Дружелюбні.

Дивовижні сади та люди. Абсолютно незлобні та аполітичні. В їхніх очах відбивається вся радість цього світу, вони готові поділитися останнім. Це все що я можу сказати просидівши у Дружелюбності місяць.

Я впала з поїзда як мішок картоплі, стрімголов пролетіла метрів п’ятдесят і так залишилася лежати далі стікаючи кров’ю. На ранок мене знайшов один із доброзичливих і мені допомогли.

— Ти збрехала мені! — Перше, що я почула прокинувшись на ліжку. Мої губи зворушила посмішка.

— По-іншому ти не поїхала б сюди. Пітер просив подбати про тебе. — Ну чому ти виявилася дивергентом? Зараз би сиділа поруч із Пітером і кайфувала від сироватки… Я ж не попрощалася з Хейєсом, чорт.

— Але Пітер у них! — очі Пріор наповнюється сльозами.

— Так, і він все ще охоронець Метьюс. За нього можеш не переживати, краще подумай що робити нам. — я показую на склянку води і тріс допомагає підвестися.

— Тоді навіщо ти повернулася в безстрашність? Я думала ти, поїхала за Пітером.

— Зробила собі прощальний подарунок і застрелила Стефу. — А треба було ще й себе.

—Джой—Трис гладить мене по голові і очі починають блищати, боже я не хочу плакати. Я його відпустила вже… може не до кінця, але… — Ерік не той хлопець, що має бути поряд з тобою. Він не вміє любити, він садист і ублюдок, який використовує людей. Що насолоджується їхнім болем. Ерік не зробив би тебе щасливою.

— Трісе,  я переодягнуся і вийду на вулицю — Нарешті вона киває і звалює, а я кричу в подушку. Тільки Ерік і робив мене щасливою, тільки він і завдавав мені справжнього болю. Навіть зараз він впливає на мене, ні в якому разі я не почну знову нюхати знаючи як легко добути тут наркоту.

Того ж дня, на загальному зборі, я знайомлюся з ватажкою Дружелюбності і розповідаю, що Джанін шукала у Прайорів вдома послання, і що вона хоче його розкрити і послухати. Що дивергенти на її думку занадто небезпечні і будь-хто буде схильний до знищення. Тож зараз ми ціль номер один та інші фракції вона чіпати не буде, адже вона не має достатньої влади.

— Тоді навіщо мені допомагати вам?

Запитала огрядна жінка і я знизала плечима. Я не знаю навіщо нам допомагати і я б точно не стала це робити на її місці.

Ми нічого тоді до ладу не вирішили і я не помітила ні в кого особливого прагнення лідерства в цій ситуації. Мати Тріс максимально довго не показувала, як виглядає послання і відповідати на запитання, звідки воно у неї не збиралося. Коли ж я наполягала, грала на її переживаннях про дітей, старший Прайор гирчав на мене і всі його підтримували. І напевно на той момент я зрозуміла, що мені не довіряють і я тут зайва. Серед них, серед Дружелюбності.

Через кілька тижнів роздумів, дійшла висновку, що Ерудиція змогла поневолити безстрашність і зречення, але у нас залишилися такі фракції як доброзичливість (на яке Джанін забила поки що болт) і правдолюбство, які дуже обережно ставляться до таких руйнівних дій. Потрібно переманити їх у свій бік. Дати надію, що ми зможемо дати відсіч і, можливо, першими відкрити це послання.

Поки всі в полях збирають урожай, я, як хвора, сиджу і перебираю крупу. Знову закопавшись у думці про подальші дії, думаю про все, крім … Пітера, крім Еріка. Краєм ока помічаю шлейф довгої червоної спідниці і піднімаю голову,  Це ватажок Дружелюбності і як би ненароком слідую за нею. Вона обертається та розглядає з ніг до голови. На її обличчі завжди напівусмішка та гарні риси обличчя.

— Люба,  що ти хотіла? — хмикаю,  дізнавшись у ній колишню правдолюбку. Тільки вони так починають розмову.

— Хотіла обговорити одне питання без…всіх.

— Вчора ми обговорювали одне питання з Чотири.

— Вдало?

– А ти як думаєш? У хлопчика в крові тече зречення. Навіть замість мізків.

– Ви маєте рацію. — Ми заходимо всередину двоповерхового будинку і повільно піднімаємось на другий поверх. — і все ж таки, хочеться почути думку когось із боку. Ми групка безстрашних, що втекла з-під контролю, і у нас немає підтримки як такої. Шість із семи людей вірять у гарний кінець цієї історії, але… Що думаєте ви?

—Дружелюбність не стане полем для бою. — відчеканює жінка не моргаючи і не зводячи з мене погляду. — і до тебе в мене найменше довіри— очікувано. — якщо сюди прийдуть солдати, я не скажу, що ви тут, але й заважати їм шукати вас… не буду.

– Все чесно. — спираюся на двері і на вдиху починаю мову — а що ви робитимете,  коли правдолюби погодяться бути на нашому боці?

— Ти в цьому певна, дівчинко? — її оцінюючий погляд говорив сам за себе, вона сумнівалася, але дуже хотіла щоб так було. А надія завжди нами керує. — я знаю чия ти донька,  і знаю твої уподобання. Сім’я сама тебе виштовхала зі своєї фракції і заявись ти у них на порозі вони першими здадуть тебе Джанін.

