Перерваний спокій у місті..

                Анотація:

Мирне польське містечко Кельце живе своїм життям та оговтується після того як таємничий маніяк 10 років тому розчленовував жінок та ґвалтував їх, а невдовзі закопував їхні тіла у лісі, що призвело до 15 невинних жертв.. Минає 10 років, неподалік від школи №152, у тому ж лісі стали знаходити тіла учениць які там вчилися, і справа в тому, що це ідентичний почерк маніяка, мешканці стали боятись відпускати своїх доньок ввечері на вулицю, адже в темну пору ночі він і вбивав дівчат, тому за цю загадкову справу беруться слідча місцевої поліції Ханна Новак та її новий помічник Адам Шимановський, втім є проблема у них різниця у віці 8 років та вони не можуть знайти між собою спільної мови, але хтозна можливо одна справа щось змінить між ними..

             

Напитись голосу твого,

Того закоханого струму,

Тієї радості і суму,

Чаклунства дивного того.

Завмерти, слухати, не дихать,

Зненацька думку перервать.

Тієї паузи безвихідь

Красивим жартом рятувать.

Слова натягувать, як луки,

Щоб вчасно збити на льоту

Нерозшифрованої муки

Невідворотну німоту.

Триматись вільно й незалежно,

Перемовчати: хто кого.

І так беззахисно й безмежно

Чекати голосу твого.

                     © Ліна Костенко

                           1

Вечірній час, на вулиці зима, здається в такий час є якась особлива романтика, чи не так, ось і наша парочка яка була друзями гуляла під ліхтарями вже дуже темного міста, раптово коли ті йшли через ліс, Лукаш вирішує сказати Марії про свої почуття:

— Маріє, слухай. Я хотів би тобі дещо сказати, якщо ти не проти.

— Ні, не проти. Кажи, Лукаше — як завжди чарівно усміхнувшись, відповіла йому Марія, і той ледь наважившись, промовив до неї:

— Послухай, я давно тобі хотів це сказати і я знаю що можливо ти будеш не готова до цього, але я хочу щоб ти знала, я кохаю тебе. Кожна твоя усмішка, кожне твоє слово і твій неймовірний голос, я просто не можу уявити без нього своє життя, я хочу бути твоєю опорою, обіймати тебе в складні моменти, піклуватись про тебе коли ти хворієш і просто бути поруч з тобою. Навіть якщо це буде невзаємно, я зрозумію тебе.. — по хлопцю було помітно, як він хвилюється через те, що вона скаже, однак та обернулась від нього і ледь не заплакавши, сказала:

— Я теж тебе кохаю і давно вже.. — заплакавши від щастя, дівчина вимовила: 

— Як я на це чекала, Лукаш.. — Марія повільно підійшла до хлопця і ніжно поцілувала його в губи, той взаємно її цілував, після того дивлячись один на одного вже закоханими очима, він вирішив провести її додому через ліс, зненацька вона зачепилась за щось, той підбіг до неї і ті побачили що то була людська рука, дівчина голосно крикнула, а Лукаш взяв телефон і набрав номер поліції, сказавши до диспетчера:

— Алло, поліція. Тут тіло дівчини у лісі.. — через п’ятнадцять хвилин до лісу приїхав наряд поліції разом із криміналістами, які почали оглядати тіло, а інші записували протокол, згодом до них приєдналась слідча Ханна Новак, яка була на свої роки досить досвідченою слідчою і вона ненавидить у роботі те, що деякі люди не були відповідальними до цієї роботи, зайшовши за жовту стрічку, та сказала до криміналіста:

— Привіт, ну що там. Яке сьогодні у нас буде вбивство?

— І вам доброї ночі, пані Новак. Я мушу вас засмутити, однак схоже до нашого містечка повертається наш старий добрий маніяк, який 10 років тому тут також вбивав дівчат і жінок, тільки місто оговтався, як ось і вбивство.

— Я згодна тут з тобою, а ви вже приблизно знаєте особу померлої?

— Поки що ні, документів при ній не знайшли. А її тіло розчленоване та зґвалтоване, це дуже ідентичний почерк того маніяка..

— Чорт, невже він знову повернувся..

— А це хіба не очевидно? — кинув ззаду незнайомець, обернувшись, жінка побачила молодика, який стояв перед нею, Новак промовила до нього:

— Ну звісно, це ж ви капітан очевидність все знаєте. І взагалі чому на місці злочину стороння людина?! От же ж, ці журналісти.. Як вони все швидко дізнаються. — нахабний чоловік підійшов ближче до неї і вимовив:

— Я якраз таки не сторонній вам, пані Новак..

