Садист.

Притягнувши кричущу мене в свою кімнату, Ерік змив в унітаз вміст футляра, залишивши лише косяки для себе. «Вважай, що я твій новий наркотик». — все, що він тоді сказав,  закривши мене одну. Повернувшись увечері, я вже спала на його ліжку, зовсім спустошена. Пейзаж страху покинув мої думки і тепер я думала, що мені робити? Насправді все було легко і просто після такого мене повинні вигнати. От і все. А як же Пітер? Звичайно, йому буде легше без такого баласту як я. Все складається якнайкраще. Ізгої виглядають майже, як і дружелюбні, впевнена з ними я знайду спільну мову. Не буде цих виснажливих тренувань та боїв без правил. Знайду собі коробку якомога більше, бажано в районі дружелюбності, ковдру відберу у якогось «кореша», а більше мені нічого й не треба.

Крізь сон я почула кроки командира та вирішила не рухатися. Ерік пішов у душ, а потім повернувся, поставив будильник, вимкнув світло і ліг поруч зі мною стягуючи свою частину ковдри на себе.

— Завтра я вирушу до ізгоїв? — у повній темряві було не так страшно розмовляти з цим дикуном. Нещодавно він довів одну з однокурсниць до сліз і та нажалилася Максу, потім Ерік змусив її мити туалет лідерів зубною щіткою. Може й на мене чекає щось подібне перед тим як виженуть?

— Даже не мрій — Ерік посміхається — лежачи на боці я ледве розрізняю його профіль. Він закинув руку за голову і повільно дихачи намагався заснути.

– Ти вб’єш мене? — серйозно питаю і підводжуся на ліктях. Я знаю, що тепер він намагається роздивитися мене в темряві.

— Що за думки у твоїй тупій голові? Лягай спати. — Він заплющує очі і я назад кладу голову на подушку.

— Ти завжди спиш голий? — Моя рука торкається його преса і повзе вниз, а ні, він у боксерах.

— Якщо тобі треба, то можеш роздягнути, — посміхається Ерік і я відсмикую руку. Його самовпевненістю можна поперхнутися! Все, що змушувало червоніти моїх однокласників у школі, на нього не діє. Просто треба заснути, і завтра весь цей фарс закінчиться.

На ранок прокидаюся від звуку брязкання ременя, Ерік натягує штани.

– Ти йдеш? А як же я? — тру сонні очі і підриваюся з місця забувши, що на мені лише бюстик і труси.

— Ну, можу виділити на тебе двадцять хвилин. — Серьозно поглядає на годинник, і я закочую очі…

— Даже не мрій — фиркаю і підходжу ближче, допомагаю застебнути ремінь — ти викинув усе, що в мене було, навіщо тримати мене тут?

— Тому що ти можеш попросити когось дістати нову дозу, люба. – Ерік схилився до мого обличчя і пальцями підняв за підборіддя. Лестощі на нього не діють.— Сидітимеш тут,  поки я не буду впевнений, що ти можеш себе контролювати.

— А сам себе зможеш контролювати? — Я посміхаюсь і відходжу назад. — У мене немає тут друзів, хто мені допоможе?

— А Хейєс?

— Він тепер товаришує з Тріс.

— Ти це називаєш дружбою? — Ерік піднімає проколоту брову. — У будь-якому випадку звідси ти не вийдеш. Я витратив багато часу, щоб ти не попала до ізгоїв.

Командир зачиняє за собою двері на ключ і я залишаюся сама.

Наступної ночі я не сплю, мене починає ковбасити як тоді, у пейзажі страху. Підриваюся з місця і вибігаю на коридор, я готова босоніж бігти до дружелюбності аби мені допомогли. Ерік наганяє мене майже відразу і тягне назад, я кричу, вириваюсь, кусаюся. Йому байдуже, моє горло розриває від ненависті, я плачу від безпорадності, коли лідер закриває двері зсередини на ключ.

— Будь ласка, дай мені піти! — Через годину благаю на колінах. – що ти хочеш? Я все зроблю, тільки випусти мене! Навіщо тобі я? Моє місце з ізгоями.

— Блять, ти даси мені виспатися?

Ерік вже не може терпіти мене і після пари ляпасів тягне в душ, включає холодну воду і тримає під струменем води.

— Мені потрібно зовсім небагато! Ти точно все викинув? — я не помічаю холоду і во всі очі дивлюся на хлопця, здається він сам у шоці. Відсахнувся і відкрив рота, не знає що сказати.— просто подивися в моїх речах…у матраці, та точно в матраці  зашитий ще один футляр… Ерік, благаю…

З очей течуть сльози, голос тремтить і я рвуся до бажаного кайфу. Лідер мовчить, тепер не лається просто обіймає мене та гладить по голові. Хоче заспокоїти, але марно.

