Пастка для ворогів (розділ 10)

Як тільки відступила темрява і сонце почало виглядувати з небокраю, чорний як крило вОрона, та не вгамонний наче диявол кінь покинув місто разом із розвіднецею. Отримавши волю, Лоло ззадоволенно фирчав. Шая не намагалася пригальмувати, вона вчепилась у поводдя та звівши брови дивилася уперед. Вона ніколи не була в цих краях, та послати замість неї нікого не могли.

На такі ранні поїздці настояв Ервін, він не хотів що б племінниця залишилась ночувати. Шая сама попросила собі Лоло і старий розвідник що тепер лише доглядав коней з кривою посмішкою погодився. Зараз, коли вже зовсім не видно міста, і навколо незнайомі пейзажі, розвідниця не пожалкувала про свій вибір. Кінь дійсно був виносливим і швидким.

Коли вони доїхали до маленької річки, що можна було перейти в десять кроків, Шая спішилась. Що Лоло, що розвідниця жадібно пили холодну воду. Ще у військові частині, перед тим як їхати, Сміт уважно вглядувалась у мапу, тому знала що зробить привал саме тут.

Поки кінь кормився травою, Шая всілась поруч, і з кишені дістала яблуко. Обтерши його об плащ, вона думала теж підкріпитися, та почула прямо над вухом іржання. Лоло витягнув шию і розтулив губи, що б зручніше було вкусити. Його довгий язик , поки дівчина за цим спостерігала, вже облизнув червоний бік фрукта. Важко зітхнувши, Шая протягнула ближче яблуко до морди і той обережно встромив зуби, а потім відійшов далі щипати траву.

За це, Лоло коли вони знов пустилися вперед ще швидше долав шлях і ближче до обіду розвідниця була на місці. Її зустрів розвідник з загіну капітана Лін, якому було передано лист від Командира Ервіна.

Шаю провели до її сто четвертого загіну, який знаходився на обіді в просторні залі. Всі вони повільно працювали ложкою, зовсім не звертаючи увагу на інших. Даже Саша, яка зазвичай намагалась поцупити чужу порцію, теж не в захваті дивилась на гарячий суп. Оглянувши кожного Сміт розтягнула губи у посмішці і криком привернула до себе увагу.
– О це так, весело у вас! – Конні штовхнув лігтем подругу і та майже втопила голову в тарілці. – А ну двинься!

Не звертаючи увагу на інші столи, Шая всілася поруч із Бертольдом і тут же почала швидко їсти курячий бульон, який її видала чергова. Шлунок радісно заворушився в середені.

– Як ти тут опинилася? – Першим починає розмову Рейнар і як зазвичай насупився.

– Ви таке пропустили! – Уявивши що просто розказує новини друзям почала дівчина, – Ені виявилась титаном. – Навколо їх столика тут же зібрались інші, із-за чого стало спекотно. – її зловили.

Бертольд рочепирив рота і як би інші дивилися на нього, а не на новоприбулу то теж би помітили незвичну реакцію молодого розвідника.

– Ти серьойзно? – Перепитує Конні і знов штовхає Сашу лігтем, на що та лише киває.

– Так. Що б зупинити її прийшлось цілий Стохіс рознести. Ця потвора вбила багато цивільних і розвідників, та все ж такі не змогла втекти. – Сміт розказувала це все з набитим ротом, та спостерігала за тим, як Рейнар і Бертольд почали переглядуватись. – Зараз її катують, намагаються дізнатись хто ще причетний до руйнувань стін.

– Як давго це сталося? – Охріпшим, та заїкающимся голосом запитав Бертольд, його витягнуте бліде обличчя в мить стало майже зеленим.

– десь три дні тому. – Доївши суп, та трохи поміркувавши відповіла Сміт Молодша і весело оглянувши інших продовжила. – Ені так кричала, що даже з підвалу чутно. Скоро вона розколиться і вас повернуть, тому можете збирати манатки. Цим питанням занявся сам Командир Ервін!

Гомон почався такий, що Шая не одразу побачили як Майор Закаріус зайшов до них. Він відшукав поглядом розвідницю і поманив до себе пальцем. Вона не знала що написав дядя капітанам, та судячи по питанню вже знав про план, який придумав командир.

– Ти зробила що хотіла? – шепотки запитав чоловік і коли отримав легкий кивок вивів дівчину на вулицю, де її дали нового коня та трохи їжі в дорогу.

Схилившись над маленьким віконцем, яке виходило на двір військової бази Леві не кліпаючи очима спостерігав. На вулиці вже давно запалили ліхтарі, тоді як в кабінеті капітана царила темрява. На столі так і залишились розкидані листи з планами командира, від яких хлопець хотів відволіктись і підійшов до вікна ще годину назад, але досі незворушливо стояв. Йому здавалось що ось-ось і повернеться Шая з відрядження.