— Що ви маєте на увазі? — здивованим тоном, запитала Ханна:

— Я ваш тимчасовий напарник, на практику до вас прийшов у відділок. Я Адам Шимановський.

— Мені однаково, як вас звуть. Відразу кажу ми з вами не спрацюємось разом, пане Шимановський. — закочуючи очі, виказала слідча:

— То зрештою вам не все одно на мене? — з надією в очах, запитав Шимановський:

— Ні, бо я ненавиджу напарників. Тому я сподіваюся, що ви скоро підете на практику до іншого слідчого, а не будете зі мною працювати.

— Мені ваш начальник порекомендував вас як найкращу слідчу.. Невже це неправда?

— Так і є, мій начальник помилився. — посміхнувшись, відповіла Новак:

— А може ви просто не хочете працювати зі мною? — запитав Адам у слідчої:

— Думайте, що хочете. Але я не маю бажання працювати, з таким нахабою як ви!

— Вам доведеться зі мною працювати, пані Новак. — саркастично посміхнувшись, сказав Шимановський, раптом криміналіст покликав слідчу:

— Пані Новак, я знайшов зачіпку! — наостанок та своєму новому помічнику сказала:

— Я все одно зроблю так, що ти не будеш зі мною працювати, я тобі це обіцяю! — і жінка швидким ходом, пішла до криміналіста:

— Я знайшов сліди взуття вбивці і окурок біля тіла, судячи з усього він курив і у нього 40 розмір ноги.

— Це було би добре, якби ці докази не могли би теоретично бути від когось іншого..

— А там неподалік стоїть пара свідків, вони гуляли по лісу вдвох.

— Гаразд, зараз треба буде їх і допитати. — Новак підійшла до наляканої парочки, які і знайшли тіло невідомої:

— Доброї ночі, слідча місцевого відділку поліції у місті Кельці, Ханна Новак. Мені потрібно вас допитати, адже ви знайшли тіло і більше ніхто біля неї не був окрім вас.

— Зрозуміло, тоді допитуйте. Нам нічого приховати.

— То хто першим її знайшов?

— Я — стишено сказала Марія до слідчої, а тим часом з нею поруч стояв поліцейський і записував все у протокол, слідча почала далі їх допитувати:

— А ви раніше були знайомі з померлою?

— Ні, ми її вперше бачимо. 

— Скажіть, а ви не чули нічого підозрілого чи щось таке?

— Та ми йшли навпроти лісу, нам нічого не було чутно.

— А біля жертви були якісь речі?

— Десь за декілька метрів від неї був її телефон. 

— І ще питання, який у вас розмір ноги. Не дивуйтесь цьому питанню, це лише така процедура. — запитала слідча у свідка:

— У мене? — здивовано сказав Лукаш:

— Так, у вас. — відповіла Новак:

— 38 розмір, а це що для розслідування потрібно?

— Так, дуже потрібно. І останнє, скажіть у вас є погані звички? — сказала це до чоловіка, той же відповів:

— Та ні, немає.. А що?

— Та нічого, все гаразд. Це просто частина допиту. Дякую вам, ви можете йти. — свідки пішли з місця злочину, а Ханна задумливо стояла на білому снігу, гадаючи про те, який був мотив у маніяка і навіщо він після стількох років повернувся в містечко, втім ці думки перервав її начебто напарник:

— Перепрошую, але нам потрібно їхати до відділку.

— О господи, ще б вбив мене прямо тут. Якщо ще раз таке зробиш, то тобі точно буде не по собі. — злісно випалила слідча до нього:

— Ну вже вибачте, пані Новак. — з байдужістю в голосі вимовив чоловік і вони сіли в автомобіль та направились до відділку, Шимановський вирішив перервати через 5 хвилин їзди їхнє мовчання, тому вирішив дещо запитати у Новак:

— Слухайте, пані Новак, а чому ви така зла до мене? Якщо це звісно не секрет..

— А яка тобі різниця, невже це так важливо для тебе.

— Так, важливо. То ви відповісте на питання?

— З чого б це я відповіла на твоє питання? — саркастично посміхнувшись, сказала та до колеги:

— А я може хочу, аби ти мене перестала ненавидіти? Якщо ти думаєш, що я такий молодий і недосвідчений, то це зовсім не так.

