Який план…

***

Розвідка доповіла, що Ларс Александерссон веде розслідування та шукає відомості про епітафію, нібито знайдену у Центральній Америці.

Інформацію про це він отримав від Ван Джинрея, кращого друга прадіда Дзіна, Дзімпаті. Як і очікувалося, Аліса відразу спробувала пошукати потрібну інформацію в Базі даних дзайбацу “Місіма”, але нічого не знайшла. Це означало, що треба було знайти самого Хейхаті. Звичайно, його вважали мертвим, але Ларс не вірив чуткам, він мав переконатися у всьому сам.

Дзін вирішив особисто простежити за колишнім підлеглим сьогодні. Його компаньйонка, андроїд Аліса Босконович, відшукала в базі даних дзайбацу «Місіма» інформацію про можливе місце розташування його колишнього глави, яку дбайливо виклала Ніна за наказом свого керівника. Кадзама виявився задоволений тим, що події йшли логічним шляхом, і зіткнення Ларса з Хейхаті мало зрушити все з мертвої точки.

Чи мав Дзін до Ларса якісь почуття? Так. Це була суміш поваги та зневаги. З одного боку, колишній командир загону «Теккен» мав дивовижне почуття справедливості, яке явно дісталося йому від матері, оскільки Хейхаті чесним назвати язик просто не повертався. Але з іншого — Ларс був ще одним членом проклятого роду Місіма, ще одним прямим спадкоємцем проклятої крові Хейхаті. Дзін Кадзама виношував грандіозний план, де Ларс грав не останню роль. Але йому треба було переконатися, що кровна приналежність до роду Місіма не вплине на вчинки Александерссона. Лише у разі успіху на Ларса буде покладено грандіозніша місія.

Занурившись у свої думки, Кадзама спостерігав за автомобілем, що віддалявся з порту, спершись на свій мотоцикл і склавши руки на грудях. Саме в цей момент під’їхала Ніна.
— А ось і ти, — найманка заглушила двигун, граціозно перекинула ногу, зробивши кілька кроків, порівнялася з Дзіном і уважно подивилася на нього. — Ти впевнений, що хочеш відпустити його? — вона повернула голову в напрямку, куди поїхав Ларс, чекаючи відповідь на своє запитання.
— Не хвилюйся, — сказав хлопець рівним, як завжди, тоном. Він навіть не повернув голову у бік своєї помічниці, а продовжував дивитися прямо примруживши очі, показуючи цим якусь зарозумілість, — я вже про все подбав.
— Добре, — Ніна знову глянула на свого керівника. Манера його розмови зовсім не турбувала її. — Тобі треба повертатися. Через кілька днів Кадзуя прибуде до штабу, — вона зробила паузу і з презирством у голосі виплюнула: — З цим дівчиськом, — мабуть, маючи на увазі свою молодшу сестру Анну.

Ворожнеча двох Вільямс мало що означала для самого Дзіна. Обидві жінки ненавиділи одна одну після смерті батька. Анна пішла працювати на Кадзую, дізнавшись, що Ніна працює на самого Дзіна.
Ця кровна ворожнеча, хоч і в іншому ключі, нагадувала Дзіну про те, як у роді Місіма всі ненавидять і зраджують своїх рідних.

Хейхаті захопив владу в Дзайбацу і реорганізував її у військову організацію. Він ув’язнив батька під Хонмару і дав йому померти. Хейхаті зрадив свого сина Кадзую, скинувши того зі скелі. Він також застрелив свого онука, коли той убив Огра на третьому турнірі “Король Залізного Кулака”.
Лише завдяки Диявольському Гену, успадкованому від батька, позашлюбний син Кадзуї Дзін вижив. Але саме в цей момент у ньому прокинулася якась темна суть. Це був Диявол, який мучив душу хлопця, шепотів жахливі речі і постійно намагався захопити контроль. Він не мав певних цілей, він не складав плани. Він просто творив, що хотів. Анархія і свавілля — слова, які не зовсім точно, але дуже непогано могли схарактеризувати цю сутність.
Дякувати Кадзуї за такий «подарунок» Дзін не став. Він зненавидів діда та батька і вирішив боротися з Місімами до останнього. Кадзама мріяв прожити спокійне життя, а в результаті воно перетворилося на пекло, що висушує все найкраще, що в ньому було.
Кадзуя не прийняв свого сина. Він загорівся нестримним бажанням забрати його силу і стати непереможним. І це майже вдалося на четвертому Турнірі «Король Залізного Кулака».
Крім цього Кадзуя ненавидів свого батька і за будь-якого випадку намагався вбити його. Син Хейхаті мріяв про абсолютну владу, як і його батько. Звичайно, тепер він був главою корпорації «G», він виступив проти дзайбацу «Місіма» та їхньої політики щодо захоплення світу. Світ сприйняв цей жест зі схваленням: корпорацію почали звеличувати, а її керівника називати визволителем від тиранії. Але чи справді такою була справжня мета Кадзуї?

