Кохаю тебе.

Трис просто не відходила від Христини. Нарешті вони зустрілися, першу ніч вони сиділи на вулиці і обговорювали події. Чотири відійшов на другий план, точніше у ізгоїв він постійно зникав у кабінеті матері. Сюрприз! Його мати королева Ізгоїв!

Щастя Тріс було недовгим, зі мною погодилися майже всі, що потрібно переманювати правдолюбів і терміново. Навіть тижня не минуло, як ми рушили до моєї рідної фракції. Щоправда вже на виході у нас із Чотири трапилася сутичка, Едвард валявся біля входу з тарілкою для їжі та пляшкою води. Він звинуватив мене у жорстокості і що тоді Алл не сам стрибнув. Я засунула очі і сказала, що це вже не важливо. Тоді як Тобіас вирішив з’ясувати стосунки. У результаті я погодилася з тим, що я шпигунка і хочу їх усіх привести у пастку. Все одно, що він думає і чим все скінчиться.

– Ми все обговорили? Висуваємось до правдолюбів. — Чотири із сумнівом подивився на мене і на Прайор, а потім все ж таки вирішив рухатися. Мій план був найдоречнішим у цій ситуації та могли мені сказати спасибі за це.

Ти була помічницею Еріка?

«Так»

Ти вживала наркотики?

«Так»

Ти обманювала свою фракцію? Не згадуючи про це?

«Так»

«Чи вбивала ти беззбройних людей?»

«Так»

“Хто це був?”

«Їх багато, Вам всіх перерахувати?»

Така холоднокровність вразила натовп, і я вловила погляд огиди від батьків. На мить мені здалося, що ці слова були вимовлені не мною.

«Це був вимушений захід?»

«Вони заважали моїм цілям»

Ти сама віддала командиру безстрашних послання?

«Ні,  він відібрав його.»

Ще один привід обурення і я розумію, що немає мені тут місця, як і в дружелюбності серед укорінених наркоманів. Моє місце біля Еріка. У нього під боком, поруч із токсичністю та хтивостю.

Спостерігати за Тріс було одне задоволення. Тільки знайшла подругу і відразу її втратила. Тому що вчасно не зрозуміла, що можна просто поранити Вілла, а не вбивати.

Після її визнання мені довелося її обійняти та заспокоїти. Пітер би пишався мною. Цікаво він ще живий? Батьки Хейєса знайшли мене і вони хотіли спитати про сина. «З ним все добре, Пітер розумніший за всю Ерудицію». Вони не повірили та просто кивнули.

Натовп правдолюбів розійшовся і ми залишилися в холі з безстрашними і керівниками фракції, як виявилося, не ми одні були втекачами, ще з півсотні безстрашних, але вони вирушили сюди відразу.

—Ми не знаємо які плани має Ерудиція і що буде в тому посланні. — Чотири Стоїть серйозний і навіть не намагається мені допомогти,  хоча так,  краще нехай стоїть із закритим ротом. — Ерудиції вигідніше просто вколоти сироватку, ніж пояснювати для чого все це затіяно. І зараз треба об’єднатися із Дружелюбністю.

—Добролюбність згідно з вступом у війну? — здивовано починає голова фракції і мій батько стоїть за його спиною, мовчки слухає мої докази.

— Так, у них все продовольство Чикаго. Як думаєш, довго протягне Джанін на брудній воді та хлібі? А армія безстрашних? — Батько хмуриться, чухає потилицю і згідно з киває начальнику. Так він вирішував сімейні проблеми, просто кивав на пропозиції матері.

— На це потрібен час, ми дамо свою відповідь завтра, до полудня. —¦Закочую очі і дивлюся, як нас залишають одних. Тобіас незадоволений результатом переговорів. Тріс в прострації, Христина в кутку дме на подругу. Всім начхати, у кожного особисті проблеми та їхня уявна правота лягла на мої плечі.

Тепер я лежу на матраці і не можу заснути. Джанін напевно вже відкрила послання, тим більше Калеб втік до неї, покинувши сестру. Бідолаха за один тиждень втратила майже всіх рідних. Чотири теж віддалився від блондинки, як дізнався, що вона покривала мене з Хейєсом. Залишається таємницею як Пітер думає повернути до себе тріс, якщо вони по різні барикади громадянської війни.