— Пусти, ти не розумієш! — і я плачу. Він не спить всю ніч, так само міцно притискає до себе, моє горло розпухло, обличчя набрякло від сліз. Ні на яку угоду він не ведеться, що я тільки не пропонувала, Ерік просто мовчав і тримав мене у своїх обіймах. На ранок він відніс мене на ліжко, коли вже сили скінчилися. Погладив по голові, і я провалилася в сон.

 

 

Макс постукав у двері ближче до обіду я розплющила очі, відчуваючи як все тіло охоплює свербіж, ненависть і спрага.

— Еріку, все гаразд?

— Макс, йди! — кричить Ерік так, щоб за дверима його почули. Сам же незадоволений, що мене розбудили і швидко намагається знову заспокоїти погладжування по голові, та теплими обіймами.

— Мені вже краще, давай я піду — Намагаюся спокійно поводитися, але руки тремтять, губи пересохли, зіниці то звужуються, то розширюються і голос видає істеричні нотки.— Ерік, мені правда краще, просто відчини двері. Ерік! Відпусти мене…

— Тобі доведеться пережити це— Цілу добу він був терплячий як ніколи, але всьому приходить кінець.

— Ти довбню! Скінчений виродок, тебе ненавидять усі! — Я кажу це, щоб зробити боляче, щоб він мене або викинув звідси, або добив, і я не мучилася. Та чомусь самі стає противно від цих слів.

— Хто б казав, мала! — Смішок ще більше мене дратує і я вириваюся, Ерік перекриває мені дорогу до дверей і я починаю бійку. Хук ліворуч, – мимо. Удар ногою в пах, командир ловить ногу і вивертає, я падаю.

— Ти гребаний садист, Еріку! Вирішив пограти у рятівника? Тільки такі, як я і можуть хотіти тебе! — Щелепа Еріка ходить ходуном і мої слова потрапляють у ціль, хлопець просто хватає мене за шию і прикладає об стіну головою.

Приходжу в себе вже на ліжку, прикутою кайданками. Лідер пішов. Спочатку лежу спокійно, вивчаю тріщини на стелі, відчуваю сухість у роті та шукаю очима воду. Випиваю півтора літри з пляшки за раз і лягаю назад. У голові шум, образи з галюцинацій і мені здається гарною ідеєю подряпати шкіру навколо зап’ястя щоб рука стала слизькою та витягти її. Біль, що я відчуваю роздираючи сама себе до кістки, не такий вже й сильний, ніж за свідомість. Знов течуть сльози, бо не можу отримати бажане. Рука майже проходить, але застряг великий палець і я збираюся його ламати. Просто, блять, я готова зламати собі палець аби добратися до мета. Заплющую очі і сильно тисну на палець, коли двері відчняються і я ловлю взбентежений погляд командира.

— Дідько!! — Шум у вухах заглушив реальні звуки і мені приходиться зосереджуватись щоб зрозуміти сказане. — Ти всю підлогу заляпала кров’ю…

Ерік відставляє тацю з їжею, відстібає наручники і несе мене в душ, змиває кров і приводить мене до тями. Тепер холодна вода справді холодна і я тремчу, стукаю зубами все ще не розуміючи що зі мною відбувається.

— Два дні без тями мені подобалися більше. — Сидить на кахлі, вивчає мене. У сірих очах моє віддзеркалення — як приємно слухати твоє мовчання. Давай переодягнемо тебе.

Ерік стягує старий одяг, я не опираюсь. В одну мить світ стає сірим, і я почуваюся зайвою в ньому. Не розумію чого він так нянькається, чому поряд. Легше ж просто вигнати мене.

— Прайор була така вічлива і зібрала твої речі, коли я підняв її за шию від підлоги. І що Хейєс знайшов у ній. — Абсолютно все одно, що я повністю гола і тремчу, Ерік ще раз підводить мене до душі і вмиває обличчя. — Руда, і в кого ти така? Сестра наче у тебе світла, як і мати з батьком.

Його тепла посмішка десь глибоко в середені заставляє зжатися.

Він витирає мене махровим рушником і натягує футболку, труси із шортами та веде до кімнати. Я осідаю на підлогу, потім підводжуся і повертаюся у ванну.

— Не зачиняй двері!

— Я хочу сходити до туалету.

