Розділ 4

В тьоті Люби було затишно, Саші побрався район. Хоч там все було явно не нове, відчувалася атмосфера життя. Найбільше їй сподобався їх балкон, який був заставлений різним непотребом, але з кількома стільцями, та гарним краєвидом на інші поверхівки. Лера могла сидіти там годинами.

Життя повільно продовжувалось. Сірі будні, наповнені уроками, підготовкою до екзаменів та здається новою дружбою. Після того випадку дівчата більше і більше спілкуватися. Здається про все і ні про що одночасно, ніхто з них не намагався розкрити душу одна одній, ніхто не підіймав теми, які могли поставити діалог в незручну паузу. Лера виявилась цікавою, вона розповідала про музику яку любить, про свою кішку та те, що в неї є молодший брат, якому п’ять. Саша ж теж намагалась щось про себе розповісти, але їй здавалось нічого, що зацікавить однокласницю в неї немає, але дружба помаленьку будувалась.

В школі вони все-таки сиділи разом, Саша розповіла про сусідку яка постійно хворіє, Лера ж говорила що навіть цьому рада.

В класі всі заспокоїлись після декількох неділь, і таку активну дружбу з Лерою ніхто не хотів вже мати, лиш один однокласник, Рома, все більше з нею спілкувався. Він був досить сором’язливий, але виділявся, бо мав довге волосся, яке майже ніколи не розпускав.

У вихідні вони з мамою ходили дивитися квартири, які могли стати їх новим домом. Всі розташовані в різних місцях, з іншого краю міста, недалеко від минулого квартири, але цей варіант відкинувши відразу.

Деякі були в жахливому стані, здавалось роботи там не початий край, стіни з купою шпалер які відклеїлись і взялись пліснявою, у ванній не було нічого, а на кухні лиш одна плита. Інші були приємніші, в одній був рожевий сервант, який Саша сфотографувала, застелений килимами та сусідкою, яка в перші хвилини знайомства розповіла що ні наркоманів, ні проституток тут нема, крім Ірки на третьому. Після шостої, вони вирішили зробити перерву, щоб знайти нові.

Школа мистецтв поки відійшла на задній план.

Софійка: Саш, ти де поділась? Я вже скучила

Саша: Я поки не буду ходити, не виходить

Софійка: Добре( Пішли на вихідних в кіно?

Саша навіть не знала з чого почати, Соня рідко коли пускали, а тут на вихідних і в кіно. Вирішивши залишити питання до зустрічі вона погодилась, із нетерпінням чекала цей день.

Так закінчився вересень. А це означало екзамени ще на місяць ближче. Саша була відмінницею, та дуже старанно вчилась, хотіла на бюджет, адже чи вийде оплатити навчання буди сумніви. Ними вона ні з ким не ділилась, лиш тугіше затягувала у хвіст русяве волосся, яке покрутилось після купання, та сідала за повторювання матеріалу, вирішення пробних тестів.

Нарешті настали вихідні. На диво був сонячний день, можливо останній день бабиного літа. Саша підходила до місцевого кінотеатру, дивлячись на час, знову рано. Вона озиралась, шукаючи подругу, але та ще не прийшла. Вона оглядалась на людей. Кожний у своєму житті. Найбільше виділялася бабуся, яка в фіолетовому пальті сміялась зі своєю подругою,  обговорюючи щось.

Пара, яка обіймалась стоячи в центрі доріжки, прилив почуттів застав їх раптово, люди незадовільно буркотіли та оминули їх. Чоловік що грав на гітарі, та співав гарно знайому пісню Саші.

*Пам’ятаю дивне то фото

Що зробили біля під’їзду

То була, напевне, субота 

Схоже, точно сходжу я з глузду*

Здавалось від цеї картини, всередині все переверталось, вона дістала скечбук з наплічник сумки, присіла навшпиньки та почала малювати. Чоловіка в чорній вітрові, яка в інший би день була причиною його хвороби, але не сьогодні. Його гітару та футляр в який перехожі кидали гроші. Не далеко накреслив розмиті постаттю закоханих та бабусю в пальто та капелюшку. Здавалось пройшла мить, вона підняла голову, щоб звірити, а попереду стояла Соня.

— Оце мисткиня, — дівчина підійшла і поглянула, на замальовку, і відчула захват Саші, через лінії.

— Здається я можу сидіти тут години.

— А мені здається, ЩО ти простудиш жопу, давай хоч на лавочку сядемо, а не бордюр.

Саші піднялась, і коліна заболіли, здавалось тільки сімнадцять, а от-от розвалиться. Соня ж посміхалася, як ніколи.

