День, коли все почалось

   Перед прочитанням цієї історії хочу попередити, що в ній присутні персонажі з книги-трилогії Корнелії Функе – “Чорнильне серце” (Ink Heart), тож перед прочитанням мого твору рекомендую прочитати ці книги, але це не обов’язково. 

***

    Далеко від розквітаючих мегаполісів, натовпів і гамірної столиці Англії, у містечку Хос, в школі Святої Анни, живе і навчається шістнадцятирічна дівчина на ім’я Мері-Енн. Щоправда, це не звичайна школа, в яку ви ходили чи ходите. Це школа-інтернат, для дітей, які з тої чи іншої причини лишились без батьків. Мері-Енн своїх предків не пам’ятає, тому їй не важко, але дівчата з її класу, особливо новенькі, частенько плачуть через батьків. У дівчини багато подруг, і сьогоднішній день мав початись так само, як і всі інші, якби не одна подія, що абсолютно вибивалася зі звичного життя дівчат.

Мері-Енн прокинулась від того, що вранішнє осіннє сонце світило їй прямісінько в очі. Сусідка по кімнаті і найкраща подруга, Лілі, ще солодко дрімала, відкривши рота і викрутившись так, ніби в неї абсолютно не було кісток. Її біляве волосся розтріпалось здавалося, по всьому ліжку, а сонце ніяк не заважало відпочинку дівчини.

Сама Мері-Енн позіхнула, подумуючи, чи не закрити фіранки і не продовжити спати і подивилася на годинник. Він показував сьому тринадцять, а це означало, що трохи менше ніж через годину їй все одно доведеться вставати.

Дівчина сіла в ліжку, ще раз позіхнула і тихо вислизнула за двері в напрямку ванної кімнати, яка знаходилась недалеко від їх з Лілі кімнати і була четверта на поверсі. Так як вони жили з самого краю, до цієї ванної рідко хто навідувався.

Вона зробила всі свої ранкові справи, почистила зуби, вмилася, подивилася в дзеркало і посміхнулася своєму відображенню. Потім дістала гребінець і почала розчісувати руде волосся. Мері-Енн не була видатною красунею, як деяк дівчата в її класі, але, на її думку, вона була цілком симпатичною: їй подобалось її волосся, що зовсім трохи кучерявилось, світло-зелені очі, бліда шкіра, на якій була сила-силенна веснянок, на щоках, підборідді, на лобі, абсолютно по всьому обличчю. І вона ОБОЖНЮВАЛА ці веснянки.

Ще раз посміхнувшись собі і повернувшись до кімнати, дівчина вирішила почитати. Тепер на годиннику була сьома двадцять сім, і залишалось не так багато часу. В школі не було багацько книжок, але одне книжкове місце завжди було порожнє. Це була улюблена книжка Мері-Енн, “Чорнильне серце”. Скільки довгих ночей вона проплакала, щиро бажаючи потрапити туди, де її життя було б незрівнянно краще, ніж тут. Але найбільшою мрією дівчини було мати батьків. Справжніх, яких можна обійняти, з якими можна усім поділитися. Так, дівчата з класу були її найріднішими людьми, але вона палко жадала реальну сім’ю.

***

    Через півгодини прокинулась і Лілі. Вони обмінялися декількома фразами. В коридорах було чутно дівчат, що бігали туди-сюди, і школа Святої Анни почала прокидатися.

На сніданок їм дали вцівсяну кашу, чай і фрукти. У кухарок, що працювали в школі, саме ЦЯ каша виходила незрівнянно смачною. У їдальні стояв гул перешптувань, і Мері-Енн підсунулася ближче до Лілі:

– Ти не знаєш, чому всі такі збуджені?

– Ні. – байдуже відповіла дівчина, кусаючи яблуко. – І мені, чесно кажучи, все одно.

– Тобі справді анітрохи не цікаво?

– Зовсім. Мене більше цікавить, що буде на обід, ніж ця метушня.

– Ти говориш точнісінько як Ванесса. – невдоволено пробурмотіла Мері-Енн.

– Не хочу руйнувати твої повітряні замки, але Ванесса має рацію.

– Боже, якби ви знали, що сталося! – між ними втиснулася друга подруга Мері-Енн, Софі, чиє чорне волосся розтріпалося в усі сторони. – Я тільки дізналася – одразу побігла до вас, а вас вже не було.

– Що там таке? – запитала Лілі.

– Тобі ж було не цікаво. – усміхнулась Мері-Енн.

– Цс.

– Якщо ви дасте мені хоч слово вставити, то я розкажу. – Софі підкотила очі. – Так от, у нас у школі тепер працює садівник. Не жінка, а саме чоловік!

– Ти щось плутаєш, такого аж ніяк не може бути. Ці стіни за все своє існування не бачили жодого чоловіка. – влізла в розмову дівчина з пухнастим, пшеничного кольору волоссям і яскраво-блакитними очима. Рут. – От побачите, це все маячня. Я в це не вірю.

– Рут – брехло. – змовницьки прошепотіла Софі.

– На себе подивись! Вигадала казку про якогось са..

Всі очі опинилися на дверях, в які увійшов справжнісінкий, підстаркуватий, вусатий чоловік. На його вустах грала посмішка, і він зробив жартівливий уклін.

– Вітаю, леді. – привітався він.

– Ну і що я вам ка.. – почала Софі.

– Помовч. – перебила її Рут.

