Фанфіки українською мовою
    Chapter Index
    Фандом: .Оріджинал
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Ештон прокинувся… І краще поспав би ще. Як же розбито він почувався… Голодний (адже не повечеряв навіть), все тіло затекло (втрьох на односпалці спати…), жарко (з тієї ж причини), ще й пити страшно хочеться… Хоч з підлоги пий. Тоді пригадав, що це вода з тіл померлих ларів (нехай навіть частково…). Думка воментально отрезвила. Він відкрив очі і наткнувся на погляди Рікона та Мюреол.

    – Доброго ранку.- Припіднявся він на лікоть. Ой… Як же все болить.- Як ти?

    Мюреол стенула плечима. Ештон поглянув на Рікона. Той йому підбадьорливо усміхнувся і кивнув: “все добре, наче”, мовляв.

    Ештон поглянув уважніше на дівчину, що все ще лежала між ним і Ріконом. Її руку тепер обплітала широка срібна стрічка, можливо сантиметра три завширшки. Вона перев’язувала її зап’ястя з тильної сторони, наче браслет, піднімалася двома кінцями вище, переплітаючись на внутрішній стороні передпліччя, тоді ще вище, переплітаючись на біцепсі, а тоді ховалася під топом, Ештон бачив, як вона чітко пройшлася по ключицям, а тоді загубилася між ковдр, інший її край був на спині, хоч Ештон його і не бачив, та сумнівів, що він там – не було. Зате на іншій руці був аналагочний візерунок. Який об’ємний договір… Ну, воно і не дивно, зважаючи на специфіку… Він же її… силою, фактично, підкорив. Те, що дівчина прокинулась вже хороший знак – приймає, значить, договір. Але Ештон повірити не міг, що все так просто. От не вірилось йому, що вона його не відторгає, і нав’язаний договір заодно. Не розумів він… Як вона може його приймати після всього? Ештон стис губи напружено і, затамувавши подих, торкнувся до її договору на руці, провів акуратно пальцем по татуюванню, і… срібні хвильки плавно розійшлися по стрічці, переливаючись, наче відблиски на воді. Все добре. Ештон не віряче напружено видихнув. Тоді безцеремонно заглибився в медитацію: перевірити договір наочно. Все гаразд. Все функціонує, працює як треба. Все чудово. Дівчина приймає його, як свого вожака, і перестала згасати. Ештон ще в медитації перевів руку на її шию та обличчя. Перевірив з допомогою радару: вона виснажена. Кожна її клітинка виснажена. Вона просто не переживе адаптацію без додаткової підтримки. Банально не вистачить енергії. Вже те, що вона перестала згасати добре, але ні про яке відновлення мови не було, доки йшла адаптація. Ештон звично нагодував її енергією на клітинному рівні, біоритми вирівняв, договір наповнив… Але цього не досить. Все має певну швидкість поглинання і засвоєння. Не дарма адаптація триває три дні, скільки б не було енергії в носія.

    – Переселимо тебе в мої покої вже сьогодні.- Поставив Ештон перед фактом, щойно покинув медитацію.- Тобі потрібна моя тісна підтримка ці три дні… Зграю покличемо. Спатимемо разом. Супроводжуватимеш мене на аудієнціях. До речі, про це. Рікон, чому я сплю? У мене ж графік…

    – Від сьогодні Старші Служительки повернули тобі тренування. А оскільки по графіку сьогодні наше спільне тренування, я дав тобі час відпочити. Після вчорашнього…- Обтічно пояснив Рікон.

    – Гаразд.- Погодився Ештон. Сон йому потрібен був. До речі, дуже зручно, що не знадобилася вставати ні світ, ні зоря і бігти до лара на адаптації…

    ***

    І Ештон знову сидів на аудієнціях. Оце то в нього сидяча робота… Хто б міг подумати. Хм…

    А поруч сиділа Мюреол. І щойно Ештон знову зосередив на ній увагу, знову думати про що б там не було – не виходило. На неї було боляче дивитись. Ештон зрозумів би, якби їй було нудно. Чи не затишно. Чи страшно. Але Мюреол лише сиділа. Вона спершу поглянула на все, що відбувається довкола, а тоді відвернулася якось… розчаровано, ніби впевнилась, що усе це – не для неї. І вже котру годину сиділа, відсторонившись від усього, й думала про щось своє, заховавшись десь глибоко в роздумах.

    – Мюреол,- Тихо і м’яко звернувся до неї Ештон перебивши Науковця на пів слові.

