Мертві обіцянки

Ти будеш кохати, коли я помру?

Та ні, дурне я прошу.

Навіщо тобі мертвеє тіло,

Навіщо ті сльози і сум на лиці.

Пообіцяй мені краще, що будеш ти жити,

пообіцяй, що більше не з’явишся ти,

не смій ти труни торкатись моєї,

не смій ти сидіти в печалі лихій!

Не треба дивитись за тою могилой,

не треба будити мене із землі.

Ти краще вдома спали всі портрети,

що встигла зробити ще при житті.

Зроби краще так, аби всі забули,

І ти забудь, облиш вже мене.

З могили мертву вже не повернути,

але ти і далі краще живи.

Ти чуєш мене? Кого я благаю?!

Немає й не буде вже більше мене!

Облиш ти мій спокій та лягай краще спати,

на ранок забудеш ти втрату дурну.

Напевно, одне я можу сказати,

ти не турбуйся, це зайве усе.

Я прослідкую аби все по плану

Було і надалі впродовж у житті.