моя принцеса

Він був готовий канути в прірву, втратити себе і воскреснути знову, він був готовий на все, аби її спогади збереглися. Плекаючи надії про неможливе, Мандрівник вирішив не знущатися над своєю душею, а зустрітися зі страхом тет-а-тет, вирушивши до Монштаду.

Коли твоє минуле втілення зникне з дерева Ірмансуль, можеш вважати себе мертвим, лише люди, що «обійшли систему», зможуть згадати тебе, але який у цьому сенс? Який у цьому сенс, якщо твоя кохана може назавжди забути про тебе? Навіщо йому нове життя, в якому немає її?

Створений без імені, але після покалічений кожним із них. Спочатку він – Кабукімоно, знаходить те, чого так пристрасно прагнув з моменту свого створення – після втрачає все. Потім він називає себе Кунікудзусі, зруйнований коротким життям смертних, зрадою, жадає відплати і знищити країну. І коли його душа перебуває у смутку, він знову отримує новий титул і невідоме йому до того моменту ім’я. “Номер шість із Провісників Фатуї”, а після Скарамучча. Згодом сама Цариця дарує йому чергове ім’я, або тавро – Сказитель. Будучи Сказителем, він усією душею увіровав у те, що нарешті знайшов спокій. Коли надії на закінчення шаленої мандрівки по глибинам своєї свідомості стали здаватися реальністю – він знову отримав нове ім’я.

Тепер він Мандрівник, якого не знає ніхто, за винятком лорда Кусаналі та Люмін, але хіба він потребував їх? Хіба він хотів, щоб ці “люди” пам’ятали про нього? Яка різниця, якщо дівчина, що раптом осяяла його душу, в існуванні якої він встиг засумніватися незліченну кількість разів, не пам’ятає тебе.

Мона Мегістус була для нього дивною, незрозумілою. Для Мандрівника було буденністю вселяти в людей страх, прибуваючи у своєму минулому втіленні, але ще ніхто не міг з такою точністю оцінити небезпеку, що йшла за ним по п’ятах. Він пам’ятає той злощасний день до дрібниць. Те, як вона на нього дивилася, як тремтіла від страху і намагалася захистити друзів. Як зухвало відповідала, намагаючись приховати свої побоювання – це було чудово. Нікому ще не вдавалося так вміло обвести його довкола пальця – незабутньо. Після цього Скарамучча неодноразово намагався знову миттєво побачитися з астрологом, але вона щоразу вміло уникала зустрічей, відчуваючи, що на неї чекає небезпека. Чи не втече Мегістус знову, почувши знайоме зіркове відображення? Питання риторичне, і Мандрівник чудово знав відповідь, але мрія дотягнутися до недоступного була сильнішою.

Вершина Мису Віри, місце, яке прославилося за допомогою чудової легенди. Ходить легенда, що одного разу якась закохана пара заприсяглася один одному у вірності, але залишила по собі лише зворушливу романтичну історію, розчинившись у жменьці попелу і канувши в небуття.

Легкий весняний вітер огортає тіла безтурботністю, наслідуючи обіймам матері до свого немовля. Потоки повітря здувають насіння кульбаб, накриваючи поле білою пеленою. Серед цього дійства судилося повстати і Моні Мегістус, немов вичікуючи моменту прибуття «старого» знайомого, вона веде головою хапаючись за його погляд. Її юне обличчя прикрашає хитра усмішка, а очі сяють, вперше за довгий час.

– Мені варто називати тебе Скарамуччою або нове ім’я тобі подобається куди більше, Мандрівник?

Не забула. Момент, який дозволяє йому відпустити всі свої тривоги та знову знайти душевне умиротворення. Вона пам’ятає, цього разу Мегістус не втече.

– Принцеса може придумати мені нове прізвисько, яке припаде їй до душі.

Не чекаючи відповіді, він стрімко скорочує відстань між ними. Запускаючи руку в її волосся, до нього доноситься легкий аромат невагомої свіжості.

– Мегістусу, пообіцяй не втікати цього разу.

– Обіцяю, – без сумніву відповідає Мона.

Вона робить крок вперед і проводить рукою вздовж шарнірної шиї Мандрівника, досягаючи його потилиці і притягуючи того ближче до себе. Її губи накривають його, такі холодні, до цього моменту неживі, здається щойно набули життя. Намагаючись віддатися повністю, він вливає в цей поцілунок все, що турбувало його протягом багатьох років: біль, страх, розпач – все, що вбивало його зсередини і турбувало його серце, змушуючи ставити під сумнів саму суть його існування. Цього більше немає, він знайшов свій спокій, і його спокій – Мона Мегістус.

– Я знайшов серце, принцеса.