Кохання

Опис:

Пенсі проживає своє життя по правилах цього світу, намагається поводитись так я від неї очікують, зустрічатись з ким оберуть інші, навіть якщо не має жодних почуттів до обранця. Але два останніх роки Гоґвортсу руйнують купу упереджень та правил, що нав’язували їй з дитинства.
Як тепер жити у цьому світі з вільним мисленням? Як не загубити своє кохання? Як стати сильнішою та захистити себе у світі, що постійно ламає?
АВ де Волдеморт вижив, але сильно ослаб, через жертву Лілі, яка ціною власного життя захистила сина. Джеймс теж вижив, а Сіріуса не ув’язнили.
Читати паралельно з “Донька Гермеса”

Сьогодні дощило, повітря було вологе, а настрій медитативним. Стукіт крапель об землю, дерева, вікна, якось по-особливому заспокоював та притуплював гнів принцеси Слизерину.

Але проблема залишалась, тому вона рішуче уводила Мелфоя до найдальшого, закинутого класу.

Вони тихо заходять, накладають чари та нарешті зазирають одне одному в очі. Пенсі з першої миті розуміє, що не може на нього злитись. Вона у своєму віці занадто багато розуміє.

—Драко, ти зустрічаєшся з Ґрейнджер? — виходить майже нейтрально, проте роздратування від зради все ще клекоче у грудях. Якщо цей дурень і вирішив їй зраджувати то принаймні нехай хоч нормально ховається, а не принижує її перед усіма.

— Ні, — звучить втомлено, а у сірих очах розгортається буря.

—Тоді як розуміти вашу поведінку? — промовляє дівчина, згадуючи хоча б той раз коли їх начебто випадково закрили у бібліотеці, або те як вони постійно наче випадково зустрічаються деінде.

Звісно Пенсі знала, що це усе витворяли Блез разом з Луною, бо вже встигла допитати свого друга, погрожуючи, що розповість усім про його доволі цікаву колекцію усіляких дрібничок. Проте попри все вона так і не дізналась, а навіщо вони це робили. Блез лише довго та слізно просив у неї вибачення.

Ревнощів не було, була лиш пустка та гнітюча образа у середині.

— Я й сам не знаю, — у всьому його вигляді бринить сама лише втома.

Пенсі підходить, обережно огортає його обличчя теплими долонями, а Драко вже не може, ці довгі секунди очікування, наче рвуть його з середини, накриває її уста своїми, різко притягуючи за талію. Тонкі пальці зариваються у платинові пасма, плутають їх, куйовдять, а поцілунок такий…

…такий сухий, ні іскри кохання чи пристрасті, збудження, нічого, навіть симпатії.

Вони знову зазирнули в очі одне одному, без слів розуміючи, що на цьому все. Проте повинні були промовити це у слух, такі вже між собою вони встановили правила.

—Це кінець, — першою мовила Пенсі.

—Це кінець, — сухо повторив Драко.

Так закінчились їхні стосунки.

В їх світі. Світі вищих та нижчих, репутація неймовірно важлива, це їх обов’язок відповідати очікуванням інших.

Чи кохала його Пенсі? А Драко кохав її?

Що б там не було, але вони мали бути разом, бо так треба.

Для нього це хороша партія, а для неї можливість обирати. У будь-якому разі вони мають одружитись з кимось, хто має відповідний статус. До того ж усі навкруги вважали їх ідеальною парою, принцом і принцесою факультету, й здавалося, вони були друзями з дитинства, все має піти як по маслу.

Але долі було відверто начхати на їх судження та побажання суспільства. Між ними не було зізнань у кохані, вони щиро намагались змусити себе покохати, відчути хоча б легенький фавор, адже так треба, так правильно.

Першим здався Драко. Це було видно одразу, він перестав слідкувати за тим що вона одягає, як говорить, з ким спілкується, а з тим і зійшли нанівець спільні походи на вечірки та побачення. Усі ці нав’язливі дії з його боку були своєрідним проявом турботи, що душила та дратувала, але його дівчина намагалась ставитись до цього з розумінням. Бідна Ґрейнджер, що вона з тим робитиме? Почасти Пенсі відчувала себе дивно, наче лань якій скоро доведеться бігти з насидженого й комфортного місця.

А той поцілунок був останньою відчайдушною спробою, швидко згасаючої надії.

Новий ранок почався як зазвичай, не було ні болю, ні смутку, а лише страх та невизначеність. Майбутнє лякало до дрижаків. Проте з цим прийшло неочікуване полегшення, наче нарешті вона може видихнути, примарна свобода, що ймовірніше за все скоро закінчиться. В Пенсі є ще два роки.

Вона не зважаючи на все має встати, та як завжди бути досконалою у всьому, адже це її обов’язок.

Ранок, заняття, та обід, під час якого вона знову майже нічого не з’їла, бо як їй здавалось вже й так набрала забагато, минули непомітно, під гомін одногрупників та тривожні думки, що дратували до нестями. Тепер або знову шукай чистокровного хлопця, або його оберуть батьки.

Вони з Драко зустрічались усього рік, а її батьки вже почали думати над заручинами та весіллям, навіть визначились з місцем проведення. А їй усього п’ятнадцять.

Це так дратувало, чому її життя має крутитись довкола чоловіка? Пенсі й сама не знала, проте все одно стійко намагалась підлаштуватись під вимоги оточення. Знову підбираючи кандидатів серед чистокровних хлопців, котрі ще не заручені.