Мадам Присцилла, керівницця Лілі, Софі, Рут і Мері-Енн піднялася зі свого місця:

– Шановні дами! У нашому дружньому товаристві з’явився містер Олівер. Вітепер він займає посаду садівника у нашій школі. Прошу вас усіх ставитися до нього і його сина, Рафаеля, з повагою і показати, наскільки привітною може бути наша школа. Рафаель відтепер буде навчатися з вами. Нагадую, що о дев’ятій починаються заняття, і та, хто на них запізниться, дуже пошкодує. Дякую за вашу увагу, продовжуйте їсти.

Двері ще раз відчинилися, і у їдальню зайшов (залетів) високий, чорноволосий хлопець. Під його поглядом хотілося провалитися під землю. Він мав яскраво-зелені очі, брови, такого ж кольору, як і волосся, тонкі губи і гострий ніс. Мері-Енн повернула голову до Лілі. В її очах не вистачало тільки сердечок.

***

    Мері-Енн бачила, що Лілі цілий день має неперевершений настрій. Навіть коли її насварили на уроці манер, з її обличчя не сходила посмішка. Коли дівчата зайшли до кімнати, Мері-Енн щільно зачинила двері і повернулася обличчям до подруги:

– Тобі сподобався цей Рафаль?

– Рафаель! І я не розумію, чому тобі він не сподобався!

– Бо він виглядає як чорт. Мені поряд з ним дихати страшно. Ти взагалі бачила його?

– Він просто неймовірний! – Лілі впала на ліжко обличчям у подушку. – Як ти вважаєш, я йому сподобалась?

– Думаю, він був надто зайнятий тим, що насилав на всіх нас пристріт! – побачивши благальний погляд подруги, що повернулася до неї обличчям, дівчина додала. – Але, думаю, якби ви познакомились поближче, ти б йому точно сподобалась.

– Правда? То, може, підемо разом?

Мері-Енн заперечно похитала головою:

– Сподіваюся, я взагалі ніколи його більше не зустріну. Може, ти попросиш Софі? Вона таке любить.

– Ні, вона сказала, що їй треба доробити домашнє і відрепетирувати реверанс, бо мадам Сицилія скоро перестане терпіти її на своїх уроках. Будь ласка-ласка-ласочка, хіба я часто тебе про щось прошу? Це мій єдиний шанс познайомитися з гарним хлопцем!

Дівчина зітхнула і здалася:

– Добре. Ходімо в сад. Але на наступну вашу зустріч я не піду.

– Наступна зустрі-і-і-ч! – пропищала Лілі.

***

Був уже вечір, тому в саду було прохолодно. Мері-Енн надягнула широку коричневу сукню з чорним корсетом посередині і накинула зверху чорний плащ. На додачу до всього йшов невеличкий дощ, і дівчина вже через п’ять хвилин блукання по саду почала тремтіти і стукати зубами.

– Лілі, його нема. І це логічно, не буде ж він ходити садом о сьомій вечора. Напевно, він уже лежить у себе в ліжку з гарячим чаєм і читає якусь книгу, і ми могли б робити те саме. Може, нічну вечірку? Поб’ємося подушками, як в старі, добрі часи, а потім..

– Бу! – пролунало з-за спини Мері-Енн.

Дівчина стрімко обернулася, налякана, а чорноволосий хлопець, здавалося, зараз зламається навпіл через свій невгамовний сміх.

– Слухай, це було неймовірно! – крізь реготання вичавив він. – Ти так підстрибнула, я думав, в тебе зараз ввімкнеться двигун і ти полетиш у космос!

Мері-Енн стиснула зуби, намагаючись не послати хлопця куди подалі. Як раптом в неї з-за спини визирнула подруга.

– Привіт! Ти Рафаель? Мене звати Лілі. А це Мері-Енн. Дуже приємно познайомитись. Ми тут гуляли, ми дуже часто так гуляємо, і тут ти з’явився, так несподівано!..

Мері-Енн засуджуюче покосилася на подругу, а вона продовжувала:

– Ти тепер будеш з нами вчитися? Скільки тобі років? А де ви живете? Ми могли б якось погуляти разом.. ну, тобто, ти, я і Мері-Енн, не вдвох, звичайно, тільки парочки гуляють удвох, а ми ж не пара..

Лілі отримала ліктем у бік. Запала незручна тиша. Мері-Енн хотілося провалитися під землю. Їй було страшенно незручно стояти під поглядом цих зелених очей. Причому Лілі ще ховалася у неї за спиною, а їй самій сховатися було нікуди. Рафаель нависав над нею як грозова хмара. Дівчина почала шкодувати, що погодилась на цю авантюру.

– Отже, Лілі і Мері-Енн.. Що ж, дівчата, мені теж приємно познайомитись. Дійсно неочікувано вийшло. – Він примружився, як хижак перед стрибком, і перевів погляд на Лілі. – Твоя подруга зараз зомліє.

Вони обоє почали сміятися.

“Придурок” – подумала Мері-Енн.

– Так, я тепер буду з вами вчитися, мені сімнадцять, ми живемо он в тому будиночку в самому саду. – хлопець махнув в сторону світла, яку виблискувало достатньо далеко від місця, де вони стояли.

Знову запала тиша.

– І так, Лілі, ми можемо погуляти в саду. Навіть вдвох. Завтра. В цей же час.

Мері-Енн не хотіла відвертатися від цьогопсихопата, але нутром відчула, що у подруги очі стали як блюдечка.

– Так. Класно. Чудово, тоді домовились. Що ж..

– Доброї ночі, дівчата. – Рафаель зупинив погляд на Мері-Енн. – Солодких снів.