    Вона відреагувала. Підняла голову і зосередилась на Ештоні. Він не роздумуючи протягнув до неї руку, запрошуючи в обійми. Мюреол встала, підійшла і вклала руку в його. Що? Ештон спантелично на неї поглянув і підвис. Вона жесту не зрозуміла? Ештон раніше думав, що цей жест зрозумілий всім ларам… Що для вожака це природньо – запросити когось зі зграї в обійми: підтримати чи підбадьорити, створити затишок, чи захистити… Чи цей жест належить Ештону? А вся його зграя просто вивчила жест вожака? Чи… Раптом здогадка, ніби крижаною водою, пробіглась морозом по спині Ештона… Чи Мюреол не хоче приймати його жест? Ештон уже звик думати, що для ларів нормально приєднуватись до зграї, та й він уже її вожак. Чи… Ще ні? Адже вона ще не підтвердила жестом, що прийняла його. Тобто так, на ній його договір, вона підкорилась йому і слухається його. Але вона явно хоче іншого життя, і він аж ніяк не зайняв місце в її серці. Він її силою взяв! Так і є!

    Але Мюреол виглядає такою самотньою… І Ештон хотів би подарувати їй крихітку тепла… Та на відміну від Ейнар, наприклад, замість якої Ештон зробив той самий перший крок… З Мюреол це правильним не виглядало.

    Пауза затягувалась і Ештон дивися в очі Мюреол – сковані безмежною тугою і сумом, що навіть і сліз не видно: залишились десь позаду… І не наважився він її обійняти…

    – Підсядь ближче, вирівняю тобі біоритм.- Лагідно, але сумно, тихо… І зрадливий спазм жалю за Мюреол знову здавив його горло.

    Ештон присунув Мюреол впритул до себе, вирівняв її біоритм. І вона залишились сидіти так до кінця аудієнцій…

    ***

    Ештон не міг дозволити собі поринути у свої роздуми, котрих накопичилось з надлишком прямо посеред аудієнцій, й утримував свою концентрацію на розмовах виключно силою волі.

    Та зараз… Все змінилося. Його перше тренування медитацій з зграєю за довгий час. Ештон стояв перед чималою компанією рідних і не дуже істот (що там з назвою, до речі?), а в його голові була справжнісінька каша…

    Сірін, Рікон, Шона, Кір, Картер – тут ясно. Мюреол – ну, все ясно. Ланс та Ейнар – зрозуміло, так. Грейсон – його ж вчити треба… І… Науковець, що лютими очищами на нього дивився, ніби дуже вже хоче замінити його на жабу у себе на якомусь проекті, й піддати всеможливим тортурам, тобто дослідженням. Узгодили таки все з Піреєм? Ештон не зміг не порадіти за цього злющого алубі (куди там Науковцю братися?). Ештон стояв дивився на нього і усміхався, як дурник. Тут увагу привернув Акелар, який скривлено стояв, не знаючи куди подіти ніс… Від Грейсона дискомфорт?

    – Як здоров”я?- Запитав Ештон ні з того, ні з сього у малого. Це й справді дивно виглядало, щойно Ештон зайшов і привітався, так і стояв уже котру хвилину, розфасовуючи всі свої думки з купи в голові.

    – Мене обстежують лікарі, кажуть, що на лікування такого випадку, як у мене потрібен час. Поки що в мою кров підселили якісь мікроскопічні роботи по типу грибків, як я зрозумів. Вони очищують організм з віддалених куточків… Я, чесно, не все зрозумів…- Якось втомлено зітхнув він.

    – Зрозуміло, раз лікують, значить вилікують.- Постановив серйозно Ештон. Його треба вчити. Медитації – це, мабуть, занадто. Він мусить розібратися з печаттю. Вміти спрямувати потоки, розуміти що таке бар”єр. Та і все? Можливо ще рукопашка. До малих розвідників його на тренування заперти, може? А ще з амулетом справлятись має… І як його не перенапружити, аби зовсім коні не двинув? Ештон стояв дивився на Грейсона і чухав голову, зітхав і тер обличчя…

    – З Шоною сьогодні медитуєш.- Простогнав врешті Ештон.