— Двері будуть відчинені. — киваю і спокійно роблю всі справи. За цей час командир перевдягся у спортивні штани та сів за стіл. — їж.

– не хочу.

— З’їж бодай ложку пюре і я відстану.

Набираю в ложку пюре і абияк ковтаю, шлунок відразу бунтує. Чимало зусиль прикладаю, щоб не виблювати назад.

— І кого ти намагаєшся обдурити? З’їж ще одну ложку, тільки нормально зачерпни! — помічаю, що в кімнаті давно темно. Що Ерік не включає основне світло мабуть щоб мені було спокійніше. Так не звично чути його спокійний голос і це дратує, злить. Мені б було легше якщо б він ненавидів мене.

— Не можу більше — ледве ковтаю другу ложку пюре і мій наглядач киває.

— Ти маєш прийти до тями до кінця тижня.

– йди до біса! — скидаю тарілку з їжею на підлогу і здається Еріку набридло зі мною нянкатися, він підскакує з місця. Просто дає ляпас і за комір піднімає з місця. Мені боляче і цей біль, нарешті, сильніший ніж внутрішній. — Дай мені спокій!

Ерік звіріє і ще раз дає ляпаса, а потім приковує у ванній за ногу до батареї.

— Сьогодні спиш тут, погань! — штовхає в живіт і я задихаюся. Ковтаю повітря зі сльозами і починаю скиглити від сверблячки на шкірі.

Він лягає спати за годину. Весь цей час я дивлюся на світ у щілини між дверима та підлогою. Згадую ті дні, коли я просто жила і не цінувала свободу. Ну чому я не могла одного разу в житті зробити правильний вибір? Накапати своєї крові в бісову, правильну чашу? Яка я нікчемна … по щоці течуть сльози, від підлоги віє холодом і я стискаюся в грудку, заплющую очі і сама засинаю. Прокидаюсь часто і знову засинаю, холод неймовірний. Щоразу новий кошмар, то Ерік змушує бігти п’ятдесят кіл, то Хейес знущається з мене як з інших, то знову Ерік приходить у ванну, долонею торкається крижаного плеча, знімає наручники і несе мене назад у кімнату… А ні, це реальність.

— Чому не сказала, що змерзла? — сонним шепотом муркоче блондин і я розплющивши очі нічого не бачу, ще ніч.

— Ти такий теплий. — Обіймаю його за шию і Ерік падає на ліжко спиною, все ще утримуючи мене на своїх грудях. Я так утомилася з ним боротися. – Не відпускай мене.

– не відпущу.

– Вибач. — мій шепіт звучить у його шиї і мені важливо сказати це слово. Бо дійсно дуже соромно, бо пора вже зізнатися хоча б собі, що він мені подобається.

 

 

— Зніми наручники. — В якись день прошу я і Ерік виконує моє прохання.

—Я пропустила останній іспит.

— У тебе всього три страхи,  ти перейшла з неофітів, у безстрашність, вітаю. — Ерік іде в душ і з’являється вже з крапельками води на тілі та рушником навколо стегон.

— Я не хочу бути безстрашною. — мої губи сухі та шорсткі. Тепер дихати не так страшно як п’ять днів тому, просто потрібно знайти мету заради якої жити і здається знаю заради чого… кого хочу жити.

– У тебе немає вибору. — Ерік дивиться на мене зверху вниз і пальцями проводить по вологому волоссю. — Я домовився з Максом, що ти будеш моєю помічницею.

— Що? –  Йому мало моєї присутності вночі? Я підриваюся з ліжка, і Ерік посміхається своїм звірячим оскалом. – ти серйозно? Я думала твоєю секретаркою буде Пітер.

— Ні, мені твоя дупа більше подобається. – Безсоромно заявляє командир і я проти волі червонію.

– Збочинець! — Спостерігаю за ним в одному рушнику як він бродить туди-сюди-назад. Дивиться на годинник, дістає на завтра одяг і прямує до вимикача.

— Згоден. Все? Поговорили? Я вимикаю світло.

Ерік підходить до ліжка, і по силуети я бачу, як він відкидає рушник на стілець. Обличчя від збентеження починає горіти.

— Ерік? — його рука, як завжди, підпирає голову і кадик ледве помітно сіпається. — Навіщо ти зі мною няньчишся?

— М? –  Його голова здивовано повертається в мій бік.

— викинув би до ізгоїв і все.

— І там би ти просто здохла від передозу? Ні, ти такої легкої смерті не заслуговуєш. Тим бльше що я тебе пару місяців не просто так ганяв по ямі. Думаєш, це тільки щоб подивитися як ти мучишся?
– Да. Я уходила вся в синцях від тебе!
– Якби не я, ти була б остання у списку. – відверто каже Ерік і я задумуюсь.

