Поруч із ворогом.(розділ 12)

Сидячи в задушні повозці разом із Ханджі, Ервіном та проповідником, Леві всіма силами намагався зосередитись на розмові. Правдами і не правдами майору вдалося витягнути трохи інформації з цього божевільного, який побачивши біженців почав молитися Імір. Наче це якось допоможе.
Всю ніч загіни розвідки допомагали цивільним, та шукали діру в стіні. Якої не виявили.
“Дурня”.  – вилаївся про себе капітан, та рукою провів по зачісці. Він глянув на Ервіна і той, так само вдумчиво звівши разом брові міркував над подіями. Де тепер шукати цю Крісталл не зрозуміло, адже вона була за містом разом з іншими підозрюваними і може бути так, що вона вже мертва, а значить розвідка знов зайшла в тупік.
Поскріпуючи карета зупинилася біля головного входу, де вже стояли поліцейські і їх ватажок Найєн. Леві не втримався та фиркнув і тут же зловив погляд Сміта. Зараз з дозволу командира хлопець спустится до підвалу що б поговорити з цією пройдохою яка весь цей час мовчала. Леві досі не міг повірити що Шая племінниця Ервіна, та це пояснювало цю схожість у зовнішності.
– Ервіне! – Командир поліції як зазвичай був похмурий, з щільно сжатою щелепою, але сьогодні ця крижана безучасність зникла. Капітану здалось що в очах стояв сором.
– Діри в стіні немає. Чорт його знає звідки взялися ці потвори. – Тут же каже як є Сміт, чекаючи поки всі вийдуть з карети. – Всі села були евакуйовані. Мої загіни зараз зачищають місцевість, для прискорення я послав Ерена на допомогу.
Брехню, яку сказав командир, ніхто не намагався розкрити, адже Ерена послали саме на пошуки Крісталл. Коли карета від’їхала, Найєн здивовано оглянув кожного, а потім витягнувся в обличчі.
– А де… – Він набрав повітря в легені, та намагався повернути спокій, але його жах тхнув краще ніж немиті ноги Ханджі. – Де, твоя розвідниця? Вона поїхала шукати вас, що б зупинити титанів.
Сміт та Леві переглянулися. Не так часто капітан виказував свій страх, але зараз його шкіру обдало холодом.
– Що? Шаї немає? – крижаним, майже без емоційним голосом запитав хлопець чим налякав всіх присутніх.
– Так. Твої, – в захисті Найєн ткнув пальцем у груди Ервіна, та почав кричати – двое розвідників виявились титанами! Вони вбили моїх людей, які чергували біля підвалу!
– Що з Шаєю? – Здавалось Ервіна це не так сильно бентежило, та насправді його починало нудити від хвилювання.
– Вона жива, – Найєну стало соромно. З крику перейшов на тихий засоромлений тон. – їй вдалося даже серьйозно поранити обох, та вони вийшли першими з підвалу і сказали що це вона ще один титан, а потім втекли. Шая поїхала за вами на схід.

Мовчання нависло над зграєю, воно було настільки не зручне, що командир поліції пробубнивши собі під ніс “Мені шкода”, та тут же розвернувся на п’ятках і пішов геть.
В голові не складалась жодна думка, зосередитись на подальших діях для Леві було не можливо. Там, де ще гуляють титани, може бути одна Шая, без нікого. Коли вона бігла до підвалу, капітан з полегшенням видихнув, адже він не думав що двоє титанів різикнуть спуститися у підвал даже за Ені. Він готувався вислухувати її ниття, що вона просиділа всю бійню у підвалі. Та зараз…
– Шая не дасть себе в обіду. – Слова командира не заспокоїли Леві, він взагалі не розумів цієї впевненості, адже мала завжди різикує собою більше ніж потрібно.
По заду пролунали швидкі кроки, і в надії що це Шая, Леві обернувся.
