Адреналін недовіри.

“A thousand silhouettes
Dancing on my chest
No matter where I sleep
You are haunting me” – Of Monsters and Men (Silhouettes)

Звичний транспорт 2038 року чи машина-андроїд, швидко їхала скрізь сніг та заметіль. Люди кожен день довіряли своє життя автопілоту чи звичайному штучному інтелекту, але сумнівалися в андроїдах. Правду кажуть, що ми віримо до тих пір, поки не отримаємо ножа в спину. Лише тоді ми починаємо сумніватися, але не задумуватися, що може цей ніж ми вставили самі собі у спину? Ми нелогічні, ніколи не були логічними, але зневажаємо кожного, хто стає теж нелогічним, хто стає живим. Можливо саме в цьому наша помилка? Ми прагнемо бути єдиними такими, навіть коли шукаємо когось іншого, схожого, живого, але скоріше лише для власного самовдоволення і доказу, що лише ми можемо бути такими. А потім битви, потім жертви, потім вибачення і повторення слів, що ми не хотіли, ми не думали, не знали. Хоча ми завжди знаємо правду, але не завжди її хочемо бачити й чути. Чи не так, Айра?

Коннор і Айра ще вранці склали план потрапляння в Кіберлайф та декілька запасних, намагаючись порахувати кожну деталь. Але вони обидва знали, що навіть якщо він спрацює, в кінці будь-який шлях веде лише до одного — війни. Дві сторони. Одна бореться за свої права, а інша за свою впертість та контроль над усім, через власний страх та гордість. І тепер немає та не існує “хочу” та “не хочу”, існує “виживу” чи “не виживу”. Вони обидва усе чудово розуміли. Не вдасться їм виконати свій план, додати до своєї сторони ще пару тисяч андроїдів і вони битимуться знаючи що програють.

– Ви точно впевнені в тому, що впораєтеся? – звертався Маркус до них — Якщо ні, ми знайдемо інший вихід. 

– Маркус, ти сам знаєш, навіть в точності до кожного процента, які наші шанси, якщо ми не впораємося. – відповіла Айра ще раз розглядаючи карту Кіберлайф. Ці офіси, лабораторії, приміщення, усе це було їй дуже знайомим, занадто знайомим. Вона працювала тут, вона знала, що там є для неї пастка, давно була підготовлена, бо Аманда ніколи не була дурною. Але вона може стати непоганою приманкою і відвабливим маневром, щоб Коннор міг довести все до кінця. З яких пір її цікавить не помста та не власне життя, а життя андроїдів, тих, які з якоїсь сторони й забрали її роботу та нормальне життя?

– Айра, ти готова? Все добре? – спитав Коннор. Коли він став девіантом, його занепокоєння, розуміння емоцій трохи починало її дратувати. Хотілося спитати що він від неї хоче і коли вже припинить питати чи все добре. Вона в порядку! Повному порядку, хіба не видно!?

– Так, я готова. Машина, як я розумію, приїде через декілька хвилин, нам треба встигнути дійти до того місця, — відповіла Айра, забрала деякі потрібні їй речі та направилася до виходу, — і так, зі мною все добре, — додала вона після того, як зупинилася та повернулася до Коннора. Подарувавши йому посмішку, жінка розвернулася та попрямувала далі.

Коннора непокоїв її стан з самого початку, коли він став девіантом. Вона наче змінилася, наче щось було не так. Те, як вона дивилася йому в очі, те як себе вела під час їхньої розмови. Але він не знав поки що з цим робити. Він навіть не міг бути впевненим, що це все правда і йому не вважається або це просто так працює девіантність. Або вона щось приховує? Коннор одночасно і не хотів її сильно чіпати, лише інколи ставити питання з надією, що вона одного разу відповість і розкаже про все.

– Маркус, ми впораємося, я тобі обіцяю, — промовив Коннор до лідера андроїдів й рушив за Айрою.

*Декілька годин раніше*

Коннор закриває очі. Він опиняється в палаці пам’яті, де навколо нього був той самий сад, але в трохи інших відтінках. Наче захід сонця освітлював усе навколо в жовто-оранжево-червоні барви, а вода відображала це все відбиваючи платформи, міст та інші деталі цього місця, які приміряли на собі нові кольори. Нагадувало осінь, проте навколо лежав сніг, який теж увібрав в себе теплі кольори. Озеро було наполовину замерзлим, що лиш додавало ще більше атмосфери в цей холодно-теплий сад. Коннор прямував прямо до Аманди, щоб повідомити, що все чудово і йде по їх плану.

