Глава 1

Я йшла коридорами величного замку і задумувала нову розвагу, гідну юної відьми. Сподіваюся через мої витівки братика не виженуть з Турніру?! Хоч ми й не дуже ладнаємо, але не хотілося б підривати йому кар’єру. “Ловець Віктор Крам” – звучить гордо та звучно, його ім’я скандують стадіони.

Але майже ніхто не знає, що у цього героя є невгамовна молодша сестричка, яка часто псує йому нерви і репутацію.

“Ух ти, як у них тут гарно!” Різьблені кам’яні арки під високою стелею та величезні колони, що зникають у безодні відкритого неба, усіяного зірками. Біля кожної стіни стояли вичищені до блиску залізні лицарські лати, здавалось, ніби вони от-от почнуть рухатись. 

Моя фантазія розігралась і я мрійливо дивилась по сторонах, порівнюючи Хогвартс з Дурмстрангом. У попередній школі все було максимально продумано і виміряно, там не було плутанин зі сходами чи хаотично літаючих привидів. Ще не знаю, як мене тут приймуть, але моя душа повністю відкрита до нових пригод.

Але час повернутись до реальності. Назустріч мені йшла миловидна жінка похилого віку зі скрученим у високий пучок волоссям:

– Міс Валанді? – суворо запитала вона.

– Так, професоре!

– Мене звуть професор Макгонагал, я декан факультету Гріфіндор. Прошу слідкувати за мною, зараз ви пройдете розподіл на факультет,- вона подивилась на мене суворо і тихо додала,- зізнаюсь, я була проти прийняття новеньких у середині навчального року, але директор наполягав, щоб ми взяли вас до школи.

Мені було начхати на її невдоволення, я у всі очі дивилась на ясне зоряне небо, що височіло над Великою Залою замість стелі. Навіть чотири нескінченні столи і свічки, що висіли у повітрі, удостоїлися меншої уваги.

Оклик зправа відволік мене від омріяного споглядання:

– Гей, красуне, це ти новенька? Давай до нас у Гріфіндор!

Повернувши голову я натрапила поглядом на дві абсолютно однакові радісні фізіономії. Хлопці, віком трохи старше за мене, візуально виділялись серед інших студентів золотаво-мідним волоссям, що стирчало у всі боки.

– Потім, Візлі, все згодом. Міс Валанді, прошу за мною, не зволікайте, на вас чекає важлива подія.- вказала професор поглядом.

Я подивилась вперед, там, на деякому піднесенні, перпендикулярно зі столом студентів, знаходився вчительський стіл. Прямо перед ним стояв табурет з латаним-перелатаним капелюхом. Певне, мені туди.

Зітхнувши, я зробила крок на першу сходинку. . .