Випробування.

Безстрашність справді нагадує концтабір. Можливо трохи краще, але за фактом це пекельний район Чикаго. Для мене це пекло множиться на 2. З першого ж дня Пітер, Тріс і я нажили собі ворогів. Пітер не зійшовся з Чотири характером і часто біг зайве коло навколо ями, але його любив Ерік, і я здогадуюсь, що це через його шпигунство за іншими. Трис навпаки вставала впоперек горла Еріку, своїми «правильними» переконаннями, але при цьому явно викликала стояк у Чотири. Мені ж вдалося виростити нелюбов до себе одразу двох лідерів, одному нагрубила ще не долетівши до ями. Наступного дня я робила подвійну програму для новачків з побажання Еріка. І встигла ляпнути що від зречених смердить гнильцем, як виявилося Чотири це чув. Тепер якщо у нього поганий настрій, то він прикладає усі зусилля, щоб зіпсувати його і мені. Крутиться лише навколо Пріор і підказує на кожному кроці, іноді мацаючи її тіло, а та й рада.
Не зважаючи на це все мої справи йшли не так погано як у убогої. По-перше, так як кожен день я тренеруваляся більше ніж інші моя дупа округлилася, а на животі прорізалися м’язи. По-друге, зазвичай над головою стояв Ерік і в свої агресивні формі розказував яка я невдаха і що все роблю не так. І моє місце не з солдатами, а у ліжку. При цьому всьому він вспівав показати як правильно робити ту, чи іншу вправу, і якщо Чотири з ніжністю майже не торкаючись до Тріс це робив, то після Еріка я прикладала лід до синців.
Але Убога і не язвила Чотири…
Зрозуміло чого тоді даже зараз, у їдальні, найкращий командир не зводить очей з білявки яка напроти мене шепочеться з Христиною.
– Привіт, мала – Без попередження Пітер падає поруч і кладе піднос на стіл. Я перестаю свердлити поглядом лідерський столик. Де одна з неофіток неохоче пропустила Еріка і той, не звернувши уваги на її щенячий погляд, покинув приміщення.
— Чого веселий такий? —  Навіть порошок не допомагав почуватися бадьорою, а ця гарна, нахабна морда так і пахла свіжістю.
— Бачив наші рейтинги. Я другий. — Він за мить ковтає котлету і в два заходи макарони. — Ти звичайно не сяєш, але й не в червоній зоні. – Як би хвалить і тикає носом в лайно. Та це дійсно диво.
— Ха-ха, а ти лише другий! – Намагаюся вколоти Хейєса і згадую, що ще трохи зусиль від Еріка і Чотири і я опинюся нижче Пріор у таблиці. Обидва ставлять мене тільки з сильними противниками, від чого синці не вспівають сходити.

– Це поки! — хлопець намагається забрати залишки моєї котлети, але я першою хапаю її веделкою. — Як думаєш, чотири сильно засмутиться коли його люба Убога вилетить? — Пітер штовхає язиком щоку і Тріс червоніє опускаючи очі вниз.

— Ні, нову виховає наступного року. — Прайор не витримує,піднімається з місця і йде. Ну хоч би раз відповіла, так ні, мовчить. Так і залишиться одна з останніх не лише у таблиці.