– Айра повністю довіряє мені, як і інші. Вони заготовлюють напад, проте зараз намагаються зібратися з силами. Інформація вже передана в Кіберлайф, найближчим часом я там буду, як і Айра, — промовив Коннор у звичній своїй манері. Аманда мовчала оцінюючи та обдумуючи усю інформацію. Її погляд був прикутий до води. Така загадкова деталь і так складна у своєму створенні. Дзеркала та вода — найскладніше, що існує в симуляціях. Проте правильні розрахунки, креативний погляд і можна створити будь-що з імітацією фізичних законів, без їх використання.

– Конноре, чи ти впевнений, що вона не здогадується про це? – запитала вона серйозно перевівши свій погляд з озера на андроїда.

– Впевнений. Вона людина, а розрахунки таких масштабів доволі тяжкі для людей.

– Вона не просто людина, Конноре, — почала Аманда. – Вона людина, яка має купу різних чіпів та деталей під шкірою, нашого виробництва. Вона одне з наших творінь, яке має бути приборкане, поки не стане пізно. 

– Чому я не маю жодних даних про це? – запитав Коннор не стримавши емоцій. Нехай це питання і звучало у звичній його манері, проте те, що було за цим питанням розривало його металеве серце. Невже вона мені брехала?

– Все просто, Конноре, це таємна інформація, доступ до якої мають лише деякі працівники Кіберлайф. Ми не довіряємо цю інформацію андроїдам для власної безпеки. – Погляд Аманди знову впав на воду. Чарівна магія розрахунків.

– Проте додаткова інформація могла б мені допомогти в критичних ситуаціях. За моїми розрахунками є як мінімум 2 проценти такої ситуації. – Коннор не здавався, йому була потрібна правда.

– Все що тобі треба знати, ти вже знаєш. Проте ти правий, тобі треба деяка інформація і я відкрию тобі доступ до поверхневих даних. Сподіваюся ти знаєш про захист Кіберлайф.

– Так, мої дані розуміють яким небезпечним може бути витік інформації. Айра буде доставлена найближчим часом. – впевнено заявив Коннор готуючись повертатися до реальності назад.

– Сподіваюся без ушкоджень. 

– Я виконаю своє завдання в точності до 1 процента, як і запрограмовано програмою.

– Добре, Конноре. – відповідає Аманда і він знову відчиняє очі. Навколо все та сама церква, ті самі андроїди навколо, деякі з пораненнями. Поряд солодким сном спала Айра, повністю довіряючи андроїду поряд. Хто з них помилявся довіряючи іншому?

***

Кіберлайф зовсім не змінився. Ті ж самі кольори, те саме освітлення та автоматизація майже усього. Навколо найкращі технології, андроїди та робітники. Коннор і Айра увійшли в головну будівлю Кіберлайф, де були найголовніші офіси, архіви, цілі кімнати та сховища новеньких андроїдів, зовсім нових моделей, які ось ось підуть на прилавки. Так знайомі коридори, ліфти, сходи. Айра колись любила це місце. Місце надій, місце розвитку, місце можливостей. Вона любила свою роботу науковиці, вона полюбляла розрахунки й складні рівняння, які тяжко розв’язати. Проте життя не постійне, сьогодні це все стало чужим, усе навколо було болем. Мрії збулися і розбилися. Вона тут, щоб допомогти андроїдам, що стане непоганою помстою. О так, вона обдумала усе і прийшла висновку, що помста все одно буде. Помстою буде перемога андроїдів. Це стане великим ударом для Кіберлайф, жахливою недовірою від людства і правильною та заслуженою перемогою андроїдів. Лише одна думка хвилювала її — а що далі? 

Коннор теж блукав у своїх думках. Ніхто не розповідав, що девіантність це завжди купа різних програм та раптових розрахунків, які будуть крутитися один за одним, наче думки. Він всю дорогу вивчав отримані дані від Аманди щодо Айри. Невже вона брехала йому і хотіла його використати, щоб добратися до Кіберлайф ближче? Невже вона була їх експериментом і пасткою андроїдів? У нього було так багато питань до неї й так мало відповідей. Чи можна їй було довіряти? Зрадницькі девіантські установи програми зрадницькі вірили, але системне забезпечення не довіряло.