— Ну по-перше від тебе, я поки що досвідченість не побачила. А по-друге, не називай мене на ти. Для тебе я пані Новак або пані Ханна, більше ніяк. Інакше напишу на тебе рапорт за те, що ти порушуєш субординацію. 

— Гаразд, пані Новак. Я вас зрозумів, з вами спільної мови не знайти.

— Якби ви себе вели відповідно, можливо би і знайшли спільну мову. 

— Але що я зробив не так? — Адам гостро поглянув на жінку і та промовила:

— Став моїм напарником, ось що. Мені напарники не потрібні.

— Однак, я все одно ним буду, тому навіть не намагайтесь щось робити 

— Ну, ну. — цокнувши, сказала Ханна — Ви вже ознайомлені з справою?

— Ні, поки що.

— Тоді якщо вам буде потрібно, то архіви у вашому розпорядженні. Чи на практиці такого не вчать?.

— Вчать, не хвилюйтеся.

— Ось ми і приїхали.. — вийшовши з машини, обоє окремо зайшли в відділок, ніби і не будучи напарниками, несподівано вони зіштовхнулися з їхнім начальником паном Матеушем Левандовським, відразу ж чоловік сказав наступне:

— Доброго дня вам, пані Ханна. Бачу ви вже познайомились з паном Шимановським.

Хоч він і здається юним та недосвідченим, то це не так, той доволі розумний і мудрий хлопець. Раджу вам з ним знайти спільну мову..— Ханна нізащо не хотіла погоджуватись з його словами, тому перервавши того на півслові, вона випалила:

— Я звісно, перепрошую що перериваю вас. Втім у мене немає бажання, працювати з цією людиною. Дайте мені будь ласка іншого напарника — Левандовський закотив очі і вимовив:

— Ні, це тепер твій напарник. І я не буду його заміняти! — з ноткою злості бурчав начальник, але незважаючи на це Новак відповіла:

— А у мене є привід для рапорту на нього, він порушує субординацію і називав мене на ти, а це не правильно у роботі між напарниками! — а той пильним поглядом поглянувши на слідчу, сказав:

— Це не правда! Вона просто не хоче аби я був її напарником, от і все!

— Ханна, ну чого ти пристала до хлопця. Він ж нічого такого не порушив, тим паче він просто хоче влитися в колектив. Тому краще не кажи дурниць, вам потрібно зараз маніяка шукати, а не вигадувати щось дитяче — після того як начальник пішов, Ханна не на жарт розізлилась і промовила до нього:

— Ну нічого, я все одно зроблю все, аби ти не був моїм напарником! 

— Не принижуйся, а просто змирись з тим, що я тут надовго. — відзначив Шимановський:

— Ще чого, я не змирюсь з цим. Ти все одно не будеш моїм напарником! — раптово в її голову проліз спогад, про який Новак була готова забути, однак на жаль, час не лікує:

               5 років тому:

Це був робочий день четверга, у Ханни як завжди було купа паперової роботи, а чоловік же був десь у відрядженні, хоч і дружина сумувала за ним через його часті від’їзди, втім така вже у нього робота, що доведеться їздити по всім містам Польщі, перебираючи документи, несподівано пролунав дзвінок від подруги, яка жила в Вроцлаві, жінка здивувалась, але взяла слухавку:

— Привіт, Дорота) Скільки років не бачились. Як справи, як діти?

— О, Ханна. Привіт, та то капець, сподіваюся що ми обов’язково побачимось. Я нормально, працюю. А Магдалена нормально, вже закінчує 8 клас. Думає поступати на лікаря.

— Класно, вітаю її. Передавай їй привіт від мене)

— Дякую, передам. А ти як там, як ваші з стосунки з Яном?

— У мене все прекрасно, з Яном у нас також все чудово. Плануємо дитину завести скоро, я дивуюсь тому який у мене дивовижний чоловік. — з радістю у голові вимовила жінка, а подруга відповіла на це лише:

— Як тобі пощастило зі своїм чоловіком, такий турботливий, ніжний, уважний, а головне романтичний. З моїм у нас вже романтики немає, і як її відновити, я чесно кажучи не знаю, може ти щось порадиш?

— Чесно кажучи, я тут не знаю що і порадити.. Але я скажу тобі одне, спробуйте усе з чистого листа, можливо тоді у вас все вдасться..

— Як я сама до цього не додумалась, дякую тобі, я твоя боржниця. — поговоривши з подругою, вона стала і далі розбирати паперову роботу, допоки через деякий час до неї не прийшов її напарник, який помітив те яка вона була втомлена і пошепки промовив:

— Ханна, може тебе додому підвести? Бо ти якась втомлена і мені це не подобається..

