Розділ другий

Більшу частину дню я пролежала на ліжку, пишучи якусь фігню у своєму щоденнику, або гортаючи стрічку в інсті.

Десь в п’ятій годині, я вирішила одягнутися, зробити мейк і вкласти своє волосся. Вбрання обрати було дуже легко. Я одягнула білу до колін сукню з пишними рукавами біля плечей. Золотий пояс міцно затиснув мою талію. Низ сукні був порізаний на рівні смужки, які теліпалися біля моїх колін. Важкувато було обрати взуття, але я таки це змогла зробити. Отже, в мене на ногах були білі туфлі з невеликим каблуком, який я розфарбувала лаком з золотими блискітками.

Далі, я взялася за волосся. Дістала гребінець, лак для волосся і олійку для його вкладання. Через те, що воно довге, я потратила пів години на нього. Потім, заплела в косу і розпушила її, випустивши декілька пасем.

З мейкапом було простіше. Я просто підфарбувала вії тушшю і губи червоно-рожевою помадою. Так, саме червоно-рожевою, бо одна її половина червона, а інша рожева. Виходить дуже гарний колір!

Отже, в мене залишилось десь пів години. Мені було дуже нудно, тому я вирішила помалювати. У мене це виходить ну дуууже погано. Беручи до уваги те, що я сказала раніше, можна дізнатися, що мої художні навики гірші за навики дворічної дитини.

Поки я старалась намалювати щось нормальне, то гостей все більшало. Прийщли мої однокласники, родичі, люди, які працюють в пекарні і ще якісь ліві чуваки, яких я бачу вперше в житті. Фух… Короче, народу було дофіга і трошки.

– Марінет, мила, спускайся в вітальню!— Загорланила моя мама.

– Окей!

Я швидко спустилась сходами донизу і побачивши кількість людей, я оціпеніла. Батьки сюди пів Парижу запросили?

– З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, МАРІНЕТ!— Всі закричали хором. Це було дуже приємно.

Було відчутно, що всі говорили цю фразу щиро, від всієї душі. Навіть Хлоя Буржуа. Так-так. Я сама здивувалась.

Після привітань всі почали підходити до мене, дарувати подарунки і знову вітати з днем народження.

– Вітаю тебе, мила-моя Марінет!— Аля протягнула цю фразу своїм солодким голосочком. Вона обійняла мене сильно і щиро. Я зробила те саме.

– Дякую, Алю.

– Як ти?

– Нормально, правда, Натаніель сьогодні заходив.

– І?

– Вибачився, привітав з святом, вручив якусь коробочку і втік.

– І що там?

– Не знаю, ще не дивилася.

– То подивись! Може там щось цікаве…

– Потім.

– Окей) Отже, ще раз вітаю тебе.— Аля вручила мені паперовий пакетик. Він був не великий і не малий. Такий, середній.

– Дякую! Твій подарунок я відкрию найпершим.

Вона лиш хихикнула у відповідь.

Потім була Хлоя. Вона стояла з милою усмішкою на лиці. Ніколи її такою не бачила…

– Приві-іт! Марінет, пробач мені за те, що так ставилася до тебе. Мені дійсно шкода.

– Все добре, Хлоє, я не ображаюся.

– Це добре, отже, з днем народження! Бажаю, щоб ти була така ж багата, як і я.— Хлоя дала мені сумочку. Вона була бежево-рожевого кольору. Все, що на ній було— це маленька золота бджілка.

– Ого, дякую, Хлоє. Ніколи не думала, що таке колись станеться!

– Я також не думала, Дюпен-Чен, що я колись прийду на твою днюху, так ще й мені все подобатиметься.

Ми обоє посміялися і вона пішла. Що це з нею?