Цей план був придуманий вчора, і Ервін тут же розказав його Ханджі, Леві і Шаї. Чекати, як було зрозуміло з самого початку, вона не захотіла і ще до світанку пустилася в дорогу. Знаючи що у неї вийде, і що ворог клюне на цю приманку, Леві все одно був проти, та промовчив. Це було пов’язанно з тим, що їх відносини тримались на волосині і що б вона не порвалась, капітан погодився, але з самого ранку не знаходив собі місця. Де вона? Чому так довго немає? Може одна з цих потвор вже давно з’їла її?

Коли важке зітханья зірвалось з легень хлопця, з вулиці почулось іржання коня. У двір заїхав розвідниця, та в поганому освітленні було важко сказати чи точно це Шая. Майже торкаючись носом прозорої поверхні Леві перестав дихати, дівчина спригнула з коня і легким рухом зняла каптур. Даже з другого поверху можна було впізнати ці великі, блакитні очі і високі вилиці.

Відштовхнувшись від стіни, та прихопивши зі стола ключ Леві побіг вниз, так швидко наскільки дозволяла хвора нога. Його затримала Ханджі, вона не звертаючи увагу на роздратованість побратима теревенила щось про пастора, який досі не хотів розказувати таємниці. Леві зміг вставити пару фраз, коли у Зоє закінчився кисень і та замовчала що б зробити вдох, а потім він кинувся у двір, та Шаї не було там.

Вже не так впевнено, капітан розвернувся і пошкультигав у їдальню, де була надія хоч і формально та поговорити з малою.

З самого першого дня, коли він побачив це дівчисько, вона не покидала його думок. Він даже одразу запам’ятав її ім’я… Шая, таке чудернацьке… вона розказувала що назвали її начесть богині помсти. І як би кумедно, це не звучало, а мститися вона вміла.

Як тільки Леві вступив до лав розвідники, знав що ніколи не заведе сім’ю і не буде прив’язуватись до людей. Бо не хоче робити боляче, як це роблять інші навколо загинувши в муках, на його очах. Поруч з цим дівчиськом, у нього виникало відчуття, що вони будуть разом завжди, та Леві знав що це не можливо. Розвідники не виходять на пенсію, вони лише гинуть.

З одного боку капітан був радий, що хоча б у Шаї вистачило сміливості обірвати ці зв’язки. Вона робила все що б уникнути зустрічей із хлопцем, і зайвий раз не дивилась на нього. Та з іншого, Леві шкодував, скучав і всі бісові думки повертались до тих блакитних очей.

Ще не дійшовши до дверей їдальні, хлопець почув крики і звук бійки. Пара розвідників стоячи посеред дверного пройому задоволенно ухмилялись та іноді привставали на носки що б краще розгледіти шоу. Грубо відштовхнувши їх, Леві все одно не побачив що коїлось в центрі зали. Інші солдати, замітивши капітана поважно розтупилися і даже замовлки. Але двое що ввязалися в бійку ні.

– Замість того, що б розводити плітки, краще б пішов в бібліотеку і почитав книжку! – Цей крик належав Шаї, яка сиділа верхи на Флохові і нещадно лупцювала хлопця кулаками, на що той лише намагався згрупіроватися.

– Звичайно, мені ж ніхто не допоможе просунутися уперед!

Лише на секунду зам’явшись, Леві кинувся до дівчини і перед тим як відтащити розвідницю, сам отримав по плечу лігтем. Вона брикалася ще гірше ніж тоді на стіні, коли він її врятував.

– Тобі пощастило, що тебе не з’ли тільки тому що кожен раз хтось був поряд, що б врятувати твою обісрану сраку! – Крикнула наостанок дівчина, перед тим як Леві виніс її з їдальні.

– Заспокойся. – Хлопець не кричав, але й не відпускав. – Пішли.

На здивування, Шая не стала кричати дальше. Вона поникла і всю дорогу до кабінету, вся червона дивилася лише собі під ноги. Леві, вперше бачив таку реакцію, він дістав білу хустку і турболиво протер від крові дівочи руки, але даже на це не було реакції.

– Що трапилось? -Запитав капітан як тільки двері в його кабінет зачинилися.

– Трапилось, що він лайно собаче, а не розвідник. – В думках Леві не погодився з Шаєю, але в голос заперечувати не став.

– Шая… – Вже не як капітан звернувся хлопець і пальцями припіднявши гостре підборіддя заглянув в очі. В цю мить зник весь світ, залишилися лише вони сам на сам, та дівчина відступила. Схрестивши руки на груді, відвернулась до дверей.

– Це дурне, верещало на всю залу, що бачив як я в ночі виходила з кабінету Командира. Розказував, що я беру участь во всіх операціях тому що… тому що…- Плечі дівчини напружились і вона замовкла.

