1

~ Ранок ~

– Доракене…
– Гм?
– А це правда, що я не твій рідний брат? Твої батьки мене усиновили, так же ж?
– Чому ти питаєш?

Кен раптом відволікся від приготування млинців та присів навпочіпки перед стурбованим Майкі, який сидів за столом, понуро спостерігаючи за тим, як старший крутився біля плити.

– Майкі, поглянь-но мені у вічі

Погляд Доракена завжди був щирим, та сьогодні він був трохи пригніченим через те, що менший сумував, випадково почувши вчорашній батьків телефонний діалог з колегою, у якому виявилося, що Майкі — не його рідний син. Було помітно, що оченята малого й досі були вологими, тож юнак акуратно витер сльозу, яка прокотилася по його щоці.

– Не плач, ти все ще мій брат. Єдиний і неповторний
– Ви приховали це… – той повернув голову в сторону, аби не дати братові дивитися на це заплакане обличчя, але відчув, як рука Кенчіна легенько вхопила його за підборіддя та повернула його вбік.

Не втрачаючи зорового контакту той промовив тихо, злегка тремтливим голосом:

– Пробач нам, Майкі. Але ти й досі мій брат, чуєш? Присягаюся, я завжди захищатиму тебе, що б там не сталося, я любив, люблю і любитиму тебе як рідного! Малюче, ми завжди будемо разом, разом і назавжди, я тобі обіцяю. Мені боляче дивитися, як ти страждаєш через це, я розумію, що це була і моя провина теж. Я повинен був тобі раніше розповісти про все це, аби не травмувати. Я зроблю усе, аби ти був щасливим. У всякому разі ти завжди можеш мені довіритися, мені не байдуже, чим ти живеш і як почуваєшся, я тут саме для того, щоб оберігати тебе. Що ж, ти неймовірно милий хлопчик і в свої 15 розумієш достатньо багато, як для свого віку, тож я радий, що одного чудового дня доля все таки звела нас і це змінило моє життя, наповнило його яскравими фарбами. Гадаю, мої слова все ж допомогли тобі впоратися з емоціями, які все ж накопичувалися десь усередині тебе і ти зрозумів, що я намагався тобі донести, любий Майкі. А тепер витри слізки і поїж гарненько, гаразд?

Схоже, Майкі нарешті заспокоївся, тож короткий братерський поцілунок в лоб викликав у нього щиру посмішку, цей сонячний промінчик знову засяяв і готовий був обійняти весь світ, якби тільки міг. Ця вся промова вразила його у саме серденько, тож він із задоволенням заходився поїдати смаколики, приготовані його любим братом.

Він любив Дракена, його голос, цю неприховану щирість, яка відрізняла його від усіх тих, кого Майкі раніше зустрічав, для нього він був найріднішим, найпрекраснішим, найвродливішим. Для Майкі це була неймовірно талановита людина, яка зробить усе найкращим чином, за що тільки візьметься, з величезним запасом життєвого досвіду, тож його це неабияк надихало. В цьому захопленні не було ніякої непристойності, аж ніяк, це були справжні щирі почуття, про які вони обоє чудово знали…