Привілей кохати. Весілля Алонсо та Марії Хосе

День весілля Алонсо та Марії Хосе.

Париж.

 

Вівіан: Доброго ранку, сину!

Алонсо: Доброго ранку, мамо!

Вівіан: Як ти почуваєшся?

Алонсо: Щасливим. Адже скоро я стану чоловіком найкращої жінки на світі.

Вівіан: Дай Боже, щоб ваш шлюб став щасливим на багато-багато років.

Алонсо: Мамо, благослови.

Вівіан: В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Алонсо: Амінь.- поцілував руку Вівіан.

Вівіан: Мій синочок. Мій золотий хлопчик.

Алонсо: Не треба сліз, мамо. Благаю, не треба. Тепер у нас все буде добре. Неодмінно буде.

Вівіан: Так, мій любий так.

Алонсо: Тепер все буде інакше. Так, як ми навіть і не мріяли.

Вівіан: Ти випив пігулки?

Алонсо: Так, мамо, не хвилюйся. Все приймаю згідно графіку лікаря Марконі.

Вівіан: Мій любий хлопчик!

Алонсо: Мамо, досить зі мною, наче з маленьким, направду. До речі, сьогодні я стану жонатим чоловіком!

Вівіан: Мій хлопчику! Я тебе просто не впізнаю!

Алонсо: Чесно кажучи,я  себе теж. Почуття до Марії Хосе змінили мене до непізнаваності. Поруч з нею я відчуваю якийсь невідомий стержень. Почуття відповідальності. Я знаю, що повинен зробити її щасливою, після того, що вона зробила для мене.

Вівіан: Так, синку, але я боюся, що…

Алонсо: Мамо, не переживай. Не хвилюйся так. Я дорослий хлопчик і знаю, на що йду. Я кохаю Марію Хосе. По особливому кохаю. Знаєш…. – пауза. –  Я навіть не можу достеменно описати своїх почуттів, однак, це щось цілковито нове. Нове та неймовірне для мене. Це не просто любов. Це гармонія, впевненість. У собі, в партнері, в завтрашньому дні.

Вівіан: Так і повинно бути, сину. Адже все погане позаду.

Алонсо: Так, чесно кажучи. І тому мені в те навіть слабко віриться, чесно кажучи. Ти будеш сміятися, але найбільше, чого я боюся це прокинутися. Прокинутися і усвідомити, що все сон. Що операції не було, що я і далі приречений і медицина…

Вівіан, зі слізьми в очах: Сину, давай не будемо про це. Благаю тебе.

Алонсо: Пробач, мамо. Пробач мені. Все, з цього часу я не згадуватиму про це. Хіба що у глибокій старості. Коли писатиму мемуари.

Вівіан, посміхнувшись: Мемуари?

Алонсо: А чому ні, мамо? Я б написав книгу. Про свою подорож, кохання. Боротьбу за життя та перемогу над смертю. Про родину та любов.

Вівіан, поцілувавши руку сина: У тебе все вийде!

Алонсо: Що це за шум?

Алонсо та Вівіан виглядають з вікна. Біля готелю грає військовий оркестр, яким диригує усміхнений Естебан. На ньому широкий фрак, біла сорочка та метелик в чорний горошок. Побачивши Алонсо та Вівіан з вікна, він посміхається та енергійно розмахує руками.

Вівіан, шоковано: Боже мій….- оркестр грає «Вічне кохання» Азнавура. Естебан, побачивши Вівіан, починає енергійно розмахувати руками.

Алонсо : Чому я не здогадався, чиїх рук це справа?

Вівіан: Звідки він дізнався, що «Вічне кохання»- це одна з моїх улюблених пісень?

Алонсо: Не знаю, Вівіан. Мабуть, телепатія.

Вівіан: Я не знаю, як це пояснити.

Алонсо, посміхнувшись: Зате я знаю як, мамо. Просто це кохання.

Вівіан, шоковано: Що?

Алонсо: І доля.

Вівіан: Ти так вважаєш?

Алонсо: Я в тому впевнений. Ти будеш щасливою, мамо. Якщо сама того захочеш.

Вівіан: Сину мій…

Алонсо: До того ж, дітям потрібен дідусь.- посміхнувся.

Вівіан: Мій сину!