– Мда…- В голові хлопця склалися пазли. – Трохи не вгадав він…

– Що?! – Різко розвернувшись, Шая майже врізалась у груди Леві, кроки якого вона не почула. Вони з хвилину дивились одне на одного і хлопець прийняв для себе рішення, за яке не пошкудує ніколи.

– Кабінет Ервіна по-сусідству з моїм. Думаю він бачив, що ти йшла по коридору, а вже потім сам додумав звідки саме. – В очах дівчини промелькнуло…полегшанне?

– Хочеш сказати, що я не така вже найкраща?! – Долоні розвідниці знов склалися в кулаки, від чого капітан ледве стримав посмішку.

– Як би ти такою не була, я не взяв би тебе в свій загін.

Шая завмерла. Не марнуючи час, Леві обійнявши притягнув до себе дівчину. Наче кіт, він з полуприкритими очима і ледве помітною посмішкою вдивлявся в почервоніле дівоче обличчя. Такі миті коштували всього на світі.

– Ще чого. Даже не мрій. – Іншої відповіді, він не очікував та знав що завтра вирішить це питання.

Даже після цих слів, Шая не стала брикатися і піднявши голову вгору відповіла на поцілунок. Сковзнувши руками по хлопцю, обійняла за м’язисту шию і тепер намагалась притулитися ще ближче, розчинитися в Леві, який загирчав, коли маленькі пальчики пройшлись скрізь волосся і потім знов.

Хотілось стільки всього сказати, та не вистачало кисню, не те що часу на слова, які і так були зрозумілі: вони вже не можуть, одне без одного. І зараз, коли губи Леві так ніжно торкаються шиї, там де всі нерви з’єднуються в одне, дівчина не витримує і стогін розноситься кабінетом. Вона ловко стягує кофту з чоловіка, поки той не дає даже вдихнути, обсипає поцілунками Шаю.

Двері, різко заскріпіли, повідомляючи що хтось зараз зайде в кабінет. Наче кішка, Сміт відскакує в бік, так що б коли двері відчинилися її не було відно, а Леві, напружений з голови до п’ять залишається стояти пересед кабінету, розгубленно намагаючись зосередитись.

– Леві? – Здивовано вітається командир і залишається стояти на місці, в дверному пройомі.

– Думав вже лягати спати. – Звернувши увагу на почервонілі губи і на голий торс, Ервін лише кивнув. – Щось трапилось?

– Так. Прийшла звістка, що титани прорвали стіну! – повільно роздивляючись хлопця повідомляє командир.

– Де саме?! – Випригнувши з-за дверей питає Шая і протягує капітану кофту, яку весь цей час тримала в руках.

Як би Сміт не намагався сховати здивування від ситуації, виходило вкрай погано. Перед тим як відповісти, він переводив погляд то на Леві, то на Шаю.

– О, ти вже повернулася?! – Щоки дівчини залив рум’янець, та одним своїм поглядом привела до тями командира. – Зі сходу. Де саме не ясно. Біля нашого розвідницького сховища бачили титанів. Розвідники, які пребували там зараз евакуюють поселення поруч.

– Це Рейнар і Бертольд. – Не даючи даже шансу на якісь питання дяді, дівчина продовжує. – Заберу спорядження і йду до Ені. Вони спробують її рятувати.

– Візьми ще.. – починає Ервін, та вона перебиває.

– Біля Ені двоє поліцейських, і буду ще я. Ми впораємось. Тим більше там вони не зможуть перетворитися. – Дивлячись в серьйозне обличчя Шаї, Ервін не зміг не завуважити, що у неї такі самі опухші, червоні губи.

Що б пауза не була сильно довгою він кивнув і дівчина тут же вибігла з кабінету, залишивши двох чоловіків самих.

Швидко натягнувши кофту, Леві думав як почати цю розмову, та командир, якого боготворив хлопець зробив це за нього.

– Не можу сказати що здивован таким розвідком подій… – Вже не таким похмурим та приказним тоном розмовлям Сміт. Він прикрив двері і продовжив. – Та це було не очікувано.

– Да-а-а…так собі вийшло… – Леві провів рукою по волоссю, відчуваючи себе підлітком який попався на бешкетуванні. – Кляті титани…

– Давно ви разом? – З нескриваємою цікавістю запитав командир і пройшов позв до вікна, де спостерігав як Шая перетинає двір.

– Та не дуже. – Леві зітхає і потім починає розмову, яку хотів перенести на ранок. – Ервіне, раз так вийшло, то я хотів тебе просити зачислити Шаю в мій загін. Знаю, вона вже домовилась з Ханджі і не хоче, та…

– Не хоче, але це не обговорюється. Шая буде у твоєму загоні – перебиває командир і дивиться в очі підлеглого, який за стільки років став йому як син. – Адже тільки тобі я можу довірити свою племінницю.