Автор наполегливо радить перед читанням нової глави передивитись заставку з серіалу (1сезон).

Ервін навмистно залишився сьогодні ночувати у своєму кабінеті. Стоячи спиною до дверей чоловік розливав в два горнятка чай, як почув тихий скрип, а після декілька гучних кроків.

– Я думала твій помічник вже ніколи не піде! – неззадоволено фиркає дівчина і гепнувшись на стілець стягнула з себе чоботи. Ервін мовчки сопстерігав за цим, а після сам розтібнув пару гудзиків на сорочці.

– Цей тиждень був важкий – Усівшись напроти племінниці, Сміт важко зітхає. Вони нічого толкового не вспіли зробити за стіною, як змушені були вертатись у хаос. Робити зачистку міста і відстоювати единого титана на стороні людства.

– Головне що ми повернули теріторію. – Потерши вісок каже дівчина і устромляє свої блакитні очі на дядю. – Розвідка зробила саму брудну роботу, але невже було потрібно так лупасити Ерена?! – трохи роздратовано питає Шая і відсьорбує чай. Єгер був не поганим хлопцем, він по-своєму надихав інших. Даже Жан під його впливом пішов у розвідку. – Я думала Леві йому око виб’є.

– Влада повинна була побачити що ми не дамо слабину. Що Ерен в’язень. Тому пришлось влаштувати маленьке шоу.

– Де він тепер?

– За містом, в наші старі будівлі. Ханджі проводить досліди. Скоро вони повернуться.

– Тобі не здається дивним, що в перший день коли нас пустили на стіну і тут же з’явився Колос? – З задумчивим поглядом, прикусивши губу питає дівчина і Сміт втомлено тре очі.

– Я думав про це. Колос і броньований це точно такі самі титани як Ерен Єгер. – Чоловік замовкає. Допиває чай і поставивши горнятко на стіл довго вдивляється в Шаю, яка одними очима питає: що не так? – Ми готуємо операцію…

– О! Тільки не кажи, що я не буду приймати участь! – Вдохнувши повітря прикрикує дівчина і сжимає щелепу, але Ервін все так же спокійно відповідав.

– Звичайно не скажу. У мене не так багато людей, яким я можу довіряти після нового нападу титанів. – Вмить Шая заспокоюється і випрямляє спину, налаштувавшись уважно слухати дядьку – Я думаю ці титани ховаються в розвідці і нам потрібно якомога швидше їх схопити.

– Що ж, тепер ясно, чого нас почали гоняти кожен день. Я відмитись від сморіду коней досі не можу. – Вмить дівчина щось згадує і підскакує, широко розпахнувши очі. Вона протягує руку до Ервіна. – До речі це…
– І шо це значить? – дивлячись в пусту долоньку питає Сміт.
– Ти обіцяв мені ключи. – Нагадує Шая та той все одно не зрозумів. – Від капітанського душу, де є тепла вода.
-а, – чоловік підводиться та зі столу дістає маленький ключик який вручає племінниці. – тільки дивись що б ніхто не бачив.

День був похмурий. Свіже повітря, і дощ обіцяв початись к вечору. У половини нових рекрутів вихідний, та тільки не у Шаї. Задачей на сьогодні було патруль стіни, тому Сміт Молодша почала ранок з догляду свого ППМ. Сидячи у дворі, вона вміло змащувала шестерні і поглядувала на інших солдатів. Вже більше двох тижнів дівчина аналізувала кожного, та немогла визначитись хто схожий на титана. На кінець вона вирішила що Колос і Броньований не можуть бути в її корпусі. Своїми очима Сміт бачила наскільки її сокурсники віддано билися за це місто. Тому тепер вона зосередилась на інших і мовчки спостерігала за любою незвичною поведінкою.

Сьогодні повинні повернути Ерена і тому Мікаса з Арміном охороняли головний вхід на військову базу, замість підготовки до нової експедиції. Ервін тримав план в таємниці, всі знали тільки свої позиції і їх обов’язки, і Шая не виключення. Не знаючи на що здатні ці розумні титани, дівчина не намагалась дізнатись більше, ніж повинна знати. Все може піти не за планом, і вона не хоче раптово чи під тиском розказати зайве.

Шая майже закінчила чистити пристрій, як у двір заїхала група розвідників во главі з капітаном Леві. Спочатку Сміт кинула короткий погляд і відвернулась, та через секунду знов устромила очі на Петру і Леві. Спішившись з коней розвідники розійшлися, але Петра стоячи вплотну щось розказувала капітану, який дивився кудись в бік своїм пустим поглядом.
Леві не ворушиться, поки дівчина не договорила, а після поклавши шикору руку на плече киває і віддає коня, щоб піти геть. Петра довго дивиться в слід, тільки не допитливо як Шая, а розгубленно з тоскою. Не вже вони зустрічаються?