— Обід закінчен. Неофіти, в яму! – Ерік повернувся у гарному настрої.
І поки я намагаюся зрозуміти в чому справа Пітер нахиляється, і все-таки з’їдає котлету з моєї веделки і тому, коли ми встаємо я шльопаю його по дупі за це. Нащо Хейєс встає у бойову позу і починає розмахувати жартівливо кулаками, за що ще раз отримує по дупі та тільки в цей раз виходить занадто гучний шлепок. Тепер на нас всі починають оглядуватись. Вже наперед відчуваючи сталевий погляд, повертаю голову до Еріка і той єхидно посміхається мені. Це погана прикмета.
— Коли вже Ерік залишить мене у спокої. – невдоволено кривлю рот і тяжко позіхаю.
—Я якщо чесно думав, що тебе ще тоді на даху він придушить.
– вмієш заспокоїти.
Пітер штовхає мене плечем, щоб зайти в яму першим. Ерік чекає до поки зайдуть всі і весь цей час не зводить очей з мене, від чого схрестив руки демонстративно закочую очі.
— Десять хвилин на розминку і після, Хейєс і Блек на ринг! — Він каже це як будто запрошує на якусь круту вечірку, а ми з Пітером переглядаємось. Дідько…
Іноді мені здається, що я подобаюся Еріку, але потім він робить мені гидоту, і я закочую очі типу: «О боже, як я могла таке думати?!»
— Мала! Одразу перепрошую, але тебе винесуть від сюди ногами вперед. — Пітер обіймає мене за шию і сміється. Ну ось, як можна цю мордочку бити? Ерік справді садист.
— Я тобі цю самовпевненість засуну знаеш куди?! — намагаюся змахнути невидиму порошинки з грудей хлопця і той опускає голову,  в цей момент хапаю за носа і цмокаю в лоб.
Ми розминаємось на одні груші, і ледве чутно, він нашоптує що мені  робити. Вперше будемо один проти одного. І це лякає нас обох. Я бачила в якому стані виносять з рінгу хлопців після Хейєса: поламаний ніс, вибиті зуби, з вивіхнутими пальцями. Пітер не був поблажливим даже до дівчат, і зараз, мабуть я теж, як Емі, залишусь без передніх зубів.
Нещодавно одна з дівчат, які сподобався Хейєс, запитала чи не зустрічаємося ми? Це не так. Ми разом з першого класу. Нас ненавиділи вчителі за гіперактивність, за те що не могли придумати покарання, яке б поставило нас на місце. Наших батьків завжди визивали разом до директора. І коли знущання з вчителів нам наскучило ми перейшли на однолітків. Ми читали одні й ті самі книжки, та слухали одну й ту саму музику. Все це привело до того, що ми дійсно почали зустрічатися. Бо нам кофротно разом, і ми були в один одного «першими», і досі могли по дружбі переспати якщо приспічить, адже ще ні в кого з нас не було хлопця, чи дівчини. Та надто схожі, щоб бути разом. І надто гидкі для інших.

Пітер хоче програти бій, і після наздогнати очки на інших неофітах. Навіть зараз він дає мені “списати”. Можливо спрацює і командири повірять, що я перемогла…честно. На першому тижні в ямі мій «Любий» командир поставив мене в спарингу з безстрашною по-народженню і я вирвавши кубло волосся довела її до сліз, бо це було велике кубло.

— Гей, на ринг! — Два лідери стоять схрестивши руки і щось обговорюють поки ми піднімаємось. Нездивуюсь якщо роблять ставки. А, ні, Чотири швидкими кроками покидає зал. Я думала він насолодиться видом побитого Пітера, чи мене.

Пітер нападае першим і збиває з ніг. Швидко піднявшись б’ю його в кадик, а потім перекидаю через себе. Далі мене валять на мат і я ногами роблю захоплення шиї, тепер я зверху. Тяжко дихаю і б’ю по обличчю кулаком, Пітер мені простить, а якщо й ні я знаю як умаслити його. Він відкидає мене назад і ми обидва піднімаємось на ноги, Пітер спеціально сповільнює удар і я встигаю відбитися і вдарити його по хребті ліктем. Вже думаю закінчити бій, але Командир сам зупиняє видовище.

