Це все ускладнює

Гучний цокіт підбор пройшовся по коридору, приглушуючі усі інші кроки. Це були улюблені чоботи інспектора Рі. Високі, чорні, з срібними гудзиками та низькими підборами. Елегантні, як усі ельфи. Похмурі, як і сам інспектор.

Робота інспектора Рі, тобто Рілеандора, вимагала від нього мати діловий вигляд. Звичайного сірого або чорного пальто вистачило б, але це підход людей. Інспектор, як і належить ельфам, у питанні вбрання пійшов далі. Так, на ньому було чорне ділове пальто, але з нотами ельфійської витонченості. Вишукана біла окантовка в’ється візерунками, на груді приколота запонка у вигляді спіралі з маленьким кришталом посередині. Плечі обгортає невелика пелерина, а на білій сорочці, біля комору, елегантно звисають складки. Шию обгортає яскраво жовта хустина, ділові штани сидять ідеально. Ремінь та срібна бляха у формі пташки гарно поєднуються з тростиною, у якої також срібна продовгувата ручка. Інспектор ніколи не жалів часу на те щоб одяг виглядав чистим та доглянутим.

Він відраховує руни на дверях у коридорі щоб знайти потрібні. Двадцять третя, двадцять четверта, і ось вона, двадцять п’ята. Кабінет головного архіваріуса. Зазвичай він сам порається з паперовою роботою, але зараз не той випадок. Зовсім, зовсім не той випадок у якому проблему можна вирішити самостійно.

Аккуратний стукіт. Він відчиняє двері, не чекаючи відповіді. Перед ним людина, чоловік. На його погляд, років двадцяти-п’ятидесяти. Чоловік чухає коротку бороду, після чого переводить погляд на інспектора.

— Вітаю, е-е-е… — ніяково починає чоловік.

— Інспектор номер 3946, Рілеандор Тейнарт. Можна просто Рі. — холодним формальним тоном представився він. — Я прийшов через недавню справу нелегального переміщення світами.

— Так-так, вони казали що прийде інспектор. А, звати Калеб. Можу чимось допомогти?

— Так. Мені потрібно досьє працівника що вчинив переміщення, а також справка про усі світи в яких була помічена його присутність.

Чоловік хитнув головою та підійшов до теледзеркала. Старе та подряпане, воно погано пережило останні декілька років. Але поєдналося з розумом Калеба досить швидко та відкрило в собі портал до бібліотечного виміру. Декілька хвилин він пересував портал від однієї полиці до іншої, доки на руках не опинилося дві папки.

— Ось. Зниклий працівник, Елеас Хольт. І світ де його помічено.

Інспектор глянув на папку світу щоб роздивитися серійний номер. Враховуючи його довжину, це був всіми покинутий всесвіт з єдиною відкритою планетою. Інспектор хмикнув, думаючи про себе що не заздрить зараз тому працівнику. Одне діло потрапити у торгівельний всесвіт, де повернутися назад можна будь-яким караваном, або хоча б у цивільний всесвіт, де велика вірогідність знайти міжсвітове посольство. Але у такий, не зв’язаний регулярними шляхами, з невідомо яким рівнем цивілізації… Про таких мандрівників хоч телеілюзії знімай.

— Калебе, мені потрібна ваша співпраця. Прочитайте інформацію з досьє про світ, а я приділю увагу інформації про працівника. В першу чергу треба з’ясувати жертва перед нами чи злочинець.

— Добре… Але повинен сказати що Хольт не схожий на злочинця! Він славний хлоп’яга, можливо трохи імпульсивний, але добрий. Я впевнений, він не навмисно.

Ельф прискіпливо подивився на Калеба. В ньому мовила щирість. А також розгубленість, що напевно викликана суворою репутацією інспекторів.

— Я прийму це до уваги. — сказав ельф та занурився у вивчення паперів.

Тож, Елеас Хольт. Народжений холодною землею півночі, потрапив у країну за умовами пакту о співпраці з людьми. Виявляв явне прагнення до роботи у міжсвітовому посольстві. Показав гарні навички володіння та розуміння магічного плетива. Прийнятий у досліднецький цех посольства.

— Зрозуміло. — мовив інспектор, закриваючи досьє. — Що у вас?

— А, ну-у-у… Тут…

— Просто подумайте про це.

Калеб спочатку здивувався, але після пригадав про таку річ як телепатія. Замість довгих формувань речень можна просто відкрити розум і дати прочитати все що потрібно.

Планета. Схожа на нашу, схожі океани та континенти. Але населяють лише люди. Магічне плетиво майже відсутне, що вкрай ускладнює потрапляння туди будь-якими відомими методами. Рівень цивілізації досить розвинений. Принаймні, наскільки це можливо без плетива.

— Одже… — сказав інспектор, розриваючи телепатичний зв’язок. — Або він знайшов спосіб потрапити у цей світ самостійно, або ми маємо на руках злочинний зговір.

— Зговір? Це має бути якась помилка, інспекторе.

— Ви самі бачите що у тому світі майже немає плетива, відправитися туда самостійно важка задача. Не можна виключати сторонньої допомоги, хоча робити висновки дійсно рано. Відведіть мене до його робочого місця.

— Як накажете, інспекторе.