    – Введи його в медитацію, і розтлумач, як функціонує печать, як регулювати її функції, й змінювати шари та полярність бар”єра, дистансію, потужність й інше… Про підживку розкажи і як поводитись з акумуляторами… Та що я розказую? Сама все знаєш.- Зітхнув Ештон, роззирнувся, та стільчика не було. Ну, де йому взятися в залі для медитацій? Подушки є. Але це не те. От хоче Ештон стілець. Зробив собі бар”єр, та й всівся. От хоче сидіти. Хоче і буде. Повелитель він чи хто?! Так. Грейсона Шона угрохає.- І ніжнішою з ним буть.- Застережливо поглянув він з-під лоба на свого майбутнього князя. Дівчину вродливу, але надто вже сувору.- Угрохаєш пацана, потім вартового ще не відомо скільки шукати. Гаразд, Шона?

    Шона не втрималась і посміхнулась якось іскристо Ештону:

    – Обіцяю слідкувати за його станом і зупинитись, якщо його зміни у ментальних показниках стануть надто помітними.- А тоді перевела погляд на Грейсона:- Не бійся.- Але від її погляду, що похолов на градусів двадцять, коли вона перевела очі на хлопця від свого вожака, піджилки у кого хочеш затрясуться. І Грейсон очіковано пхолов зсередини. Ештон відчув, як він ковтнув від передчуття скорої розправи над ним.

    – Рікон…- Перевів увагу Ештон на правицю. Піпець з Ріконом. Мало того, що слідкує за… ВСІМ, так ще й у Зовнішній Світ має їхати, Сойку до тренерства готує… І що тільки ще.

    – Картер,- Перескочив Ештон на Картера. Від зміни дійових осіб діалогу Кат набундючився і зібрався до купи.

    – Так, бос.- Режим “сержант Картер” ввімкнуто.

    – Тепер за Академію головою відповідаєш. Щоб все там працювало, як годинник. Тренуйся так, наче ти тіолоохоронець президента, і я не тільки про фізпідготовку. Відповідаєш тепер за безпеку дітей в Храмі. Не хвилюйся, я тебе зброєю забезпечу. Будеш в мене ходячим арсеналом. Але щоб потягнути те, що я тобі дам – мусиш навчитися бути менталістом в широкому розумінні цього слова. Пізно почав, розумію. Всі інші в дуже гнучкому віці, а ти вже особистість сформована. А це буде тяжче, аніж гранатомет освоїти на ходу. Що поробиш. І вожаків, що в Елізіумі організуй. Діти й самі за себе постояти зможуть, як припече. Тільки ти не забувай, що вони діти, а не солдати.- М”яко усміхнувся йому Ештон наприкінці.

    – Прийнято, бос.- Навіть в лиці не змінився. А в голові гвинтики запрацювали. Картер не був тим, хто винайде новий велосипед. Та він був тим, хто на велосипеді їздити навчиться, та буде не лише дистанції на ньому ганяти, а ще й дивитися, щоб інші з доріжки не з”їжали. Він той, хто не зможе детальки змазати, але той хто прослідкує, аби потрібні люди їх змазали, і за собою прибрати не забули. Все у нього буде чітко. Але навчити все ж треба.

    – Рікон.- Ображається трохи правиця, що в нього завдання забрали. Нічого, зараз буде сяяти, як п”ятак, щойно Ештон його новими завалить так, що той дихнути не матиме коли:- Картеру Академію передай. Навчи всьому. Він з тобою в Зовнішній Світ не поїде. Він чудово впорався за нашої відсутності і довів, що достойний цього завдання. Але якщо йому потрібна буде допомога чи підказки – допомагай. Ти старший, так що прослідкуй, щоб Картер влився в нову роль як слід.

    – Так, вожак.- А де ж старе добре “гаразд”? Та він не ображається більше чомусь. Набув серйозно вигляду, ніби вник в ситуацію… Ніби підтримує серйозність розмови. Ніби… Не зовсім підігрує, швидше ловить настрій Ештона, свого вожака… Розуміє – зараз не час ніжності розводити. Але взагалі то треба. Треба поговорити з Ріконом. Поговорити про все, що сталося. Як слід. Не зараз, але треба. Ештону це теж потрібно… Дуже. Але не час.

    – Картер, з дітьми тобі допоможе Ланс.- Знову перемкнувся Ештон. Намагаючись все організувати. Насправді Ланс саме той, хто Сірін вже давно підміняє на тренуваннях, коли їй треба бігти розбиратися з потребами зграї.- Ланс, відтепер ти відповідаєш за тренування дітей в Елізіумі. Як і раніше, найбільшої уваги потребують ті, в кого дизбаланс сил звіроподібної та людської часток душі. Як і раніше, задіюй вожаків. Полювання в Повні теж відтепер за тобою. Ясно?- Суворо постановив Ештон.

