…такі і наслідки (частина 1)

***

Томіла прокинулася від настирливого пронизливого дзвону будильника. Здавалося, ніби мізки готові покинути черепну коробку прямо через вуха. Більш гидкого і гучного звуку дівчина ще не чула ніколи. Але чомусь разом із моторошним звуковим супроводом на Томілу впала незрозуміло звідки завіса, яка застилала свідомість і намагалася привернути до царства Морфея знову. Продиратися крізь цей покрив доводилося буквально навпомацки. Долоня сама потяглася до будильника у спробі заткнути цей пекельний пристрій. На шляху виявилося щось холодне, і воно вислизнуло з-під руки.

Пролунав звук розбитого скла, а і Томілу, і частину подушки оббризкало водою.
Остаточно прокинувшись, дівчина виявила себе у своїй кімнаті. Вона лежала на циновці одягненою у звичайний одяг, але явно не у той, в якому була вчора: сорочка навипуск і приталені бриджі. Хтось її переодягнув.

«Сподіваюся, що це був не Дзін…» — у голову тут же пролізли невиразні спогади про те, що вона накоїла. Дівчина похитала головою.
«Яка ганьба. Як я могла дійти до такого?» — зніяковіла Томіла, але в глибині душі визнавала, що їй дуже сподобалося не тільки те, що вона зробила стосовно Дзіна, а й випадкове зіткнення його обличчя з її грудьми. Алкоголь тимчасово стер будь-які уявлення про етику та ієрархічні поняття.
Томіла й раніше іноді дозволяла собі крадькома розглядати хлопця і будувати дивовижні картини — подумки роздягала його, уявляла як її пальці повільно ковзають по борознах його спокусливих м’язів, уявляла якими на смак можуть бути його губи, що ледь не постійно манили погляд. Від цих думок дівчину кидало в дрібне тремтіння, ніби від холоду, а в животі окрім солодкого лоскоту, здавалося, всі органи різко мінялися місцями. У такі моменти Томіла намагалася відвернутися, щоб не видавати своїх почуттів, або шаленіше віддавалася тренуванню, щоб біль заглушив це мимовільне бажання.
Дистанція, яку зберігав Дзін, була дійсно необхідна, вона розуміла це. Але неможливо просто перестати відчувати почуття до будь-кого. Він мав рацію — справі зайві емоції, почуття та зв’язки не допоможуть, а лише все ускладнять. Але як протистояти солодкому і запаморочливому бажанню, якщо саме воно робить життя більш яскравим і радісним? Приносячи муки через неможливість реалізації, воно лише міцніє і стає невіддільною частиною тебе.
«Якщо так має бути, то нехай буде», — якось вирішила для себе Томіла, — «Краще перебувати з коханим, який тебе тримає на відстані, ніж виявитися надто далеко від нього», — ця думка викликала у дівчини посмішку, — «Ніколи не думала, що в мене настільки розвинені мазохістські нахили.»

Томіла знову похитала головою, щоб скинути затьмарення і спробувала підвестися, але зрозуміла, що ноги не тримають її. Свинцева вага норовила прикувати тіло назад до ліжка. І дико хотілося пити. Здавалося, що у роті утворилася справжня пустеля.
«Мабуть, склянка води тут для цього і стояла», — зробила висновок дівчина і перевела погляд на тумбочку. На ній лежала прямокутна упаковка та записка.
Томілі знадобилося кілька миттєвостей, щоб розібрати побачені написи.
«Дві таблетки розчинити у воді та випити.
Прийняти контрастний душ.
О сьомій у моєму кабінеті.»
Замість підпису стояла особиста печатка Дзіна.

Картинка швидко склалася у пазл. Дзін залишив їй вказівки. І, мабуть, він дбайливо завів її будильник. Залишалося вісім… сім хвилин на приведення себе до ладу. Пам’ятаючи, що запізнюватися не можна, Томіла схопила пігулки з годинником і раптовим ривком опинилася у ванні.

Вода подарувала полегшення, несучи геть тягар від тіла та туман із голови. Дівчина навіть не помітила, як опинилася в душі в одязі. Довелося перевдягатися поспіхом.

***

Томіла прибула до кабінету рівно о сьомій годині. Дзін навіть здивувався, що вона впоралася. Такий початок його вже тішив. Смішно було бачити, як дівчина мчала коридором у спробі встигнути.
«Її мокре волосся послужить чудовою темою для жартів», — єхидничав Диявол.
Дзін лише спохмурнів у відповідь.