Дзін чудово знав, що віддавати світ до рук свого біологічного батька категорично не можна. Саме тому йому був потрібний Ларс Александерссон. Його амнезія, про яку доповіла розвідка, послужила чудовим приводом для ненав’язливого маніпулювання. Намагаючись зрозуміти те, що відбувається, Ларс тикався на всі боки, як сліпе кошеня, тому Дзіну довелося вказувати йому шлях, розставляти і підсовувати потрібних людей так, щоб не викликати підозр. Кадзама виявив незвичайні якості стратега, він був схожий на гросмейстера, який спритно розігрує складну партію. Він розставляв фігури на дошці настільки вправно, що ніхто ні про що не підозрював. Навіть опір Хварана було сплановано Дзіном. Його заклятий друг легко пішов на провокацію, організувавши зі своїм учителем невеликий оплот опору. Це дозволило відволікти рудоволосого корейця від нав’язливої ідеї битися і перемогти Дзіна-Диявола.

Тепер же, за планом, Ларс мав зустрітися з агентом міжнародної служби безпеки Рейвеном, майстерним майстром ніндзюцу та маскування, щоб він підтвердив правдивість даних про місцеперебування Хейхаті Місіми. Ніна, виконуючи наказ Дзіна Кадзами, організувала невеликий витік інформації про нібито розроблювану надсекретну зброю. Рейвену наказали провести розслідування, а Ларс хотів спробувати позбавити супротивника чергових засобів знищення, щоб у момент, коли його армія відкрито виступить, вона не нарвалася на сюрпризи.

Переконавшись, що все йде за планом і автомобіль Ларса, подарований йому Лілі Рошфор, їде шосе у бік секретного об’єкта, Дзін спокійно повернувся до штаб-квартири.

***

Прибувши назад до дзайбацу «Місіма», Кадзама дуже здивувався, коли у штабі його питання про Томілу солдати загону «Теккен» зустріли з подивом.
— Ви ж відправили її на завдання, Кадзама-сан, боязко почав найближчий із солдатів.
Дзін хотів було обуритися або поставити зустрічне запитання про те, що за нісенітницю несуть його підлеглі, але вирішив, що, по-перше, їм не варто знати про його почуття, а по-друге — краще він сам розбереться. Розташувавшись у своєму кріслі, хлопець відкрив інтерфейс і почав шукати те, що мало викликати таку дивну реакцію в штабі.

Найскладнішим виявилося зберегти непроникність та кам’яний вираз обличчя. Глава Дзайбацу легко знайшов те, що шукав. Його погляд наповнився сумішшю агресії та бажання якнайшвидше поставити ученицю на місце. Але разом із цим виник інтерес. Інтерес до причини її поведінки. Невже він був занадто м’який і дозволив їй зовсім розпуститися, або ж у Томіли були серйозніші причини поводитися так нерозумно?

Дзін підвівся і, не обертаючись, наказав:
— Ніно, за мною, — і покинув штаб.

Тільки-но двері зачинилися, приміщення наповнилося шепотом. Хтось сміливіший почав висловлювати думку про те, що Томіла залишила будівлю без дозволу. Другий голос стверджував, що електронний наказ було підписано унікальним цифровим підписом Дзіна Кадзами. Третій припускав, що Томіла підробила підпис і втекла. Четвертий висловився про те, що у дівчини мали бути якісь важливі причини… Кожен мав якусь думку, яку вони не посміли висловити у присутності свого головнокомандувача.

***

— Ти вже зрозуміла, що зробила Томіла? — спитав Дзін. Його голос звучав зненацька нервово.
Він різко опустився у крісло за столом у своїх апартаментах і рукою вказав Ніні на друге крісло неподалік. Ніна елегантно сіла, прийняла зручну позу, закинувши ногу на ногу.
— У неї складний характер. Так, вона піддається тренуванням та вихованню. Але її дух протистояння від цього теж зростає і міцніє, — зі знанням справи відповіла Вільямс з легкою посмішкою на губах, яка красномовно казала: «А я тебе попереджала».
Дзін лише злісно блиснув очима у бік своєї помічниці, але вона спокійно витримала такий тиск.
— Хочеш вирушити за нею? — несподівано запитала Ніна, яка дуже добре навчилася розуміти свого роботодавця.
— Хотів, але думаю, що варто дати Томілі можливість проявити себе. Якщо зупинити її зараз, то ми можемо не дізнатися, чого саме вона хоче досягти, — голос Дзіна набув спокійних ноток.
— Я зрозуміла. Це все? — Ніна поклала руки на підлокітники з наміром встати і вирушити виконувати наказ.
— Вирушай у таємний притулок Хейхаті Місіми. Як і планувалося, прослідкуй за їх сутичкою з Ларсом.
Ніна кивнула і попрямувала до дверей. Наздогін Дзін сказав їй:
— Тримай мене в курсі.

