Погані дні.

Спочатку Ерік довіряв мені лише надруковані документи. Просив зробити дрібні доручення і довго не відпускав від себе. Ми були постійно разом та ніхто не сумнівався що ми пара. Тепер ім’я Еріка завжди асоціювалося зі мною. Кожен знав що якщо бачить мене, значить поруч можна знайти і одного з командирів. Іноді ночами мені снилося, що Емі приходить у гості в безстрашність і дарувє трохи метамфетаміну. І я розриваюся між тим що б викинути, або знюхати все до решти. Зазвичай я починаю крутитися і стогнати, тоді Ерік починає ніжно гладити мене. Прокинувшись я намагаюся притиснутись міцніше, але чую «не заважай спати» і хочу трохи відсунутися, але Ерік сам починає мене обіймати сильніше, ніж треба.

Так ми й жили разом. Якось я переплітаю свою долоню з його на людях, хочу точно знати, чи ми разом, чи ні. Ерік посміхається, я червонію тому, що він розкусив мене, і ахаю від того, як швидко він обіймає мене і цілує.

— задоволена? Або тебе прилюдно трахнути?

Його рука стискає сідницю і я морщуся від його слів.

— Так. Романтикою так і пахне. — Який він самозакоханий,  посміхається розглядає губи і стискає пальцями мої щоки.

— вистачить і того, що твій рот пахне моїм членом.

Командир облизує язиком мої губи, замовчуючи, де цей язик був вранці.

Якось зачинившись у кабінеті, Ерік розповідає план про дивергентів, про їхнє управління розумом і що Джанін головна сучка над цим проектом. І що тепер я мушу вибрати бік, якщо новому режиму підкоряться не всі. І, швидше за все, так і буде. Адже Зречення не підкоряється Ерудиції.

— Подумай на чиєму боці ти будеш. Ти розумна дівчинка, думаю здогадуєшся про наслідки і захистити тебе я не зможу. — Ерік погладжує моє коліно крізь діряві чорні джинси.

— Еріку, я далека від політики. — зітхаю і гладжу шию чоловіка, окреслюючи пальцями лінії татуювань. — Я завжди буду на твоїй стороні. Тільки…

—Пітер? — Ерік ненавидів Хейєса, думаю він ревнував. Особливо це стало ясно, коли дізнався що Пітер, був першим моїм сексуальним партнером. — Він уже вибрав бік. Він із нами. Обіцяв переконати доньку Прайорів.

Так я починаю допомагати Джаніну у повстанні і божеволіти. У безстрашність спрямовують групу ерудитів для правильної підготовки вакцинування безстрашних. І до Еріка прикріплюють блондинку з кирпатим носом та апетитною фігурою. Спочатку він навіть не помічав її, потім перестав називати нікчемністю, і потім не соромлячись мене заглядається на фігуру. В якись момент я не витримую.

— Бачу Стефа на твій смак? Коли думаєш трахнути? – питаю СВОГО хлопця коли ця вертихвостка нахиляється підняти олівець і демонструє Еріку свій прекрасний зад.

— Ревнуєш? — Відірвавши погляд від комп’ютера, питає все ще МІЙ хлопець.

— Ти що, звичайно, ні! Так, просто хочу розмазати її гарне личко об стіну.

Стефа боїться мене, ще з перших днів щонайменше розмовляє і уникає зустрічей зі мною.

— Наче з ранку ж трахнув тебе… Усю агресію вибив. — Ерік відхиляється в кріслі і складає на животі руки в замок, губи чіпає крива посмішка.

— Мабуть, тобі мало тільки мене. Хочеш ще й цю пизду з целюлітом на дупі? — Ерудитка не витримує, відповісти мені нічого не може і просто збігає з кабінету. Ерік підводиться з місця і повільно підходить до мене, давно я не відчувала перед ним страху. — Правда очі ріже? Що ж якщо все-таки ця повія тебе більше збуджує, мабуть я тоді звалю з твоєї кімнати і більше не вранці балуватиму тебе мінетом, є Стефа! Думаю їй сподобається як ти… — Ерік дає мені ляпас, не сильний, але його достатньо, щоб роздратувати мене і образити.

— Іди вмийся і прийди до тями. — Після цього він просто повернувся на своє місце і продовжив працювати…

Так і зробила, вмилася, точніше змила істерику і сльози після нашої сварки, зібрала манатки і переїхала в кімнату виділену для мене як помічника Еріка. Поплакала там і знову привівши себе в порядок вирушила до Макса з рапортом.

— Заходь — після мого стукоту у двері відповів бос. Макс був добрим дядьком, але боявся Джанін як вогню. – Чого тобі? Ерік знову просить закупити більше цигарок? Скажи ні.

— Я хочу перейти на службу до патруля.

Рапорт лягає перед карими очима головного безстрашного і той після прочитання дивиться то на мене, то на рапорт.

— Е-е-е… Ти впевнена? — Макс стомлено тре очі. — Якщо ви посварилися з Еріком і ця заява зроблена на емоціях…

— Ні! Це справді моє бажання!

Чоловік мабуть помітив мої опухлі очі і думав, що відповісти, але це моє остаточне рішення. Я не вмію ділитися.

— Ви помиритеся, а тебе потім назад до нього перекладати? Ні.

— Це ніяк не пов’язано з нашими з ним стосунками. Я не справляюсь і хочу зайняти посаду, що підходить мені! Ерік сам попросив мене перевестися… — Макс плескає очима і натискає на телефоні зв’язок із командиром, я закочую очі і ненавиджу Макса всією душею.

— Тепер запитаємо його і я переведу тебе куди ти хочеш. — Писк змінюється голосом Еріка і моє обличчя починає горіти. — Еріку, твоя помічниця погано справляється зі своєю роботою?

— Що?

— Вона стоїть у мене в кабі…

– Я зараз прийду. – тільки не це! Я стискаю кулаки та щелепу. Зараз я нехочу його бачити, я тільки заспокоїлась.

— Якщо командир тебе не відпустить, ти залишишся на тій же посаді! — У коридорі чується важкий і швидкий крок Еріка, і я хочу вистрибнути у вікно. Ще вчора ми посварилися, розлучилися і сьогодні я не готова дивитися йому у вічі. Тим більше, він не прийшов миритися, залишив усе як є.

– В чому справа? — Двері так сильно впечатуються в стіну, що збивають штукатурку зі стелі.

—Джой каже, що ти незадоволений її роботою і вона хоче перевестися до Патруля. — Я як маленька дитина, що нашкодила, стою перед ними і не знаю що сказати. – Це так?

— Ні. — Ерік підійшов упритул, однією рукою хотів підняти моє підборіддя, але я відмахнулася від його руки і сама підняла погляд нагору обдарувавши командира іскрами та злістю. Тоді як він сам був спокійніший за водну гладь.

— Ти відпускаєш її в патруль? — Макс знову втомився тре очі.

— Ні. — Ерік вивчає обличчя, і я готуюся до серйозної розмови після виходу з кабінету.

— Ось і все, тепер йдіть нахер і миріться в іншому місці. А тебе Джой, щоб я більше не бачив із такими дебільними рішеннями!

Вибігаю першою і від злості б’ю кулаком стіну. Ерік вальяжно зачиняє двері до боса і спостерігає за моїми стараннями вбити стіну.

— Як заспокоїшся приходь, поговоримо.

На подив його голос сповнений серйозності і в очах зникла посмішка над моїми потугами звалити далі від Еріка…