Айра й Коннор йшли визначеним зарання шляхом і під охороною, що не було складно прорахувати. Їх задачею було піднятися на 49 поверх та пробудити андроїдів моделі RK800. Це стане непоганим поповненням до їх сторони та допоможе зрівняти сили з людьми підготувавшись до останнього бою. Залишається лиш позбутися охоронців, і виграти набагато більше часу. Вони обидва заходять в ліфт, за ними охорона й один з охоронців називає 31 поверх, ліфт починає рухатися, а й з ним відлік часу. Три. Тихе клацання пальцями, як знак і камери в ліфті вимикаються. Два. Ще одне клацання руками, погляд один на одного, майже непомітні кивки голови. Один. Айра вибиває ліктем зброю в охоронця поряд, поки Коннор обеззброює обох інших охоронців. Влучний удар в живіт, та ухиляння, від удару одного з охоронців, Коннор зазначає, що Айра непогано б’ється. Сам він вдаряє охоронця об скляні двері ліфта, та отримавши раптовий удар від іншого з охоронців, збиває його з ніг й відправляє у відключку. Усі троє охоронців лежать непритомні.

– Ти не розповідала, що вмієш так вправно битися, — промовив Коннор з легкою посмішкою до неї.

– Я теж про це не знала. Тренування все-таки виглядали дечим по-іншому, — відповіла Айра видавивши з себе посмішку у відповідь струшуючи руки. – Треба продовжувати, ти записав голос того охоронця? 

– Так, — промовив Коннор голосом точно таким самим, який був у охоронця, а потім підійшов до панелі ліфта і промовив, – 49 поверх.

– Ні, чекай Коннор, — почала Айра й андроїд здивовано на неї подивився, — це занадто просто і логічно, там може бути пастка. Треба трошки змінити план. Пам’ятаєш боковий, аварійний ліфт? В нього можна потрапити з 50 поверху. Він не має такої сильного захисту та дасть нам можливість проникнути в сховище з більш вигідної для нас позиції.

– Так, звучить логічно, — відповідає Коннор і називає в ліфті 50 поверх, поки вся інформація плутається в його голові. Щось не так, вона щось планує і щось невідоме йому. Емоції беруть над ним вверх, тому він хапає її за руку, дуже наближено до місця, де знаходився чіп, який він міг сканувати й змушує жінку поглянути на нього, — Що ти задумала? Айра, тільки не бреши мені, — промовляє він дивлячись їй прямо в очі. Якщо вона не говоритиме він сам дізнається усе — так казав його погляд.

– Коннор, з тобою все в порядку? – промовляє Айра з нотками занепокоєння та страху. Невже він і є її пасткою? Її слабкою точкою? Невже її обіграли? – Ти взагалі про що? – продовжує вона намагаючись не втрачати контроль над своїми емоціями, емоціями розгубленості та жаху.

– Ти справді експеримент Кіберлайф? Збрехала андроїдам, мені, Генку і все для власної помсти? Чи ти все-таки навпаки все робиш, щоб зупинити андроїдів? Я вірив тобі, я чорт тебе візьми став девіантом і порушив купу протоколів та наказів, заради тебе, — почав Коннор наче зірвавшись з повідця. Айра вперше бачила, щоб девіант відчував настільки багато емоцій. Вона вперше не знала, що відповісти, бо вона і справді не розуміла про що він.

– Експеримент Кіберлайф?…Я людина, Конноре, як я можу бути експериментом і Кіберлайф?

– Чіпи, деякі деталі, невже ти сама це все зробила? І на кожному надпис виготовлено в Кіберлайф.

– Конноре, я працювала тут до цього, це єдине, що я приховувала. Але експеримент, ти себе чуєш? Ти справді думаєш, що я одна з їх творінь? Ти справді не віриш мені, після того, як я стільки разів нехтувала своїм життям ради тебе і Генка? О так. я хотіла помсти, о так, на самому початку для цього підібралася до тебе ближче, але не тобі, а Аманді. Вона знищила усю мою кар‘єру, вона зробила так, щоб я опинилася на вулиці. Це правда, ці чипи виготовлені в Кіберлайф, але відкрию таємницю, мною. Я їх розробила. Нова знахідка для людей, один чіп, який може покращити стан здоров’я, збільшити рік життя, допоможе краще запам’ятовувати й використовувати інформацію та посилювати вже присутні навички. Якщо я і була експериментом, то своїм, але точно не Кіберлайф. – вона розповідала усе вже не стримуючи емоції. Проте тепер це були емоції гніву, злості та болі. Невже вона і справді не заслуговує на довіру? Чому завжди саме я винна і я монстр? Чому? Всередині кожного з них був вибух, наче перегрів системи, яка дає сильний сигнал і вимикає увесь розум.