— Я не збираюся діяти через батьків. Просто уявимо, що так буде, до кого ви приєднаєтеся? — я не моргаю і чекаю на її відповідь, першою відводить погляд вона. Думала натиснути на хворе, на жаль про батьків я не згадувала давно. — щоб безстрашні пішли за Метьюс довелося бити сироватки,  щоб Зречення не створювало проблем, довелося його знищити. Залишилося дві фракції, що можуть дати відсіч, і у вас показую вказівним пальцем на жінку і та ловила кожне слово. — один із найцінніших ресурсів… продовольство. Кого ви оберете? Чи зможемо ми розраховувати на вас?

—Я завжди дію на благо своєї фракції. — Будь вона ерудитом, то склала б гідну конкуренцію білобрисої тварі.

Відкриваю рота, щоб сказати про її розпливчасту відповідь, але вловлюю звук мотора і ми синхронно повертаємо голови до вікна.

— Сиди тут і тихо.

Інші з’являються через пару хвилин. Ми з Чотири стоїмо біля вікна та прислухаємося, поки Калеб стоїть на стремені біля сходів.

—Мені здається, чи ви застрягли у дверях? — по спині біжить холодок, серце пропускає удар і мозок відключається. Ерік тут. Ось, зовсім поряд. Чотири спостерігає за мною, як і Тріс і я хочу провалитися крізь підлогу. Я залишаюся на їхньому боці не тому, що вірю в перемогу, скоріше від безвиході ситуації, нікуди податися.

Маркус бродить по кімнаті викликаючи роздратування, а батько Тріс просить його поводитися тихіше, Мати Прайор стискає в руках кубик – послання від предків. Чотири вирішує спуститися вниз, коли залишаються двоє безстрашних на вході і вирубує їх. Тріс спускається наступна і Тут лізе це ходяче неподобство, Калеб зачепився штанами за підвіконня, зніс горщик з квіткою і тільки тоді спустився: впав як мішок картоплі. Звісно, цей шум почули, нагору піднявся солдат і отримав від мене кулю в шию, він затиснув пальцем курок і обстріляв усе навколо потрапивши в Маркуса і старшого Прайора. Я крикнула щоб бігли, а сама хотіла допомогти матері Прайор. Граната прилетіла їй прямо під ноги, ми встигли зустрітися поглядом … Ніколи не забуду те що я побачила в її карих очах і ту милосердну усмішку. Вона кинула мені послання і пролунав вибух, мене винесло через перила вниз. Вуха заклало, повітря з легень вийшло і не могло надходити назад. З носа здається текла кров. Як з далекого я чула голос Чотири, який піднімав мене і просив бігти. Весь цей час я міцно стискала в руках цей чортовий куб.

Цьому не вчили в безстрашності: виживати. Просто діяти так, щоб кулі потрапляли повз, щоб розрахувати час і висовуватися,для того щоб убити противника. Проте мені вдавалося жити. Сидячи в кабінеті Еріка, я багато халтурила. Ми робили спільні спаринги і я завжди виявлялася їм трахнута, ми бігали разом і під кінець тренування я сиділа у нього на шиї звісивши ноги. Гаразд, що-що, а стріляти Ерік мене навчив.

Прайори вже давно бігли лісом до залізниці, тоді як ми з Чотири тільки перелізли через паркан. Я бачила як Ерік і ще кілька безстрашних сіли в машину і рухалися за нами. Чотири обернувся і з автомата розстріляв одну з машин, вона вибухнула і хвилею перевернула іншу машину. Ерік піднявся ніби нічого і не трапилося і наче робот набираючи швидкість рушив на нас.

Як же не хочеться вірити, що він може мене вбити, розірвати і забути. Біжу за Чотири і вже бачу залізницю і чую гудок поїзда. Трис з автоматом намагається потрапити в командира безстрашних, але він мабуть ховається за Чотири чи мною.

Поїзд уже в зоні видимості, я відчуваю як тремтить земля під ногами і бачу як Ітон вже поряд з Прайорами, а я… Не встигаю, залишаюся на цьому боці. Ерік збиває з ніг, валить на землю і сідає верхи.

— Привіт, люба, сумувала? — Його долоня огладжує мою щоку і я намагаюся вкусити. — зовсім не змінилася. Така сама нікчема. — Багато сил потрібно, щоб не розплакатися від образи.

Він вириває з рук послання і намагається зловити мій погляд, а я не можу на нього дивитися. Бо він гарний, тому що я люблю це обличчя. До сих пір.

– Поглянь на мене. — спокійніше починає командир і я дивлюся.

— Я була твоїм вибором, Еріку. Я точно не нікчема.

Він посміхається і мені вдається ефектом несподіванки скинути з себе, я б’ю черевиком по обличчю та біжу за останнім вагоном. Дивом вдається застрибнути та залишити Еріка. Він довго дивився в слід, а я на його фігуру, що віддаляється. Ми мали бути разом.

Сидячи у поїзді я міркую як потрапити до правдолюбів. І треба було обговорити з іншими, де ми зустрічаємося, якщо раптом виникне така ситуація. Я навіть не впевнена, що вони застрибнули на цей поїзд, а не залишилися чекати, поки він проїде. Ну ні, швидше за все вони тут, якщо Тріс змогла кинути батьків, то мене і подавно.

Поїзд смердить вогкістю і я відкриваю з іншого боку двері, повз пролітає тіло і я не встигаю зрозуміти хто це був Чотири чи Калеб? Ось ще одне летить, і ще… Що там відбувається? Сідаю на край і милуюсь красивими краєвидами дерев у Дружелюбності. Може стрибнути та померти? Ні, якщо хто мене й уб’є, то це буде Ерік.

Рух сповільнюється в покинутому районі Чикаго, тут живуть ізгої. З Перших вагонів починають вистрибувати групи людей і я помічаю, як стрибають мої «Друзі» під дулами автоматів ізгоїв. Звідки вони мають зброю?