Дурна звичка

Ну ось знову невдоволений наляканий жіночий галас лящить у вухах і віддаляється геть у слід їх власницям. А він всього лиш збирав необхідні матеріали та слинив на тендітні жіночі форми. Вкотре на гарячих джерелах.

Волога атмосфера, розпечена вода, крепуче саке та до біса вродливі дівчата бурлили його вже зрілу кров, нагадували про молоді літа, пробуджували чоловічу жагу, веселили та відволікали від закоренілих почуттів минулого. Він протяжно зітхнув, закинув голову назад та занурився у ті невиразні спогади, де вона все ще чітко фігурує та картає його за цю дурну збочену звичку. Вона сердиться, кричить, б’ється чи то від того, що їй прикро за жіноцтво, чи то за Джираю, чи за саму себе. Про останнє він ніколи не думав, але навряд чи своєю поведінкою він міг її образити. Все давно скінчено, навіть не почавшись, а він досі безуспішно шукає альтернативи, яких вистачає на ніч. І це їх максимум.

Це ж треба, кожен з санінів має такі сороміцькі звички: вона до смішного азартна, він розпусний бабій, а Орочімару просто виродок. Час швидкоплинний, усе навколо змінюється, та щось залишається вічним. Цунаде повірила у те, що роками заперечувала і чого сторонилась: повірила у Листя, стала Хокаге. Ну а він… Він не змінився.

–

Мовчазна та тиха, ніч спокійно огортала своїм яскравим сяйвом повновидого місяця селище, що могло мирно спочивати, допоки залишалося у надійних і таких лагідних жіночих руках. Він знав ці руки краще за будь-кого в Листі, адже ними вона боляче обпікала його щоки та надовго залишала слід, “щоб перестав клеїти дурня”. От тільки після цього він здавався лише дурнішим. Подобалось йому це все, і вдіяти з цим він нічого не міг. Ляпаси – найласкавіша тортура, що з усіх завдавала йому найменше болю.

Джирая стояв на балконі її будинку та, не надто переховуючись, очікував повернення Цунаде. Була майже північ, а вона все ще затримувалася на роботі.  Не здивований, він лиш потупив свій погляд у глиб темної кімнати і думав про те, як, помітивши його, вона презирливо вдарить по обличчю, дізнавшись, що все, що він хотів сказати – “ти сьогодні надзвичайно красива”. Хоча насправді окрім цього він хотів би розповісти про своє бажання трахнути її.

До дріб’язків знайома, кімната була бездоганно вивчена ним за ті декілька разів, що він ось так безцеремонно шпигував на балконі. Йому хотілося просто побачити її, заспокоїти своє знову оповите тугою серце, що тільки й зростає після зустрічі через стільки років. Їй варто було лише з’явитися, і все задубіле та холодне в його душі знову болісно защеміло, затріпотало та заскніло, мов живе. Наче хворий, він до останнього ігнорував свої почуття, а тепер корився їм, не маючи сил протистояти.

Не вперше йому вдавалося непомітно побачити, як вона втомлена та до біса спокуслива лягала спати. Тоді Джираю огортало співчуття та гріховна жага викохати її так, щоб довелося взяти вихідний. Проте, бажання – це все, що виникало, та все, з чим він ішов.

Роздуми Джираї миттєво перервало миготіння тіні, що з’явилася у все ще темній кімнаті, яку огортало місячне сяйво. Подих його перехопило, щойно він побачив як Цунаде, стоячи перед ліжком, скинула з себе легкий шовковий халат та повністю оголила своє тіло. Втретє він підглядає за нею, а такого ще не бачив: розкішні груди, білосніжне струнке тіло, витончена талія, округлі сідниці. Вона наче навмисне затрималась, ось так стоячи, аби він міг сповна насолодитись тим, що навіть не мріяв побачити. Джирая не вірив власним очам та боявся зморгнути те видіння, що могла так підло змалювати його уява в темноті. Але ж ні, жіночий силует не зникав, тільки знову заворушився, розпустивши довге цитронове волосся.