    – Так, ясно Хранитель.- От і добре, що йому все ясно. Ештон не сумнівається, що малий впораєтьься.

    – Сірін, берегиня моя.- Сірін аж засяяла від такого звертання.- Допомагай Лансу. Якщо його потрібно підмінити, чи підтримати. Навчити взагалі… Ти старша, доки не вирішиш, що він абсолютно готовий тренувати дітей без нагляду. Гаразд?

    – Так, вожак.- Засяяла вона своїми білими зубками, склала руки ззаду, випнула гордо груди, красуючись, і сяє. Сяє, наче пучок яскравого місячного сяйва.

    – Подбай також про Ланса, Мюреол та Ейнар, як про нових членів зграї, посели у покоях. І все інше, що тільки потрібно.- Усміхнувся він їй тепло, розтопила вона таки його серйозний лід.

    – Гаразд. Ще Кіра та Шону слід разом поселити. Я з Архітектором зв”яжуся.- Дзвеніла вона весело, точно радіючи своїй маленькій жіночій перемозі- посмішці Ештона.

    – Гразд, маленька, бережи зграю.- На цих словах його Сірін аж до сліз усміхнулась, погодилась, пишається своєю роботою, любить зграю, хоче робити те, що робить. Приймає свою роль і накази вожака усією душею.

    -Рікон. Це ще не все.- Перевів Ештон знову погляд на правицю і його настрій знову наче вимикачем перемкнули на серйозного Повелителя-Хранителя-вожака… І Рікон гордо підняв підборіддя, склавши руки під грудьми, готовий прийняти від вожака все, що завгодно.- Ти, як і раніше, відповідаєш за навчання Картера. Медитуєш з ним сьогодні.

    – Так, ясно.- Кивнув Рікон, приймаючи наказ. Та це було далеко не все…

    – Також ти відповідаєш за навчання всіх присутніх. З Грейсоном буде не просто.- Без жалю валив Ештон правицю, що до шквалу вожака не просто був готовий, а давно вже приймав це все, як норму. Звик.- З нього потрібно зробити першокласного вартового. Маєш навчити його поводитись з амулетом, не лише взаємодіяти, а й поважати. Проконтролюй і організуй його навчання: тренування з малими розвідниками, Сойці все по полицям розклади, нехай вона його там тренує; Шона мусить навчити його з печаттю поводитись; він повинен освоїти елементарні навики менталіста: бар”єр, володіти своєю енергією, перенаправляти її в тілі, тут, можливо, Сірін підсобить. Не передавай йому надто багато знань, але необхідний мінімум для виконання його задач у нього бути повинен. А ще дивись, аби він не перенавантажувався. Він все ще лікується.- Поклав Ештон вишенку на торт.

    – Гаразд. Я все зрозумів.- А от і старе, добре. Ештон майже засумував.

    – Науковець.- Безцеремонно вказав пальцем Ештон на мужика, присутність котрого ніхто не розумів.- Мусить вміти поводитись з енергією, та передавати з енергією емоції, формувати її у потоки, вирівнювати біоритм. А ще, любі мої, натягайте його. Нехай вміє себе захистити.

    – Ви з шановним Науковцем не про такий об”єм домовлялися!- Раптом запротестував Науковець, налякавшись.

    – А це моя власна ініціатива.- Звузив очі Ештон, підленько посміхнувшись Науковцю. Той розгубився.- Вчись добре, хлопче.- Посуворішав раптом Ештон, залишивши на ньому суворий-пресуровий, холодний погляд. І його мало хвилювало, скільки він має прав до нього так фамільярно звертатись, хто з них старший, й на всі інші нюанси. Науковець аж крок назад ступив, не розуміючи, чим заслужив аж такий індивідуальний підхід. А що йому кривлятись можна, а Ештону – ні?:- Вмій захистити те, що тобі дороге.- І від останньої фрази проблиски розуміння на його обличі… Хороший мужик. Толковий і розумний, як казав Пірей. Ештон впевнений, що Пірей і сам зуби має. І хоч каже, що він слабкий алубі – алубі є алубі. Та Ештону буде спокійніше, якщо поруч з Піреєм буде Ештоном же тренований, зубастий, злий, і до безтями люблячий його чувак.- Ланс,- Знову стрибнув в діалозі Ештон,- Сьогодні тренуєшся з Науковцем. Починай з основ.- У нього цього досвіду вагон. Він же дітей вчить.