Голову заповнюють спогади, що уривками миготять, наповнюють простір запахами, емоціями та кольорами.

— Пенсі, — кличе Драко та чує у відповідь лише мугикання. — Може літом відправимось до Італії? В моєї сім’ї там є вілла.

Вона мовчить, не має слів, їх вкрало здивування.

— Я серйозно, — сьогодні в нього видко доволі гарний настрій та дещо задумливий.

Все ще мовчить, не знає що сказати, вона наче й рада, адже так роблять закохані. Може це знак, що їх стосунки нарешті стають саме такими якими всі хочуть їх бачити. Але в очах немає нічого окрім втоми, та й на літо у неї вже були плани, а відмова може принести купу проблем. Якщо її батьки про це дізнаються, то знову будуть кидати на неї розчаровані позири та читати нудотні лекції про те як має себе поводити юна леді зі своїм «нареченим», принаймні вони так вже його називали.

А Пенсі хотіла провести це літо у Франції, разом з тою атмосферою, тихими вуличками та романтичними людьми. Не те щоб вона не любила Італію, просто Ліон по духу був їй ближче.

Все ж подумавши, що їй напевно сподобається і що можливо між ними з Драко нарешті хоч якісь іскри то й проскочать, Пенсі погоджується.

Тут вже у голові вибухає новий спогад, про те як Драко дивився на Ґрейнджер під час кожного спільного заняття, як підмічав її погляди та дії. Іноді дістаючи Пенсі та Блеза тим «як ця бруднокровка його бісить». Це продовжувалось до того часу, поки Пенсі йому не натякнула на те що можливо він просто закоханий у цю саму бруднокровку. Певно то було її помилкою та ключем до звільнення.

А щодо Ґрейнджер, та наче й не помічала Мелфоя, навіть стикаючись з ним поглядом проводжала його пустими очима. Наче про щось задумалась настільки сильно, що навіть осяйний лик та сяюча платина волосся, ніяк не зачіпали струн її серця. Від чого володар сяючої платини ще більше дратувався, їй бо, тут тільки тупий не помітив би його почуттів.

Але Пенсі з усіх сил закривала на це очі, прикидаючись дурною, хоча знала його значно краще за будь-кого у Гоґвортсі. Адже спочатку вони втрьох, враховуючи Блеза, були просто друзями, справжніми та приймаючими усі ідіотські сторони одне одного. Їхня дружба була тихою гаванню у світі інтриг, до тих пір поки двоє з них не почали зустрічатися. З цього Блез лиш посміювався, та пророчив їм швидке розлучення. Як виявилось, він певне був пророком.

Сьогодні вона вперше за останній рік йде на вечірку одна.

Сьогодні Пенсі не прикраса та мовчазна лялька. А знову та сама бестія, якою була рік тому. Переводить погляд на сукні та згадує, як Мелфой був проти отієї короткої чорної, мовляв, то занадто схоже на пеньюар. А вона так і не одягла її жодного разу, ну а тепер ніхто не заборонить. Ця сукенька тепер здається ще коротшою та більш тісною, адже юна леді вже встигла трохи підрости.  Дівчина фарбується яскраво, одягає сукню та виходить.

Тепер всі знають, що вони розійшлися, Драко про це подбав, ніхто не має бачити її суму, таке буває люди розходяться. Хоча до їхньої пари були дещо завищенні очікування, й багато хто впродовж усього дня жалівся на те який прекрасний союз вони розірвали. Хтось був на стороні Пенсі, мовляв, цей Мелфой взагалі знахабнів, а хтось на стороні Драко, гадаючи наскільки дівчина виявилась не гідною. Здогади доходили навіть до того чи не надто недосвідченою вона виявилась, а може й не достатньо цнотливою.

Одну з таємних кімнат, на найнижчих рівнях замку, що вже багато років займають чистокровні та просто заможні студенти, заповнюють чарівники старших курсів з різноманітних гуртожитків, вони тихо перемовляться, сміються, п’ють алкоголь, що нишком змогли протягнути до школи. Поміж них плавають світлові кульки, що наповнюють кімнату м’яким мерехтливим світлом. Грає зачарований грамофон, мелодії змінюють одна одну, то весела та швидка, то повільна та романтична, а підлітки собі танцюють, п’ють алкоголь, курять.

Пенсі спокійно заходить одна, наче нічого й не сталося, ловить на собі погляди, у відповідь весело посміхається. Проходить повз усіх та граційно сідає на один з оксамитових смарагдових диванів.

До неї через деякий час, з келихами у руках підсідає Теодор Нот, весело соваючи один їй. Починає розмову про щось не надто цікаве, щось про лекції та оцінки, намагається жартувати та фліртувати. Пенсі дивиться на нього не зацікавлено, відверто пропускаючи майже усю його балаканину повз вуха. Навіть не киваючи для ввічливості. Дивний він сьогодні, зазвичай тримався ж на відстані, а на перших курсах взагалі здавалось, що вона його дратує.

— Пенсі, а ти знала, що твоє ім’я значить фіалка? — дівчина відверто нудьгує та переводить погляд на Блеза, що фліртує з кимось кого вона раніше не бачила. — А фіалка це символ скромності.

З уст дівчини виривається смішок, який переростає у гучний лункий сміх, дехто кидає на них дивні погляди, Теодор і собі усміхається.

— О, моя фіалко чи можу я запросити вас на танець? — питає хлопець злегка стишуючи голос та зазираючи у ці прекрасні м’ятні очі.