Фанфіки українською мовою

    Сонце яскраво світить в небі, його промені проникають крізь хмари та проливаються на землю, освітлюючи територію резиденції глави Каґуя Убуяшіки теплим світлом. Вхід у будинок веде через ворота, оздоблені символами клану. На території резиденції розташований чудовий садок, в якому дуже часто любить прогулюватися пан Убуяшикі зі своєю дружиною. Ставки, струмки, кам’яні містки, дерева, квіти та кам’янисті доріжки. Всі ці елементи зливаються воєдино і дозволяють відчути гармонію та баланс між людиною та природою. Будинок височить на пагорбі в оточенні мальовничого лісу. Основна будівля вражає своїми безліччю поверхів та ретельно продуманою архітектурою. У ньому присутні великі зали для зборів та церемоній, а також кімнати для проживання та відпочинку. Меблі та прикраси в цих приміщеннях виконані з великою майстерністю та елегантністю.

    Зі спеціальної зали виходить молодий хлопець, що щойно закінчив своє тренування. Його довгий чорний чуб прилип до чола, закриваючи і без того напівсліпе праве око жовтого кольору. Незважаючи на теплу погоду, його обличчя наполовину заховано бинтами, під якими ховався потворний шрам. Він ненавидів його. Жалюгідне і гірке нагадування про минуле, що так обтяжувало його і змушувало ненавидіти власну сутність. Обанай Ігуро не почував себе людиною. Принаймні до сьогодні.

    Він ішов довгим коридором, що прямував до саду. Йому хотілося провести залишок дня в тиші та медитації біля озера, перш ніж він вирушить на завдання. На вході його зустріла перешкода у вигляді невисокої фігури з рожевим волоссям, яке поступово переходить у зелений колір. Вона дивилась по сторонам, а її плечі помітно тремтіли. Коли дівчина обернулася, Обанай помітив, що вона плакала, але побачивши Ігуро, її очі наповнилися надією. Вона була така звичайна, що хлопець був не в силах відірвати від неї погляд. Усередині розливалося приємне тепло, змушуючи його серце битися частіше. Він завмер чи то від страху перед невіданим раніше почуттям, чи то від дівчини, що стоїть навпроти його. Його змії, Кабурамару, що сиділа в нього на плечі, довелося навіть вкусити його, щоб вивести із забуття.

    — Що? — тихо спитав він.

    — Мені треба знайти Кьодзюро-сана, він сказав, що чекатиме в тренувальній залі, а я… загубилася! — Дівчина знову заплакала.

    Невідоме почуття всередині знову защеміло серце. Обанай не хотів, щоб вона плакала, тож простяг їй руку, і вона вклала в неї свою. Долоня була така приємна, що хлопець не хотів її відпускати, тримати до кінця своїх днів. Коли вони прийшли до потрібного місця, Ігуро не одразу її відпустив, а продовжував триматися, немов потопаючий за соломинку. Але всьому хорошому рано чи пізно приходить кінець. Обанай оголосив, що вони прийшли, і дівчина засяяла. Хашіра міг присягнути, що в той момент побачив найпрекрасніше у своєму житті. Коли він йшов, дівчина йому крикнула слідом:

    — Мене звуть Мітцурі Канроджі!

    Він обернувся. Його голос зрадливо затремтів.

    — О..Обанай Ігуро.

    — Ще раз дякую, Ігуро-сан. Сподіваюсь ще побачимось.

    Вона посміхнулась йому і зникла за дверима тренувального залу. Обанай стояв там ще якийсь час, чекаючи коли вона закінчить, щоб поговорити з нею ще.

    Його план відпочити з тріском провалився. До відправлення залишалося нічого, а тренування все ще йшло. Ігуро глибоко поважав Кьодзюро, але зараз йому хотілося врізати.
    Нарешті Мітцурі вийшла з тренувального залу разом з Ренгоку. Стовп полум’я помітив його та посміхнувся.

    — Обанай, радий бачити! Чув, ти допоміг Канроджі, дякую тобі.

    — На моєму місті так би вчинив кожний, – коротко відповів йому хлопець.

    — Якщо тобі не важко, не міг би ти показати їй їдальню? На жаль, мене терміново викликають до голови.

    Замість відповіді Ігуро просто кивнув і махнув рукою, щоб дівчина слідкувала за ним. Її апетит здивував його, бо сам стовп може не їсти до трьох днів, але коли настає час перекусити, то порції дуже малі. Окрім ненависті до жінок, він терпіти не може багато їсти. Ще змалку його “сім’я” пихала йому забагато їжі, щоб перетворити самого на їжу для тієї потворної змії. Від застоялого запаху жиру та протухлих продуктів Обаная нудило у своїй клітці. Цей запах надовго посів в його пам’яті, але дивлячись, як Канроджі доїдає вже четверту миску цзяоцзи, на диво зголоднів.

    Проте Хашіра посоромився вечеряти в присутності дівчини, а точніше боявся налякати своїми шрамами. Якщо інші мисливці його не хвилювали, а навпаки він потайки любив лякати новачків оголюючи свої вуста, то перед нею не хотілося знімати маску, адже Мітцурі була така гарна, витончена. Вперше в його нікчемному житті з’явилося щось світле і прекрасне, що не хотілося втратити, тому хлопець не дозволяв повністю відкритися перед нею.

