Розділ 3

Ніхто і ніколи не дізнається, що ці троє творили — вже Нерейва про це попіклується.

Розліпивши сонні після гарячої нічки очі, жінка побачила Родіона зліва від себе, повністю голого, якщо вірити її відчуттям, та Астрагора. Він припав до її батька, уткнувшись обличчям йому в плече, а Хардіус вільною рукою обіймав її за талію.

«Вони виглядають такими щасливими разом… може, він насправді мене не любить?» — роздумувала чорноволоса, продовжуючи дивитись на таке прекрасне для неї обличчя Огнєва. — «А хоча нам з ним у бібліотеці було так добре… А як він уміло все робив, м-мх…» — закусила вона губу, згадуючи гарячий торс свого батька та стогони, що випливали з глибин його горла. «А втім це не так важливо. Він допоміг мені уникнути перетворення на русалку, і я повинна бути йому вдячною за це. Все ж таки він мій батько, а не хлопець. Хоча одне другому не заважає…»

Вона тряхнула головою, відганяючи настирливі й такі заплутані, складні думки. Все-таки і надало ж їй зайнятися сексом зі своїм же батьком, та ще й потім влізти у цей цікавий тройничок… Та ну їх всіх.

І, скинувши ковдру та акуратно, майже безшумно присівши на ліжко, вона повністю голяка почала шукати свій одяг. Він був розкиданий фіг-де, та й у квартирі батька ще й був безлад, як завжди…

Знайшла вона своє шмаття через хвилинок тридцять, коли вже через п’ять хвилин треба було з’явитися у Лазорі. Сьогодні у Нерейви була промова на тему недавньої часової війни та її кандидатури на пост Чорної Королеви, тож запізнюватися не можна було!

Тож, незграбно надягнувши ліву шкарпетку та ще й намагаючись не розбудити голубків, вона на всіх парах побігла до дверей. Її застало зненацька дивне відчуття між ногами, але Чорна Королева вирішила проігнорувати його.

Посмикавши ручку, вона зрозуміла, що двері зачинені.

Часова стріла? Ні, до кімнати батька ніколи не підходила її стріла.

Відмотка часу? Не діє, на дверях стоїть захист.

Нерейва роздратовано гарикнула: якщо вірити її годиннику на часовому браслеті, то залишилося лише дві хвилини до її промови, а вона ще навіть не в Лазорі!

Тож, підбігши до вікна та з неймовірним гуркотом відчинивши його, аж розбудивши чоловіків, вона стала на підвіконня в повний ріст, обхопивши двома руками карниз, та, розкачавшись, зістрибнула у вранішнє небо, нараз викликавши крила.

На щастя, замок Родіона був доволі близько до Ратуші, тож через хвилину дуже, ДУЖЕ інтенсивного польоту вона стала на своє місце в Лазурній Залі, віддихуючись, як слон.

І ось коли вона почала почувати себе більш-менш нормально, якийсь чоловік у накидці РадоСвіту промовив:

— Нерейва Огнєва, кандидатка на престол Чорнолюту! Запрошую на трибуну!

Залунали оплески та овації. Чорноволоса піднялася на мініатюрних східцях на підвищення.

Знову оці дивні відчуття. Ніби чужорідного предмету у трусах. Та що ж це таке?

Але це була не та ситуація, щоб розбиратися. Тож Огнєва почала:

— Вітаю вас, дорогі слухачі!

Тут же вона відчула дуже приємну вібрацію, що охоплювала статеві губи та клітор.

Жінка почервоніла з голови до ніг. Тож цим чужорідним предметом виявився вібратор? Як він там в біса опинився?!

Феш стояв у перших рядах, слухаючи промову Нерейви. Цієї гарячої нічки зі Цзією, Риммою та Льошкою він підкинув вібратор першій у труси. Цікаво буде подивитись на її прекрасне обличчя, коли він пуще в хід цей пристрій…

Він витяг з кишені штанів телефон, що дістав на одній зі своїх вилазок на Осталу. Відкрив програму, що, на щастя, не потребувала Інтернету. Обравши потрібну частоту, він натиснув на кнопку «старт»…

Вчорашня ніч помірним місячним світлом світила у кімнату дуже хороших друзів у гуртожитку Лазорю. Вони лежали на чотирьохспальному ліжку, згорнувшись калачиком та прикрившись теплою білою ковдрою, хоча було й літо.

Тут пролунав голос хлопця.

— Відчуваю, що ти зайшла у мене… М-м-м, Цзієчко, люба… АХ, ПОЛЕГШЕ! М-м-м…

— Бачу, тобі подобається, Льошко… — кокетливо протягнула Цзія та продовжила своє дійство.