***

З’являтися в офіс глави Дзайбацу в не зовсім відповідному вигляді — це не найкращий початок майбутньої розмови. Але Томіла знала, що запізнення лише посилить нелегкість ситуації. Умовою навчання була дисципліна, а пунктуальність прямо випливала з неї. Тому, наплювавши на все, дівчина бігла коридором. Мокре волосся обліпило спину, залишаючи на сорочці мокру, холодну пляму. Це було навіть неприємно, але чудово протверезило. Найбільшим везінням було те, що дорогою майже ніхто не зустрівся. Найменше Томіла хотіла бачити Ніну. Ця в’їдлива жінка за словом у кишеню ніколи не лізла.

Дівчина завмерла на секунду біля заповітних дверей. Тепер вона здавалася Томілі зловісною настільки, що рука здригнулася при спробі постукати. Лише після глибокого вдиху вдалося зібрати волю в кулак, і дівчина обережно переступила поріг, почувши беземоційне «Увійдіть!».

Глава Дзайбацу «Місіма» стояв спиною, дивлячись у вікно. Але це не завдало йому труднощів розглянути відображення входу в його кабінет на склі. Його учениця була схожа на звірятко, яке небезпечно кралося незнайомою територією. Адже була причина. Можливо, раніше Дзін би дозволив собі ледве помітно посміхнутися, побачивши таке смішне видовище. Та й то за умови, що цього ніхто не бачить. Але зараз жоден м’яз на обличчі не здригнулася.

— Я тут, як наказано, — голос Томили звучав дуже тихо.
Кадзама неквапливо розвернувся і зміг бачити, як його учениця стоїть, схиливши голову і дивиться у підлогу.
— Чи не здається тобі, що все це зайве? — спитав хлопець, провівши рукою по повітрю, вказуючи на Томілу і маючи на увазі подобу поклону у її виконанні.
— Здається, — погодилася дівчина, вже дивлячись на свого вчителя.
— Я чекаю пояснень, — слова Дзіна з нотками сталі боляче поранили слух і душу дівчини.
— Що саме ти хочеш знати? — Томіла спробувала говорити твердо, але голос її ледь помітно здригнувся.
— Ти вжила займенник «ти», замість «ви», — холодно прокоментував ситуацію Дзін.
— Тому що я вважаю тебе, — дівчина виділила це слово інтонацією, — близькою людиною. Я довіряю тобі.
— Давай сьогодні обійдемося без ігор? — очі Кадзами не посміхалися, а суворе кам’яне обличчя здавалося абсолютно непроникним.

Томіла знала, що розмова буде важкою і серйозною. Ігри давно скінчилися, і Дзін не закриватиме очі на останню витівку. Чи це було неприємно? Так. Але чи сам Дзін був винен у такому стані речей? Томіла чудово знала, що ні. У неї вистачило часу та фантазії, щоб придумати якісь відмовки та пояснення. Але чи був у них сенс?

Кадзама окинув поглядом Томілу і сів у своє крісло, склавши руки на стільниці. Він не дозволив дівчині сісти, показуючи цим, що вона не може говорити з ним на рівних. Дзін не спав усю ніч, він провів її в додзьо, обмірковуючи та прокручуючи події, щоб зрозуміти мотиви вчинків Томили.

***

«Чому вона так вчинила?» — питав хлопець, — «Та я теж молодець!» — Дзін люто вдарив манекен ногою. — «Не треба було її чіпати.»
В голові знову і знову оживав спогад того, як Томіла торкається його. Щось було в цьому моменті таке, що виходило за всі можливі межі, цілком і повністю виносячи логіку геть та оголюючи емоції та…
«…почуття?!» — спитав Диявол.
«Немає жодних почуттів», — подумав Дзін і продовжив бити манекен нескладною зв’язкою ударів.
Так, це приємно усвідомлювати, що ти подобаєшся комусь. Але не більше. Така поведінка просто неприпустима. Воно не тільки повністю руйнує сформовані відносини, Дзін просто терпіти не міг дівчат, які порушували його особистий простір.
Хлопця турбувало ще одне запитання: Що робити далі? Адже тепер те, що сталося могло стати саме тим маленьким недоліком, здатним зламати ідеально побудовану систему. З небажанням Кадзама визнавав, що його учениця була дуже привабливою, але він зовсім не прагнув будувати з нею жодних стосунків, крім тих, що були. Вчитель не може мати потягу до своїх учнів. Турбота, прагнення допомогти та передати свої знання, радість за успіхи учня — ось те, що відчуває вчитель.
«Що ж на мене найшло?» — знову й знову питав Дзін. — «Добре, падіння було випадковим…» — воно сильно збентежило його, — «…але який чорт мене смикнув торкнути її?!»
«І довго ти будеш себе мучити?» — Диявол продовжував язвити навіть у спробі вести щось схоже на діалог, відволікаючи Дзіна від його думок.

