Зустріч

Ця історія про поранену, але відкриту, довірливу дівчину — Джи. Увесь час вона не могла знайти собі пару: кожна людина була витратним матеріалом, під кожного треба підлаштовуватися, видавати що є почуття, брехливо мріяти про спільне майбутнє, робити вигляд що вона захоплюється людиною. Джи вже втратила віру у людей, вона просто вирішила їх використовувати, насміхатись, брехати, використовувати їхні сили.

Джи усе ж мала надію на людину, але розуміла, що це дуже маленький шанс. Кожна людина прогнила, кожна людина однакова, кожен хоче уваги, хоче знати щось нове про тебе, а ти вже все вичерпав.

Раптом з’явилась дівчина в її житті, вона була гарною, милою, приємною на спілкування, але допускала одну й ту ж саму помилку — вона не відповідала довгий час. Для пораненої дитинством дівчинки це було фатальною дією, що поставило під сумління майбутнє спілкування – дівчинка несвідоме відчувала батьківське насилля, як в дитинстві рідні її так наказували, змушували рухатись нещасну психіку дитини, щоб маленький дитячий мозок вижив.

З’явився один хлопець. Так, він зовні був неперевершений, але Джи не відчувала що спілкування протягне й один день, вона розуміла, що після довготривалих відносин з дівчатами, вона не витягне хлопця, бо відучилась з ними спілкуватись, вона не знала який підхід підібрати, як підластитися. Це лякало. Але Джи вирішила різикнути, їй було цікаво що може вийти з цього мучіння, бо вона – азартна особистість, вона хотіла постійно відчувати страх, змішаний з задоволенням.

Ось і настав день зустрічі. Як зазвичай вона нарядилась. Джи постійно так робила, вона увесь час хотіла зробити гарне перше враження, вона була зациклена на цьому, але, на жаль, зазвичай розчаровування в людині, котру бачиш перший раз, накатувало з кожним разом сильніше. Це завжди загоняло її в глухий кут, вона не розуміла причину цього… Невже вона не заслуговує на гарну людину?… Але ні, зараз не про це.

В цей день лив дощ. Хоч дівчина обожнює дощову погоду, завжди гуляє в дощ без парасольки , але тут її це пригнітило, адже вона укладала волосся пів години!
Вона була схожа на королеву: вона сяяла, парфуми дуже підходили під її зовнішність та стиль одежі. Одягла білі, високі чоботи, кліткові, м’які штани і чорний гольф. Її шию прикрашала мінімалістична ціпка, а на плечах велике пальто, явно не по її розміру, але одежа виглядала дуже гармонійно, доповнювали один одного.

Коли вона побачила свого майбутнього співрозмовника та обомліла – вона не очікувала вперше побачити людину, котра підходила б зовнішньо настільки ідеально. Джи за метр відчувала його парфуми. Від них в неї запаморичилось в голові, а запах став клубком в горлянці.

Усю прогулянку Джи хвилювалась, кожен раз коли дивилась на нього серце винно було зупинитись, дихання перехоплювало, а мозок не міг мислити ясно. Вона хотіла зробити перший крок, але через минулі відносини дуже хвилювалась зробити боляче, була налякана що через її необережність втратить людину, котру чекала так довго.

Але все почалось з того, коли в середині прогулянки вона вирішила зробити перший крок, не думати про те, що станеться, а жити тут і зараз, бо якщо вона не зробить бажане – наслідки будуть сумними і болісними.

Вона доторкнулась до його вуст, коли вони чекали на каву, під проливними дощем. Джи відчула теплоту і м’якість губ. Як їй не вистачало цього відчуття вже довгий час: коли можна не хвилюватись за те, що це аморально, відчуття що заслуговуєш на любов, на приємні відчуття та не відчувати за це сорому.

Усю зустріч вони жартували, на диво їх жарти співпадали, утворюючи неосяжну гармонію. Після того поцілунку, вони тримались за руки, перестрибували калюжі, засковували на спину один одному, сміялись від души; це перепліталось з розмовами про минуле, про відносини та травми.

Вони дійшли до парку. Там не було людей, що додавало атмосфери самотності. Ьули чутні лише краплі дощу, що стукали по парасольці. Джи дала йому цигарку і вони разом закурили. Вникає в слабке відчуття запаморечення в голові. Джи вирішила нарешті зробити перший крок. Ілл відповів взаємністю, поступово поглиблюючи поцілунок. Парасолька вже впала, але вони не звернули на це уваги. Після поцілунку, Джи вперлась в його плече, обіймая та вдихая його запах тіла. Він був приємний, рідний, він віяв теплотою, тим вайбом котрого їй не вистачало довгий час, через нього зводило горло та живіт від приємностей.

Останні години перед розлукою вони жартували та обмовляли свої вподобання.
Коли стемніло та припинився дощ, Джи зібралась вже потроху збиратись йти, але їй хотілось якомога більше провести часу разом.
Вона обійняла його, зігнувши руки в ліктях за спиною Ілла. Їх голови доторкнулись.
В такому положенні вони простояли хвилин п’ять, слухаючи подих один одного.
Її серце стукало немов шалене, цей звук оглушав її, але дівчині так подобалось це відчуття.
Усе ж вона подивилась в його темні очі, хоча й не було нічого видно, але вона бачила радість та спокій в очах хлопця. Джи потягнулась до нього, але вчасно затримала положення, що між їхніми губами залишалось кілька сантиметрів, вони обидва уважно дивились на губи один одного. В ту ж секунду Ілл м’яким тихим розтилаючим тоном спитав: «Шо таке?». Від цієї фрази Джи ледве не зійшла з розуму. Його м’який голос проникав все глибше в свідомість і не хотів лишати її думки.
Ілл трохи посміхнувся до того, як їх губи сплелись в одне ціле. Цей поцілунок був легкий і водночас солодкий.
Їхню насолоду перервав дзвінок матери. Це дзвонила мати Джи, і просила вже повертатись додому.

Було темно, дощ вже вгамувався. Вони, взялись за руки, пішли по калюжах і багнюці, жартуючи та розмовляючи про особисте життя.
Поряд з коханим Джи забула що її біле взуття повністю в бруді, вона хотіла довше тримати його холоду руку.

Він довів її до воріт. Оскільки дівчина живе в приватному місці, то вона трохи показала йому двір і біля воріт, на останок, поцілувала. Відчуття сліду його губ залишилось, відчуття напрочуд легке і важке одночасно.

Її серце билось дуже швидко, волосся були розпатлані, уся одежа помокла, проте вона раділа, хотіла вже скоріше побачитись і вже не відпускати його.