Переміни

Анотація: зовні все залишилося незмінним.

Даний фанфік являється перекладом, автор оригіналу – harmony , посилання на оригінальний твір: http://archiveofourown.org/works/646645.

Нотатки автора: Цей фіклет був написаний на прохання Фуюмі, яка дала мені ідею “Післявоєнний 7-й рік старост хлопців та дівчат”. Спойлери про кінець війни. Також розміщено в моєму Livejournal 🙂 (https://silverharmony.livejournal.com/).Буду дуже вдячна за будь-які відгуки.

Зовні все залишалося незмінним; хоча частина замку все ще відбудовувалася, інша залишилася цілою і неушкодженою, не зачепленою війною. Холодні сірі кам’яні стіни, порожні темні коридори, мерехтливі язики полум’я на стінах – все було так, як вона завжди пам’ятала, як завжди було в дні, що передували фінальній, незабутній сутичці. Але тепер у порожньому просторі та осілій пилюці з’явилася раптова легкість; туфлі тихо цокали від кожного кроку, Герміона не відчувала ні тіней на стінах, ні звичної задушливої важкості в темних кутках. Коридори були холодними, як і сірий дах, що укривав їх, і відчуття, яке огортало її в надто широкому просторі, ще не було таким близьким до спокою, але вона вже не відчувала потреби прискорювати крок, щоб пройти крізь нього.

На мить їй стало тривожно, коли почулося відлуння кроків, не її; миттєвий захисний рефлекс і кінчики пальців уже залізли в кишеню, де лежала чарівна паличка, перш за все заради відчуття безпеки. Але попереду вона поступово побачила знайоме загострене обличчя з блідою, блідою шкірою і платиново-русявим волоссям, що виринуло з темряви і йшло до неї. Вона відчула себе трохи облегшено, мабуть, полегшення дійсно пройняло її; ще з першого курсу ці пильні очі та непривітний вираз обличчя завжди змушували її бути насторожі.

«Доброго вечора, Мелфой», – спокійно сказала вона, зупинившись перед ним. Кілька місяців тому вона б навіть не впізнала його, якби проходила повз, хіба що він навмисне зійшов би зі свого шляху, щоб поспілкуватися з нею; але тепер, після закінчення війни, він здавався набагато слухнянішим, ніж зазвичай. Герміона згадала його розгублений, збентежений вираз обличчя в момент знищення Темного Лорда. І хоча те, що він став більш стриманим, було не менше, ніж кумедним, вона, безумовно, вважала це покращенням.

Він нічого не сказав у відповідь, лише злегка нахилив голову, майже непомітно, якби вона не дивилася йому прямо в лице.

«Я патрулюю північну та західну частину. А ти – південь та схід», – продовжила вона. «Тебе не повинно бути тут. Ти часом не сплутав завтрашній розподіл із сьогоднішнім?»

«А, так», – сказав блондин і повільно рушив повз неї. «Я піду.»

Вона знала, що одна з його рис, яка не змінилася – прямолінійність. Протягом семи років, якщо він думав про щось, то здебільшого говорив чи діяв без запитань, вибачень чи подяк; певно, тому вони з Гаррі весь цей час гризлися між собою. І їй це теж не подобалося; ймовірно, бо вони були дуже схожі. На диво, вона усвідомила, що тепер не дуже й заперечує це, принаймні в цьому випадку.

«Не забудь про завтрашню зустріч з учнями», – сказала поступово віддаляючись потилиці.

«Я пам’ятаю.»

«Я також підкоригувала твою пропозицію, як ти й просив. І доручила одному з перших курсів твого гуртожитку, покласти його у твою кімнату. Згодом зможеш подати її на розгляд.»

«Добре», – відповів блондин. « Ґрейнджер.»

Вона кліпнула. Завжди було несподіванкою, коли він називав її на ім’я, але в ці дні – його самовпевнене базікання про бруднокровок, соціальний клас і батька, на щастя, зникло. Дівчина знала, що ніколи не сподобається йому і не думала, що зможе вподобати його, як особистість; але, можливо, у випадку навіть такого маленького кроку для визнання, це було найбільшим, що могло їй сподобатися.

«Агов», – раптом покликала, піднявши брову. «Розважся на патрулюванні сьогодні».

Мелфой повернувся, щоб подивитися на неї з трохи спантеличеним виразом обличчя, який промовляв «розважся?», але він підняв руку – напевно, на знак подяки, або побажання доброї ночі, або і те, і інше – повернувся і продовжив йти, кроки відлунювали під високим попелястим дахом в широкому просторі позаду нього. Герміона мимохіть подумала, що риси його обличчя все ще нагадують розпещеного тхора, фізично; але вона знала, що, як і в замку, у ньому щось змінилося. Чарівниця похитала головою і посміхнулася. Вони справді вчинили мудро, призначивши його старостою хлопців.

Вона зробила крок вперед і продовжила патрулювання, мабуть, вируюче всередині неї відчуття тепер було більш схожим до спокою.

Примітка перекладача: фіклет (Ficlet) — короткий одночастинний фанфік. В багатьох спільнотах його середній розмір оцінюється у 100 слів.

Даний фанфік запав мені в душу своєю втомленою спокійністю.