— А де Феш? — трохи стомлено промовила Римма звідкись з лівого боку ліжка.

— Ой, не знаю… Думаю, скоро прийде. Але поки що треба тебе підбадьорити! — з єхидною посмішкою на губах промовила Цзія та, переповзши через Олексія, опинилася у дівчини між ногами.

— М-МХ! А-АХ! ПОЛЕГШЕ! ПРОДОВЖУЙ! — тіло русявокосої від лагідних поцілунків та присмоктувань звивалося, як змія.

А про Феша всі забули…

Фешик походжав вузькими темно-синіми коридорами у напрямку однієї кімнати біля вікна вежі. Це місце виглядало так само, як і раніше, коли він приходив у Ратушу до Ніка — запилюжені поручні, скрипучі сходи… Останні, правда, скреготали злегка гучніше, але то неважливо.

Піднявшись на п’ятий поверх замку, він пройшов галереєю через всі кімнати та дійшов до крайньої. Місячне світло матово виблискувало на глибоко бурого кольору дверях, що ніби запрошували Драгоція всередину…

«Цю ніч я ніколи не забуду.»

Двері, як і повинні були, з легкістю відчинилися, — вони зі Цзією, Льошкою та Риммою домовилися про те, щоб їх не зачиняти. Якщо увійде хтось посторонній, то у будь-якому випадку можна було стерти йому пам’ять та витурити з кімнати за домогою часодійства.

Перед Фешем постав морок кімнати, десь у глибині якої виднілося нуль-дзеркало, що неспокійно переливалося світлом із затюленого вікна.

Темноволосий зробив перші кроки всередину.

Тихо.

Побачив ліжко та опинився за декілька кроків від нього.

Все ще ні одного звуку від його друзів.

Виявляється, всі твоє вже спали, лежачи в обіймах одне одного. У чоловіка посередині з-під оголеного тулуба красувався сексуальний прес.

«Ого, а коли це Льошка встиг так підкачатися? Я його два тижні тому бачив, і у нього нічого такого не було видно — пузо, але привабливе…»

Він побачив, як коло вікна спить якась жінка. Цзія?

Обходивши ліжко з іншої сторони, йому здалося, що чоловік зліва, був підозріло схожим на його дядька. Ці локони, які біліли на світлі місяця, всє дєла… Схожа тілобудова…

Але з іншого боку Римма у такому жахливому освітленні (а його по суті не було) могла цілком собі змахувати на Астрагора у мороку ночі. Очі можуть багато чого домалювати до образів… Та й переходи Ніка завжди точні, правда?

На щастя, Цзія залишила для Феша вільне місце в ліжку, тож Драгоцій зміг вільно на ньому влягтися. Обійнявши жінку за талію, трикуту подумалося, що волосся у неї сягало спини. Але, скинувши все на неочікувано волохату спину дівчини, Фешик погладив її по маківці та вирішив, що раз друзі не змогли дочекатися його приходу, як обіцяли, то він має повне право розважитися…

Обличчя Нерейви нараз налилося пунцем. Драгоцій кинув погляд на Цзію, що стояла десь позаду нього, вникаючи у промову майбутньої Чорної Королеви.

«Що в біса…»

Але він без бою не здасться, тож вирішив збільшити інтенсивність вібрацій.

— Моя кандидатура… М-мх… принесе Чорному Короліству… А-АХ! — проносились ніби крізь туман до темноволосого слова Огнєвої.

Тобто його підозри все-таки були правдивими і він став четвертим у її оргії зі своїм батьком та Астрагором?! І спав він не зі Цзією?!

Очі Драгоція покруглішали, ніби два ефлара, тож йому прийшлося втупити їх у підлогу, щоб Нерейва не дай Боже не помітила його здивування, та почав думати, що робити далі…

З одного боку у такій неприємній ситуації варто було б зупинити дію пристрою. Але… щось зупиняло Феша. Огнєва завжди здавалася йому красивою, а зараз, коли вона, вся червона, ледве не трясеться від його «сюрпризу»… Хоч це і було дивно, але йому подобалося, що він робить. Проте це відчуття боролося з совістю.

Пройшла лиш хвилина до того, поки Феш зробив вибір.

Зробити вібрацію інтенсивніше.

Схоже, Нерейва вже не могла стримувати себе.

— Вибачте, мені погано, — на одному подиху, вся з палаючими щоками випалила вона та побігла ген за куліси зали.

Всі зрозуміли, що продовження не буде, та швидко розійшлися по домівкам.

Феш незчувся, як його покликали:

— Фешіаре Діамане Драгоцію… — загрозливо протягнула Огнєва.