Людина з душею

Чому кохання настільки важливо людям?

Якщо важливо, то чому його зневажають?

Карають…

Якщо воно таке дороге,

Чому люди його не цінують?

Руйнують…

Чого у житті їм любові все мало?

Якщо поруч, близько кохана сидить…

Мертво спить…

Своїми руками людина руйнує

Усе, що цінила упрОдовж життя.

Убитого щоку кохану цілує,

Кричить: — За що Всесвіт забрав в небуття?…

Сім’я вже розпалась? Напевно…

Чи жаль? То скоріше розбита лишилась.

І всі ті потуги на щастя…даремно…

Аби ж тільки горем й огидою вкрилась.

А попілом стежки до хати ведуть,

Розриті канави червивими стали.

І все таке рідне скотилося вкрай,

І всі інші люди той шлях оминали.

Я стану навпроти могили — молюсь,

Та молюся не богу, собі говорю:

Аби усередині мене людина не згнила,

Аби я залишилася з душею, молю!