    – Так, Хранитель.- Раптом усміхнувся Ланс, як сонечко ясне. Ештон аж прозрів. Завдання сподобалось? Ештон аж підвис на цій посмішці. А потім таки відмер і відірвав погляд, повертаючи його в очі Рікону.

    Але сказати що не знайшлось. Мелькотіла все ще ця широка сонячна посмішка перед очима. Тож він просто кивнув в сторону цих двох (Науковець-Ланс), не відриваючи погляду від Рікона. Той кивнув теж мовчки.

    – А ще…- Таки щось став видобувати Ештон з себе переборюючи думки про цю посмішку, що так не вчасно висмикнула його з бойового настрою:- З викладанням зав”язуй.

    – Не зрозумів, вожак.- Зосереджено нахмурився Рікон.

    – Вистачає наразі викладачів, Рікон. Відтепер не витрачай на це час. Нехай інші викладають, а ти проконтролюй, передай свій досвід і знання. Читай тільки першу лекцію. Мені подобається, як у тебе виходить.- Дуже тепло, з глибини душі посміхнувся Ештон. І Рікон відтаяв. Приємно йому стало.- А я буду заключну. Як і було до цього.- Усміхнувся ще раз Ештон, а Рікон йому. І знову кивнув.- А коли Грейсон пролікується і навчиться, відправляєшся з Кіром в Зовнішній Світ. Відвезеш малого, і продовжиш тренувати його там. І Кіра, заодно. Ну, і навчання там організуй, як колись Акажемію починали.- Ештон відшукав вищезгаданого малого і жестом запросив його до себе. Кір без жодної паузи чи заперечень, чи ще чогось підійшов і зупинився поруч. Ештон встав, аби порівнятись з Кіром, бар’єр, на якому сидів Ештон зламався, від нехватки уваги свого творця, а Ештон від всієї своєї щедрої душі почав щиро лохматити модну зачіску Кіра з всеможливою серйозністю і затяттям. А Кір стояв і… не терпів, ні. Не заперечував, стояв і приймав до неможоивості дивну, грубувату ласку вожака (якщо це можна так назвати). Та Ештону було мало – він його схопив в обійми і продовжив робити безлад на тому, що колись було зачіскою, вже в обіймах, та малий і тут не пручався… Ештону не вистачало відголоску, реакції якоїсь, і хотілося вже якось вихлюпати на цього малого всі свої емоції:- Медитуєш сьогодні зі мною.- Продовжував Ештон чухмарити його, виливаючи все, що накопичилось, а в медитації ще й завалить його купою нової інформації,- Допоможеш мені усе розгребсти, мозок уже кипить від усієї цієї каші…- Стис таки з усієї дурі малого в обіймах за плечі. Ні, ну це ж треба так цього пацана любити. Аж злість бере.- Матимеш чим зайнятися…- Майже прогарикав аж…- Шоною займайся, дивись мені… І якір. Не забувай.- Продовжував мутузити його.- А ще… Мюреол.

    – А що з нею?- Раптом вигулькнув Кір з-під рук. І як він умудряється бути таким серйозним, поки його мутузять на всі боки?

    – Свідомість. Постарайся зцілити її.- Дав завданнячко одначе. Ні тобі пояснень, нічого. Сам гребись-розбирайся. На те він і Кір.

    – Як?- Справедливо охрінів малий.

    – А тут тобі ніхто не допоможе. Вчись.- Ештон зупинився, таки добившись від малого живих емоцій, цього хотілось Ештону?- Я хочу, аби ти міг подбати про наш народ. Ти повинен навчитися розпоряджатись своїм даром.

    Кір на це лише усміхнувся кривувато-іронічно. А Ештон продовжував обіймати його за плечі однією рукою:

    – На те, аби допомогти одній єдиній людині енергії (в усіх можливих розуміннях), зусиль потрібно більше, аніж знищити десяток. А може і більше.- Усміхнувся малому Ештон. Ділячись власними спостереженнями.- Стільки це нервів і терпіння з”їдає… Що куди там.- Якось не зовсім вже серйозно усміхався Ештон і продовжував говорити те, що малий точно зрозуміє.- А знань скільки на це потрібно! Ого-го.- Гигикнув він. А Кір раптом розуміюче усміхнувся, поглядаючи на нього скоса.- Удосконалюся у цьому напрямку. Раз в твоїх силах рятувати близьких – не нехтуй цим.- Серйозно, але безмірно по-доброму, глибо зазирнув Ештон Кіру в його чорні безодні.