– Командире Ервіне! – Важко дихая Саша зупинилася та обперлась на коліна. – Ми тільки повернулись, всі інші на стіні!
– Всі це хто?
– Весь наш загін. – Дівчина випрямилась. На спідниці залишились плями від брудних рук. – Крім Шаї. Конні та Крісталл бачили як її забрав звіроподібний титан! Ви бачили його?
У відповідь тиша, та Ханджі тут же підскокує.
– Ще один розумний титан?! – В очах за окулярами знов заплясали бісенята, а Саша з широкорозплющенними очима продовжила.
– Так. Він вбив багато розвідників. Жбурляв мотлохом, а ще він вміє керувати звичайними титанам! Рейнар і Бертольд отримали із-за нього поранення коли тікали.
– Дідько! Ерен з ними? – Сміт свистить і помічник біжить за конем командира.
– Так, вони чекають поки їх спустять вниз.
– Негайно всі загіни до стіни! Вони титани, Саша.

Шая.

Без мапи, та точного розуміння куди треба, Шая шпорила коня приблизно по тому ж шляху куди їздила ще день назад. За цей час нічого не змінилось: зелена трава, пагорби, ліс. І надиво, жодного титана. Це заставляло хвилюватись, адже Сміт Молодша ніколи не забуде скільки чудовиськ довелось вбити, коли пала стіна Роза.
Випивши останні краплі води зі свого бурдюка, Шая важко зітхнула. Часу поповнювати запаси не було, та й взагалі вона тоді намагалася якомога швидше покинути місто, поки Найєн не передумав. В якомусь сенсі можна зрозуміти поліцейських, розвідники рознесли цілий район міста і це аж ніяк не вплинуло на атаки титанів, але коли така небезпека міг би й дати когось з собою. Вона сподівалась, що поліція хоча б в межах міста почала пошуки зрадників.
Поки, на шляху не зустрілось жодного сліду який би вказав або на титанів, або на розвідку. Наче Шая їхала в не тому напрямку, все більш віддаляючись від цілі. У розпачи вона починає нишпорити брудними руками по кишеням в пошуках ракетниці.
Зупинивши коня, вона засовує патрона. Безхмарне небо в мить фарбує зелений колір і гучний вибух. Вони повинні побачити. Так проходить п’ять хвилин і коли вже немає надії що є хтось поруч, попереду за десяток километрів пустили у відповідь червону ракету.

Титани.

Кінь рванув з місця, і серце скаженно заколотало об грудну клітину. Не все втрачено, ще трохи і вона буде поруч зі своїми. Прикинувши за скільки часу рани зрадників загоються настільки що б вони могли перетворитися, Шая трохи видохнула. Ще є пару годин. Вона корила себе за те що намагалася їх залишити живими для Ханджі, у неї був шанс вбити їх і вона могла, але діяла обережно і зараз людство може поплатитися за це. Херовий з неї вийде капітана, якщо Шая вже дозволяє собі такі промахи.
Подолавши більше половини шляху, коли від червоної хмари не залишилось нічого Сміт Молодша побачила вежу. В декілька поверхів, та маленькими віконцями, в які намагались влізти титани. Колись давно це була властність королівської сім’ї , а зараз на даху сиділи розвідники. Вони махали її, та тут же над вухом пронулав свист.
Об кам’яну споруду вдарилась жменя цегли та сміття. В стінах залишились відбитки від такого удару, а розвідники поховались в середину. Розвернувшись до стіни, звідки і прилетіло Шая розінула рота. Весь в хутрі, з довгими не людськими кінцівками та на голову вищій за інших стояв титан. Згорнувши з землі ще цегли він припав на одну ногу, а потім замахнувшись ще раз поцілив у вежу.
Пара таких замахів і нічого не залишиться, а титани, які стрибали під спорудою нарешті дістануть здобич. Ерена там не було, адже тоді б він вже давно розкидав всіх поруч. Сміт їхати б далі на пошуки, але кинути побратимів вона не могла і тому галопом кинулась до нового титана. Як добре що поруч немає Ервіна, він би явно не погодив це рішеня, яке Шая так швидко прийняла. Віч на віч з новим, ще не дослідченним велетнем, але хтось повинен бути першим.