Алонсо: Тепер буде тільки щастя, мамо! Багато щастя!

Вівіан та Алонсо обіймаються.

Стукіт в двері.

Алонсо: Проходьте!

Рафаель: Можна?

Алонсо: Друже!

Рафаель: Братику!

Рафаель та Алонсо обійнялися. Вівіан щасливо засміялась.

Рафаель: Вітаю тебе. Вітаю вас з Марією Хосе.

Алонсо: Дякую, друже! Дуже дякую!

Рафаель: Який я радий тебе бачити!

Алонсо: Я тебе теж, братику! Дякую, що прилетів!

Рафаель: Дякую, що ти з нами, Алонсо!

Алонсо: Це завдяки вашій вірі та молитвам!

Рафаель: Коли я показав Каридад запрошення на весілля, вона розплакалася.

Алонсо: Чому вона не прилетіла?

Рафаель: Ти ж знаєш Каридад. Вона ніколи не літала літаками і тут злякалася. Хоча була за вас просто-таки на сьомому небі від щастя.

Алонсо: Шкода. Я хоітв би, щоб вона була тут. Щоб поруч були найрідніші.

Рафаель: На жаль, Дюваль не змогли прилетіти.

Алонсо: Я знаю. У падре великі проблеми, Крістіна не могла лишити його.

Рафаель: Ми навіть уявити могли, яка насправді Анна Хоакіна.

Вівіан: Падре Хуан де ла Круз- чудова людина. Він не заслужив такого випробування.

Алонсо: Головне, що поруч з ним донька.

Вівіан: Так. Слава Богу, Крістіна пробачила і прийняла батьків.

Алонсо: Ми з нею дуже відверто поговорили у той день, коли у мене був духовний занепад. Я почув її. Зрозумів, наскільки був несправедливим до тих, хто любить мене.- стиснув руку Вівіан.

Вівіан, тремтячим голосом: Синку, давай не будемо про це?

Алонсо: Ні, мамо. Будь ласка. Сьогодні відкривається нова сторінка мого життя. Неймовірна сторінка, про яку я раніше не міг навіть і мріяти. Тому я хочу почати її з чистим серцем, відкритим до всього, що готує для мене Господь.

Вівіан: Тепер все буде добре, сину.  В усіх нас.- обіймає сина.

Рафаель: Ось! Завмріть ось так!- робить декілька знімків.- Добре! Молодці! Наречений та мама нареченого!

Вівіан щасливо засміялась.

Рафаель: До речі, а де наречена?

Вівіан: Марія Хосе в сусідньому номері. З нею Адріана, Лоранс, Альфредо та навіть Міцці.

Алонсо: Так, саме він шив весільну сукню Марії Хосе! Кажуть, що вона неймовірно гарна! Мені було заборонено на неї дивитися!

Вівіан: Правильно! Бо це- погана прикмета!

Алонсо, поморщившись: І ти теж в це віриш?- подивився на Рафа.- Ну що поробиш тут? Жінки!

Рафаель: І з ними не посперечаєшся! Так, тепер знімаємо нареченого!

Алонсо посміхається.

Фото вийшли просто чудові.

 

Кімната нареченої.

Адріана: Щось ти напружена, подруго.

Альфредо: Дуже! А нам ще макіяж робити!

Марія Хосе: Я зараз розслаблюся, друзі.

Альфредо: Щось не так, красуне?

Марія Хосе: Я просто… Не можу повірити в свої щастя…- схлипнула.

Адріана, закотивши очі: Ну от, знову сльози. Шановна, а кому сказано не плакати! Зараз когось дуже сваритиму! Не вистачало, щоб туш потекла знову.

Марія Хосе: Все, я більше не буду. Просто все це, наче сон…

Адріана: Це не сон, це реальність. Ваша з Алом реальність.

Марія Хосе: Просто це все надто… Спонтанно. Подорож, дитина, весілля.

Альфредо: Дитина?

Марія Хосе: Так.- почервоніла. – Ну, ми думали повідомити всім про це трішки пізніше, але якщо все так вийшло.

Альфредо: Це ж чудово, дівчинко! Бережи себе та малюка!

Марія Хосе: Старатимусь.- зітхнула.- Просто все так стрімко, що голова обертом!

Адріана: Що, знову нудить?