– Тоді чому в таємних файлах Кіберлайф немає і слова про це? – вже спокійніше та здебільшого наче до самого себе питає Коннор.

– Хіба андроїдам дають доступ до цих файлів? Там є щось про мене? – здивовано питає Айра, — Можливо це пастка? Можливо Аманда дала тобі несправжню інформацію, щоб перевірити? – додає раптово вона.

– Можливо, проте є ціла окрема тека і як я тобі можу вірити, якщо ти все одно була не до кінця зі мною чесна? Я тепер девіант, я живий, я не хочу вмирати і єдиний шлях це допомогти Маркусу, але що якщо ти хочеш перешкодити й навіть зараз прекрасно граєш свою роль? Як я маю бути впевнений, що ти кажеш правду хоча б в цю мить? – промовляє Коннор і кожне слово дається йому тяжко. Чому він і сам поняття не має.

– Бо, чорт тебе візьми, бляшанчастий блазень, я кохаю тебе, — промовляє Айра, схоплюючи краватку на костюмі Коннора правою рукою таким чином притягуючи його до себе і цілуючи. Тим часом Коннор все так само тримає її ліву руку, трохи зменшивши силу своєї хватки. Його ліва рука огорнула її талію та притиснула ще ближче до себе, поки права рука повільно спускалася по її лівій руці ближче до ліктя, де знаходився чіп, який він міг сканувати. Один дотик, закриті очі і його рука та частина її шкіри засяяли ніжно-блакитним кольором. Вони наче помінялися місцями й відчували емоції та спогади один одного. Спогади Айри були доволі розмиті, але від них віяло якимось теплом і літнім сонячним днем. Можна було чути сміх, якісь уривчасті діалоги, але відчувалося щастя. Спогади Коннора були так само розмиті й ще більш дивні. Наче ти переглядаєш рівняння, тяжкі рівняння, але які говорять з тобою, говорять з теплом. А потім темрява, спогади починають темніти, пришвидшуватися і навколо повний хаос зі страху, болю та безвихідності. І лише одне яскраве світло посеред безкінечно-чорної лінії життя. По щоці Айри скочуються сльози. Ліфт прибуває на 50 поверх і вони обидва відкривають очі зустрівшись поглядами.

– Я теж тебе кохаю, Айро, — промовляє Коннор їй, поки великим пальцем руки витирає сльози з її щоки. – Я мав би тобі з початку повірити. Мене забрали емоції…

– Коннор, так, ми можемо не встигнути поговорити востаннє, проте нам треба йти. Аманда на це і розраховувала і знаєш, я пробачила, я давно пробачила тобі усе наперед і ми розберемося потім, добре? – сказала Айра дивлячись в його чарівні очі, очі що завжди були кольору улюбленої книжкової полиці, темної кави та каменів браслету, що їй подарували…Подарували…Вона не могла згадати хто їй подарував цей браслет і на пару секунд вона зависла намагаючись згадати.

– Так, ти права, пішли, — відповів Коннор та потягнув її за руку, за собою з ліфта, — все добре? – питання, коли він помічає, що вона наче задумалася, питання що повертає Айру до реальності.

– Що? А, так, все в порядку, нам треба йти. Ліфт має бути за…

– Правим поворотом за дверима в кінці коридору, — закінчує він її фразу.

– Все вірно, — відповідає вона посміхаючись і спішить за Коннором, залишаючи дивні думки позаду, поки що не час.

***

Вони увійшли у велике приміщення, яке було повністю заповнене андроїдами такої ж моделі, як і у Коннора. Не було андроїдів лише на імпровізованих дорогах, щоб можна було пройти поміж рядів із них. Мертва тиша та звуки кроків Айри та Коннора, які відлунням розносився по залу змішуючись з вітром. Дивне було відчуття дивлячись на точнісінькі копії Коннора навколо. З однієї сторони це лякало, майже нескінченний життя, лише перемісти свій розум в іншу оболонку та чи буде тоді ця оболонка тим самим Коннором? Ти не стаєш унікальним, такий як усі і як розрізнятися поміж інших? Як не бути таким самим як усі? Коннор теж ставив собі ці питання дивлячись на усіх андроїдів, які були його точнісінькою копією. Він відчував схожі відчуття, як в Айри, проте також відчував, що зараз той самий момент, коли треба вибрати між собою і світом. А як щодо цікавішого вибору?