«Боже, спасибі за місяць, що так ясно світить, і за цю зорю, що я впіймав» – подумав чоловік, трохи схаменувшись. Він підсвідомо закрив рукою свого німого рота, аби бува не видати здивування, що з ніг до голови огортало його слабким тремтінням. Груди його тихо та швидко здіймались, серце шалено забилось, наче було здатне проломити ребра, рум’янець зрадливо виступив на обличчі, мов він уперше бачив жіноче тіло. Її тіло, досконале та таке бажане, він і справді бачив уперше, і це трапилось так неочікувано, що санін зашарівся та здивувався, ніби йому знову двадцять. І щодовше він не міг відвести очей, тим сильнішою ставала його хіть та туга.

“Цунаде…” – болісно завив його голос в голові, роздаючись ехом по тілу. Навіть натхнення від побаченого не було здатним оживити його хоч би до письменної праці, він у цю ж секунду потерпав від кохання до неї. До неї, не лише тіла та краси. Роками жадана, на вічність омріяна, Цунаде і була його наснагою, захоплюючою та недоторканою. У його очах вона була більш ніж напарниця чи подруга, більш ніж Хокаге. Вона була його жінкою, яку він обрав. І зараз вона… Вона дала зрозуміти, що зрештою теж обрала його.

Погляд Цунаде зупинився на Джираї. Гола та розкішна, вона лише посміхнулася та сказала:

– Довго ти збираєшся там ховатись, як бовдур?

Чоловік усміхнувся у відповідь та мовчки зайшов у кімнату, ставши неподалік дверей. Його погляд був красномовнішим за слова, та жінка вирішила погострословити:

– Що, язик проковтнув? І з яких пір ти такий мовчазний?

– А ти, бачу, не соромишся ось так хизуватися своїм тілом переді мною.

– Ну, я ж у себе вдома. А от ти гість. Та ще й непроханий, – насміхалася Цунаде, виставивши руку в бік. Вона виглядала впевненою та безсоромною, адже їй, неперевершеній, справді не було чого ніяковіти.

– Ну як для непроханого гостя, ти гарно зустрічаєш.

– Доводиться. Раз ти вже втретє напрошується, треба ж тебе провчити.

– Побачимо хто кого провчить, – сказав він та підійшов до своєї жінки. Лагідно, він торкнувся її обличчя та зазирнув у цинамонові очі, що в мить втратили свою гостроту та здавалися щемливо-лагідними лиш від одного дотику. Більше за груди, він завжди мріяв першочергово торкнутись її губ.

Поцілунок на відміну від слів, був м’яким та обережним, наче він боявся поспішити та зіпсувати це перше та незабутнє враження. Швидко, він переростав з цнотливо-витонченого у хаотично-палкий, вологий, невтолимий та жагучий. Руки поступово та невпорядковано заворушились, торкаючись тілес одне одного, з навіженою допитливістю, що не знала спину. Роздався безсоромний звук невгамовного виціловування, разом з яким зростала їхня пристрасть. Джирая оповив її благоліпні груди, готовий остаточно збожеволіти та втратити контроль, на що вона йому хрипко відповіла:

– Не поспішай, – після чого торкнулася рукою його твердого члена через одяг. Він дивився на неї зверху прямо у вічі і знову бачив вже знайомий грайливий блискіт. Посміхнувшись та дозволивши поки що робити все, що завгодно, Джирая почав знімати своє неробоче вбрання, що від звичайного відрізнялося легким темно-зеленим верхом. І поки Цунаде дражнила його своїми дотиками, вправні жіночі руки гралися та знімали штани. Перед нею постало принадне опасисте чоловіче тіло, розшрамоване та засмалене сонцем. Жилаве та тривке, воно втілювало в собі ту красу, що не здатна змарніти навіть з роками, адже ними воно було загартоване. Його тяжкий глибокий подих, що здіймав груди, гострий та чіткий погляд уразили її своєю могутністю, і вона, ставши на коліна та не зводячи очей, взяла в рот його член. Повільний та рухливий язик, чуттєво торкався голівки, поки вона дивилася на нього очима верховоди. Він, почервонівши, глухо зітхнув і провів рукою по її обличчю, після чого занурився у золотисте волосся. Це могло б тривати вічність, якби, зрештою, Джирая не зупинив її та різким рухом підняв жінку на руки. Міцно стискаючи її стегна, він притулив її до себе так, що весь її стан торкався його тіла. Грудьми вони припали одне до одного, і хоч вона тепер була вища, і руки її трималися за його плечі, чоловічий погляд знизу обпікав її, домінуючи. Тому все, чим вона могла відповісти йому на це – не менш палким та пристрасним поцілунком.