***

Для Дзіна було несподіванкою прибуття Джета без учениці. На допиті пілот розповів дивну історію про те, як шалена дівчина вимагала висадити її на якомусь даху.

«Зізнаюсь, я не чекав від тебе такого, Томіло», — зі злістю подумав Кадзама, люто стискаючи кулаки.

***

Томила йшла вулицею. Першочергове бажання зустрітися з кимось з Опору тепер здавалося дурним. Хваран легко дізнається про стиль його суперника в Томілі. Чого вона доб’ється, якщо з’явиться на той склад, про який Дзін мав донесення шпигунів Ніни? Повністю нічого. Рудий кореєць і його союзники не повірять тому, що Томіла надумала ще в літаку. Крім того, Хваран швидше зацікавлений у перемозі над Дияволом Дзіном, аніж у допомозі самому Дзіну.
«Може, варто потрапити в додзьо Аски? Потрібно не допустити, щоб вона «вилікувала» Дзіна своїм умінням. Здається, це дар жінок роду Кадзама», — подумала дівчина, але одразу відкинула думку, адже двоюрідна сестра Дзіна теж побачить знайомий стиль, і Томіла не обереться клопоту.

Схоже, цього разу Фортуна була не на її боці. Томіла приречено зітхнула і попленталася далі. Найімовірніше, вона просто втомилася, і мозок відмовлявся генерувати ідеї.
До слуху дівчини долинула важка музика. Не вагаючись, вона пішла вперед, орієнтуючись на звук. Це призвело її до підвального клубу. Заплативши на вході, дівчина отримала дозвіл увійти та попрямувала до стійки бармена. Сівши на високий барний стілець, Томіла нарешті відчула, наскільки складним був її день, і що вона потребує відпочинку.
«Можливо, варто було піти в якийсь готель перепочити?..» — подумала вона, але її думки перервали:
— Що-небудь хочете, міс? — голос належав, як і очікувалося, барменові. Це був високий шатен європейської зовнішності з коротким волоссям та хитрим виразом обличчя.
Він з несподіваною цікавістю розглядав відвідувачку. Адже було за що. Дівчина у штанях військового крою та забарвлення, у футболці та з сумкою на плечі надто контрастувала із тутешнім виглядом напівоголеної зухвалої молоді, яка відривалася на повну.
— Важкий день? — поцікавився бармен, швидше видаючи чергову фразу, ніж бажаючи завести розмову.
— Дуже, — втомлено промовила дівчина, підпираючи голову рукою. Її осклілий погляд ліниво ковзав по полицях із пляшками.
— Може щось міцніше?
— Ні, краще щось лег… — хотіла запротестувати дівчина, але тут же осіклася. — А знаєте, давайте міцніше, — раптом погодилася вона.
— Абсент? — пошепки спитав бармен, нахилившись так, ніби хотів розповісти якийсь секрет.
— Це занадто, — з недовірою відповіла Томіла.
— Треба просто знати, як його правильно пити, — зі знанням справи розповів бармен.

Перед Томілою стояв вибір. Вона могла просто піти. Але тоді у голову почали б лізти найрізноманітніші думки. Вони, як бджоли дзижчали б у голові, не давали б зосередитись. Це стомлювало і знемагало. Напруга лише зростала, і, здавалося, ніби вона натяглася настільки сильно, що будь-якої секунди вона просто лусне. А що буде тоді, Томіла боялася навіть уявити.

Тепер дівчину розривали не лише сумніви та важкість втрати, яка ще не настала, а й злість на Дзіна за його безсердечність та черствість. Він взагалі не думав, як почуватимуться інші. Як почуватиметься Томіла!
Ну, звісно, Томіла… Хто вона для нього? Учениця. Інструмент. Іграшка. Адже вона сама запропонувала себе як неживу річ.
«Дурна, дурна Томіла…» — думала дівчина.

— Так що наливати? — пролунав нетерплячий голос бармена. Схоже, він уже кілька разів звернувся до дівчини, але вона не звертала на нього уваги. Весь її стурбовано-спантеличений вигляд наштовхував на одну єдину думку — потрібно терміново розслабитися і заспокоїти нерви.
— Пробачте, я задумалася, — винувато озвалася дівчина, фокусуючи погляд на хлопцеві за стійкою.
— Абсент? Горілку? Мартіні? Коктейлі? — коротко поцікавився шатен.
— Абсент легальний? — прошепотіла дівчина, але у відповідь їй тільки підморгнули.
«У нічних клубах чого тільки не знайдеш. Скоро мені, мабуть, запропонують героїн…»

Душевний біль вибивав ґрунт з-під ніг. Для Томіли Дзін був дуже важливим. Колись вона відчувала потяг до персонажа являючись його фанатом. Потрапивши в інший світ, дівчина зрозуміла, наскільки таке ставлення до живої людини нікчемне та негідне. Дзін виховував її, формував не тільки фізично, а й вчив грати у психологічні гри. Дівчина завжди здогадувалася, що він тримав її на відстані, щоб вона не прив’язалася до нього, але … Томіла все одно була готова віддати за нього своє життя. Можливо, це було кохання чи закоханість, безумовне почуття, глибока прихильність, спрямованість. Але всі ці почуття були нерозділені.
Дзін виявляв поблажливість і подібність турботи, не більше. Його голова була зайнята справами, і у Томіли не виникало навіть думки дорікнути йому за це. Вона чітко розуміла, що він не повинен був відповідати їй взаємністю. Так думала свідома реалістка. Але в глибині душі Томіла мучилася і ридала, наче школярка, яка вперше закохалася у хлопця.