— Хейєсе, ти, курва, знущаєшся? Думаєш я сліпий? — Ерік піднімається на ринг, по дорозі відштохнувши мене, і за комір наближає до себе обличчя Пітера. Таким злим я його ще не бачила. Здається, у нього  ще трохи і луснуть на шиї судини. — Ти піддаєшся цьому дівчиську, бо вона тобі смокче?Думаєш вона вирушить за тобою до афракціонерів, що б там робити те саме?
— Заздрість – це погане відчуття! — Ці слова аж гулом лунають по ямі, і після незручної тиші чую шепіт Пітера «заткнись, дурепа». – Ти довго на нас відіграватимешся за своє сексуальне незадоволення? — Ерік повільно повернув голову до мене. Такого я собі ще не дозволяла, та я не могла дивитися як калічать Пітера.

Той охуївший погляд не передати словами. Ерік відпускає Хейєса, випрямляється і поправляє шкіряну куртку. Я забула як дихати, заплющивши очі, сподіваюся що відкривши прокинуся. Натомість переді мною представ командир з крижаною посмішкою і шаленеми очима. Судина на шії досі пульсує.
— Ти маєш рацію… — По шкіри пройшовся холод. Я вжала шию та хотіла відступити назад очікуючи що зараз спарінг буде з Еріком— ходімо зі мною.
З турботою він не дає відсторонитися. Лідер обіймає мене за талію притискаючи до себе якомога міцніше, не даючи даже змоги втекти. Махнувши іншим неофітам, щоб ті йшли за нами Лідер веде мене у бік кабінетів головних, і коли ми проходимо по середені мосту над прірвою, зупиняється.
— Думаю тобі буде корисно повисіти і подумати над своєю поведінкою. —З цими словами Ерік хапає мене за руку і хоче перекинути за перила, але я не розумію як це вийшло, мабуть мій физичний стан тепер дозволяє таке робити… Схопилася за руку лідера і переповзла йому на шию. Ногами обхопила його спину а руками чипляюся то за лоба, то за очі… Я чула смішки таких же неофітів, як я і мат командира, але мені було не смішно. Вони не знають наскільки я боюся висоти.
— Курва, злазь, дурепа! — а я вчепилася так що не відірвеш.
– Ні! Я боюсь!
— Злізти з мене боїшся? — Еріку вдається мене перекрутити на перед і розтиснути пальці. Ехом лунає сміх натовпу позаду мене, я б і сама, напевно, посміялася, якби все ще не тремтіла від страху. — Давай, сама.
І в голосі стільки холоду, скільки немає в цих сірих очах. Він дихає гучно, скривив губи не залишаючи мені вибору. Я ковтаю слину і покірно перелазю за поручні.
— Гарна дівчинка. — Ерік плескає мене по голові, як домашню псинку і я смикаю головою вбік. Міцно тримаючи за зап’ястя він ногою збиває мої ступні. Дівчата верещать, а хлопці протяжно видихають. — хапайся за балку, швидше!
Знову тиша, яку порушують краплі води, торкаючись стінок прірви. Не витримавши я дивлюся вниз і бачу темряву, від якої починає паморочиться в голові. У такому положенні я розумію всю безглуздість життя і що мені нема чого так за неї чіплятися. Я одна, стати безстрашною ніколи не хотіла і навіть не намагаюся стати. Мені просто щастить. Щодня моїм бажанням є дожити до вечора, коли я йду на західні сходи, шукаю комору зі швабрами і там розкреслюю кілька ідеально білих доріжок.
За своїми роздумами не помічаю, як минає більше десяти хвилин, а я все ще жива. Тренування йдуть на користь. Проте тримати свою вагу стає важко і пальчик за пальчиком сповзає з балки. Ерік спостерігає з усмішкою, здається трохи заспокоївся. Рятувати він не буде і нікому не дасть.
— Може, годі вже?! — кричить Тріс і я хмурю брови від несподіванки.
— Хочеш висіти поруч? — Командир не повертає голову,  так само розглядає мене схрестивши руки на грудях. Він облизує губи на яких я зосереджуюсь, щоб не думати як важко.
— Та досі, Еріку, ти ж знаєш, що Джой краща за половину неофітів!
Пітер стоїть попереду і будь-якої миті готовий кинутися до мене. Ну хоча б він доб’ється того, чого хоче і я перестану бути його баластом.
— Еріку! — Мій голос трохи тремтить від напруги, командир скидає брови і присідає біля мене. — Ти ж потім будешь шкодувати, що не відлизав мені!
Підморгую і змирившись відпускаю залізця. Вийшло гарно, але Ерік з кам’яним обличчям встиг схопити мене за зап’ястя, підбіг Хейєс і допоміг затягнути мене назад. Навіть не намагаюся стати на ноги, розглядаю черевики лідера і руку Пітера на своїй тремтячі руці.
— Шоу закінчено, валіть відпочивати. — Ерік розвертається на пятках і швидким кроком йде геть. Цікаво Метьюс не його мати?