    Кір так і стояв косячись, усміхаючись Ештону, заражаючись позитивом, та разом з тим серйозності зовсім не втрачаючи. Кивув. І в цій мовчазній згоді вмістилося стільки всього…

    – Подбай про Мюреол.- Попросив Ештон уже без смішинок. Передаючи своєму князю весь свій біль, і чомусь саме Кіру вдалося вловити це з душі Ештона безпомилково.

    – Так, з шкури вилізу.- Заявив Кір. І Ештону чомусь полегшало від цього на душі. І він усміхнувся малому тепло і щиро.

    Та хіба ж це все, що він на Кіра звалить? Геть ні. Тяжко зітхнув Ештон. Просто він не готовий дати йому всі завдання. Для початку з Піреєм потрібно побачитись… Ештон відшукав поглядом Науковця:

    – Ви мені ввечері в бібліотеці потрібні. Я Вам проект покажу. Допоможете мені.- Безцеремонно заявив Ештон. Науковець просто таки аж задихнувся від обурення, від шоку, невіри, аж вирячився, дуже вже когось Ештону нагадуючи. Від цих думок в Ештона на душі знову потепліло і він вирішив пояснити:- Це те, що мені заборгував наш спільний знайомий.- Підморгнув він.- Та ще й якраз за те, що Ви у мене навчаєтесь, так що на зліться занадто.

    Науковець видихнув, але Ештон вже не чекав від нього нічого. Прийде. Натомість перевів погляд на Шону:- І ти мені там потрібна. Дуже потрібна.

    – Я завітаю звечора.- Поважно кивнула Шона.

    – Як справи з проектами по Зовнішньому Світу?- Поцікавився Ештон. А під його рукою все ще були чомусь плечі Кіра. Навіть не мукне нічого проти. Ештону теж так добре. От і постоїть.

    – Проекти готові. наразі я з Науковцями вирішую питання по створенню печатей. Ми готуємо механізми для вирощування кристалів, адже всі ми розуміємо, що Ви, шановний Повелитель Елізіуму, не завод зі створення печатей-оберегів. У Наукового відділу наразі достатньо записів Ваших попередніх дій і данних, аби механізувати процес. Окрім того, у них є я. Посли з Зовнішнього Світу співпрацюють з Розвідниками. Вони готують міста до появи нових культурних пам”яток, що й міститимуть печаті обереги. Пошук вартових йде жахливо повільними темпами. Є кілька малопідходящих кандидатів. Я розчарована.- Смикнула Шона підборіддям та хмикнула, пригадавши недостойних її царської похвали.- Я все ж маю намір скористатися Вашою ірраціональною ідеєю та перевірити дітей з Зовнішнього Світу з діагонозом “емоційна тупість”. Можливо хоч це дасть бодай мізерний результат…

    – Я зрозумів, Шона продовжуй працювати. Ти молодчинка.- На цю похвалу Шона лише високомірно фиркнула. Не треба їй цих подачок. Ахах. Ештон заусміхався.- Маю для тебе ще одне завдання. Пам”ятаєш я розповідав про проект по збору енергії в Некрополі?

    – Так.- Холодно і поважно.- І Ви й досі не дали мені жодних даних, не лише не показали горезвісну енергію, але й навіть не пояснили внятно що це. Я уже мовчу хоч за мізерну – підкреслила вона це слово особливо в”їдливо,- крихту конкретики.

    – Не будь до мене аж такою суворою. Я часу навіть помедитувати не мав! Як би там не було, а займешся цим.- Зітхнув Ештон. Та не встиг він договорити…

    – Звісно займусь. Хоч і не зрозуміло чим.- Зітхнула вона якось милостиво. І Ештон аж приснув сміхом з цієї гри у високомірну царицю, вона що спеціально аж до абсурду це доводить? Що цікаво, ніхто окрім Ештона не розуміє цього шарму і гри, бравади. Він це точно знає. От же його дівчинка.

    – Там потрібно буде змусити управління країни прийняти наш подаруночок. Я думав, що найвдаліша ідея – провести освітлення. Зробити його таким, аби по дизайну і вигляду відповідало б Некрополю. А якщо зробити його абсолютно автономним, аби не жерло гроші з бюджету їхнього на освітлення, то і зовсім замануха. А ще поставити перед фактом, що це чудо високої інженерії буде обслуговувати раз в рік наша псевдоволонтерська організація або що… І таким чином замінювати акумулятори на порожні. Тут і пояснень не потрібно буде, чому по всьому Некрополю стоять чутливі пристрої збирачі, у вигляді ліхтарів, і чому вони під”єднані до міні станцій – акумуляторів…- Виливав Ештон на зграю все нову і нову інформацію, що скопичувалась у ньому і не знаходила виходу стільки часу…

    – Хех… Гаразд почну роботу. Окрім самої енергії, котру потрібно зібрати, я суть зрозуміла.- Пожурила Ештона Шона.