Крізь хропіння чую тонке вищання і повертаюся на звук, це дрони з дротиками сироватки по одному залітають у відкрите вікно. Щойно встигаю перекотитися на підлогу і накритися матрацом як один із дротиків летить у мене. Знову напад, чому так швидко? Як вони довідалися де ми? Це Калеб… Можливо, він простежив за нами і тільки потім повернувся в ерудицію… Якщо мої підозри вірні.

Я біжу на верх босоніж, в трусах і майці. Позаду обережні кроки солдатів. Вони перевіряють якимось приладом сплячих. Куди тікати? Ця будівля не призначена для доганялок. Відчиняються двері квартири, і на мене дивиться дівчинка років п’яти з руки стирчить дротик вона готова розплакатися.

— Іди додому і спи. — витягаю Ампулу, штовхаю дівчинку всередину і зачиняю двері якомога тихіше.

Рухаюся вище і біжу довгим коридором. Позаду вже чую кроки солдатів і сама починаю панікувати. Заходжу в якусь кімнату, здається це офіс і встаю за дверима. Серце шалено б’ється. Ну, це можна було очікувати. Іноді лунають постріли,  мабуть вбивають тих, хто не заснув. Іноді крики та благання, а ось щось нове. Знайшли тріс, вона з надривом кричить. Постріл, постріл та ще парочка. Вона плаче. Здається, все закінчено до мене заходить один із солдатів, я стрибаю до нього на спину і ломаю шию. Щоправда, він мене встиг ударити об стіну спиною, вибивши з легенів усе повітря. Піднімаю його автомат і рухаюся до виходу. Можливо, мене приймуть назад ізгої, без живого Тобіаса. На сходах стикаюся з ще двома безстрашними і ледве залишаюся живою, одного штовхнула в проліт, другу винесла з удару прикладом. Верхні поверхи це чують та біжать за мною.

— Вона потрібна живою! — Знову він, не сидиться в офісі. Може вистачить тікати, Ерік давно мав мене застрелити.

Чорт, внизу занадто багато солдатів, повертаюся в коридор і смикаю всі двері. У сходовий проліт кидаю гранату та біжу лабіринтом коридорів. Розумні правдолюби вже зачинили свої двері на ключ, навряд чи хтось пустить мене до себе. Виходу окрім як головного немає, ховаюся за ріг і намагаюся перепочити. Помічаю щиток, на протилежному боці, позаду йдуть солдати, і я з одного стрибка опиняюся в нього, піднімаю дверцята і клацаю всіма вимикачами. Нічне підсвічування тепер не працює і весь будинок огорнула темрява. По мені пройшлися автоматною чергою, але не попали, лише викликали іскри у щитка.

– Ти глухий? Я сказав, що вона потрібна жива.

Ерік дуже близько. Мабуть, ударив під дих цього солдата і потім застрелив. Навіщо я потрібна жива? Щоб шантажувати правдолюбів? Опинитися в полоні в Еріка це найменше, чого мені хочеться, адже я знаю на що він здатний. Я бачу своє відображення у вікні і зітхаю.

—Джой, усе скінчено. — Голос спокійний і кроки тихі-тихі. Ерік обережно виглядає за ріг. Без шолома, його пірсинг на обличчі відбиває світло ліхтарів, що потрапляє з вулиці. Волосся так само красиво укладене, лише підборіддя трохи заросло щетиною. Я посміхаюся, мені так хотілося його побачити. — просто здайся.

— Я сумувала, Еріку. — Він піднімає руки вгору після того, як поклав зброю на підлогу. Звичайно, я не вистрілю в нього.

—Я теж, крихітко. — Губи ледве чіпає посмішка. Мої щоки смужать сльози, я справді щаслива побачити його. – Пішли додому.

– Навіщо? Щоб перед смерю ти познущався? — Мимоволі посміхаюся і роблю крок назад. Як складно сказати йому ні. Серце хоче кинутися йому в обійми і будь що буде, а розсудний мозок не вірить і я ковтаю ком у горлі. Час із цим кінчати. – люблю тебе.

– Будь ласка, послухай мене.

Ерік робить два впевнені кроки в мій бік, але я піднімаю автомат і розстрілюю вікно. Він присідає, ні, любий, я не можу тебе вбити. З розбігу несуся у розбите вікно, наступаючи босими ногами на скло, не відчуваючи болю і сподіваючись, що падіння з четвертого поверху буде смертельним.