Повергнувши її на ліжко, він миттєво та якось хижо навис над нею, все дивлячись у карі очі. Руки його, що вже торкалися десяток жінок, вправно та легко зачіпали її тіло, гарячі поцілунки хаотично обпікали тендітну шию й таврували пишні груди. Зрадливе тремтіння струмом пройшлося по ній і відбилось на нерівному диханні та в імлистих очах. Усім своїм виглядом вона висловлювала нетерпіння до жаги об’єднатись. Лагідно, мов зачарований, Джирая раптово та спокійно відсторонився, задивившись на неї. Перед ним лежала та, кого він роками намагався змалювати у своїй уяві, а зрештою, і на папері. Чоловік прирівняв свою руку до її світлошкірого лона, дивуючись її витонченості на тлі його кремезності, та гіпнотично завмер. Він усвідомив, що ніщо з описаного ним раніше, не здатне зрівнятися з тим, що він бачить та відчуває зараз. І поки краса Цунаде затьмарювала його розум, він знову з калейдоскопічною швидкістю змінився на лиці та накинувся на неї.

Джирая намагався роздивитись кожен сантиметр її тіла. Якась естетична сила боролася з його тваринним, ледь контрольованим нутром, і гальмувала шалений потяг, надаючи перевагу першочергово мистецькій потребі викарбувати її в пам’яті так, аби й через десять років він міг достеменно відтворити цю скульптурну розкіш. Він прагнув доторкнутися всього: ніжних і пестливих рук, м’яких і білосніжних стегон, прегарних струнких ніг та, зрештою, жаданого низу. Він припав до нього язиком і жадібно облизав чутливий клітор, від чого вона пронизливо та неочікувано для себе застогнала. Її пальці необережно занурилась у сплутане чоловіче волосся та неконтрольовано вчепилися за нього. Підступне сіпання від збудження хвилею пройшлося по тілу, і жінка, вже майже визнавши свою поразку, закинула голову від задоволення. Джирая пообіцяв собі, що зафіксує цей момент у книжці, яку, можливо, ніколи не опублікує.

Уривчастий подих ставав усе більш нестримним та розкутим. Уклавши всю свою чоловічу майстерність, набуду з досвідом, у пестощі, Джирая зупинився й обережно увійшов. Її вуста розкрились в німому здивуванні, а очі зажмурились. Щойно вона звикла, їх пронизала гостра впевненість, окреслена в потемнілих шпарких зіницях, а загарливі руки охопили його плечі так, що лише від цього починало паморочитися в голові. Отримавши німий та водночас такий красномовний дозвіл на продовження, Джирая з навіженою швидкістю почав рухатись. Цунаде з кожним поштовхом хапалася за нього, тулилася, немов було щось спроможне їх віддалити; вона безсоромно стогнала та стискала постіль під собою, не знаходячи місця від всепоглинаючого задоволення, що буйною лавиною огортало та переповнювало її. Усе в ній торжествувало від насолоди й ясно читалося в закохано потуплених у нього очах та неконтрольовано стиснених руках, що лишали свіжі подряпини на його зарубцьованому тілі.