— Анджею, дякую звісно за твою турботу. Але ні, у мене ще купа роботи.

— І все ж, я не хочу аби ти знову втратила свідомість через перевтому на моїх очах, тому в будь-якому разі я підвезу тебе додому.

— І у мене немає вибору?

— Так — слідча довго не опиралась і відповіла:

— Ну гаразд, зачекай мене тоді на вулиці..

— Окей, чекаю на тебе — Новак побачила, що на обличчі чоловіка було якесь хвилювання, втім вона не надала цьому особливого значення, допоки дещо не сталося, зібравши всі документи в одну папку, жінка зачинила двері кабінету і вийшла з відділку, де біля машини вже стояв Анджей і чекав на неї, незважаючи на холодний мороз який був у місті, та вимовила до нього:

— Ну що поїхали? 

— Авжеж, тільки перед тим, я маю з тобою серйозно поговорити..

— Анджею, ти мене лякаєш.. Щось трапилось?

— Просто послухай.. Я знаю, що у тебе є чоловік і що після моїх наступних слів ти скажеш, аби ми більше з тобою не працювали разом, бо ти мені сама казала, що не хочеш роман на роботі. 

— На що ти натякаєш, Анджей? — вона до останнього не могла зрозуміти, що ці слова означали, однак після цих слів її життя остаточно перевернулось з ніг на голову:

— А я натякаю на те, що я кохаю тебе.. Ми звісно не одразу почали бути такими напарниками, які є зараз. Ти мене ненавиділа, але я ще з першого дня у тебе закохався у твої карі очі, у твою неймовірну усмішку, у твоє хвилясте волосся, твою похмурість і твою суворість. Я знаю, що це не буде можливим. Але я хочу, аби ти знала що я завжди буду поруч з тобою, хай би там як не було.. — жінка оніміла і не могла сказати хоч якесь слово, через п’ять хвилин відійшовши від цього, жінка сказала:

— Анджею, ти розумієш це неможливо. Бо я не кохаю тебе, я кохаю свого чоловіка.. — той нахнюпився після цих слів, однак невдовзі вимовив до неї:

— А я можу тебе хоча б поцілувати? — Ханна намагалась заперечити це якось, але було вже пізно, він ніжно поцілував її в губи і це побачив на власні очі її чоловік, вона відсторонившись дала йому ляпаса і випалила:

— Ти що, ти що зовсім придурок! Я точно завтра напишу на тебе рапорт! — Новак почала наздоганяти свого чоловіка і казала йому:

— Це не те, про що ти подумав.. Почекай, я все поясню. — зупинившись, він сказав їй:

— А що тут власне пояснювати? Я сам все побачив на власні очі, так що зараз їдь і збирай речі, я подаю на розлучення!

— Ні, не роби цього, будь ласка! — кохана намагалась вмовити його усіма силами, але він промовив:

— Пізно, раніше треба було думати! — і коханий став віддалятися від неї, Ханна впала на землю і гірко заплакала, бо у всьому винною була вона, що не зупинила його і дозволила це зробити, та крикнула до напарника:

— Я ненавиджу тебе, чуєш?! Ненавиджу! — він теж мовчки пішов від неї, а Ханна залишилась наодинці з собою та своїми проблемами..

                Теперішній час:

Її спогади перервав Адам, який трусив її за плечі і казав:

— Пані Новак, з вами все гаразд?

— Га, що? Я задумалась?

— Так, пані Новак. Може проведете екскурсію по відділку?

— Звісно, з задоволенням. — сказала та з неприкритою ненавистю до колеги, хоча це сталось лише за збігом обставин і новий напарник тут був ні до чого, однак жінка поклялась собі що більше на роботі, вона ні у кого не закохається, тому взявши себе у руки Ханна пішла разом з Адамом на другий поверх, де був їхній кабінет, зайшовши туди, Новак промовила:

— Ось це буде наш кабінет, до речі знайомся з нашою колегою по кіберспеціальності Ярослава Домбровська, вона з України до нас приїхала, кажуть там гарні айті-спеціалісти)

— І не тільки через це наша країна прославляється) — відволікшись від комп’ютера, відповіла дівчина чистою польською мовою, поглянувши одним оком на Шимановського:

— А ще у нас чудові міста, гарна архітектура, природа, культура та й не тільки. І люди, це саме головне, ми сильна нація, яка готова захищати свою країну зі зброєю в руках. Ой, щось я розігналась тут.. Приємно познайомитись..

