✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨

-Нахабна брехня, Браун.
— О, а професор прагне, щоб я говорила правду? Наприклад, про добропорядного зільєвара, який напоїв ученицю сироваткою правди?
Северус сіпнувся, як від удару.
— Як ви смієте погрожувати мені? — зарозуміло прошипів професор.
— Ви ще більш зарозумілі, ніж Поттер.
— Професоре, вам ні до чого цей гордий вигляд, і про які погрози ви постійно говорите? — здивовано заплескавши очима, спитала Енджі.
– Я всього лише не знаю ніякої Лілі Поттер, ох, перепрошую, я хотіла сказати – Еванс, – Енджі із задоволенням чула скрегіт зубів Снейпа і відчувала накочувальне почуття задоволення.
— Так само, як і не знаю, що ваші запаси сироватки правди трохи зменшилися в недавньому часі.
— Ви — зухвале дівчисько, — видавив він із себе, стиснувши в руці чарівну паличку.
— Сер, ви ж не збираєтесь нападати на першокурсницю? — з жахом у голосі вигукнула дівчинка.
— Що буде за сироваткою, сер? Легіліменція чи може Облівіейт? Тільки майте на увазі, що я веду щоденник, де записую абсолютно всі деталі мого життя, він надійно захований, і якщо одного разу я після Облівіейта натраплю на нього, то вам знадобляться виправдання.
— Ви надто багато знаєте про магію для першокласної маглонародженої дитини.
— Ви не уявляєте, наскільки я знаю, професоре, — ледь чутно прошепотіла Енджі, підійшла ближче до Снейпа і простягла руку.
— Заберіть вашу паличку, сер, і давайте укладемо договір. Ви не лізете в мою голову, а я не розголошую ваших таємниць. Снейп неохоче простяг їй руку і потис її.
“Руки в нього зовсім крижані”.
На знак перемир’я шлунок Енджі незадоволено забурчав, всю зарозумілість і нахабство, як рукою зняло, залишилися лише сором і зніяковілість.
— Акціо, тарілко, — золотий посуд промайнув через Велику залу, приземлившись у руках пуффендуйки. Але та виявилася порожньою.
— Я дивлюся, ви робите успіхи, Гордон. – Снейп змахнув паличкою, і двері відчинилися.
— На тарілці з’явиться їжа сама по собі після дотику чарівною паличкою. При повторному дотику їжа зникне.
— Успіхи з приманюючими (вабними) чарами з’явилися завдяки вам, сер, — тихим голосом визнала Енджі.
— Не забудьте, що після завтра неділя. Чекаю на вас у підземеллі в кабінеті зілля. Пощади не чекайте, заганяю так, що тиждень голову відмивати доведеться. Згадавши свої зізнання, Енджі спалахнула до коріння волосся і побігла до своєї вітальні, притискаючи тарілку до грудей.
Цього суботнього ранку Енджі не хотілося вставати, далися взнаки нічні пригоди по Ґоґвортсу, та й така пізня вечеря на користь сну теж не пішла. Дівчинка лежала на ліжку, розкинувшись зірочкою, і згадувала свій світ. «Двадцять п’яте липня. У моїй реальності мені виповнилося б 19 років. Може, варто вважати цей день днем народження у будь-якому світі? Жодних даних про Енджі Браун у мене все одно немає. Що ж, отже, я — Енджі, і цього суботнього дня мені виповнюється дванадцять років».
Дівчинка потягнулася і розчаровано підвелася. Їй необхідно бути присутнім на сніданку, поки її відсутність не прийняла небезпечний оборот, та й від Снейпа завжди варто очікувати на раптові сюрпризи. Злість на професора повністю зникла, весь свій запал юна пуффендуйка розтратила ще вночі. Енджі була як полум’я, швидко спалахувала і так само швидко згасала, лише щирі почуття тепліли в ній постійним невеликим вогником, зігріваючи душу.