Вечер/Нічь.
Після довгого дня в патрулі, Шая лежачі на ліжку прикладала всі зусилля що б не спати. Завдяки гучному храпу хлопців, який будив саме в той момент коли дівчина все ж таки засинала, вона докечалась полуночи. Босими ногами, у футболці та штанях Сміт поквапилась у командирський душ по вже протоптаному шляху без чергових. І все йшло як завжди, якби не приїзд загіну капітана Леві…

Коли Шая намагалася відкрити ключом двері, вони без складнощів самі відчинилися. У передбанніку на скам’ї лежали акуратно складені речі, а в одні з душевих кабінок шуміла вода. Сміт вже думала йти, але цікавість взяла вверх, адже в цей час ніхто з керівництва не ходив сюди. Підійшовши до речей, дівчина побачила шеврон з крилами і капитанську позначку. Леві.

З хвилину вона дивилась на цей подарунок долі. До цієї миті, Шая даже не думала мститися, та зараз…

Леві довго не хотів виходити з душу. Тепла вода так приємно стікала по тілу змиваючи важкий день. Вони більше двох тижнів жили у закинутому замку і йому приходилось бути нянькою для ручного титана, якого майже не вбили, коли той випадково перетворився. А ще, повна перевірка кожного солдата після наувмистного вбивства звичайних титанів, яка нічого не показала.

Це все і ще й довга дорога вимотали хлопця, а потім перше що він побачив прибувши у військову базу це Шая.

Леві заплющив очі, і ще одну хвилину дозволив собі постояти під потоком води.
Тоді, на зачисткі міста від титанів він багато кого відмітив для себе як гарних солдатів. Мікаса, Жан, Конні і Саша були першими на попоповнення його загіну, та Шая… Її вміння вражали, відвага, інтелект та чомусь він відмовляв себе від неї.

Перекривши воду капітан різким рухом відвів полу-прозору шторку в бік і попрямував до бокової стіни з гачками, за рушником, якого там не було.
– Що за чортівня – вилаявся втомлений Леві та подумав, що може просто забув взяти його? Але зайшовши у передбаннік не було нічого з його речей, нічого крім маленької кісточки з персика, яку він так і не виклав з нагрудної кишені.

-Дідько.

Чомусь даже не здивувався. він забрав цю кляту кістку і не знайшовши нічого чим би прикрити свого “капітана” рушив до кабінету, де була і його особиста кімната. Ще п’ять хвилин назад він сумнівався чи треба йому це дівчисько, чи ні, та зараз блиская голим задом в коридорах військової бази зі своїм не порушним виразом обличчя, він прийняв рішеня. Леві навчить її поважати інших, він стане її кошмаром, зробить все що б вона пошкодувала про цей день.

Йому пощастило, на командирському поверху, чергові притулившись до стіни міцно спали. Леві даже з цікавості біля вуха одного з солдатів пару раз клацнув пальцями і той просто потер вухо.
– Мда…

Так само розкуто, як чотири місяці назад Шая йшла по двору, йшов зараз Леві. Він був злим, та все так просто не закінчилося.

На двері його кабінету ножем була прикута записка:
“Ключ від кабінету у Ервіна”.

Різко рванувши аркуш, хлопець розвернувся і попрямував до кабінета командира, де досі горіло світло з-під дверей. Леві уявити не міг, що ця мала може щось подібне зробити. Він не настільки емоційний що б спуститися до рекрутів у такому виді і наказати Шаю, та будь би вона зараз поруч….

Спершись рукою на дверний пройом, Леві гучно стукає до Ервіна.
Той, в свою чергу, швидко підійшовши, відчинив двері і судячи по реакції, він не очікував побачити голого Леві. Давши декілька секунд Ервіну, хлопець важко зітхнувши ховає роздратованість.

– Дай ключ, будь ласка. – Піднявши ближче до очей Сміта записку, Леві одразу без привітання розказує причину пізднього візиту.

– який? – Спочатку питає, а потім читає командир. Він стискає губи в тонку смужку, і здається зрозумів в чому справа. – Шая нічого не приносила.

В цю мить очі розширилися від усвідомлення. Він підняв вказіний палець вверх і швидко попрямував до свого кабінету, який знаходився по сусідству. Все тим же пальцем, він штовхнув двері і ті вмить відчинилися, як пару секунд назад рот Леві.
– Мале дурбецало! – не витримує хлопець на останок і не попрощавшись хлопає дверима.
І поки Леві намагався впоратись з емоціями, Ервін дивився в темний, пустий коридор, міркуючи чи потрібно йому втручатись?