— Я Адам Шимановський.. Новенький тут.. Приємно познайомитись, пані Домбровська. — він приязно глянув у її очі, хоч одна людина була доброзичлива до нього тут, але Ясі стало ніяково і вона відказала йому:

— Можеш мене називати просто Ярослава або Яся, у нас так прийнято називати людей, а пані це скоріш аж надто офіційно для нас. Краще називай мене просто Яся.

— Я не можу так казати, ми всім у Польщі говоримо пані або пан до імені або прізвища, тому тут вже вибачайте, пані Домбровська.. — хакерка намагалась стримувати свої емоції, однак все ж, це новенький, він звикне до цього всього, тому хвилюватись тут нічого, втім підібравши слова, Ярослава промовила:

— Вибач, але краще все-таки називати мене Яся. Просто Яся.

— Вибач, я тебе зрозумів.. Окей, приємно познайомитись, Ясю. — раптово вони обоє знову поглянули одне на одного і відчули щось ніби тепле між собою, закохані погляди обірвала слідча, яка була трохи розлючена через те, втім намагалась не піддавати вигляду, що у всередині в неї щось кипить від злості, адже та вважала що кохання на роботі бути не може, і після того сказала до них:

— Я звісно перепрошую, але ми на роботі і взагалі за правилами субординації, роман між співробітниками не доречний, тому краще з’ясовуйте стосунки поза відділком!

— Ханно, ну нащо ти так. Це просто дружні погляди, я просто хочу облаштувати колегу в нашому відділку. 

— Чи ти ревнуєш? — з насмішкою запитав Адам, а та ледь не вибухнула злістю і випалила:

— Знаєте що, пане Шимановський?! Краще вам бути обережним, бо той хто потрапляє під мою гарячу руку, потім дуже про те шкодує.

— Так і скажіть, що ревнуєте мене. — жінка схопила його за горло і вимовила йому прямо в очі:

— Я ж кажу, краще не потрапляти під мою гарячу руку. — у Адама були дуже злякані очі і той сказав до неї:

— Може перестанете мене душити, я більше так не буду, обіцяю. — хрипким голосом промовив її напарник, Яся з жахом дивилась на це видовище, зрештою Новак пошкодувала його і відпустила його, несподівано вона ніби прокинулась з трансу і злякано тремтіла, це був вже не перший такий напад агресії, і кожного разу все було як завжди, Ханна душила комусь горло, а лише потім приходила до тями, та сказала до Домбровської:

— Це знову напад, чорт.. Адаме, вибачте за це..

— Та ні, ви божевільна якась.. Як ви досі тут працюєте?

— Просто давно не було нічого такого і ось.. — жінка відійшла до туалету і прямо там розплакалась через свою безпорадність, адже слідча вже багато разів лікувала ці напади агресії, однак кожного разу через деякий час вона зривалась на комусь, от і зараз минуло більше 5 років, а злість вкотре нагадала про себе, зненацька до вбиральні постукала Ярослава, аби заспокоїти хоч трохи свою подругу, Ханна відповіла на це:

— Заходьте.. — до неї зайшла Ярослава, а під дверима тим часом стояв Адам, дівчина відразу ж почала розмову:

— Ханно, послухай. Я поговорила з Адамом, і він дякувати богові зрозумів все, хоч і досі після того каже що ти божевільна. Тому тобі треба постаратись налагодити з ним стосунки..

— Що, з цим йолопом я маю налагоджувати стосунки?! Ну ні, я не буду цього робити. Ти розумієш, що 5 років я спокійно собі жила без нападів агресії, а він мене на це спровокував! Так що, нехай йде до іншого слідчого напарником. Наприклад до Мілоша, він непоганий слідчий, та й в житті у нього все стабільно. А навіщо йому слідча яка буде його ненавидіти?

— Нашу українську лайку ти добре засвоїла, молодець. А от на рахунок ненависті, то ту я не знаю, але незважаючи на це, він буде твоїм напарником..

— Сили небесні, з ким я зв’язалася..

— А це вже рядок з української пісні, дивись мені ще в Україну захочеш поїхати.

— Та ну тебе, Ясю! — і дівчата вийшли з туалету, а Адам сидів на стільчику, поглядаючи на жінку, у якої були заплакані очі і той промовив:

— Ханно, ми можемо перейти з тобою на ти?

— Ні, нехай все залишиться, так як є.. — спокійно сказала Новак до напарника:

— Тоді вислухайте мене, будь ласка..