— Давай, я слухаю.

— Ти про що, не розумію, — але посмішка стала ще більшою.

— Як в тебе вдалося вислизнути?

— Ну скажемо так, тепер це буде відбуватися частіше.

Саша раділа цьому, Соня цікава, весела здавалось вона могла говорити за двох і всім буде комфортно, але це здавалось єдина людина з якою Саша хотіла підтримувати діалог. Хоча вже не одна, в пам’яті промайнули зелені очі.

Вони попрямували до каси. Соня хотіла подивитись фільм жахів, а така мила, на перший погляд, дівчинка. Зайняли майже останній ряд, та з’їли більшу частину попкорну тільки переглядаючи трейлери.

Саша не дуже любила фільми жахів, їй не було зрозуміло, як комусь може подобатись коли потойбічна сила вспарює живіт всім з ким зустрічається. Перевела погляд, а подруга світиться, схоже вона дружить з психопаткою.

Декілька криків, хтось вибіг із зали, хтось цінувався поряд, в кіно вона не була сто років, але нічого не змінюється.

Коли сеанс закінчився вони направились кафе неподалік, Соня розповіла що однокласники часто сюди ходили, тому і вони повинні. Поки дівчина ділилась враженнями від перегляду та своєю професійною думкою кіномана, вони підійшли.

— “Caffeine”, — в голос прочитала Саша, яскраву вивіску, яка світилася неоном. — Оригінально.

— Дівчата казали, що у вихідні тут працює гарненький бариста, — Соня, поправила волосся, та зайшла всередину.

В приміщенні було затишно, купа столиків, тепле освітлення, і дуже зелено як для жовтня. Людей було чимало, в закладі пахло корицею та кавою.

Дівчата підійшли до каси, і спочатку Саші здалось, що вона обізналась. Вона побачила Рому, свого однокласника, і виглядав він дещо по іншому, пірсинг в носі та губі, довге волосся зв’язане як і завжди у хвіст, та кілечко у вусі.

Рома ж також не очікував побачити тут Сашу, знайомих він тут не зустрічав, спеціально вибрав роботу якомога далі від дому. Вони дивились один на одного декілька секунд, потім хлопець згадав що на роботі.

— Добрий вечір, щось замовлятимете?

— Добрий, так. Я буду американо з молоком, а ти Саш?

— Гарячий шоколад з корицею, будь ласка.

— Тут чи з собою?

— З собою.

— Добре, чекайте поки номер вашого замовлення з’явиться на екрані.

І однокласник ВЗЯВСЯ до роботи. Соня відійшла від каси та світилась.

— Ти бачила який класний? Він ще на тебе так подивився, — підвищуючи говорила Соня.

— Це мій однокласник, — Саша оглянулась на нього, і ще досі була здивована. — І виглядає він по іншому, ніж завжди.

— Вау, загадкова особистість? Подвійне життя?

— Так-так, я впевнена все так і є.

Після цього вони забрали каву, та пішли гуляти містом. Повітря ставало морозним, ліхтарі освітлювали місто, і дівчата продовжували говорити, ніби вперше зустрілись. Коли вони бачились в школі мистецтв, вони говорили аби не сидіти в самоті, однокласниці по мольберту. Але сьогодні це було по іншому, зараз вони спілкувались і дізнавались один про одного все більше.

Прощати зовсім не хотілося, але махаючи у вікно автобуса, Саша дивилась як подруга залишилась стояти у світлі жовтого ліхтаря.

Цей день наскільки вирізнявся з поміж інших, що хотілось розповісти всім. Вона дістала телефон, та сіла на прохолодну лавку, біля під’їзду. Відкрила галерею та передивитись всі фото які зробила Соня. Дівчина вирішила зафіксувати ледь не кожний їхній рух, саме на телефон Саші.

На одній вона стоїть на містку і показує язика, на іншій Соня залізла на дитячу гірці і танцює з маленькою дівчинкою. Але найулюбленіша де вони вдвох, тримають каву Соня цілувала її у щічку, а Саша посміхалась з закритими очима. Вона була по особливому їхня. Дівчина зайшла в соцмережу, та без вагань додала її у профіль. Перша фотографія, з першою подругою.

Пожовкле листя шуміло, і пахло сирістю, але в цей холодний вечір її гріли спогади та Рижик, що не відходив ні на секунду.

(молодість — sadsvid)

П.с. коти було б чудово отримати фітбек♡

П.с.с ще в мене є тг канал на якому чекаю вас