фоні розпечених полін привстав Родіон та, завів жінку усередину, галантно взявши за зап’ясток.

— Вітаю, Нерейво. — сказав чоловік після того, як поцілував їй руку. — Як пройшов твій день? Ніхто по типу Феша не ображав?

На її обличчі мимоволі розквітла усмішка.

— Та ні, — хихикнула вона.

Сівши за стіл, накритий білою лляною скатертиною, що стояв посередині, Огнєва прийнялася розповідати чоловіку про всі пригоди, що з нею сталися за цей ранок.

— О, то твоя коронація буде завтра і навіть зрив виступу цьому не завадив! — радісно вигукнув Хардіус. Він встав з-за стільця, підійшов до Нерейви, та, обхопивши її плечі руками, пристрасно поцілував в губи. — Моє ж ти золотко! Яка ти молодець!

— Ой, та то дрібниці, — вона зашарілася з ніг до голови. — До речі, пам’ятаю, ти у дитинстві мене так само хвалив, коли я щось неймовірне зробила. Хіба що цього чудового поцілунку не було, хах. — її рука пройшлася по злегка колючій щоці тата.

— То правда, — і собі хіхікнувши, погодився Хардіус та повернувся до свого місця за столом. — А дивися, що у мене сьогодні сталося, сонечко…

І він розповів їй про той інцедент з Фешем та Риммою. Те, як Лісса мацала його прес, чоловік, зрозуміло що, вирішив упустити.

— Він? Знову?! — здивовано скрикнула Нерейва. — Та кого з нього Астрагор виростив! Цю дитину засудити треба — як не те робить, то інше!

— Може і засудимо, — кивнув головою Родіон. — Я ось вже почав збирати докази.

Це було чистою правдою.

Після півгодинної розмови про життя-буття жінка згадала про дещо. Її очі інстинктивно розширилися. Яка буде реакція цього чоловіка? Вона не була впевнена, чи можна йому довірити таку важливу, відповідальну справу. Навіть у своїй кандидатурі Огнєва впевненою не була.

— Тату…

— Можеш називати мене Родіоном. Чи Хардіусом, як хочеш.

— Добре, Хардіусе… Я тобі повинна дещо сказати.

— М?

— Пам’ятаєш те, що ми вчора робили в Лазорі?

— Так. — вуса трохи здригнулися від посмішки хазяїна, що згадував цей приємний досвід. — А що, люба?

— Я вагітна.

Запала тиша. Нерейва злегка тремтячими руками витягла із сумочки тест на вагітність. На ньому було дві смужки.

Тепер прийшла черга Огнєва закривати рот долонею.

На очах чорнявої забриніли сльози. Вона не очікувала цього… Все було якось занадто різко.

Блондин перегнувся через стіл та міцно-міцно обійняв доньку. Тепло його плечей та грудей трохи заспокоїло жінку.

Відсторонившись, Хардіус пошепки запитав:

— Ти впевнена?

— Абсолютно, — таким же тихим тоном відповіла Огнєва. — Вже п’ять разів перевіряла.

Знову запала тиша.

Родіон взяв її ніжну долоню у свою.

— Яке твоє рішення? — проговорив він. — Позбавишся дитини чи…

— Я не знаю… Я не впевнена. Але робити аборт я не хочу. Та й екстрену контрацепцію приймати теж.

Чоловік охнув. Потім ще раз охнув. Налив собі вина, випив його за один ковток та урочисто промовив:

— Дитині потрібна сім’я. Чи згодна ти стати зі мною та Астрагором однією родиною? Я люблю вас обох більше за все на світі і хочу бути з вами до скону.

Нерейва підвела очі до свого батька. Вона і досі не була впевнена, чи справді відноситься Родіон до неї серйозно. Все-таки вона і досі пам’ятала його обличчя, коли він лежав у ліжку, обнімаючи Астрагора… А хоча з Нерейвою у нього був такий самий вираз обличчя, таке саме задоволення від її перебуванням з ним. Насправді вона десь глибоко в душі розуміла, що ніколи не ревнувала тата до Руніса. Просто у голові і досі не вкладалося, як одна людина може зустрічатися з декількома та щиро любити всіх їх. Але, як видно, таке буває… І жінка це розуміла по щирому блиску в очах блондина.

— Я згодна. — ледь чутно відповіла вона.

Вони обоє одночасно, ніби за помахом часової стріли, встали та міцно-міцно обійнялися. Звідкись біля каміна зблиснув срібний серпанок та до них приєднався Астрагор.

Родіон обхопив Руніса за плечі та закляк, трохи нервово чекаючи на реакцію Нерейви.

Остання трохи подумала та пустила його до них в обійми.

Ось вже во

на не очікувала, що у неї утвориться така своєрідна сім’я!