Окрім душевних страждань Томілу мучили ще й фізичні. Болючі відчуття по всьому тілу після дивовижного бою із Зафіною не пройшли, то чому б не притупити все алкоголем? Ним же не заглушити душевні муки?
«Так що краще: випити келих абсенту і піти спати в готель або ж напитися менш міцними коктейлями?» — подумки спантеличилася дівчина. Такого досвіду вона ще не мала.

— А… Давайте, — махнула рукою Томіла.
— Яким чином питимете? — бармен посміхнувся і дістав склянку.
— А є багато? — здивовано спитала Томіла і отримала кивок. — Щось не дуже жорстке…
Звідкись із потайної панелі шатен вивудив пляшку:
— По-французьки. Непогано вставляє, можуть навіть з’явитись глюки.
— Відмінно, — кивнула дівчина. Поклавши на стіл банкноту високого номіналу, вона посунула її рукою.
— Французи знали, як пити цей напій, — з цими словами бармен налив у посудину трохи рідини яскраво-зеленого кольору. Далі він поклав спеціальну ложечку, а зверху кубик цукру. Потім він почав тоненьким струменем поливати його водою. Від цього цукор почав розчинятися і крізь отвори в ложці падати в абсент. — Рідина помутніла від осаду ефірних олій. Пий одним махом, — раптово скомандував хлопець.

Для Томіли, яка ніколи в житті не пила алкоголь, абсент віддавав гіркотою, але вона вельми стійко випила запропоновану порцію. А потім скривилася та закашлялася.

— О, люба, ти взагалі колись пробувала спиртне? — співчутливо спитав бармен і отримав у відповідь лише заперечення головою. — Та ти відчайдушна дівчино, скажу тобі. Якщо хочеш напитися до чортиків, то ще один келих виведе тебе з ладу на ура.
— Здається, я вже… — прохрипіла Томіла, дістаючи ще кілька дрібніших банкнот і вручила їх бармену. А потім, впершись рукою у стійку, спробувала встати.

Світ довкола помутнів. Бармен на мить роздвоївся, а потім зібрався докупи. Томіла відчула запаморочення і нудоту.
«Сама винна, дурепа», — шепотів мерзенний вкрадливий голос звідкись із потилиці.
«Думала, що зможеш прийти, і тебе одразу полюблять? Ти — ніщо…» — говорив голос симпатичної дівчини в готичному одязі з блідим обличчям і чорним волоссям.
«Біжи, біжи і не оглядайся», — кричав істеричний голос повненької дівчини зі шматочком торта на тарілці в руках.
Далі обличчя злилися в незрозумілу пляму, голоси змішалися в гул, кольори неймовірно змінювалися, стіни то відступали, то знову тиснули на свідомість. Томілі ставало все спекотніше, а повітря стало не вистачати.
«Потрібно якнайшвидше вийти на вулицю!» — билася єдина здорова думка в області чола.

— А хто тут у нас? — басовитий голос відразу розігнав паніку і запаморочення, що наступали з усіх боків. Він став якимось якорем, який допоміг Томілі вибратися з безладу, що тягнув у безодню.
Власник голосу поклав руку на плече Томіли. Та здалася їй надзвичайно реальною та важкою. Дівчина глянула на хлопця. Зовнішній вигляд у нього був цілком типовим для представників його «виду».
«Рвані джинси. Тяжкі черевики… Ланцюги, браслети, татуювання. О, ірокез!» — помутнілий погляд Томили не міг вичепити деталей обличчя або чогось дрібнішого, але найважливіші атрибути не залишилися непоміченими. — «Панк. Бандит? Анархіст?» — промайнуло в голові дівчини.
— Хтось смітить грошима… Може, й мені позичиш трохи? — із викликом запитав він, обіймаючи дівчину за талію, незважаючи на її опір.
— Позичити означає повернути через деякий час, — на автоматі кинула Томіла, а потім прошепотіла: — Мені не потрібні неприємності.
— Ну так вивертай кишені, — сказав уже вищий голос, що належав хлопцеві з іншого боку.
— Відпустіть, — жалібно сказала Томіла, не розуміючи, що на неї найшло.
— Здається, у нас полохлива попалася. Допоможімо дівчинці, — з неприхованою жагою в очах перемовився з рештою третій.

