✨✨✨✨✨

✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨
Пуффендуйці поважали її, але трималися на відстані, крім тих, хто хоч раз особисто розмовляв з Енджі і бачив у ній не гордовиту зубрилку, а добру і віддану навчанню дівчинку. Але й ті швидко забували про неї. Вчити заклинання та рецепти зіл, робити домашнє завдання можна було і в бібліотеці, але Енджі хотілося більшого, більше практики. Навіть якщо заклинання можна відпрацьовувати у вітальні Пуффендуя, руйнуючи все поспіль, то варити зілля щоразу до потрібного ефекту було неможливо. Так і дозріла ідея використати Виручай-кімнату.
Виручай-кімната була на восьмому поверсі. Це зачарована кімната, якщо пройти повз неї три рази, відчуваючи потребу в чомусь, вона з’являлася, облаштована всім необхідним. Для Енджі це було просторе приміщення з манекенами для використання заклинань, з купою книг за сім курсів навчання, нехай і старого зразка, з обладнанням для зільоваріння і навіть інгредієнтами для них. Зрозуміло, рідкісних інгредієнтів вона там не виявила, проте для зілля за перші кілька курсів і цього було достатньо. Наближався Хелловін.
«Скоро станеться інцидент із тролем, можливо, це мій шанс наблизитися до професора!» — радісно думала Енджі, помчавши у Виручай-кімнату.

Напередодні Всіх Святих, коли учні попрямували до Великої Зали для святкової вечері, Енджі не пішла з іншими, пояснивши це своїм поганим самопочуттям. Ледве вітальня Пуффендуя спорожніла, Енджі змусила себе почекати кілька хвилин, взяла зі своєї шафки невелику сумку, а потім вискочила із загальної кімнати. Помчавши на третій поверх, вона сховалася за колоною в темряві і почала чекати. Виглянувши зі свого укриття, дівчинка могла розгледіти величезні дубові двері в кінці коридору, за якими мав сидіти триголовий пес, ніжно охрещений Пушком.
Минуло десять хвилин чи годину — Енджі не знала, її серце билося все сильніше, а очікування мучило, з кожною секундою вона сумнівалася, чи варто їй тут перебувати та виконувати задумане. Тільки вона вирішила піти, як почула швидкі кроки і притулилася до колони ще щільніше, бажаючи зовсім злитися з нею. Ці кроки пішли до протилежного краю коридору, до дубових дверей. – Алохомора, – почула Енджі ледве помітний шепіт, двері за людиною зачинилися, і тут же швидко блискавки інший чоловік підбіг до дверей і зник за ними. Минуло не більше тридцяти секунд, як відвідувачі цербера Пушка буквально вивалилися з цих дверей.
— Що ви творите, Квірелле?— Енджі одразу дізналася в цьому розлюченому голосі викладача зілля. Було чути, з яким трудом професору давалися слова.
— На чиєму ви боці?! Або відповідайте або забирайтеся, якщо не хочете, щоб я зараз же подався до Дамблдора!
✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