Після такого ми з Пітером пропустили вечерю і до півночі сиділи на даху, курили залишки трави. Завтра у вечері ми їдемо на дружній матч двох командирів, треба морально підготуватись до цього, адже після сьогодняшнього Ерік вижме з мене все, що зможе.
—Блек, тобі іноді варто закрити свій рот і стояти осторонь. Він би пару разів вдарив мене і заспокоївся, тоді як ти цілу епопею зробила!
— Не сперечаюся,  але тільки я можу принижувати тебе. – Втягую дим і затримую у легенях поки слухаю Пітера.
— Принижувати?! Хіба таке було? — Пітер театрально хапається за серце і я сміясь видихаю дим на ззовні, після чого передаю косяк.
— Сьогодні на рингу. — з усмішкою розглядаю в темряві профіль Хейєса. Який же він гарнюня, скільки ще сердець розіб’є…
— Це не береться до уваги, сонечко.— Він випускає дим з носа і посміхається у відповідь.
— Хочеш дізнатися про щось цікаве?
Хейєс сидить на краю даху, а я внизу, на руберойді. Навіть дивитись униз не хочу. Хоча марихуана сильно розслабила і після свого ж питання я надовго залипла на зірки згадуючи що хочу сказати. Точніше складаючи всі пазли в один.
— Убога сьогодні з тебе погляд не зводив коли ти, обійняв мене,  і розпереживалася, коли Ерік хотів розмазати по стінці твою дупу. – Я посміхаюся, хоча знаю що Пітер цього не бачить, але мені чомусь стає кумедно від уявлення пари Хейєс і Убога.
—Серйозно? Та ні, ти женеш! – Він спускається до мене на підлогу, від чого мені стає ще смішніше і я ригочу в голос і Пітер відхоплює. – Я і Тріс?
В мене течуть сльози, адже він вперше назвав її по імені. Ми ділимо залишки косяка і заспокоївшись я продовжую.
— Мене можеш не обманювати, крихітко. Тож підгребай на всіх вітрилах. – Пітер по Тріс сохне ще з дванадцяти років, і це було головною причиною чому я почала її принижувати. Я боялась що вона відбере у мене Пітера.
— Щоб чотири мені яйця скрутив плоскогубцями? – І нова хвиля сміху накрила нас. Даже безхатні собаки не витримали і у відповідь почали лаяти.
— Ну він не такий садист як Ерік, та й ти хочешь сказати, що тебе це зупинить? — ми замовкли і небо набуло такого насиченого чорного, щось між фіолетовим і зеленим.
— Пітере,  завтра на пробіжці, можеш прикрити мене якщо що? Хочу добігти до пральні, там ніби працює пара доброзичливих. Допоможуть може чим, бо мої запаси підходять кінця. – після довгого мовчання прошу я Пітера і той хмикнув у відповідь.
— І як я маю це зробити?
— Ну ти ж розумний, зроби щось.
– Ти добре мені вмазала – чую як Хейєс тре щоку. — Так ти думаєш я подобаюся Тріс?
— Ага. Поцілуй її завтра. Вона буде у захваті, от побачишь. – І ми знову заходимось сміхом.