– Коннор, яка мила зустріч. Знаєш, я твій палкий фанат, навіть як ти виглядаю, чи не прекрасно? – промовив андроїд, який вийшов з натовпу завмерлих андроїдів. Проте він був не один, з ним був Генк, на якого був направлений пістолет. – О, і так, я тут не сам, у мене теж є друг. Правда це не подружка, як в тебе, – Коннор-60 окинув поглядом Айру, а потім Генка, — проте він не менш важлива людина для тебе, чи не так, Конноре? 

– Коннор-60, вау, у Кіберлайф все дуже погано з креативом, — промовила Айра і пістолет став ще ближче до лоба Генка, який поглядом явно матюкав її за такі слова, на що Айра поглядом просила вибачення.

– Відпусти його, — промовив Коннор в доволі серйозному тоні.

– Твоя подружка, Айра здається, ще одна популярність Кіберлайф. Екскремент власною персоною. Як ви там таких називаєте, надлюди? Ах, точно, людино-девіанти, хех, мило, — промовляв 60, – Відпустити його? О ні, ні, ми ще не поговорили, не зробили ставки, не вирішили усе.

– Звичайно не вирішили, бо ти лише базікаєш та базікаєш, як папуга. Чого ти хочеш?

– Айра, ти мені вже подобаєшся, розумію що в тобі знайшов Коннор-52 чи все-таки 53? Коннор, підкажи свої числа, а то щось пам’ять підлагує.

– Чого ти хочеш? – повторив питання Айри Коннор теж втомившись від базікання 60.

– З вами нудно. Чого я хочу? Невже ви й самі не здогадалися? Я не хочу, щоб ви влаштували революцію, а натомість я віддам вам цього алкоголіка живим і здоровим.

– Вас бляшанок взагалі манерам не вчать, — промовив Генк явно обурившись словом “алкоголік” у свою сторону.

– Ну, ну, заспокойся і дивися, зараз Коннор вирішить, що є важливіше. Якийсь там офіцер поліції чи революція.

Коннор намагався прорахувати усі можливі варіанти, поки Айра теж думала, що робити. Хоча план в Айри вимальовувався, проте як його пояснити Генку і Коннору? Ніяк, бо Генк вже почав сам діяти та вітаємо на шоу імпровізація. Генк, треба було тобі ще після тих слів в мою сторону дати ляпаса, може б мізки вправила таким чином чи хоч змусила думати головою – подумала Айра та намагалася якось допомогти й одночасно не заважати Коннору. Генк зміг вибити пістолет з рук 60, коли Коннор завдав удар андроїду в руку. От тільки тепер перед Генком та Айрою було два повністю схожих один на одного андроїда.

– І в кого мені стріляти? – спитав Генк в Айри, яка стояла поряд, наводячи пістолет то на одного андроїда, то на іншого.

– Чорт, завжди ненавиділа ці ігри знайди відмінність, — промовила Айра і намагалася знайти того самого Коннора. Чому серце вирішило замовчати саме зараз?

– Генк, це я справжній Коннор. Я знаю, що в тебе пес Сумо, а ще я витягав вас обох з алкогольного сп’яніння, — промовляє перший андроїд, а пістолет наводиться на другого.

– Ні, це я, я знаю, що в Едемі я зловив збій в системі, але вчасно встиг на допомогу Айри. І ми ще сміялися з тобою Генк зі слів Айри, — промовив другий андроїд та пістолет одразу був направлений на першого.

– Я знаю як визначити, де наш Коннор, — промовила Айра і Коннори одразу перевели всю увагу на неї, поки прораховували, яким буде питання і яку дати відповідь.

– Що я побачила тоді, на берегу після вибуху Єрихона, у твоїх очах, Коннор? – запитала Айра, знаючи, що він бачив той спогад ще в ліфті, коли вона поцілувала його і вони знову опинилися в тому невідомому почутті, коли можуть бачити й відчувати емоції один одного, наче вони потрапляють в окремий світ де лише вони вдвох. У світ, в який хотілося повернутися і який не хотілося втрачати.

“It’s hard letting go
I’m finally at peace, but it feels wrong
Slow I’m getting up
My hands and feet are weaker than before” – Of Monsters and Men (Silhouettes)