Марія Хосе: Та ніби то ні. – видихнула.- Просто все так стрімко. Наше зближення, подорож, дитина, тепер от весілля.

Адріана: Просто як у казці. І жили вони довго, щасливо і померли в один день.

Марія Хосе: Не треба про «померли» благаю.

Адріана: Ем, ну так. Щось я перегнула, пробач.

Альфредо: Давай-но поправимо макіяж. А то сьогодні щось чомусь усі плачуть! То мамі нареченого декілька разів поправляли макіяж, то тепер нареченій.

Адріана: Такий день сьогодні. Плакальний.

Марія Хосе посміхнулась.

Альфредо:Ну от, дівчино! Так набагато краще!

Адріана: МаХо, ти в цій сукні ну просто королева!

Марія Хосе: Дякую, Енді!- видихнула.- Ніколи б не подумала, що виходитиму заміж у сукні від самого Міцці!

Адріана: Наскільки я розумію, він дружить з нашою Вівіан.

Марія Хосе: Не просто дружать. Він був запрошеним дизайнером для благодійного показу для фонду Алонсо!

Адріана: Оце круть! Я про нього в журналі читала! Дуже хочу творити таку ж круть, як він!

Марія Хосе: Нічого, люба! У тебе все ще попереду!

Альфредо: А чим ти захоплюєшся, дівчино? Нагадай будь ласка!

Марія Хосе: Адріана у нас майбутній дизайнер! За нею майбутнє світової моди!

Адріана, почервонівши: Ой, не варто тільки мене захвалювати, гаразд?

Марія Хосе: Та хіба ж я захвалюю? Я правду кажу!

Адріана: Так, друзі мої, а давайте ми менше тріщатимемо та прискоримося! Нам скоро на вінчання, а наречена ще без фати!

Альфредо: Дівчина має рацію. Прискорюємося!

 

Біля готелю.

Естебан: Прискоримося! Прискоримося!

Алонсо: Що?

Естебан: Вмикаємо четверту передачу, хлопче! Скоро наречена буде виїжджати! Давайте до цервки!

Алонсо попрямував до автомобіля і на мить замислився.

Естебан: Хлопче, щось не так? Тобі недобре?- поклав руку Алонсо на плече.

Алонсо: Що? Ні-ні! Все гаразд, Естебане! Я просто задумався!- подумки.- «Тепер я точно не відмовлюся від свого щастя! Ми будемо щасливі з Марією Хосе! Неодмінно будемо!»- подивився на небо, видихнув.- Поїхали!

Естебан: Одну хвилину! Хлопче?

Алонсо: Так?

Естебан: Робимо як домовлялися?

Алонсо: Звичайно! Марія Хосе вже в курсі! Вона кидає букет нареченої просто та Вівіан, а тоді Ваш вихід!

Естебан: Угу! Так точно!

Алонсо: Головне каблучку не загубіть!

Естебан: Я все прорахував! На випадок чого, запасна в Хав’єра!

Алонсо: Зрозуміло! Все прорахували!

Хав’єр: Карету подано, шановні!

Алонсо: Дякую.

Алонсо та Хав’єр потиснули руки один одному.

Рафаель зробив декілька фото.

Естебан: Класно придумано, хлопче!

Алонсо: Про що Ви, сеньйоре Сан Брано?

Естебан: Свідок та фотограф в одному обличчі! Два в одному! Економ варіант!

Алонсо, обійнявши Рафаеля: А ще, друг! Найкращий друг! Краще за будь-які інші варіанти!

Рафаель, широко посміхнувшись: Алонсо! Братику!

Естебан: Так, шановні, до біса лірику! А то ми запізнимося на весілля і наречена нервуватиме! По конях!

Всі: Так точно!

 

Собор Нотр Даму.

Орган грає «Вічна любов», потім «Аве Марія».

Алонсо стоїть біля вівтаря. Його очі сяють щастям.

Марія Хосе підходить до нього.

Її очі повні сліз.

Алонсо: Ти прекрасна, моя люба. Мій янголе.

Марія Хосе: Все це, наче сон!

Алонсо: Це наша дійсність, мій янголе! Щастя, на яке ми заслужили. І заслужили сповна.

Священник: Сьогодні ми зібралися тут, що поєднати назавжди два люблячих серця….