З кожним її дотиком, зітханням, благанням він, шаленіючи, збільшував темп. Джирая не зводив очей з неї, фіксував кожен її мімічний рух, висловлюючи небувалу спостережливість. Його вражала її незнана раніше розкутість, настільки відверта, що навіть була здатна задовільнити давно відкинуте почуття закоханості. Дивуючись тому, як непотайно зчитувалась жага в її прикутих лагідних очах, він відчував оживчий тупий біль в грудях, через що ще жорсткіше штовхався та важко дихав. У голові на повторі звучала думка, що часто зринала впродовж років, коли він мав нагоду ось так дивитися на неї й милуватись. «Хочу тебе», – врешті хрипко озвучив її він та нахилився ще ближче, ставши на лікті. Занурившись в її волосся й шию, що віддавали солодким потом, він переживав кожен епізод свого життя від початку зустрічі з нею ще раз. Вона ж оповила міцніше ногами його бедра та жадібно розкрила долоню, вчепившись за спину. Разом вони схопилися за руки, склавши їх у міцний замок.

Джирая відчував, що вона вже на межі, тому раптово зупинився та здійнявся.

– Щ-що трапилось? – затинаючись спитала вона, і додала з посмішкою: – Втомився?

Він на це лише цикнув і знову різко увійшов, від чого вона простогнала.

– Цунаде, скажи моє ім’я, – раптом висловив вимогу чоловік, зашарівшись від свого бажання.

– Н-не проси мене про такі сороміцькі речі, – все так же уривчасто дихаючи, відповіла вона й злегла звела брови.

– Скажи, Цунаде – наполягав він і штовхнувся.

– Джирая, будь ласка, – стиха почала вона благати, тваринно жадаючи продовження. Почувши своє ім’я, чоловік штовгнувся ще раз.

– Джирая, швидше…- він послухав її та все не вгавав дражнитись. Чути як Цунаде, ледь здатна, вимовляє його ім’я зі сльозами на очах та членом у лоні було вищою мірою насолоди та необхідності.

– Швидше, прошу, – знову почала молити жінка, стискаючи постіль та нетерпляче перекидаючи ноги з боку в бік.

– Я не чую, – сказав він та схопив її за стегна.

– Джирая! – врешті голосно вигукнула Цунаде, божеволіючи від отриманого оргазму, до якого призвів остаточний порух чоловіка. Усі її м’язи судомно стискались, аж поки вона не відчула всеохопну втому,  що солодко огортала тіло та важко спадала на очі. Перш ніж заснути, вона поглянула в усміхнене лице чоловіка, ім’я якого переможно пролунало з її уст.

–

Сонце сонно здіймалося та ласкаво освітлювало селище, вимальовуючи золотисті смуги на зарум’янілому небі. Цунаде розплющила очі й помітила, що лежить на плечі Джираї, схилившись до нього в обіймах. Чоловік весело спостерігав за нею впродовж двох годин, що вона спала. Жартома, він підколов її її ж словами:

– Втомилася?

Жінка на такий дотеп лише нахмурилась та цикнула.

– Це тобі за довгого язика, – не вгавав Джирая, відчуваючи несказанний прилив енергії та радості від своєї перемоги, а найдужче – від того, що лежав поруч з коханою жінкою. Трохи помовчавши й надивившись у її звабливі хитрі очі, він ласкаво промовив:

– Ну і звела ж ти мене з розуму, Цунаде.

– Достатньо було роздягтися, як ти ледь не заслинив мені увесь поріг, – сміючись пхекнула вона й сильніше стисла руку, що обвивала його груди.

– Ну от завжди ти робиш з мене збоченця! А сама краща?!

– А хіба не так? Якби не твоя дурна звичка…

– Якби не моя дурна звичка, – перебив чоловік, вдаючи обурення – тобі не було б перед ким так вульгарно хизуватися тілом.

– Вульгарно?! Це було еротично! І можна подумати, ніби більше немає перед ким…

– А хіба не так? – усміхнувся він.

Цунаде на це лиш мовчки надулась, а Джирая засміявся та пригорнув її ближче. Бо справді, таких збоченців, як він, більше немає.