Сумнів

Після декількох випадкових розмов з Єсеном Марія почала відчувати надто помітне, сильне тяжіння до нього. Це було немов наслання: вона без перестанку думала про кожне його слово, кожен рух, і що він міг означати насправді, і що він хотів цим сказати, і чи взаємні ті почуття. Але Марія не боялася цього маячіння, оскільки це було єдиною формою, в якій вона взагалі відчувала потяг до когось, і немов багатосерійне кіно, вона спочатку сильно закохувалася у когось, ставила його пріоритетом і бачила його очі всюди, та в якийсь момент ця залежність від людини душила настільки, що перетворювалась на найжорстокішу байдужість, найвідвертішу неприязнь. І вона не винайшла нічого кращого, окрім як чекати, поки тяжіння закінчиться. Та у своїй історії з Єсеном вона не врахувала лише одного: ці почуття вперше стали обопільними.

Вони зустрічалися інколи; вони дивилися на один одного, і кожен думав про іншого, що то була випадковість. Єсен був зовсім іншою натури; чи спеціально перевиховав себе? Цим питанням він дуже мучився, як він відмовився від тісного спілкування з людьми, то й не міг почути жодної думки про себе і вагався завжди один. Звісно, таким чином утворилася звичка, і стало вже здаватися, що це саме його життя, і він не дарма вирішив таким бути, бо він такий і є. Але в цьому і була головна логічна помилка: він вирішив стати таким, хоча не відчував справжньої потреби, хоча розумів прекрасно – він про це пожалкує. Та він не думав, що момент цього жалю наздогне його так скоро, що його впевненість у правильності своїх дій похитнеться одною дівчиною.

Вони обидва, хоч ще і такі молоді, вже встигли переписати своє життя, спираючись на байдужість, ненависть, безвихідь. Марія ніколи сповна не усвідомлювала, чому вона кохає саме так, і тільки тоді, коли людина далеко, коли людини і немає насправді, коли є лише фантазія про те, яким він міг би бути? Якщо зовсім чесно, вона і не хотіла розуміти. Відчувши один раз цей адреналін, цю ейфорію, вже не можна від того відмовитись, від тих яскравих картин, які малює хмельна свідомість у стані залежності. Єсен, в свою чергу, завжди намагався тримати себе у вузді, і відчував себе найхаотичнішою людиною на світі, коли хоч трохи відступав від наміченого шляху: коли хоч трохи помилявся, хоч трохи ніяковів. Єдиний момент, коли він скидав з себе ці кайдани, був читанням. Література допомагала почути себе ліпше, забути про свій план «як жити це життя» і подумати про щось більше, потойбічне. У цитаті Алехандри Пісарник «Як легко мовчати, бути спокійною і об’єктивною з істотами, які мене не цікавлять, до чиєї любові чи дружби я не прагну. Тоді я спокійна, обережна, неперевершена володарка самої себе. Але з дуже небагатьма істот, які мене цікавлять, стоїть абсурдне питання: я немов припадок» він знаходив заспокоєння, наче виправдання своїй позиції, своїй помилці завдовжки у життя.

Марія розуміла, що минули місяці, а почуття ні. Що воно якось надто затягується, що все йде якось не так, як треба, і в силу своєї юності вона не могла зрозуміти, що в цьому і є принада життя, у спонтанності, тож зʼявилася паніка, зник сон, вона стала перейматися, що це назавжди, водночас цілком усвідомлюючи, яка це дурня. І тому, вперше зіштовхнувшись з безпорадністю, Марія просто сподівалася, що доля натякне їй, чи варто йти з ним, з Єсеном, на контакт. Чи варто споглядати не тільки здалеку, а і зблизька його оксамитові очі, що так чудесно мерехтіли, його білосніжне волосся, як і його шкіра, та витончені, аристократичні руки? Вона, сама того до кінця не усвідомлюючи, почала чекати, що він почне першим. Що коли станеться зустріч, тоді і вирішиться усе. Це було гадання на ромашці, тільки не «любить-не любить», а «зачарує-розчарує.»