Вівіан, зі сльозами на очах: Господи… Мій синочку…

Естебан: Так, досить плакати! Бо зараз затопиш тут усіх!

Вівіан: Я не буду, все.. Більше не буду.

Естебан: Давай-но краще посміхайся! Тебе знімають!

Вівіан посміхається крізь сльози, Естебан обіймає її за плечі.

Рафаель робить фото.

Священник: Чи маєш ти, Алонсо тверде бажання взяти собі за дружину Марію Хосе, яка зараз поруч з тобою?

Алонсо: Маю, чесний отче.

Священник: Чи маєш ти, Маріє Хосе, тверде бажання взяти собі за чоловіка Алонсо, який зараз поруч з тобою?

Марія Хосе: Маю, чесний отче.

Священник: Прийміть святе причастя.

Священник причащає наречених. Грає «Аве, Маріє».

Священник: Час для весільної клятви.

Алонсо: Я, Алонсо Дель Анхель, беру тебе, Марію Хосе за дружину та обіцяю любити тебе, турбуватися про тебе, нашу родину та про наших дітей, допоки смерть…- Марія Хосе схлипнула.- До самої глибокої старості. Завжди.

Марія Хосе: Я, Марія Хосе  Руфінос, беру тебе, Алонсо дель Анхеля, за чоловіка та обіцяю кохати тебе, турбуватися про тебе та про наших дітей завжди!

Священник: Обміняйтеся каблучками!

Всі охнули від щастя. Рафаель підносить каблучки Алонсо та Марії Хосе. Спочатку Алонсо одягає обручку на палець Марії Хосе, а потім Марія одягає обручку на палець Алонсо.

Священник: Оголошую Вас чоловіком та дружиною. Можете скріпити Ваш союз поцілунком.

Алонсо цілує Марію Хосе. Лунають захоплені оплески.

Вівіан плаче від щастя, її обіймає за плечі Естебан, вона кладе свою долоню на його руку.

Помітивши це, Рафаель наводить камеру на них та фотографує.

Рафаель: Мама нареченого, сеньйоре Сан Брано! Посмішку!

Естебан обіймає Вівіан, посміхається.

Вівіан також посміхається крізь сльози, поклавши голову на плече Естебана та взявши його за руку.

Естебан: Ну що ти? Веселіше, пані свекрухо!

Вівіан: Я від щастя! Тільки від щастя!

 

Біля собору.

Рафаель: Групове фото!

Грубер: Дозвольте, я біля наречених!- став біля Марії Хосе та Алонсо.

Естебан, невдоволено: Та хто б сумнівався…

Алонсо, поцілувавши Марію Хосе: Посміхаймося, сеньйоро Дель Анхель.

Марія Хосе: Сеньйора Дель Анхель. Досі не можу в це повірити.

Алонсо: Ти заслужила на це, Маріє Хосе.

Марія Хосе: Ти, я, наше весілля, Париж, Нотр Дам. Та ні, я б не посміла мріяти про таке навіть у найчарівнішому сні.

Алонсо: Інколи життя буває чарівнішим за будь-які мрії.

Рафаель: Так, Алонсо, ну ж бо, цілуй наречену! Пристрасно! Давай! Для фото в родинний альбом! Дітям та онукам показуватимете!

Алонсо: З задоволенням!- цілує наречену.

Всі: Гірко! Гірко!

Дієго, Сесіль, Лаура, Мако, Альфредо, Грубер та інші захоплено плескають, кричать «Гірко!»

Лоранс та Адріана співають «Гіркая, гіркая, гіркая вода! Най ся поцілує пара молода!»

Вівіан: Синочку мій…. Яке щастя…

Естебан: Ти ще почекай, дівчинко! Справжнє щастя ще попереду!

Естебан підморгнув Марії Хосе та Адріані. Ті відразу ж все зрозуміли.

Адріана: А зараз наречена кидатиме весільний букет!

Вівіан: Ну ж бо! Дівчата, Лоранс, Андріаніто, давайте, ставайте, будете долю випробову…-не договорила, раптом букет падає просто їй на руки.

Всі захоплено засміялися і заплескали в долоні.

Вівіан: Що? Ні-ні.. Ні-ні-ні… Це випадковість! Це… Це помилка!- почервоніла.- Маріє Хосе, ні.. То помилка якась…. Я не можу.. Он Адріана, Лоранс…. Молоді дівчатка, нехай вони….