Замітивши що до нього наближаються, він розкатисто почав сміятись, а після піднявши бревно розломав його навпіл і наче жабкою по воді пустив ним у розвідницю. Коню не сподобалось як сильно рванула Шая за поводдя, але слухняно повернув в бік і тим самим врятував обох.
Цокнувши язиком, та помахавши зі сторони в сторону головою чудовисько повторило бросок і дерево віскакуючи від землі ще з більшою швидкістю пролетіло повз дівчини. Гілка що раптово полетіла разом з основним снарядом боляче прочертила смугу на щоці, та все ж таки помітної шкоди не задала.
– А ти спритний, та часу на тебе немає! – Грудним голосом промовив титан, чим і підтвердив, що він розумний.
Оглянувшись біля себе, велетень підняв ще одне бревно, та в цей раз не ломачи кинув перед собою. І як би Шая не намагалася відхилитися вже не вийде, кінь просто не вспіє так швидко, тому взявшись за гачки дівчина піднялась на ноги. Коли бревно підлетіло вверх вона вчепившись в нього тут же опинилась зверху і відштовхнувшись спрямувала гачки в груди титана.
По заду пронизливо заіржав кінь, його розчавило бревно і той з останніх сил намагався встати, та за хвилину замовк.
Не обертаючись на  стогін тварини і поки чудовисько намагалось зрозуміти що ж вчепилось в його тіло Шая перемкнулась на руку де й зупинилася.
– Ти! Волохатий вилупко, якого біса ти вирішив, що можеш вбивати людей! – Весь гнів за життя на титанів виливався з рота розвідниці. Вона дивилася прямо в очі чудовиська, яке так мерзенно посміхалося. – Ти взагалі розумієш ціну людського життя?!
Важко дихаючи та зовсім не втомившись Шая чекала відповіді, але велетень завмер, наче за комахою спостерігаючи за розвіднецею.
– Я не дам тобі вбити їх.
Вже спокійніше вимовила дівчина і прокрутивши мечі в руках приготувалася до нападу. Та тут же завмерла.
– Добре. – Кивнув титан і відкривши пасть загирчав. Розвернувшись на мить Сміт побачила як від вежі почали відходити звичайні титани. – Бачиш? Я залишив їх.
“Їх то залишив, а скільки до цього ви вбили, потвори?” про себе подумала дівчина.
– Як ти керуеш ними? – Напряму запитала розвідниця, більше зосередившись на джерелі інформації, ніж на пильності за рухами велетня.
Той легковажно посміхнувся не зводячи очей. Здавалось для нього це все гра, і немає смерті, чи страждань.
– Ти дійсно хочеш знати, маленька воїтелька? – Запахло невигідною угодою, та вибору не було і та лише кивнула. – Що ж, ти підеш зі мною.
Титан обережно схопив кофту Шаї, як за шкірку кошеня, а потім іншою рукою обховип її навколо тіла. Сміт витягла руки вверх, що б не впасти, адже вона була такою маленькою, а пальці велетня настільки довгими що не могли міцно зімкнутися. Та здається він не помітив цього. Обпершись ногами на пальці а руками на вказівний палець, дівчині вдалося зручно вмоститися.
– Ти Зік. – Чудовисько завмерло на мить.
– Звідки ти знаєш? – Наче тварина, велетень поліз по стіні вгору, і потім легко стрибнув за стіну.
Серце Сміт затремтіло. Вижити самостійно за межами міста не можливо, але й відпустити цього вона не могла. Це буде лише одне життя віддане за свободу людства. Шкодуючи що не попрощалась з Ервіном, дівчина вже змірилась зі смертю.
– Рейнар сказав. – Знизивши плечима відповіла дівчина, та туже повернулась до питань. – Скажи, як ти це зробив?