— Гей! — крикнув бармен, але хлопці під руки вже вели дівчину надвір. Він співчутливо подивився їй услід, але з іншого боку його не торкалися справи відвідувачів. Тим паче вона сама прийшла сюди.

***

— Отже, люба… — почав ватажок.
— Не чіпайте мене, — благала Томіла, окидаючи хлопців поглядом. Окрім трьох, які з нею розмовляли у клубі, до групи приєдналося ще двоє.
— Розслабся, дівчинко, і тобі навіть сподобається, — очі ватажка горіли несамовитим бажанням. — Говорять, абсент розслаблює, — хлопець наблизився впритул.

Нова пригода з загрозою зґвалтування здалася Томілі набагато гіршою, ніж бути майже побитою Зафіною в Єгипті. Дзін мав рацію, що тримав ученицю якомога далі від вулиць. Але зараз вона була сама і сподіватися на диво-порятунок навіть не мала права.

«Сама винна. Потрібно було просто повернутися і не шукати причин уникати покарання», — жорстоко заявила дівчина, що стояла збоку. Насторожував не її розумний вигляд, а зовнішність: вона була точною копією Томіли.
Чи була витівка дівчини просто наслідком страху?
«Ні!» — подумки заперечила сама Томіла, — «Я маю знайти якийсь спосіб допомогти Дзіну вижити!»
«Ну так спочатку подбай про себе»,— посміхнувся двійник і розтанув.

Здаватися на ласку цим варварам Томіла не збиралася. Бій був явно не чесний. І за кількістю учасників, і за, швидше за все, наявністю у решти якоїсь зброї, адже такі типи просто не ходять вулицями без ножів.
У групових боях Томіла ще не брала участі, але відчувала, що п’ять дужих хлопців легко скрутять її. Але вона достеменно знала, що не здасться без бою. Вона кусатиметься, рватиметься, битиметься до останнього. Честь треба захищати. Вона не простить собі, якщо дозволить остаточно розклеїтись.

Томіла врізала ватажку коліном у пах, через що той зігнувся.
— Взяти її! — крикнув він, підвиваючи. Дівчина настільки майстерно розіграла переляк, що він, ідіот, втратив пильність.

Від Томіли не очікували, що раптом жертва почне чинити опір, тому її навіть не тримали. Але по команді великі долоні схопили її з двох боків за передпліччя, не даючи змоги втекти. Дівчина втратила перевагу, але лише тимчасово. Спочатку вона хотіла зробити сальто, щоб вирватися, але запаморочення, що підступило, підказало, що це було поганою ідеєю. Томіла вдарила того хлопця, що був праворуч, п’ятою правої ноги в коліно. Хватка на руці одразу ослабла, а тому другий противник одразу зігнувся навпіл від удару цією ж правою ногою в живіт. Хлопці були міцними, і Томіла навіть крізь завісу сп’яніння розуміла, що вони знову будуть у строю. Залишалося ще два вуличні бійці, які вже наближалися. Томіла зробила, як їй здалося, ривок і, вклавши майже всю силу в удар, спробувала панчем відправити правого супротивника у невеликий політ. Але в останній момент ноги зрадливо заплуталися так, що атака пройшла дугою і кулак впечатався в щелепу сусіда поставленої цілі. Проте сила удару була достатньою, щоб вибити зуби. Томіла за інерцією налетіла на першого бійця, а він, не чекаючи такого повороту, не втримався на ногах.
Дівчина зробила перекат і зрозуміла, що акробатика зараз їй нічим не допоможе, оскільки запаморочення від неї тільки посилювалося. Це означало, що стиль роду Кадзами доведеться використовувати обережно або краще не використовувати взагалі. Томіла спробувала встати, тримаючись за контейнер. Підводячи голову, вона побачила недалеко молоду жінку. Риси її обличчя розглянути не вдавалося, але мініатюрна статура, білий одяг з чорним малюнком на лівій нозі, чорне волосся до плечей з білою пов’язкою розрізнити все ж таки вдалося. Томіла чудово знала хто це, тому зачаровано продовжувала дивитися у бік провулка. Здавалося, що час завмер. На язику крутилося одне єдине питання.

«Дзюн, то ти жива?!»