    – Я сам займусь механізмом розпізнання, збору та акумулювання енергії. За це не переживай. Займись своєю частиною.- Кивнув Шоні.

    – Звичайно, у Вас же необмежена кількість часу. Ви все зможете сам.- З докором, холодно і трохи зверхньо склала руки Шона під грудьми.

    – Я не знайомитиму тебе з цією енергією. Я вже казав.- Суворо відрізав Ештон.- Можливо тобі Рікон зможе допомогти з цим.- Від того, що його раптово згадали, Рікон розгублено поглянув на Шону з Ештоном, не дуже, взагалі то, вкурюючи суть розмови. Їхні з Шоною діалоги лише Кір та Акелар в повній мірі розуміли. Кожен з своїх причин.- Ти з цією енегією якраз то і знайомий…- Стис Ештон губи, затримавши на ньому напружений погляд. Рікон збагнув, що річ про щось дуже серйозне і спробував вгадати, про що думає вожак, та хіба ж вгадаєш, не маючи жодної інформації…- Та я ще не розібрався, куди у ларів ця енергія дівається і на що витрачається. Рікон полювання в повні. Не забуть.

    – Я пам”ятаю.- Підтвердив Рікон з усією можливою зібраністю правиці.

    – Ох, і не легко тобі зараз буде, друже. Якорем будеш.- Пообіцяв Ештон Кіру. Той з готовністю кивнув, а чорнющий його погляд говорив, що готовий на що завгодно.

    – Шона і Рікон. Стосовно цього завдання. Проблеми з зберіганням. Робіть, що хочете, мені місце придумайте. Енергія повинна бути ізольована. Не контактувати з алубі, бути в секретному місці і подалі від Секретного Відділу Наукового Центру. Тут Науковець зоорієнтує.- Махнув Ештон на нього.

    – Я не Ваш підлеглий!- Спробував брикатися він. Та Ештон не звернув уваги.

    – А ще, я маю дозвіл від Повелительки. Пора організувати мені в Науковому відділі місце. Там відсіки ізольовані, так що це буде частиною моїх володінь. І доступ туди матиме моя зграя. І індивідуально відібрані члени свити. Та, можливо, ще якісь працівники. Науковці якісь, можливо. Науковець, можливо з розташуванням зоорієнтує.- На цей раз Ештон спеціально.

    Той повівся:

    – Ааах!- Щось середнє між роздратованим театральним зітханням, гарчанням і найщирішим обуренням. Ахаха.

    – Так…- Зітхнув Ештон, повертаючи собі концентрацію, та відгороджуючись від веселощів. Оглянув всіх присутніх. Шона з Грейсоном медитують. З ними все ясно. Є. Ланс з Науковцем. Є. Картер з Ріконом. Рікон… Та тут непочатий край розбору польотів… Ештон тяжко простогнав.

    – І щоб на оце все теж якийсь час був!- Покрутив він пальцем навколо, обурено дивлячись на Рікона, ніби це він винен, що у Ештона в голові повний бардак. А зі зграєю лад довелося налагоджувати.- Це на радах взагалі то все обговорювати треба!- Пирхав Ештон далі.- Але зграя абсолютно до цього не готова!- Категорично заперечив він рукою і поглянув на Ланса… Пацан толковий, та Ештон з ним ще взагалі ніякий контакт не встановив, хоч він єдиний з новеньких справді розуміє на що йде – вони не раз працювали разом. Мюреол уже в зраї, навіть з договором, але до взаємопорозуміння, чи хоч до якихось здорових стосунків, як до неба рачки. І єдина, з ким у Ештона жодних проблем – Ейнар. З якою він уже встановив тісний емоційний зв”язок, вони прийняли один одного на інстинктивному рівні і досягли певного взаєморозуміння, хоч у них був всього то один діалог, який навіть розмовою не назвеш. Індивідуальні випадки, одначе…