На честь такої події, як день народження, дівчинка хотіла одягнути свій маглівський одяг, але той, як і раніше, висів на ній мішком. Енджі спробувала застосувати трансфігурацію, на жаль, результат вийшов настільки жалюгідним, що виглядав одяг гірший від попереднього. Одягнувши звичну мантію, пуффендуйка вислизнула з вітальні з оберемком цих речей, прагнучи якнайшвидше позбутися такого ганебного дітища.
Дорогою дівчинка зустріла кількох викладачів, віталася з ними, ховаючи речі за своєю спиною, і йшла далі у Виручай-кімнату, щоб скинути ці ганчірки і забути про них, як про страшний сон.
— Що ви так завзято приховуєте, міс Браун? — пролунав за її спиною строгий жіночий голос.
— Нічого особливого, професоре Макґонеґел, це лише одяг, — і на підтвердження своїх слів простягла зім’яті речі викладачеві.
— І навіщо ж ви їх несете?
— Мені соромно зізнатися вам, — сказала Браун, насупивши брови.
— Я не дуже вдало провела трансфігурацію на речах, і ось результат. Хотіла викинути їх. — Ви мене не здивували, міс, — тепло посміхнулася декан Ґрифіндора, знаючи, як уперто намагається дівчинка, що їй, однак, зовсім не допомагає.
— Я виправлю, на що ви хотіли її трансфігурувати?
— У якийсь маглівський одяг — джинси, футболку чи щось аналогічне. У мене сьогодні день народження, і хотілося одягтися якось по-особливому.
— Люба моя, та хто ж у такий день одягає подібний одяг, ходімо до мене в кабінет, розберемося! — у вічно суворому обличчі професора Трансфігурації несподівано промайнуло щось схоже на жіноче кокетство.
На сніданок Енджі з Мінервою Макґонаґалл не з’явилися, професорка трансфігурації заздалегідь попередила директора, що у пуффендуйки сьогодні день народження, і зустрінуться вони лише на вечері. Майже весь день Макґонаґалл трансфігурувала одяг пуффендуйки в різні вбрання, як маглівські, так і магічні. Дівчинка побувала і в образі королеви Антуанетти, і в образі дівчини шістдесятих років, вона змінила десятки суконь та десятки мантій, перш ніж викладачка та учениця зійшлися на ідеальному варіанті. І хто б міг подумати, що Мінерва має настільки велику фантазію та величезну кількість ідей. Втім, без цього не бути добрим викладачем трансфігурації.

На вечерю у Велику залу Енджі увійшла в сліпуче білому платті, що струмує до щиколоток, плечі і руки дівчинки були відкриті, а темно-руде волосся великими кучерями спадало на спину. Дівчинка в такому одязі здавалася на пару-трійку років старшою. Флитвік розсипався в компліментах, директор визнав, що для того, щоб побачити таке перевтілення, варто було почекати, і навіть професор зілля з посмішкою висловив співчуття, що завтра цю красу зіпсують пари від зіль.
Стіл ломився від найсмачніших страв. Мабуть, директор подбав про те, щоб сьогоднішня трапеза стала особливою, на численних тарілочках було кілька десятків видів тістечок та інших святкових страв.
До кінця вечері дівчинка висловила своє співчуття з приводу відсутності у неї магічних фотографій, на яких люди рухаються. І, звичайно ж, випадково, а зовсім не тому, що директор складує все поспіль, у Дамблдора виявився магічний фотоапарат, який той негайно використав за призначенням, щоб створити для іменинниці її першу магічну фотографію.
«Це був справді веселий день», — сидячи у вітальні Пуффендуя, міркувала Енджі, тримаючи в руках фотографію, де за столом вона притиснулася на мить плечем до професора зілля, списуючи в подальшому це на свою незручність. На фотографії всі посміхалися та святкували її день народження. Це не означало, що вона була важливою персоною для викладачів Гоґвортсу. Це лише скрасило її перебування у замку.
Спілкування з деканом Слізерина з моменту їхньої суперечки стало стриманим і чемним, можливо Северус був більш напружений поруч із нею, ніж зі звичайними учнями, але заняття улюбленим предметом все одно приносили дівчинці задоволення. Так Енджі і не помітила, як настав другий курс.