Але вимовити щось Томілі просто не вдавалося, бо вона заклякла. Дзюн же сліпуче посміхнулася і різко посерйознішала, даючи зрозуміти Томілі, що треба зібратися. Жінка вказала на неї пальцем, різко опустила долоні вниз, а потім кистю однієї руки з витягнутим вказівним пальцем вгору здійснила круговий рух. Дівчина зрозуміла одразу, що їй спробувала сказати мати Дзіна. Не зволікаючи, Томіла пригнулась і відчула, як трохи вище за голову по волоссю черкнула рука. Щось у ній блиснуло у випадковому промені від єдиного джерела світла — самотньої лампочки, що високо висіла над головами у бійців. Це був звичайний складаний ніж.
Не чекаючи нової атаки, Томіла дещо незграбно зробила підсічку. Поки супротивник був розгублений, дівчина штовхнула його правою ногою по гомілці і продовжила рух навколо своєї осі. Перебуваючи спиною до противника, вона лівою рукою з розмаху ударила вуличного бійця по обличчю, а потім лівою ногою з розвороту вибила ніж із рук нападника. Не даючи йому можливості отямитися, Томіла фронт-кіком відправила його в невеликий політ.
Не втримавшись на опорній нозі, дівчина завалилася назад рівно у той момент, коли на неї кинулися два супротивники, які вже прийшли до тями. Невдовзі наспіли решта учасників бійки. Томіла зробила перекид назад, уникаючи атаки, а її тим часом тіснили до стіни. Атаки бійців були зовсім не складними та абсолютно одноманітними: здебільшого прямі удари руками та ногами. Мабуть, більшому вони не хотіли вчитися, та й ситуація не вимагала цього, адже удари з розвороту та широкі замахи не давали виконувати сусіди з обох боків. А все тому, що супротивники нападали неузгоджено.

Проте їм вдалося змусити Томілу попітніти. Не встигала вона блокувати прямий у живіт, коли їй уже доводилося ухилятися від чиєїсь ноги, а потім ще й встигати захистити голову від нових ударів. Хлопці били добряче. Передпліччя, гомілки, стегна та ребра, яким пощастило зловити пропущені удари, нили й відмовлялися слухатися. Томіла ледве стримувала стогін, щоб не видати наскільки її становище виявилося скрутним.
Не змовляючись, супротивникам все ж таки вдалося зімкнути навколо Томили вельми щільне півкільце біля стіни. Дівчина чудово розуміла, що оборона не принесе жодної користі. Їй потрібно було переходити в атаку і вириватися з утвореного капкана. Адреналін у крові давно вже розігнав сп’яніння. Впіймавши момент, Томіла вдарила одного супротивника основою долоні в підборіддя, а потім, різко присівши, прокрутилася навколо осі, спробувавши хоч когось збити з ніг підсічкою. Потім вона, роблячи невеликий крок із розворотом, занесла ліву ногу для високого удару і, нахиляючи корпус паралельно до землі, потрапила комусь п’ятою у вухо.

Бачачи, як у строю противників з’явився пролом, дівчина зробила ривок і, пробігшись по бійцю, що впав, вперед, та виявилася на волі. Томіла відчула, що треба тікати. По дорозі вона спіткнулася і полетіла додолу. Встаючи, раптом вона зрозуміла, що нападників було четверо, а п’ятий, який був ватажком, тепер схопив її і спробував використати удушаючий захват. Завивши від досади, Томіла головою вдарила назад, розбиваючи йому ніс, а потім, різко пригнувшись і розвертаючись до нього, виконала потужний аперкот. Ватажок не чекав такого і відлетів на кілька метрів. Йому на допомогу з невеликим запізненням уже біг один із бійців. Томілі вдалося його нейтралізувати за допомогою простої комбінації з панчу та «каскадного» кіка. Дівчина вдарила супротивника в живіт кулаком правої руки, роблячи крок правою ногою і опинилася правим боком до супротивника. Розвертаючись на цій нозі проти годинникової стрілки, Томіла високо підняла ногу і різко опустила на противника, що зігнувся навпіл. Удар військовим черевиком по голові вивів бійця з ладу.

Залишалося троє вуличних хуліганів і ватажок, який уже піднявся, але чогось вичікував за їхніми спинами.
«Просто розвернутися і знову спробувати втекти?» — подумалося їй. Але ризик бути спійманою був набагато вищий. Так, нудота на свіжішому вуличному повітрі майже минула, запаморочення турбувало все рідше через сплеск адреналіну, зір періодично втрачав фокус, і Томіла була впевнена, що в неї почалися галюцинації. Дзюн та її власний двійник були підтвердженням цього. Бігти було б можна, якщо бійці були хоча б частково виведені з ладу. Статистично ймовірність того, що хоч один із четвірки наздожене жертву, була надто велика.

Голова знову зрадливо закружляла і Томіла схопилася за виски, круговими рухами інстинктивно почала пальцями їх погладжувати. Час знову розтягнувся, а дівчина знову побачила Дзюн. Тепер вона стояла, притулившись боком до стіни, і посміхалася, а потім вказала на бійців і покивала головою.
«Отже, в мене вийде?» — подумки запитала Томіла, вже зовсім не дивуючись черговим наслідкам отруєння розуму абсентом.
«А це ж чудовий галюциноген!» — прослизнула в голову шалена відволікаюча думка, що змусила помотати головою в спробі прогнати неподобство з думок і образів. Через це Томіла згаяла момент, коли один із бійців рвонув до неї і почав обходити. Виявившись розумнішими за побратимів за… злочинним родом занять, він намагався захопити Томілу в кільце.
— Так ти знаєш кунг-фу? — з усмішкою запитав цей хлопець, відволікаючи увагу на себе і даючи можливість двом іншим і ватажку зайняти позиції.
— Ідіот, це карате, — процідила Томіла, заносячи ногу для потужного фронт-кіка, поки противник спробував її атакувати.