    — Боюся, мені час, Канроджі-кун. Демони не сплять.

    — Як шкода. Тоді бажаю Вам удачі, Ігуро-сан! Маю надію, що скоро побачимося!

    Мітцурі чекали на тренування, а Ігуро відправили на інший кінець країни. Одного дня йому надійшов лист від дівчини, у якому вона хизувалась своїми успіхами та цікавилась його поверненням. Стовп був..щасливий? Напевно так, бо хлопець одразу почав писати їй відповідь. Через його минуле, хлопець відчував страх та ненависть до жінок, але з Мітцурі було все інакше. За одним листом було друге, третє і врешті-решт вони переписувались щодня. Канроджі розповідала про своє навчання у Кьодзюро Ренгоку, новий меч, що викував їй Текчин Текчікавахара. Каґуя не брехав про її здібності, називаючи їх подарунком богів. Дівчина через рік після вступу до лав винищувачів змогла дістатися рівня стовпа.

    В одному листі вона зізналася, що соромиться носити свою уніформу. Тому після чергової місії Обанай витратив добрі півдня на пошук подарунка дівчині. Він довго не міг вибрати і коли вже зневірився, то йому на очі попалися зелені панчохи. Хлопець навіть не став торгуватися, чим дещо здивував торговця. Після приїзду до резиденції він одразу ж вирушив на пошуки Канроджі та вручив їй подарунок. Дівчина одразу кинулася йому на шию, вигукуючи слова вдячності, від чого його обличчя залив рум’янець.

    — Дуже вам дякую, Ігуро-сан. Я тепер постійно їх носитиму.

    І не збрехала. Це стало частиною її уніформи, що вона майже ніколи не знімала, що не могло не гріти душу Обаная.

    Коли він повертався, то намагався проводити якнайбільше часу в оточенні Мітцурі, що породило деякі чутки. Про нього і раніше говорили всяке, але зараз це дійшло до абсурду. Якось під час прогулянки у селі вони почули шепіт.

    — Та я тобі кажу, у нього язик як у змії. Ось своїм шипінням і приворожив юну Канроджі. Не дарма ж він стовп змії, можливо ще й отруює бідолашну, – незнайомка говорила тихо, але двоє стовпів все одно почули.

    Мітцурі побачила, як плечі Обаная напружилися і поспішила відвести в інше місце, а дорогою відволікти всякими розмовами. Так вони опинилися біля озера під квітучою сакурою. Дівчина все розповідала щось, але Ігуро не чув її, повністю занурений у свої думки.

    — Ти так вважаєш, як і ті люди з села? – раптом запитав її Обанай.

    Повисла тиша. Дівчина злякано подивилася на Ігуро, що дивився перед собою. Вона накрила своєю долонькою його стиснутий до білих кісточок кулак і тихо прошепотіла:

    — Я ніколи не була такої думки. Маю визнати, мені було цікаво побачити Ваше обличчя без маски, проте це буде порушенням особистого простору, а мені не хочеться псувати наші стосунки.

    Вона дивилася на нього з притаманній їй теплотою. Така добра. Чим він заслужив на таке ставлення до себе?

    — Я боюся налякати тебе. Моє обличчя потворне, – голос опустився до шепоту і трохи тремтів.

    — Не кажіть так, Ігуро-сан!

    — Але це правда..

    — Можна? – після хвилинного мовчання запитала дівчина.

    Обанай лише кивнув на знак схвалення і сильно заплющив очі, коли дівчина наблизилася. Вона підчепила пальчиками маску і опустила вниз. Хлопець намагався відвернутися, але дівчина обхопила руками його обличчя. Великими пальчиками пройшлася по шрамах. Він боявся розплющити очі і побачити її страх. Його тіло мало не тремтіло наче від лихоманки.
    Змія на шиї помітно ворухнулася, наче хотіла опуститися на землю. Ігуро не розумів, що відбувається. Його очі різко розкрилися, варто було губам дівчини торкнутися куточка губ, де починався шрам. Ігуро відразу залився фарбою, а Мітцурі тепло посміхнулася.

    — Я не бачу нічого потворного і ваші шрами мене зовсім не лякають. Людина з такою прекрасною душею та серцем не може говорити про себе такі погані речі.

    Він злякано дивився на неї, не в силах сказати жодного слова. Хлопець не вірив її словам. Ніхто у житті не говорив йому подібного.

    — Не ховайтеся від мене, Ігуро-сан.

    Обанай поклав долоню на її щоку і м’яко притягнув ближче до себе, накриваючи її губи своїми, зливаючись у ніжному поцілунку. Їхні серця завмирають на мить, а час наче завмирає навколо них. Дівчина обвиває шию руками, де колись сиділа Кабурамару. Змійка була неподалік і розглядала квіти сакури над ними.

    — Все гаразд, Ігуро-сан? – схвильовано спитала дівчина, коли відчула самотню сльозу на його щоці.

    — Так, я просто вперше в житті відчуваю себе щасливим.

    Вона міцно обняла його, поклавши голову на груди. До самого вечора молоді люди говорили на різні теми. Мисливці, що проходили повз, дивувалися побаченій картині, але Обанаю і Міцурі було все одно, вони насолоджувалися компанією один одного.

     

    0 Коментарів