Знову людний коридор, на цей раз шлях до підйомнику що розділяє корпуси. Йшли вони мовчки, і хоча Рі не бачив вираз обличчя Калеба, напруження було вельми явне.

З підйомника крізь скляний тунель відкривався мальовничий вид на місто. Через це інспектору схотілося трохи поговорити. На напруження йому було здебільшого все одно, як і на самого Калеба. Але іноді слова самі рвуться назовні, і в даному випадку інспектор не побачив в цьому нічого поганого.

— Все більше і більше людей прибувають у країну.

— Що, переймаєтесь що ми попсуємо вам славетну ельфійську витонченість тут? — Калеб склав руки на грудях та зіскалив посмішку.

— Ні, я не маю таких упереджень. На відміну від деяких маргінальних верств населення, я не вважаю ельфів кращими за людей. Втім, заперечувати відмінності було б вочевидь нерозумно. Мені просто цікаво куди ці відмінності приведуть.

— І про які саме риси ми розмовляємо?

— Найбільше що мене цікавить це сприйняття реальності. Люди все роблять швидше. Навчаються, ненавидять, закохуються. Одне ремесло на все життя. Одна зрада, і зраджений нарікає зрадника ворогом навіки. І звісно ж, славетне людське кохання. Року вистачає для двух людей щоб обвінчатися. Така швидкість зваблює навіть деяких ельфійок, зазвичай молодих.

— Що я можу сказати, дивишся на життя інакше коли в тебе немає декілька сотен років в запасі.

— Саме так. Один філосов висказав думку що швидкоплинність життя це благословення та прокляття. Що ж, як не дивно, час розставить все по своїх місцях.

— Коли час це зробить, викличте мою душу з астралу та розкажіть результат.

Цей жарт навіть зміг змусити інспектора посміхнутися кутком губ.

Ще через деякі блукання коридорами, Рі опинився у кабінеті Елеаса Хольта. Приміщення встигло покритися пилом. Інспектор нарешті відпустив архіваріуса та почав ретельний огляд.

На розкиданих всюди паперах були тонкі обчислення типів магічної енергії та їх можливості подорожувати світами. Зі слів начальників Елеаса інспектор знав, що перед тим стояло завдання покращення міжсвітових подорожей. Але ось серед досліджень загальноприйнятих методів, Рі знайшов дещо дивне. Плакат на невідомій йому мові. На ньому було зображено людину, голову жінки у анфас. Інтуіція підказувала йому що це може бути плакат розшуку.

Інспектор перегорнув дивний плакат. На звороті вже були надписи ельфійською. Написані на швидку руку, вони виявились все ж достатньо розбірливими. Це було закляття, закляття виклику когось.

Інспектор замислився. Схоже на виклик демона, але ж всі демонічні сущності було давно вбито. Тривога та осмислення наздогнали інспектора коли він відневолі повторив закляття у голові. А потім іще, і іще.

“Це виклик когось хто дуже, дуже далеко від цього світу” — подумав він. Але було вже пізно.

Слова закляття почали пульсувати в голові. ХТО може бути настільки могутнім що одна думка про його виклик стане телепатичним наказом?

Доки закляття не увійшло у повну силу, треба було попередити інших про небезпеку. Інспектор швидко взяв олівець поруч та обвів слова на плакаті.

“ПАСТКА. НЕ ЧИТАТИ.”

Щойно він подумав кликати на допомогу, як слова закляття в голові вибухнули. Усе поглинула пітьма.

Нічого окрім пітьми та холода. Всередині чорного нічого, посеред тиші, безформності та лихоліття, холод був единим що Рілеандор Тейнарт відчував. І раптом… З’явився страх.

Саме так, спочатку з’явився страх, а після з’явилося те що його викликало. Щось неосяжно велике, з такою телепатичною міццю, що просто не вміщається у одному розумі. І воно хотіло Рілеандора. Звало його. Наказувало йому.

Витрачаючи ту крихітку волі яку він мав проти такого колоса, ельф спробував закрити розум, скукожитися, перетворитися на міцний горіх перед ногою велетня. Марно. Але…

В цій пустоті було ще щось. Единий вихід, лазівка, якою можна скористатися. Шлях до іншого світу. Ельф ухопився за нього так швидко як міг, доки велетень не зрозумів що здобич опирається. Куди завгодно, тільки б подалі звідси!

Куди завгодно…

Миттевий спалах. Світло. Він утік.

Відчуття повільно повертались до нього. Коли з’явився зір, Рі спочатку не наважився відкрити очі. Він слухав. Кроки навколо. Голоса. Доки його хтось не штовхнув.

Тоді Рі відкрив очі та зрозумів що він в натовпі. Натовпі людей. Він не стримався від видоху полегшення. Він справді втік. Час взяти себе в руки та зрозуміти де він опинився. Рі зупинив випадкового чоловіка.

— Парошта саре.

— Що, пробачте? — перепитав чоловік.

Рі зрозумів що ельфійську тут наврядши зрозуміють, тому звернувся телепатично. На щастя, мислять всі однією мовою.

— Перепрошую. Скажіть в якому світі ми знаходимось.

— Як це в якому? — чоловік подивився на нього як на навіженого, але раптом дивно посміхнувся. — А, це косплей? Гарно виглядає.

— Будь ласка, дайте відповідь на питання. В якому світі, вимірі, планеті ми знаходимось?

— Вітаю на планеті Земля, друже.