Розплющивши очі першого вересня, Енджі була засмучена і щаслива одночасно. Літні дні, проведені в Гоґвортсі, були для неї особливими завдяки індивідуальним заняттям з професором зілля, сумному досвіду з чаюванням та яскравому дню народження. Викладачі за ці кілька місяців показали себе з іншого боку — Мінерва Макґонеґел зі своєю жагою краси, Северус Снейп, який переступив правила заради власних інтересів.

Останнім часом Енджі трохи зблизилась зі своїм деканом — Помоною Стебль. Із закінченням канікул постало питання про оснащення пуффендуйки новими підручниками для другого курсу. Зрозуміло, відпустити її на самоті на Косу Алею ніхто не мав права. Дванадцятирічна дівчинка не могла трансгресувати, та й досвіду з камінними пересуваннями в неї не було. З цих причин ученицю відправили за покупками з деканом Пуффендуя. Викладачка травології трангресувала, притискаючи до себе юну ученицю.
Відчуття при подоланні простору здалися Енджі огидними, ніби вивертало навиворіт і назад. Мабуть, Помона цілеспрямовано вирішила саме таким чином перенести ученицю, якщо її саму відволікли від приємніших справ.
Коса Алея дівчинку не особливо здивувала, розгледіти нічого не вдалося, всюди снували чарівники, а покупки відбувалися поспіхом. Тепер, коли всі ці події позаду, залишилися лише спогади, іноді дівчинка шкодувала, що в неї немає Омута пам’яті, щоб щоразу переглядати дорогі серцю моменти.
Енджі сіла на ліжко і почала розписувати план на другий курс навчання — план дій, приблизну хронологію подій, а також складала список необхідних до вивчення заклинань. Вдягнувши заздалегідь підготовлену чорну мантію з гербом Пуффендуя, дівчинка, не втрачаючи жодної хвилини, попрямувала у виручай-кімнату, щоб потренувати одне з найважливіших заклинань — Протего.
Енджі стояла перед манекеном і приречено думала: «Чари для нападу, обеззброєння – це тренувати тут легше легкого, але захисні закляття треба застосовувати на ділі. І хто ж мене атакуватиме? Не провокувати ж слизеринців для таких цілей, — засмутилася Енджі. — Я навіть не знаю, чи я застосовую це заклинання або ж просто паличкою махаю».
Ввечері у Великому Залі відчувався душевний підйом серед учнів — друзі, що скучили, ділилися враженнями про літні канікули, ледве розподілені першокурсники невпевнено оглядалися на сусідів, а хтось відчужено сидів осторонь. Енджі, сидячи за столом Пуффендуя, сумно дивилася на викладацький стіл, на місце, зайняте Золотопустим Локонсом.
«І як навчатися у цього самозакоханого нарциса? Безперечно доведеться займатися самостійно, якщо хочу протистояти Пожирачам Смерті. Локонс хоч і сяє чарівністю, але такий мерзенний, коли усвідомлюєш, наскільки гнила в нього душонка». Професор зільєваріння був відсутній на святковій вечері. “Швидше за все, в цей момент професор звітує Поттера і Візлі”, – копирсаючись виделкою в картоплі, сумно думала Енджі. Викладач з’явився лише до закінчення трапези вже виснаженим першим днем навчального року. Дівчинка посміхнулася за його появи. — Напевно, Снейп переживав за цих дурнів”.
Наступного дня Енджі з радістю виявила, що перші два заняття будуть зі Снейпом. Ні професор, ні учениця під час уроку не виявляли якогось особливого відношення один до одного, ніби не існувало додаткових занять та чвар між ними. Дівчинка намагалася не кидати постійно погляди на строгий профіль декана Слізерина, що виходило не дуже успішно. Одного разу під час його лекції про лікувальні трави Енджі заслухалась Снейпа, не розуміючи суті його слів, за що Пуффендуй у перший же день втратив кілька очок. Коли заняття закінчилися, дівчинка почекала, поки вони зі Снейпом залишаться вдвох у кабінеті.