«Що спонукало Томілу зважитися на викрадення транспорту та підробку документів?» — ось ще одне питання, яке металося в голові, чекаючи своєї черги.
«Може, ти був занадто м’який минулого разу, не думав?» — Диявол відразу почав шепотіти Дзіну підказки.
Хлопець задумався, а чи здатний Диявол говорити правду. Адже його лють та інтриганство завдали йому чимало клопоту в минулому.
«Я тебе ніколи не обманював», — обурений вібруючий голос, здавалося, струсить усі нутрощі.
«Ти зло! Тобі не можна довіряти!» — кричала свідомість Кадзами, а він лише ще лютіше взявся бити манекен.
«Ти ще багато чого не знаєш і не розумієш. Мені немає сенсу псувати твоє життя. Своє життя, якщо бути точнішим».
«Чому раптом ти так подобрішав? Чому захищаєш Томілу?» — Дзін відчув недобре. Його насторожила така дивна поведінка Диявола, яка сіяла лише ще більші підозри.
«А я не хочу говорити тобі», — єхидний голос усе більше дратував Кадзаму, — «І знаєш, що найчудовіше? Ти нічого не зможеш мені зробити!» — дзвінко засміявся Диявол.
«Я можу вбити себе, і ти теж помреш».
“Хах-ха!” — сміх луною прокотився в голові в Дзіна, наче хвилі шаленої водної стихії, що вийшла з берегів. Від цього кидало в тремтіння. — «Поправка: ти можеш спробувати вбити себе. Валяй!»
Але Кадзама знав, що тоді лише надасть більше сил самому Дияволові, а сам остаточно втратить контроль. Крім цього, у протистоянні Азазелю смерть не входила до його планів.
Раптом манекен не витримав лютого ентузіазму, що наринув на Дзіна, і розлетівся вщент.

***

— Давай, — кивнула Томіла, погоджуючись з усіма умовами, які їй виставив Дзін. День справді почався не з гарної ноти та мало підходив для розваг психологічними трюками.
— Так навіщо ти вкрала дані?
— Щоб розібратися, — Томіла судомно зітхнула, розуміючи, що треба продовжувати говорити. Мовчання нічим зараз не допоможе. — Я хотіла зрозуміти, що саме ти затіяв.
— Це не входило до умов договору, — Дзін підняв руку, зупиняючи Томілу, що відкрила рота для заперечень. — Ти не змогла дочекатися, коли настане час, і я ознайомлю тебе з усіма планами. Таке нетерпіння неприйнятне, — Кадзама говорив тихо й повільно, ніби пояснював очевидну річ ідіоту.

Дівчина опустила погляд. Слова Дзіна неприємно ошпарили холодом. До горла підкотив ком, і дихати стало практично неможливо. Томила, заціпивши зуби, витримала кригу в голосі Дзіна. Їй так хотілося, щоб усе було як раніше, але це було неможливо. Не можна завжди бути улюбленцем Фортуни. Везіння не буває вічним. Рано чи пізно ця вибаглива жінка відвертається, знайшовши нового лідера.
Найважчим зараз було витримати холодне та жорстке ставлення Дзіна. Набагато легше було терпіти, коли тебе б’ють, ніж дивитись у вічі людині, котра в тобі розчарувалася. Томіла могла і звинувачувала лише себе:
«Можливо, я поспішила…» — застукала в голові думка.
«Але я зробила все правильно. Чекати не можна було!» — кричав інший голос у спробі перемогти страх і невпевненість.

