Навчальний корпус.(розділ2)

Сонце в зеніті вже давно. Далеко на окраїні міста серед гір, за високим парканом неподвижно стояли новобранці, права рука яких була стиснута в кулак та прижата до грудей, а ліва схована за спину. Вони дивилися перед собою, не фокусуючись на чомусь певному. Не помічаючи спекоту, курсанти уважно слухали інструктора, який виборочно підходив та кричав не приємні речі на вухо. Це була свого роду перевірка, та вони думали що Кіс Шадіс робить це тому що може.
Шая була у другому ряду і чудово чула б Кіса даже не кричи він переляканому Арміну на вухо що той стане чудовим кормом для титанів. Наступним стає хлопець Жан, який по виду такого самого віку як і дівчина. Він не так сильно підстрибує від крику Кіса, і тому даже не цікаво слухати. Раптом Сміт відчуває на собі пристальний погляд. Вона шукає очіма і одразу знаходить Ервіна, який прийшов, мабуть, по справам у навчальний корпус, адже він цілий тиждень бубнів, що тепер вони побачаться аж через три роки і він даже спеціально не буде приходити щоб побачитись! Старе брехло.
Посмішка сама рветься назовні і це помічає інструктор Шадіс. Він залишає якогось бідолагу і буквально за декілька секунд доходить до Шаї. Великі, впавші зіниці, груба суха шкіра, Сміт казав що він досвідчений розвідник у колишньому.
– Ці очі мені дуже знайомі, хто ти?
– Шая, пане! – викрикує дівчина, і переводить погляд зі Сміта на голову впереді стоящего хлопця.
– а прізвища немає? – Допитливо нагнувшись до обличчя дівчини командир здогадався хто перед ним, адже Ервін колись працював разом з Кісом і, мабуть розказував що тепер став опекуном, на той момент, тринадцятирічної дівчинки.
– Ні! – Кіс продовжує вглядуватись в блакитні очі, очікуючи що відповідь змінеться, та вона мовчить і той обертається назад. Буквально пару секунд спостерігає за фігурою полковника розвідки і тут же повертається назад.
– Ти впевнена?
– Я звичайний курсант, командире!
– Ну добре – схвально киває Кіс, після чого не помітно для більшості, полігон покидає Ервін Сміт.

Через рік:
Після повернення з походу, в якому курсанти були більше місяцю. Шая даже не пішла в їдальню, вона просто звалилася на ліжко: в сапогах, куртці і величезному шарі пилюці. Та трохи полежав, вона все ж таки знайшла сили піти у душ. Холодний душ. Ервін обіцяв що коли вона перейде у розвід. корпус він дасть ключ від командирського душу, де буде тепла вода.
Згадавши це Шая тяжко зітхнула. Цей рік пролетів швидко. Вона навчилась користуватись тривимерним механізмом, навчилась одним рухом вбивати девер’яного титана і пробігати з вантажом до двадцяти кілометрів.
Ретельно промиваючи, тепер не таке довге волосся, дівчина згадала першу зустріч з Ервіном. Коли Шая з’явилась на порозі дяді, то була впевнена що він не прийме її до себе і прийдеться придумувати щось аби не попасти у притулок. Та він повірив її. Він працював кожен день по шістнадцять годин, тому даже не спілкувався з племінецею, та Шая щоб не бути тягарем прибралася в домі, прала речі і даже кожен день готувала вечерю. Шая пам’ятала Ервіна ще з дитинства, коли рішалося з ким вона буде жити. Тоді він був молодше, був у нього не такий втомлений погляд і кути губ не дивилися в низ. ЇЇ завжди подобалась його форма в які він приходив, подобались ременці, високі чоботи. Він був розвідником, і це слово завжди викликало цікавість у дівчинки, але бабуся Агнета тільки плювалася коли дівчинка згадувала дядю. Даже коли прізвище Сміт почали знати всі за його бойові заслуги. Потайки, від Агнети Шая бігала на центральну площу що б як інша дітвора зустріти героїв.
За рік до своєї смерті Агнета перестала ходити. Тоді дівчина задумалась що її чекає надалі, та чомусь здавалось таким само собою зрозумілим, що вона повина йти у військовий корпус. Чомусь саме у розвідку, адже більше ніде вона себе не бачила. Бабуся померла у ві сні, вона не мучалась. Будинок забрала держава і Шая не знаючи де точно проживає дядько, дочекалась поки розвідники прийдуть із-за стіни і прослідкувала за Ервіном. Він до піздна просидів в той день на роботі, а коли вийшов то поквапився додому. Так Шая на ранок постукала у двері.
Потім титани прорвали стіну. Шая думала що є якісь зарання заготовленний план на таку ситуацію, але полійцейськи, більша частина, стояли у ступорі і не знали що робити. Це і стало підтверженням правильності її вибору. Ервін не зрадів. Хоч він і не був так прив’язаний до племінниці та свою згоду він не дав. Рік до вступлення Шая кожен день вставала разом з Ервіном і бігала, вона даже забрала його одні штани і перешила для себе. Побачивши це, Сміт нічого не сказав, та на наступний день з роботи приніс ще одні штани тільки жіночого покрою. дівчина не лінилася брати книжки з бібліотеки про титанів і тому тепер майже кожен вечір дочікувалась дядю. Який став більш зговорчивим, він розказував історії із своїх вилазок, розказував про колег. З чого Шая зробила висновок що хоче у загін Ханджі, адже дівчина більше зосереджувалась на вивчені титанів, що здавалося логічним.
Щоб Ервін не казав на початку, і вже перед вступом, та все ж такі в душі, дівчина була впевнена, він знає що так і повинно було бути. І він пишається нею. Ось чому прийшов в перший її день і тепер хоча б раз на місяць навідувався у вивчальний корпус, де “випадково” пересікався з племіннецею.
Одною такою зістрічю Шая просить нікому не казати даже після випуску що вона його племінниця, адже дівчина хоче добитися всього самотужки, вона хоче стати капитаном. І не хоче що б хтось думав що це з-за Ервіна. А Сміт це і без неї зрозумів, за що ще більше почав шанувати те дівчисько що цілий рік допитувало його про титанів та вкрало штані. У любому випадку, Ервін бачив що дівчина викладається на сто відсотків, що у неї талант до маневрування і бачив те що голова у неї не для зачіски. Є всі задатки стати капітаном, тому даже взнавши чия вона племінниця ні в кого язик не повернеться таке сказати. Та ще два роки навчання, все може змінитися…