– Ви щось хотіли, міс Браун? — холодно спитав Северус.
— Знову «міс», професоре? — піднявши брову, весело спитала Енджі.
— Я хотіла попросити вас про продовження наших занять.
– Чому ви так прагнете займатися зіллям? З чого ви взяли, що маєте право розмовляти зі мною в такому тоні?
— Я лише намагаюся домогтися вашого розташування, тому що люблю зілля й хочу присвячувати йому свій вільний час.
— І робите це за допомогою погроз, шантажу та хамства.
— А хіба не ці якості цінує Слизерин у своїх учнях?
— Салазар Слизерин цінував хитрість, честолюбство та спритність. Те, що робите ви, не може вважатися навіть жалюгідною імітацією цих якостей. Не намагайтеся бути схожою на слизеринку. Народжений повзати – літати не може. Проігнорувавши останні слова, дівчинка запитала:
– Коли приходити на заняття?
— Коли за розкладом уроки зілля.
— Професоре Снейп, ви ж розумієте, що я маю на увазі, — нахилившись сердито, сказала дівчинка.
-Щочетверга після вечері та суботи після сніданку.
– До четверга, сер.
Заняття зі Снейпом проводилися досить одноманітно – професор давав учениці рецепти зіль, а вона по них готувала зілля. Однак ввечері в четвер перед Хеллоуїном викладач дещо здивував пуффендуйку:
– Отже, Браун, – розмірено крокуючи перед нею, читав лекцію декан Слізерина.
— Сьогодні ви матимете незвичайне завдання. Забудьте про всі рецепти зілля, що ви готували, а підручник відкладіть. Закривши книгу, дівчинка здивовано подивилася на свій об’єкт зітхання.
— Браун, ви ж розумієте, що зілля, як і сама магія, дуже тонкий предмет. Суть зіль не в простому змішуванні за рецептом. Вам потрібно зрозуміти, чому з цих рецептів виходять зілля. Якщо ви погано знаєте травологію, то раджу вчити її у швидкому темпі, тому що, не знаючи властивостей трав та ефектів від їхньої взаємодії, у зільоваренні ви нічого не досягнете. Всі зілля, які ви варите, були створені чарівниками шляхом спроб і помилок, і деяким це приносило славу та багатство. А декому смерть. Тому в такій тонкій науці потрібна гранична обережність. А тепер закип’ятіть воду у вашому казані та змішайте кілька інгредієнтів на ваш вибір.
– Сер, ось так одразу, без підготовки? Я не зможу.
— Мінус один бал Пуффендую за суперечки, Браун.
Енджі, зітхнувши, невпевнено потяглася до посуду з товченим коренем мандрагори. Снейп уважно дивився на дії дівчинки, міряючи кроками простір лабораторії.
— Якщо ви плануєте присвятити своє життя та подальшу роботу зіллям, то повинні вчитися експериментувати. Не споживати, а бачити. І варто зайнятися цим із юного віку. Запам’ятайте, головне не так властивості окремих трав, скільки їх поєднання.
Енджі з цікавістю слухала професора, механічно додаючи до котлу черговий інгредієнт.
– Зрозуміло, розрахувати масу будь-якого компонента до десятих грама у вас поки не вийде, співвідношення кількості так само пробується щоразу, поки варево не набуде потрібних властивостей. А поки що я прагну прищепити вам основні поняття та знання про те, як правильно та цілеспрямовано складати зілля, спираючись на властивості інгредієнтів. Крок за кроком ви наблизитесь… Браун!
– Так сер? — здригнулася Енджі від такої різкої зміни тону професора.
— Ви щойно додали в котел настоянку полину? — Так…
— Лягайте, Браун!
Енджі та Снейп миттю опинилися на підлозі, за прикладом професора Енджі опустила обличчя вниз і щільно затулила вуха руками, але навіть через цю перешкоду тріск і шум прорвалися в голову дівчинки. Коли дим розвіявся, вона встала, обтрусилася і, обережно витягаючи з пишного волосся великі уламки скла, подивилася на викладача вибаченим поглядом.