— Дзін… Я… — дівчина раптом зам’ялася і прикусила губу, ніби вагаючись щодо чогось, мабуть, важливого.
— Говори вже, — скомандував хлопець.
— За інших обставин, я… можливо, почекала б ще, але дещо сталося… — Томіла зазирнула в очі Дзіна, все ще плекаючи надію на хоч якусь підтримку.
Але він, навпаки, відкинувся назад, склавши руки на грудях і лише свердлив її поглядом.
— У мене було передчуття…
— Що?! — Кадзама подався вперед, насмішкувато вигнувши брову. — Ти хочеш сказати, що все затіяла через якесь передчуття?
Томіла почервоніла і заплющила очі, стримуючи сльози, що підкотили.
«Він може не зрозуміти … Чи варто говорити?» — шепотів страх, зав’язуючи вузли із внутрішніх органів. Сумнів рвав душу на частини, але вона, стоячи на колінах, волала про те, що лише правда — це правильний шлях до розуміння. Розум протестував, посилюючи сумніви та вигадуючи хитрощі: «Можна було придумати якусь історію…»

Томіла глянула на Дзіна, розуміючи, що його контури розпливаються. Раптом вона зробила ривок до столу і стукнула кулаком.

— Не смій! Не смій ставитись до мене, як до несуттєвої дрібниці! Я запропонувала себе як інструмент. Але я не річ. Я людина! Я теж маю почуття… — пролунав схлип, — Я теж маю розум, я вмію думати! Я… — раптом Томіла не витримала і розплакалася.

Чи знав Дзін, що вона хотіла сказати йому, але не посміла? Він буквально підскочив із крісла і відступив на крок назад. Непроникна маска розчинилася, і його приголомшеність по-зрадницькому позначилася на обличчі.

— Для початку заспокойся.
Раптом хлопцеві захотілося обійняти Томілу та втішити. Він утримав у собі такий порив.
«Дурний! Ось зараз міцно притисни її до себе, і вона тобі все викладе», — сказав Диявол, сміючись на повну силу. Здається, ця ситуація лише сильніше забавляла його.
Дзін проігнорував своє альтер-его. Він чітко розумів, що якщо потуратиме спалаху, що наринув, то Томіла неправильно його зрозуміє. Кадзамі не потрібно було, щоб дівчина думала, ніби вона для нього означає більше, ніж учениця чи інструмент. Крім цього, він здогадувався, що раптова втрата самовладання Томіли цілком могла наступити як наслідок вчорашнього алкогольного сп’яніння. Але він не очікував, що вибух емоцій буде настільки сильним. Розмірковуючи про те, як діяти, Дзін виявив себе в заціпенінні. Він уперше за дуже довгий час зіткнувся із таким явищем.

До того, як Дзін переїхав до маєтку, виділеного йому Хейхаті, і почав навчатися в політехнічній школі Місіми, він не спілкувався з дівчатами. Для нього стали відкриттям різкі зміни в настрої подруги Лінь Сяою через дрібниці. Згодом він звик їх ігнорувати та просто кивати. Пізніше у житті з’явилася Ніна. Ця дивовижна жінка контролювала себе у всьому. Вона не тільки майстерно приховувала свої думки та почуття, а й сама не лізла нікому в душу. Поруч із нею Дзін відчув себе вільним і відвик від дівочих заскоків колишньої однокласниці.
Тепер, знову зіткнувшись із жіночою істерикою, він виявив, наскільки по-різному виплескують свої стреси різні жінки. Сяою частіше скидалася на маленьку плаксу. У такі моменти її голос ставав таким ображеним і кумедним. Рівно до того моменту, коли він переходив на вереск та ультразвук. У Томіли ж істерика набула більш агресивних фарб. Сльози текли по щоках, голос став трохи нижче. Підтискаючи губи, вона не верещала, а схлипувала і стогнала, як поранений звір, намагаючись утримати всередині все, що накопичилося. Вона злилася, і крізь сльози її очі палали справжнім праведним вогнем.
«Можливо, це просто світло так вдало впало!» — насміхався Диявол.
В істериці відчувались нотки справжнього душевного болю, який глибоко зачепив Дзіна. Він лише зараз зрозумів, що Томіла, яка здавалася зрозумілою, стала для нього справжньою загадкою. Він просто не помічав і не хотів помічати, що дівчина мала якісь проблеми.

— Томило, — Дзін клацнув пальцями біля її обличчя, — заспокойся і поясни все нормально.
Потрібно було кілька хвилин, щоб дівчина відійшла від істерики та змогла спокійно говорити, не змішуючи слова зі схлипуваннями в дратівливу какофонію звуків.

