Нічний самоаналіз

В самотній тиші цокав годинник

І в процесі самоаналізу,

Я зрозуміла: хочу сік. Ананасовий. 

Чорна кімната викликала затишок

і ледь-ледь відчутну тривогу. 

Не те щоб мені  було страшно. Просто.. 

Хотілось під ковдру засунути ногу.

В нічному процесі самокопання, 

Шукала відповіді на запитання. 

Годинник сказав що давно за дванадцяту. 

Я сказала що лиш обдумаю правильність. 

Іще з початку ти був моя помилка. 

Бо підступити до себе дозволила. 

Дарма. Я була юна й наївна. 

Не важливо що ця риса незмінна. 

Ти шукав дружину що готує сніданки, 

А я кохання що розмальовує ранки. 

Можливо ти мене полюбив би. 

Якби в мені шукав не дружини

Можливо і я б тебе покохала, 

Коли окуляри рожеві знімала. 

Ти був і  будеш мОя помИлка. 

Бо і зараз думаю що я винна.

Шукаю аморальності вчинків,

Чи не було гри почуттями відтінків. 

Вчора раптово знайшла переписку

Тому й не слухаю годинника писки. 

Я шкодую що ми це почали. 

Ти почав. А я дозволяла. 

Добре хоч не встигнула прив’язатись

Бо було б боляче з тобою розстатись.

“Ми” не було поганим, болючим. 

Ніхто з нас іншого й краплі не мучив. 

Просто тобою перегоріла. 

А ти зрозумів: я не дружина покірна. 

Тож ця темна кімната й годинник

Стануть свідками мені на хвилину. 

Я тебе з голови відпускаю.

Ти тепер пам’ять.

Я тобі теж, сподіваюсь.