Лоранс та Адріана, гуртом: Ні-ні-ні, помилки бути не може! Це доля!

Естебан: Ну якщо доля, тоді дозвольте старому генералу взяти слово!

Вівіан: Естебане?

Естебан: Вівіанно Дель Анхель, ти ідеальна жінка. Ти перевернула моє життя, мою душу, змінила мене самого. Тоді ж дозволь-но мені відігратися і змінити твоє прізвище! Дозволь мені зробити тебе Вівіанною Сан Брано!

Вівіан: Господи…

Грубер, шоковано і захоплено водночас: Цей світ не перестає мене дивувати.

Естебан: То якою буде твоя відповідь, дівчинко моя?

Вівіан розгублено подивилась спочатку на Грубера, потім на Алонсо, на Марію Хосе.

Алонсо: Погоджуйся! Погоджуйся, мамо! Ну ж бо!

Мако: Мамо нареченого, не тягни з відповіддю! Гості вже зголодніли! Нам так розрекламували кондитерів, що готували банкет, що вже сил ніяких немає!

Алонсо: Ну ж бо, мамо!

Естебан: Ну ж бо, мамусю! Якою буде твоя відповідь?

Вівіан: Господи…Так! Так! Так!

Всі заплескали.

Вівіан та Естебан поцілувалися.

За ними і Алонсо та Марія Хосе.

Грубер, посміхнувшись: Щасливий фінал сумної історії! Будьте щасливі багато років!

 

В ресторані.

Альфредо: Чудовий підбір музики!

Грубер: Перший танець молодят був просто фантастичним!

Альфредо: Так! Наче два серце злилися в одне! А пісні Андреа Бочеллі – просто фантастика!

Естебан: Отже, тост від мене!

Вівіан:Зараз почнеться!

Естебан, вставши: Ну що, молоді? Все, ви все не просто так, вже одружені! Більше обов’язків, більш спільного! Бережіть та кохайте одне одного. А ще я хочу Вам сказати…

 

Минуло 20 хвилин.

Естебан: А на останок хочу вам розповісти одну притчу…

Грубер: Мені потрібно зустріти доньку.

Вівіан: Зачекай, скоро кінець!

Естебан: В чому ж мораль притчі?

Хав’єр: Що нам потрібно випити за молодих, хрещений!

Грубер: Я зараз.

 

Біля ресторану.

Грубер: Доню!

Альма: Тату, я запізнилась?

Грубер: Вже всі за столом.

Альма: Літак затримали. Як я шкодую, що запізнилась на церемонію!

Грубер: Нічого страшного, люба.

Альма: Як Алонсо?

Грубер: Вже щасливий одружений чоловік!

Альма: Яка я за нього рада!

Грубер: У тебе я нагода сказати йому про це особисто!

 

В ресторані.

Альма: Алонсіто!

Алонсо: Альмо!

Альма: Вітаю тебе, любий друже!

Алонсо: Дякую. Дуже дякую.

Альма: Я така рада тебе бачити!

Алонсо: І я тебе! Дозволь відрекомендувати мою дружину. Марія Хосе Даль Анхель. Найкраща на світі дружина та мій особистий янгол охоронець!

Альма: Дуже приємно! Вітаю вас! Будьте щасливі!

Алонсо: Дякуємо, дякуємо.

 

Через декілька хвилин.

Альма: Перепрошую?

Хав’єр: Так?

Альма: Біля Вас вільно?

Хав’єр: Так, звісно, сідайте.

Альма: Альма Вальтер.

Хав’єр: Хав’єр Гюнт. Дуже приємно.

Альма: То у вас теж німецьке коріння?

Хав’єр: Частково. По батькові.

Альма: Дивовижно. У мене теж.

Хав’єр: Скільки дивовижний співпадінь. Ви хто за фахом?

Альма: Фінансист. Ви?

Хав’єр: Правоохоронні органи. Школа ЦРУ. Зараз працюю в детективному агентстві.

Альма: Наче в кіно. Все під грифом секретно!

Хав’єр: Можна сказати і так. Потанцюємо?

Альма: З задоволенням!

 

Заграла музика.

 

Святкування тривало мало не до ранку.