Мені захотілося покласти голову йому на груди та обійняти. І як не дивно він обійняв мене у відповідь. За час проведений з ним я звикла прокидатися вночі від того, що його лапа уві сні згрібає мене в оберемок і притискає до себе, але це було несвідомо, а тут… Щось тепер між нами було, більше ніж просто неофітка і лідер. Напевно, це більше завжди нас переслідувало, інакше я б не лежала тут і не міркувала про подальші дії.

— Про що ти, взагалі, думала коли, йшла в безстрашність? — через кілька хвилин мовчання запитує біляк, і я здригаюся від несподіванки.

— Ну… Батьки хотіли, щоб я йшла в Ерудицію. — Від шкіри Еріка пахне милом і ним самим.

— Там у тебе було б більше шансів.

— Я хотіла йти в дружелюбність. — Груди Еріка тремтять від сміху і я сама посміхаюся.

— Знову ти за своє? Від туди б ти вилетіла швидше, ніж з ерудиції.

– Так правда! — схоплююся і серйозно дивлюся на нього. Його пальці заправляють пасмо волосся, що вибилося, і я хочу ще, хочу більше його дотиків. — Звідки на твоє у мене ця…залежність?

— Ти ж із правдолюбства?

— Але мет у мене від дружелюбки. І я думала піти у дружелюбність, щоб було легше діставати його. — Ерік притягує мене назад до себе і я покірно лягаю на його груди. Як мені його мало.

— І чому передумала? Поки ловила парафію, переплутала чаші? — мовчу. Не знаю як в цьому зізнатися. — Тільки не кажи, що це правда!

—Ну остання частина так. — Він знову сміється і мені стає так добре, як не було давно. Його розслабленість надає мені впевненості — тобі подобаються руденькі? — підборіддям упираюся в його груди і наші обличчя зовсім близько. Час робити наступ.

– А ти як думаєш?

— Я думаю, що подобаюся всім.

— Як скромно звучить. — хлопець цокає язиком і зітхає. У мене перехоплює подих.

— Але твій настрій до мене не особливо… дружелюбний — моя рука повзе по торсу вниз і торкається його члена, який навіть не ворухнувся, як і його володар. — Мабуть, так і є.

Якось розчаровано відвертаюся від чоловіка і відчуваю сором, за спробу… Не знаю намацати симпатію до себе? Та мабуть всі помилялися, а разом з ними і я.

— Мені подобаються блакитноокі — Ерік притискається до мене ззаду і тепер я відчуваю його збудження, як груба долоня повзе до моїх трусів і стислі ноги не зупиняють його від дотиків до клітора і масування вже збудженої мене — з гострим язиком, та маленькими татуюваннями на дупі.

Намагаюся повернутися всім тілом, але вдається лише голові і губи Еріка з ключиці переходять до моїх губ. Не церемониться і цілує так, що в голові одні іскри та феєрверки. Не можу стриматись і не провести по цих м’язах рукою. Прикусую його губу і потім ніжно цілую, йому так не подобається, він не любить ніжності. вскрикую, коли він силою рве спортивний ліф і зтягує труси. Тепер я під ним, вигинаю спину, поки Ерік покусує моє плече і дотиками визиває стогін.

— Не могла одразу сказати, що хочеш бути виїбаною? — Ерік входить різко і його темп змушує мене кричати від болю, але я хочу ще. — дивишся менше мучилася б.

— Не міг одразу сказати, що хочеш мене? — від хлопаючих звуків і важкого дихання не можу думати ні про що, окрім Еріка, що довбає мене.

— Могла й тоді віддатися.

— По чуткам я так і зробила!

Він самозакоханно сміється. Наклоняється щоб поцілувати  та потім продовжує ці хтиві повштохи, з-за яких скрипить ліжко, і я ледве вспіваю видихати повітря.

– Еріку…— шепчу йому в губи і стогін від його поцілунку в шию,  від його дикого гарчання.  Губами здавлює сосок, і я хапаю повітря ротом. Носом проводжу від яремної западини до підборіддя, паралельно торкаючись язиком і він ричить як звір.

— Еріку! — скрикую на останніх поштовхах і ще сильніше стискаю його ногами, — Еріку! — Він прискорюється і коли моє тіло накриває оргазм, він усе ще вбивається.

Витягає член з глухим стоном і я відчуваю як по животу тече його сперма. Я хочу жити заради таких моментів, моментів поруч із ним.