***

Томіла опинилась у якихось катакомбах чи стародавньому храмі. Стеля тонула у темряві, тож про висоту приміщення можна було лише здогадуватися. Вікна геть-чисто були відсутні, що лише підтверджувало здогад про те, що приміщення явно століттями було приховано від цікавих очей. Широкий прохід, оформлений товстими колонами з візерунками, схожими на єгипетські ієрогліфи, йшов у темряву. Така сама темрява утворилася за спиною. Дивна паніка згустком зібралася всередині, темрява тиснула з усіх боків. Томіла повільно вдихнула і видихнула, намагаючись заспокоїтись.

Її крик здавався дуже гучним, але потонув у звуку биття чужого серця. Спочатку воно забилося швидко-швидко, а потім сильно сповільнилося і раптово зупинилося. Але цього дівчина вже не чула, бо, впавши навколішки, вона сповзла на підлогу в приступі ядухи.

***

Томіла розповіла все, як було. Дзін спокійно вислухав її, не перебиваючи й не ставлячи запитань. Він уважно стежив, як змінювався вираз обличчя дівчини, і як вона жестикулювала. Кадзама зачекав кілька хвилин, коли Томіла закінчила розповідь, і порушив утворену тишу:
— Хочеш сказати, що ця Темрява вб’є мене? — спитав Дзін, склавши руки на грудях.
— Мої відчуття були саме такими, — кивнула дівчина, витираючи сльози.

Істерика давно пройшла, але, занурившись знову в один зі своїх кошмарів, Томіла не змогла втримати нову порцію сліз. Вона тепер не схлипувала, крапельки просто текли з очей, залишаючи нові мокрі доріжки на бархатистій шкірі.

Дзін виявив, що чорні вії, що злиплися разом, ще ефектніше оформлюють і без того красиві очі Томили. Зараз їхній сірий колір став трохи темнішим, але чомусь яскравішим і чимось нагадував хром. Раптом розуміючи, що відволікся на мить, Кадзама з полегшенням відзначив, що дівчина не помітила, як він дозволив собі мить слабкості.
«Дарма ти мене не слухаєш. Але ми сходимося у думці, що вона дуже гарна»,— знову шепотів Диявол.
«Заткнися!» — волав у свідомості Дзін. Він багато сил докладав, щоб не піддаватися постійним піддівкам Диявола та ігнорувати його коментарі з приводу його життя. Може, тому він тримався так відчужено до Томіли?

— І тебе теж?
— Не знаю. Швидше, я була пов’язана з тобою.
— Дуже дивний кошмар, — хлопець мимоволі прийняв оцінювальну позу: підпер щоку стиснутими в кулак пальцями лівої руки так, що вказівний палець упирався у скроню. — Ти боїшся за своє життя?
Томіла сфокусувала свій погляд на Дзіні.
— Я не боюся, — твердо сказала вона, не приховуючи того, як милується карими очима хлопця.
— Тоді до чого був політ до Єгипту і втеча до клубу? — Кадзама підозріло примружив очі.
— Якщо віддавати за тебе життя, то я хочу це зробити не бездумно, а з максимальною користю, — Томіла сумно посміхнулася. — Я все правильно зрозуміла! Уві сні ми не могли контактувати, бо між нами немає справжньої довіри. Між нами прірва, — дівчина зітхнула. — Ти йдеш своїм продуманим шляхом і живеш у своєму світі. А мій шлях незрозумілий, я ніби тут, але мене ще не прийняли в команду, — після секундної паузи дівчина з надією в очах і голосі продовжила: — Я справді не хотіла нічого поганого. Просто… — раптом вона закусила губу, знову намагаючись утримати щось у собі.

Дзін оглянув Томілу і на кілька хвилин поринув у свої думки, мабуть, намагаючись зібрати воєдино головоломку, що виникла. Томіла мала рацію щодо прірви, що їх розділяла. Але вона не розуміла, що просить у нього. Чим сильніше вона прив’яжеться до нього, тим болючіше їй буде його відпустити. Дзін зітхнув. Невже кошмар Томили не є тому підтвердження? Вона вмирала разом із ним тому, що була надто зациклена на ньому.

Треба їй допомогти. І можливе рішення тут же спало на думку.
— Ти знаєш, що буде далі? — раптом запитав Дзін.
— Знаю, — приречено прошепотіла Томіла.
— У тебе є шанс втекти та піти у підпілля. Я зв’яжуся з тобою, коли ти будеш мені потрібна.
— І куди мені податися? — без цікавості спитала дівчина, перевівши погляд на вид із вікна.
— Ти точно знаєш, де тобі будуть раді, — з натяком промовив хлопець.
— А якщо я не хочу? — спитала Томіла з викликом у голосі, різко повернула голову і знову подивилася в очі Дзіну.