Невеликий вибух розгорнув її котел, розбив колби, що стояли поруч, покривши підлогу осколками і скляним пилом, а темно-зелене варево обліпило стіни і стелю кабінету.
— Браун, залиштеся і впорядкуйте приміщення. Один бал присуджується Пуффендую за мінімальні руйнування. Енджі витріщила на нього очі і обережно сказала:
– Чому, сер? Я не заслуговую…
— Свого часу я залишив від хатини одні руїни.
У день наступу Хеллоуїна пуффендуйка заздалегідь вийшла з вітальні з маленьким круглим дзеркальцем і ходила, орієнтуючись виключно на відображення в ньому. «Я – новий персонаж. Якщо всім пощастило, що вони так і не подивилися прямо у вічі василіска, то ніхто не дає гарантії, що цією невдахою не стану я. Безпека — перш за все зараз рано вмирати».
Повечерявши у Великій залі в оточенні учнів і гарбузів, Енджі з рештою попрямувала до вітальні, натрапивши на трійку головних персонажів. На стіні красувався напис — «Таємна кімната знову відкрита», а поряд висіла кішка місіс Норріс. Інші учні оточили розгублених героїв, тоді як Енджі підійшла до напису і, уважно розглядаючи її, висловлювала повний спокій, незважаючи на промоклі наскрізь ноги.
«Огидний почерк у Джіні Візлі», — думала пуффендуйка, шкрябавши літери на стіні нігтем. В цей же момент з-за рогу вискочила зграйка викладачів, Енджі відчула на собі погляд. Тільки тут дівчинка зрозуміла, що і учні, і професори підозріло дивляться не на Гаррі , а на неї. «Назріває непорозуміння».
— Я прийшла сюди з рештою з вечері, — протараторила дівчинка, сподіваючись, що викладачі переключаться на Поттера.
— Тоді що ж ви тут робите посеред калюжі біля жіночого туалету? — піднявши брову, різко спитав Северус Снейп, кидаючи багатозначні погляди на двері обителі Плакси Міртл.
“Та він же намагається мені допомогти!” – вразилася Енджі.
— Ось саме, сер, я прямувала до туалету, — заявила пуффендуйка і, зайшовши до вбиральні, зачинила за собою двері. На обличчі пуффендуйки розповзлася трохи незграбна вдячна посмішка. «Хоч на Плаксу Міртл подивлюся».
***
Заняття Локонса, як і передбачала дівчинка, виявилися кошмарними. Златопуст не збирався вчити захисту від темних сил, він хотів лише показати всім і всю свою винятковість і неймовірні здібності, що не заважають бути йому чарівним і чудовим красенем. Дівчинку нудило від його солодкого голосу. В одне з індивідуальних занять зілля, коли Енджі нарешті перестала руйнувати кабінет зільєвара, дівчинка звернулася до професора:
– Сер, цей Локонс зовсім бездарний. Займаючись самостійно, я того більшого вчуся. А коли демонструю свої здібності, то він ще й уявляє, що це його заслуга! — у голосі пуффендуйки прозирали неприязнь і невдоволення.
— До того ж цей самозакоханий тиран забирає в мене бали за те, що я не обожнюю його!

Енджі зі злістю стирала в порошок ріг єдинорога. Звичайно, такий рідкісний інгредієнт використати б їй ніхто не дозволив, дівчинка лише виконувала роботу Снейпа. Створення всіх цих порошків займало чимало часу, і, природно, на заняттях займалися зовсім не такими дрібницями.
– Браун, ви не повинні так відгукуватися про викладачів, – багатьом такий тон видався б засуджуючим, але дівчинка вже розібралася в емоціях Северуса Снейпа. Ніколи не варто зважати на те, яким голосом він говорить, професор ідеально тримає себе в руках, щоб контролювати тональність голосу. Пуффендуйка розуміла, що ця фраза продиктована обов’язками, а зрадливо зігнувшіся в усмішці його губи говорили про зовсім інші емоції.