– Наказав їм відійти. – Мерзенна посмішка повернулась на обличчя тварини, і гнів Шаї теж. – Як тебе звати?
– Якось звати. – Фиркнула у відповідь дівчина і відвернулась до стіни, від якої вони вже були дуже далеко.
– Що ж, це не чесно, коли ти знаеш хто я, а я ні.
– Не чесно, це коли ти обіцяв відповісти, в обмін на те що забереш мене з собою!
– Це не була угода. Ти моя полонена і не в тому положенні що б задавати питання.
” Ну-ну” подумала про себе дівчина, та ошпарила поглядом такого самовпевненого титана. Його забавляла ситуація, пихатий з цим поглядом експерта він не переймався за свою безпеку.
-І навіщо я тобі?
– У вас, такі цікаві пристрої, хочу знати як вони працюють. – Перед тим як відповісти, Зік почухав волохатою рукою потилицю. – І ти допоможеш мені з цим.
– Можу хоч зараз показати. – Посмішка вийшла такаж самодовольна як і пока титана.
– Ти мене не надуриш, дівчинко.
– Де ви прорвали стіну?
– Ми не проривали. Ці титани були в середені.
-Як? Чому вони до цього тоді не нападали?
– Тому що я не хотів.
– Я вже явно не повернусь до дому, то ж розкажи вже! – Прикрикнула Шая, і звівши брові подивилась на посміхаючого титана.
– Я же сказав.
Вони замовкли. За пів години дійшли до лісу високих дерев і це був останній шанс збігти від Зіка, та Шая залишилася. Чомусь він так легко відступив від тої вежі, можливо Рейнар та Бертольд вже давно викрали Ерена і зараз десь чекають його. А ще Сміт не втрачала надії отримати ще якусь інформацію від чудовиська.
– То ж, ти теж людина в середені титана?
– Так. – Ожив чоловік, який втомився від тиші. Він опустив погляд на полонену і замітивши що та прикриває голову руками від гілок, прижав руку ближче до грудей.
– І навіщо люди вбивають людей?
– Гарне запитання і складне.
– Чого ж тут складного? Є люди, є некеровані титани…Точніше були, а зараз виявилось що всіх них проти нас нацькував ти.
– Я не цкував їх. Лише тих що були в межах стін. – Шая на мить задумалась, обираючи наступне запитання.
– Тоді звідки вони беруться?
– Тобі розказати урок біології? – Зареготів титан, на що Сміт даже не посміхнулась.
– Я питаю не про людей, а про титанів. У них немає репродуктивних органів. То ж хтось штучно їх створює.
Обличчя титана в мить стало серьйозним. Йому не сподобалось питання і він явно не хотів відповідати. Шая тут же запитала інше, що б чоловік не закрився в собі.
– Куди ми йдемо? До інших потвор як ти?
– Ти дуже смілива, раз таке собі дозволяєш.
– А ти бездумно вбиваєш людей!
Він не посміхнувся. Замовк. Титани що зустрічались на шляху наче не помічали їх, Сміт хотіла запитати чому, але було ніяково. Стіна занадто далеко і це бентежило її більше ніж вона хотіла визнати.
– Прийшли. – Прогремів над вухом титан, і всівся на землю. Так далеко вона ще не була від дому.
– Я хочу пити.
Трохи поміркувавши, велетень підвівся і попрямував до річки, де схилив руку і Шаї вдалось набрати води в бурдюк. Жадно напившись вона ще раз погрузила пляшку в річку і потім дала знак чудовиську, адже її приходилось теж прикладати зусиль що б не випасти з жатої долоньки.
– А ти не хочешь пити? – зщурившись запитала дівчина коли титан знов всівся на землю, на що він знов підняв вище до очей руку.
– Мене живить титан.
-І довго він буде тебе живити?
– Достатньо що б ми дочекались Рейнара, Бертольда і Ерена.