Дівчина врізала нападнику так, що він відлетів на кілька метрів. Раптом його зловили чиїсь руки. Цей хтось, розкрутившись, кинув вуличного хулігана в найближчу стіну. Той лише безпорадно сповз по стіні і повалився непритомний.
В цей час дівчина виконувала нескладну комбінацію з ударів, б’ючи ватажка: прямою лівою рукою в обличчя, високий удар лівою ногою туди ж, швидкі удари правою та лівою рукою по корпусу та носком лівої ноги в коліно. Ззаду до неї наблизилися два бійці, що залишилися, і раптово схопили за плечі і руки. Ватажок, який до цього отримував на горіхи, замахнувся і вдарив її в обличчя кулаком. У голові помутніло, а світ втратив чіткість.
Хлопець замахнувся ще раз, цілячись уже в живіт, але його рука несподівано зупинилася. Пролунав зойк, і плечовий суглоб голосно хруснув. Найпотужніший удар ногою з розвороту впечатав хлопця в кришку сміттєвого бака так, що той закрився, ховаючи хулігана у смітті.

З темряви на невеликий острівець світла вийшов новий учасник бійки. Тимчасово розфокусований зір Томіли зосередився на ньому. Масивна пляма була охоплена полум’ям. Спочатку раптовий рятівник зробив ривок і стопою дістав того, що був ліворуч. Падаючи, він розірвав футболку дівчини. Томіла скористалася раптовою свободою і відштовхнула другого кривдника. Йому прилетів панч у корпус і хай-кік у щелепу.

Знову опора на одну ногу виявилася для дівчини надто нестійкою, і її від нового нападу запаморочення занесло. Вона зіткнулася з таємничим незнайомцем і завадила йому виконати комбінацію ударів. В результаті обох закрутило, і вони повалилися на землю так, що Томіла виявилася знизу, а полум’яний хлопець обличчям впечатався їй у груди. Секунду ніхто не робив жодних дій. Реакція незнайомця була невідома, оскільки його обличчя спочивало на залишках футболки і бюстгальтері, що виглядав з-під неї. Томіла дуже зніяковіла, відчуваючи гаряче дихання на своїй шкірі і застигла, не знаючи і не розуміючи, що їй робити. Але хулігани швидко схаменулися і накинулися на Томілу з незнайомцем. Хлопець, мабуть, відчувши недобре, перекотився вбік і, схопивши за руку дівчину, потяг її з лінії удару.

Після цього незнайомець кинувся на одного з бійців, а Томіла, похитавши головою і скидаючи чергове помутніння, наслідувала його приклад стосовно іншого. Адже ж логічно! Спочатку розібратися із хуліганами, а потім уже між собою. Дівчина зазнала дивного відчуття збудження. Мурашки танцювали по тілу якийсь неймовірний танець, не даючи зосередитись.
«Це все ненормально!» — кричала здорова думка в голові.
До збудження додалося почуття обурення. Томіла не була схильна підпускати людей до себе. Винятком володів Дзін, і те, що це потрібно в рамках тренування. Дівчина любила торкатися та відчувати дотики лише довірених людей. Гаразд, якщо хтось схопить за руку, але груди… Це було неприпустимо.
Те, що сталося, зовсім вибило Томілу з колії, і вона пропустила удар у живіт і по стегну. Як виявилося, противник не був таким умілим бійцем, оскільки його замах для нової атаки йшов надто великою дугою зліва. Це чудово зіграло на руку Томілі: вона присіла і ухилилась праворуч так, що кулак навіть не зачепив її.
«Час закінчувати», — вирішила для себе Томіла і виконала кілька прямих ударів руками в комбінації з ударами по ногах і в корпус з метою пресингу. Але противник встояв, хоча різкі і швидкі удари збили його з пантелику. Дівчина схопила дезорієнтованого супротивника за голову і впечатала праве коліно йому в груди, відразу зарядила кулаком лівої руки в бік і носком правої ноги по дуговій траєкторії в область тазу. Після цього Томіла виконала завершальний кік, в результаті якого носок зіткнувшись з вухом противника остаточно вивів того з ладу.

Томіла озирнулася. Усі хулігани лежали непритомні. Мабуть, поки вона відволіклася, ймовірний рятівник з ореолом з полум’я швидко впорався зі своїм супротивником і, склавши руки на грудях, спостерігав, як б’ється дівчина.
Лише зараз Томіла спромоглася розглянути свого рятівника.
— Не варто дівчатам вештатися у підворіттях, — несподівано м’яко сказав він. — Здається, я прийшов вчасно.
Дівчина нічого не могла відповісти від подиву і лише важко дихала, зігнувшись і упершись руками в коліна.
— Невже ти думала, що я тебе не знайду? — з усмішкою спитав хлопець.
— Я… — почала Томіла, випростуючись, але сікла.
— Дивно, що в тебе нема навіть слівця для виправдання. Де твої шпильки? — з цими словами він раптово наблизився і поправив шлейку бюстгальтера, що почала спадати з плеча.

