Марун

Йому в голову прилітає паперовий літачок, змушуючи здригнутись та виринути із яскраво вкарбованого в свідомість спогаду.

— Ну гей, коли ми вже підемо? Скоро сяде сонце.

— Вибач, зараз, іду. Почекай на подвір’ї.

Тоді вони теж збиралися гуляти, але в машині вона вирішила трохи їх затримати.

— Мар, ти…

— Так? — вона невинно кліпає на нього оченятами.

Найгірше — те, що це здивування — не награне. Він вважає найлегшим тупо провалитись під землю, бо його не полишає сильне враження, що він зараз же…

Він стогне.

Вона крутанула зап’ястям чарівним чином. Їй не потрібно було і п’яти, бляха, хвилин цього разу, аби витягти з нього шум. Він дуже хоче мати клопоти штибу сусідів, які можуть про них дізнатися. Він дуже шкодує, що вони живуть у приватному секторі тихого приємного містечка.

— Гарна дівчинка, — ну, це те, що вона хотіла почути. А він просто хотів побачити її усмішку.

Одасаку не знає, хто ще міг задовольнити його так, як робить це вона.

Насправді, він не користуватися великим попитом серед жінок. У своєму районі — тим паче. Не тому що він не був привабливим чи різко вирізнявся серед інших чоловіків, просто його ніхто ніколи не цікавив, окрім дружини, з якою той провів більшу частину свого життя і яку відпустити на метр здавалось жахливим варіантом. Будь-хто, хто намагався з ним фліртувати, не витримував того, наскільки байдуже він звучав і наскільки його кохання здавалось непідробним, що зовсім скоро відмовлялись пробувати знову.

Після того, як його жінка померла за невдалого збігу обставин, йому не хотілося багато з ким розмовляти, тож він взяв собі відпустку на добрих п’ять років, провівши їх переважно вдома й за побутовими справами, за цей час зблизившись із Марун.

Він всіляко підтримував її, не уявляючи що переживала всередині донька, тому сам пропустив, де розгорнувся початок цього дивного ланцюгу подій, проте офіційно другий раз був переломним.

— Я тебе люблю, — вона сиділа на ньому, шукаючи кут, під яким контакт їхніх тіл відчувався якнайкраще, й хмурила брови.

— Я тебе теж, — шепоче він.

— Але тату, я чула, що таких маленьких, як я, любити неможливо.

О, то це те, що вона має на увазі.

Чорт.

Чоловік вбив уйму часу на вагання чи воно того варте, перш ніж дозволити собі знову підпустити її до себе, та дівчинка не має перейматись через свої почуття:

— Тебе можна любити, Маруню, незалежно ні від чого, бо твій вік розповідає про тебе рівно нуль відсотків із правди, ти в мене дивовижно розсудлива і талановита, — можливо, він квапиться, але за поривом емоцій, тепер вже у потрібному контексті, додає, — Тому в жодному разі не сумнівайся в тому, що я тебе люблю.

Спершу він вважав, що оптимальним рішенням буде дозволити Марун коїти все, що її душа забажає, і не проявляти ініціативи попри все, щоб не наражати її на небезпеку. Але він ніц не міг зробити з тим, що коли він дав собі зірватися, вона плакала від того, як добре їй було.

— Тату, чому мені здається, що я зараз помру? — вона захлиналася слиною, що мимохіть текла з підборіддя на простирадла, поки Ода набирав темп і гучність звуків від того, як він терся об її клітор вологим членом.

— Все добре. Просто відпусти себе, — пролепетав він, замружуючи очі та так само відчуваючи близький кінець.

Справжня сім’я, насамперед, — означає жертвування власними принципами. Врешті, він надто вже турботливий батько, аби ігнорувати це правило.