– Сер, але ж це нестерпно! Ми писали твір на тему того, що важливішим для світу магії є: перемога Локонса над гірським тролем або його п’ятикратна нагорода Пророка за сліпучу усмішку. І, знаєте, що найбурхливіше? Він поставив найвищий бал тим, хто написав на користь посмішки.
— І що ж ви написали, Браун?
– Розписала три фути пергаменту, чому я не згодна з Пророком,- Снейп ледве стримав усмішку.
– Не смійтеся, професоре! Цей нарцис забрав у мене десять балів за неповагу до викладача!
Присуджую десять балів Пуффендую за разючу чесність, — з усмішкою промовив декан Слізерина.
Дівчинка вдячно посміхнулася, закінчуючи роботу із розтиранням.
— Іноді мені хочеться розповісти цьому пихатому індику, що я знаю про те, який він брехун.
— А ви знаєте багато, Браун? — насторожено промовив Снейп.
– Не так багато, сер, лише те, що він майстерно володіє Облівіейтом, – відповіла пуффендуйка і переклала тему розмови
— Професоре, може, ви мене навчатимете захисту від темних мистецтв? – надихнулася дівчинка.
– Ні, Браун. Обмежимося зіллями, зрештою, у вас уже є викладач із захисту від темних сил, хоч би яким індиком він не був. Енджі розчаровано простягла:
— Отже, мені доведеться чекати, коли ви станете викладачем захисту?
– Не сподівайтеся на це, – різко відповів Снейп. — Можливо, цього ніколи не станеться.
– Сер, – з пустотливою таємничою усмішкою звернулася до Северуса дівчинка.
— Чекати чотири роки цілком у моїх силах.
Промовивши цю фразу, Енджі вискочила з кабінету, прихопивши свої речі.
«Все-таки треба чекати на відкриття Дуельного Клубу».
Довго чекати Енджі не довелося. Після нападу на Коліна Криві , адміністрація школи створила Дуельний Клуб. У день його відкриття дівчинка поспішила з рештою до зали, де проводилися заняття. Енджі кусала губи, намагаючись стримати сміх і радісні переможні вигуки, коли декан Слізерина обеззброїв Локонса, збивши з останнього всю його самовпевненість.
При розбиванні на пари Енджі поставили з якоюсь слизериною, не найприємнішою на зовнішність. “Це мій шанс потренуватися”. Коли слизеринка вимовила заклинання, що природно не має нічого спільного з Експелліармус, Енджі швидко підняла паличку і голосно вигукнула:
– Протего!
Заклинання учениці Слизерина відбилося, і вона вкрилася зеленими плямами, пуффендуйка із задоволенням відзначила, що закляття діє. У залі повисла тиша, мабуть, дівчинка вимовила заклинання надто голосно. На коротку мить усі учні припинили дуелі і затихли, розглядаючи Енджі.
— Міс Браун, — голосно озвався Локонс.
— Ви повинні вчитися застосовувати заклинання, що обеззброює.
— Вмію вже, — байдуже дивлячись на нього, знизала плечима дівчинка.
— Можу продемонструвати.
«Не турбуйся, він слабкий, тільки й уміє брехати та випендрюватися».
Пуффендуйка стала на одну лінію з Локонсом і, кидаючи йому виклик, приставила паличку до чола, як це заведено в дуелях чарівників.
— Люба, я не можу травмувати ученицю, — зітхнув драматично Златопуст.
— Рахую до трьох, професоре. Раз, два, — Енджі нервово проковтнула.
– Три! Вони вигукнули «Експеліармус» практично одночасно, але судячи з того, що паличка Локонса відлетіла від господаря на кілька футів, а Енджі так само була при зброї, пуффендуйка виявилася швидше.
— Ось я дав вам шанс показати, на що ви здатні! — широко, посміхаючись, заявив професор захисту від темних сил, піднімаючи свою паличку.