Пролог

Сам не знаючи куди, Тед біжить. Попереду нього лише морок та темрява. Він навіть сам не впевнений, чи біжить ще у правильному напрямку.
– Хутчіш, ми майже на місці! – крикнув йому хтось позаду.
З правої сторони були гілки, які роздерли його нову сорочку. Із свіжої ранки на його лікті повільними цівками стікала кров, але Тедові було байдуже. Його голову заполонила лише одна думка: дістатись туди, де почалось усе це жахіття.