Пара Сережок.

1. Він віддав їй телефон і станніми словами в їх діалозі залишилися: —“Yes? No? Maybe?” – на що як і очікувалось не відповіді не послідувало.

Цілком в стилі Аддамс.

***

Всі канікули Ксав’є старався себе контролювати — не писав їй часто, щоб не докучати. Навіть якщо і так, вона все рівно не відповідала, можливо не знала як увімкнути цей «пристрій для катування», а можливо просто не хотіла.

***

Сьогодні Ксав’є повернувся до академії, десь почув що до нього в цьому семестрі мають підселить сусіда, але поки що ніяких чужих речей у кімнаті не знайшов, тому сам розклав свою валізу і вирішив пройтися.

Прогулюючись по коридорах гуртожитку, він побачив її… її ідеальний профіль і дві не менш ідеальні коси,кольору нічного неба.. маленька фігура готки і наближалась достатньо швидко, явно виділяючись із натовпу..

Він навіть точно не знав чи повернеться вона знову..може саме емоція неочікуваності зіграла роль, тому що саме в цей момент його кинуло в ступор, він не промовив ні слова. А вона в свою чергу просто пройшла повз навіть не кинула на нього мимовільний погляд.

Перше що він відчув, це суміш досить протирічних відчуттів, можливо це було роздратування разом з цікавістю, чи просто нестримний інтерес.

Не дозволяючи гнівним емоціям взяти верх, художник в ту ж мить майже побіг до своєї кімнати, адже там був ще один невеличкий подарунок для його улюбленої протеже з косичками.

Це були дві сережки чорного кольору. В невеличкий коробочці.

Твердо стискаючи в кулаці подарунок, він миттєво вилетів з кімнати. Бігти до кімнати Аддамс було близько 15 хвилин, але це не становило проблеми, оскільки вечірні пробіжки, як ніщо інше, розвили стійкість хлопця.

***

Підбігши до кімнати дівчат, він чомусь на автоматі, постукав у чорні масивні двері. Можливо через стрес він просто не встиг подумати, але що зроблено, то зроблено. Бігти назад вже пізно.

Не почувши відповіді, він повільно обернув ручку та аккуратно, майже беззвучно, увійшов до кімнати.

В кімнаті нікого крім дівчини, яку він так обожнював не було, вона стояла спиною біля вікна.

Підійшовши трохи ближче, він промовив:

— Привіт, Венздей

пів хвилини мовчання…

— Здравствуй, Ксав’є. -вимушено й без зайвих емоцій сказала вона, через здавалось вічність. Скажемо прямо— дівчина з’явленню Ксав’є у кімнаті навіть не здивувалася, оскільки спеціально спровокувала його ігнором в коридорі та і в чаті загалом.

— Як канікули? -з невеликою посмішкою на обличчі вимовив хлопець.

— Відносно нормально.

— Чому не відповідала, я тобі писав…

— Не хотіла. -обертаючись, миттєво промовила вона.

— Чому? -продовжує і сам того не підозрюючи, зриває чеку з гранати.

—Що за тупі питання?! Я що на допиті знаходжусь!? -промовила на підвищених тонах Венздей.

— Ну Венз… -він не встиг сказати, як знову його перебила дівчина.

— Навіщо ти сюди прийшов?! Щоб розлютити мене?! Іди до своїх друзів! Вони із задоволенням відповідатимуть на твої дурні питання! -ось воно, те саме що казала їй мати.. вона бачить його погляд повний рішучості і розуміє, щоб вона зараз не зробила кінець вже всім відомий.

/Не питайте. Так, на вимушених канікулах вона поїхала додому і саме там у неї був час все ретельно обдумати й змінити свою думку на рахунок деяких речей та своїх принципів. Ймовірно на це вплинули всі події першого семестру. І як би вона не хотіла визнавати цей факт, але мама на цю «трансформацію» також вплинула, і не мало..

Як би сказала сама Венздей — «На жаль в світі є ситуації при яких приходиться скористатися допомогою суспільства.»

Не думайте вона не так просто прийшла до рішення зміни принципів, як ні як, канікули тривали 3 тижні, і за цей час вона була вимушена вирішити щось зі своїми особистісними протиріччями. Або прийняти, або відкинути ці думки. До того ж це рішення точно не змінить її майбутнього.

/ну так-так..звичайно/

І що ми бачимо невже сама Венздей Адамс вирішила зруйнувати всі свої принципи, на рахунок стосунків і тактильних контактів. Авжеж НІ, але скорегувала, і не всі а лише які стосуються Ксав’є і Енід. Це навіть на краще.

Щось ми заговорились, пора повертатися до бурного діалогу Ксав’є і Венздей.

Але спочатку треба уточнити на рахунок сприйняття допомоги від мами. Так, вона вислухала всі її поради, я скажу вам більше вона навіть прислухалась до деяких, тому можна гадати що ще не все втрачено./

— Зрозумів. -він повільно обернувся і тихими кроками вирушив до дверей.

На середині шляху хлопець раптом зупинився, розвернувся і вперто дивився на темну фігуру біля вікна.

/Так можливо вона здалась занадто різкою, але ж все ж таки спрацювало./

Відчувши на собі пронизливий погляд Ксав’є, дівчина теж обернулася і глянула прямо в його очі. Для неї було не новиною, що в нього гарні очі, але на цей раз вона не змогла відірвати свій вугільний погляд від неймовірно зелених омутів.

Хлопець подолав відстань між ними  в два кроки і нахилився ближче до обличчя дівчини, опинившись зовсім близько, так що вона могла відчувати його подих на своїй шиї.

Він поцілував її першим. Венз була і не проти, я б сказала, навіть рада, але цього вона йому ніколи не скаже.. Вона піднялася на носочках, відповідаючи на поцілунок, а йому довелося  більше нахилитися, щоб їм обом було трохи комфортніше, але куди краще? Вони разом, в порожній кімнаті, і цілуються..

Цього разу все інакше. Не так, як з Тайлером. Але, власне, той поцілунок вона хотіла б забути.

Вона зараз щаслива. Поки поруч саме Ксав’є. Але кисень занадто швидко сгорає в легенях.

Він відійшов. Різко. Без зайвих емоцій повернувся і готовий був йти (як це зазвичай робить Аддамс), але ззаду почувся голос, менш впевнений, ніж зазвичай, і трохи збуджений:

—Сьогодні о 21:00 у бібліотеці “Белладонни” -вона зробила те що їй так подобається в Ксав’є і що на її думку він робить занадто часто, але вона цьому навіть рада

..Це була посмішка, щира і навіть трохи походила на ухмилку.

На обличчі хлопця невільно з’явилася така сама посмішка, це заразно. Він на стільки був переповнений емоціями що навіть забув навіщо прийшов. Сережки. Їх він все ще тримав у кулаку. Художник швидко вручив подарунок, доторкаючись лише кінчиками пальців до її фарфорових рук.

Відкривши коробку на обличчі Венз зʼявилась ще більш искеренняя посмішка. Дві маленькі сережки красувалися в такій же маленькій коробочці, їх колір відповідав кольору очей Венздей, такі ж чорні, здавалося порожні, але тільки той хто буде дивитися в них з любов’ю побачить справжній колір сяючий чорним блиском.

КІНЕЦь