Томіла не могла повірити, що порятунок прибув так раптово з боку Дзіна. Але питання про те, як він дізнався про її місцеперебування відразу втратили актуальність. Бажання поквитатися з негідником, який зазіхнув на її груди, зникли так само швидко, як з’явилися трохи раніше.

Дотик хлопця до плеча був легким, майже невагомим. Ніби він зовсім не хотів торкатися Томіли. Разом з цим він продовжував дивитися їй у вічі.
Опинитися обличчям на грудях учениці Дзін не мав у планах. Цей казус його дуже збентежив, але він знову приховав це за маскою спокою.
«Мені сподобалося. Повторимо?» — засміявся Диявол у голові Дзина.
Кадзама всіма силами спробував утриматися від уявної суперечки зі своїм альтер-его.
«Я знаю всі твої шалені думки», — продовжував потішатися внутрішній голос ніби вібруючи, — «О, як засоромився! Завжди у роботі. Відпочив би трохи, розважився б».
Підлещування Диявола Дзіну було важко терпіти в моменти, коли він і так перебував у нестабільному емоційному стані. Але зараз, що дивно, вся його увага зосередилася на сірих очах Томіли. В них відображалася дивовижна суміш емоцій. Навколо очей утворилися дрібні зморшки, а самі вони дивно блищали у світлі лампочки, що висіла над головою. Раніше такого не спостерігалося, а тому явище було навіть цікавим. Окрім цього Дзін не знав як вчинити через казус, що трапився, і чи вимагала ця ситуація взагалі якихось вибачень від нього. Тому він вирішив не гарячкувати, а спостерігати. Кадзама чекав ляпаса, але не намагався йому запобігти.

Завдяки абсенту фізичний біль притупився. Сп’яніння також супроводжувалося періодичним змазаним зором і зміненим сприйняттям кольору, але зараз Томіла чітко могла розглянути кожну деталь обличчя Дзіна: його ідеально гладке обличчя, бархатисті спокусливі губи, карі очі з дивним золотистим світінням, що виходив звідкись зсередини.
Раптом Томіла підступила до хлопця впритул. Торкнувшись рукою внутрішньої частини його стегна, вона повела їй вище і, не завдаючи болю, міцно схопилася за промежину.
— Так ти не проти! — якось зніяковіло вимовила дівчина.
«Навіть так!» — подумав Дзін, не подаючи жодних зовнішніх ознак здивування, окрім ледве піднесеної брови, що, втім, Томіла навіть не помітила. Ні, він звичайно розумів, що небайдужий Томілі, але до такого бути готовим просто неможливо. Тим паче у рамках того, що сталося.

Дзін провів рукою по щоці дівчини і зупинився на шиї. Один невеликий і спритний рух, як вона раптом обм’якла, опинившись у міцних обіймах Кадзами.

***

Раптова розв’язна поведінка Томіли була продиктована саме спиртним. Дзін це точно знав, адже раніше вона не дозволяла собі таких необдуманих вчинків.
«Алкоголь ніколи не приводить ні до чого доброго», — подумав хлопець, усвідомлюючи, що пікантний момент у провулку йому дуже сподобався, хоча це було лише на мить. Як голова дзайбацу «Місіма», Кадзама міг творити багато речей, але залишки чесності та порядності, прищеплені матір’ю мало не з народження, не давали йому права скористатися дівчиною в такому одурманеному стані.
Диявол же навпаки підсміювався з хлопця. Він вважав, що той злякався, і намагався зачепити свого носія.

Дзін подивився на пасажирське сидіння машини, де розмістив непритомну дівчину, накривши її своєю курткою.
Спочатку він думав, що вона вирішила зрадити його і втекла. У цей момент Дзіном буквально опанував гнів, адже йому не хотілося, щоб його праця виявилася марною.
Все було значно простіше: Томілі просто треба було випустити пару. Чи розуміла вона це, приходячи в клуб і випиваючи яд, що отруює розум? Скоріш за все ні.
Кадзаму також злило те, що учениця наразила себе на неприємності. І якби він не з’явився, її могли зґвалтувати та вбити. У такому стані вона нездатна була дати повноцінну відсіч, хоча Дзін визнавав, що все одно Томіла трималася цілком непогано.

«Чим вона тільки думала?!» — кричала свідомість.
«От якби ти хоч трохи звертав на неї увагу, як на дівчину, то вона б не чинила так», — хихикаючи, відповів Диявол.
«Заткнися! Твоєї думки ніхто не питав», — огризнувся хлопець, перемикаючи передачу, щоб машина мчала ще швидше.
«А тут тільки ми з тобою», — продовжував сміятися Диявол.

______________________________

Підніміть руки ті, хто знає де і на що в цій частині є посилання;)