    – Ейнар.- Простягнув Ештон руку до дівчинки, підкликаючи до себе в обійми. Вона усміхнулася йому радісно, і видно було, що увага вожака зараз для неї стала приємною несподіванкою. Вона навіть не задумуючись пірнула в його обійми, притискаючи лоб до його плеча. Зрозумілий, значить, для ларів жест все таки… Він її пестив, гладив по голові і щедро обдарував привітними і теплими хвилями. А вона лащилась до нього, дуже вже Сірін нагадуючи. Та посмішку це чомусь не викликало. Ештон відчував лише весь той тягар, що зараз лежить на його плечах. Він взяв дівчинку за плечі і делікатно відхилив її від себе на сантиметрів тридцять, аби добре бачити її обличчя. Ештон поклав акуратно руку на її голову і схилився до неї, аби його очі були з нею на одному рівні. Дівчинка абсолютно не боялася. І при тому, що ще хвилину назад вона лащилась до його плеча, зараз нагадувала непробивного хижого птаха, з темним пір”ям і поглядом холоднувато-теплим, з не ясним фіолетуватим відливом.

    – Поділися з Сірін досвідом.- Дав завдання Ештон. Мала ож оторопіла від здивування. Щось в її голові явно не зійшлося. І Ештон усміхнувся тепло малій. Пояснив:- Сірін старша за тебе, досвідченіша. Сірін була берегинею зграї до того, як вступила в мою і являється берегинею зграї зараз. Але вона не була в твоїй зграї, не мала того вожака, що ти, й на твоєму місці не була. Я знаю, що в тебе було зовсім не просте завдання до цього часу – бути берегинею в зграї Ланса. Проте ти впоралась. І впоралась так, що це варте захоплення. Він зумів не лише вберегти зграю, стати відмінним лідером, з його унікальним для лара характером і харизмою, але й тренувати дітей та завоювати повагу інших вожаків. І з усім допомогла ти. Поділись своїм досвідом з Сірін. І прийми її як свою берегиню. Допомагай у всьому і підтримуй її. Сьогодні медитуєш з Сірін.- Ештон чекав відповідь.

    – Так, Хранитель. Я все зроблю.- Кивнула Ейнар у нього під рукою. Ештон невідривно вдивлявся в її погляд, що міг би належати лише хижій, смертоносній птиці, що вартує своє гніздо.

    – Я не хочу чекати твоєї дестабілізації. Вступай у мою зграю, Ейнар.- І це було правильним. Не Шепіт Повелителя. Не розум. Це Мунлайт говорила. Говорило його серце. Це він сам, вся його душа приймала Ейнар. Душа вожака, князя, якщо завгодно. Ештон, насправді завжди таким був. Він таким народився. І він потрібен Ейнар. А вона – йому. Її душа, і її серце зможуть оселитися в його зграї, вона зможе стати його сім”єю. І все, що потрібно – простягнути руку. Відповісти Ештону згодою. І Ейнар не барилася. Її рука лягла йому в долоню, легко і природньо помістилася в його лапищі. І жодна посмішка не промайнула на її спокійному обличчі. Ейнар вірила. Більше це не було рішенням. Ештон змусив повірити її – вони підходять одне одному.

    Ештон випрямився, все ще тримаючи її руку, і знайшов Рікона поглядом:

    – На найближчу можливу повню.- Рікон кивнув. І в його очах було те, чого так Ештону не вистачало в ці два, довжиною з вічність, дні – віра, схвалення, гордість, підтримка. Його правиці.

    Ештон заспокоївся якось. Розгріб, здається, поки, купу не маленьку? Чи майже?

    – Акелар. Сьогодні на варті. Слідкуєш за всіма. Як раптом щось не так – буди мене негайно. Завдання не легке, бережи зграю.

    – Так, вожак.- Кивнув Акелар і посміхнувся спокійно і впевнено, такою усмішкою, що вже за мить зникла з його обличчя, але такою, що сказала вожаку більше, аніж велика купа слів – Акелара нічого не хвилює. Він допомагає з усім Шоні, а вона ідеальний якір для нього, і його талант більше не надокучає йому. Акелар спокійний. І місце йому його подобається.

    Ештон ще раз уважно переглянув присутність кожного. Мюреол. Лише вона залишилась. Що їй робити? Медитувати з Акеларом не вийде. Він і сам максимум в напівмедитативний стна входить – далі ніяк.

    – Мюреол. Допоможи Акелару. Він розкаже що до чого. Можете поспілкуватись, якщо захочете.- Хоча Ештон сумнівається, що вони знайдуть спільну мову… Що ж йому з нею робити? А?

     

    1 Коментар

    1. Jan 29, '24 at 06:27

      Автор з блокноту писав всі ці роздачі завдань?)

       
    Note