Впевнений погляд, наповнений теплотою та якоюсь ніжністю не вислизнув від уваги Кадзами. Вона зробила свій вибір, і тепер він не міг, а точніше, не хотів її переконувати. Якщо його учениця та майбутня помічниця вибрала страждання, то так тому й бути. Дзін не рвався бути нянькою. Крім цього, він знав, що не зможе змусити її.
«О-о-о, та ти вже турбуєшся! Вона гарна!» — сміявся Диявол.
«Дурниці. Вона — цінний ресурс», — спокійно сказав Кадзама своєму альтер-его і послав його якомога далі.

Ще якийсь час Дзін і Томіла стояли, не промовивши жодного слова.
— Скажи мені, — раптом порушив він тишу, — чи була користь від твоєї авантюри?
— Була, — ствердно кивнула дівчина.
— Що ти дізналася?
— Мені це треба перетравити, — Томіла втомлено потерла обличчя рукою. — Я зустрічалася із дивовижною дівчиною…
— Зафіною? — Дзін, несподівано для обох, перебив Томілу, але вона з ввічливості залишила це поза увагою.
— Так, — у голосі не було навіть натяку на подив. — Ми побилися, я перемогла і вона мені дещо розповіла.

Дзін вичікувально дивився на ученицю. Він чудово знав, яким сильним і небезпечним бійцем була Зафіна. Вони зустрічалися у Єгипті, коли глава Дзайбацу літав на розкопки. Запеклий бій закінчився перемогою Дзіна, якого дівчина здивувала дивним стилем та твердими переконаннями. Зафіна розповіла йому, що була нащадком стародавнього роду найсильніших бійців і віщунів, які охороняють Храм. Саме той Храм із видінь Кадзами, в якому було ув’язнено Ректифікатора, або, як його ще називали, Азазель.
Зафіна стверджувала, що Дзін має просто піти. Але він пішов на хитрість і уклав із нею договір. Його люди почали досліджувати це місце, але під наглядом людей Зафіни. Така нібито влада віщунки не завадила Дзіну виявити всю необхідну для нього інформацію. А от коли один із загонів солдатів «Теккена» зник у глибині катакомб, Зафіна просто закрила доступ до них.
Дзін здогадувався, що віщунка просто спритно скористалася ситуацією. Звичайно, можна було подумати, що це вона причетна до зникнення солдатів, але Кадзама чітко бачив, наскільки Зафіна чесна. Вона б не стала йти на хитрощі. Приховуючи важливу інформацію, вона говорила правду.
«Мати справи із порядними людьми нудно, але легко. Завжди знаєш, на що вони здатні, а на що ні», — не раз думав Кадзама, коли згадував про Зафіну.

Томіла зрозуміла мовчазне запитання в дивовижних очах Дзіна.
— Вона розповіла мені про Ректифікатора.
— І все?
— Все, — збрехала Томіла.

Хлопець, примружившись, знову оглянув дівчину. Вона не похвалилася, як билася з Зафіною, як чудово виконувала вивчені прийоми та в результаті змогла перемогти небезпечну противницю. Згадуючи їхню першу зустріч, коли дівчина белькотіла без зупинок, розпиналася між рядками про те, як їй подобаються бійки й сам Дзін, хлопець зазначив, що вона стала стриманою і, що важливіше, у ній не зародилася зарозумілість. Разом із набутими та покращеними навичками бійця не прийшли гординя та самовпевненість. Таке поєднання якостей було дивним і викликало повагу.

Звідки Дзін знав про бій Томили та Зафіни? Шпигун під керівництвом Ніни стежив за тим, що відбувається на околиці села. Дівчина не знала, що їхній бій теж транслювався безпосередньо на монітор Кадзами. Саме це дозволило йому гідно оцінити ученицю. А вона, не знаючи, що за нею ведеться стеження, билася на повну і змогла перемогти, покладаючись лише на свою силу, спритність та кмітливість.

Дзін приховував, але він був гордий за Томілу. Він радів успіху, адже донедавна йому здавалося, що він зазнав фіаско.

— Іди до себе. По тебе незабаром прийдуть.
— Добре, — Томіла опустила голову і попрямувала до дверей.
— Ти боїшся? — несподівано спитав Дзін їй навздогін. Його обличчя було, як завжди, непроникним.
Дівчина обернулася і сумно, але м’яко посміхнулася:
— Дуже, — чесно зізналася вона.