Reverence

Ейва повертається з царства Рейї через п’ять днів, а Беатріс знаходить новий спосіб спілкуванням з Черницею-Воїном, яка більше не потребує її захисту.

Невеличка передмова!!
Мої вітання, любі. Я з ще одним перекладом по Аватріс, який дуже сильно затримався. Що ж, залишаю посилання на чудового(у) автора(ку) цієї роботи та на саму оригінальну роботу. Дуже вдячна та приємного вам читання!

Оригінал!!

Автор(ка)!!

Беатріс зачинила за собою двері своєї кімнати й впала на коліна. Вона тремтяче видихнула, адреналін останніх кількох годин швидко згас, як вогник тліючої свічки.

Ейва повернулася.

Минуло лише п’ять днів з того самого дня. З дня їх бою з Адріелем, з дня, як Ейва зникла в порталі Ковчегу, вкрита ранами Дивініуму. П’ять днів відчайдушних досліджень і неймовірно малої кількості сну; те, як Каміла клала теплу руку їй на плече щоразу, коли залишала їжу на столі бібліотеки, навіть не дивлячись на товсті фоліанти, які Беатріс нишпорила щоранку рано вранці сподіваючись знайти дорогу до Ейви.

Для Беатріс минуло лише п’ять днів, але скільки минуло для Ейви, вона не знала.

Я не приймала душ надто… довго, щоб ти мене так обіймала, Беа.

Із сусідньої ванної кімнати долинав звук текучої води. Труби в стінах нещасно застогнали, коли їм перекрили потік води, і Беатріс почула, як босі ноги Ейви ступають по плитці, виходячи з душу.

Беатріс кортіло скоротити відстань між ними. Її інстинкт оберігати Ейву й тримати її в безпеці був сильнішим, ніж будь-коли, але вона стрималася й підвелася на ноги, перетнула кімнату й сіла на маленьке ліжко. На її нічному столику лежав щоденник, в який вона взялася писати – спочатку для того, щоб каталогізувати свої скупі знання про інше царство, а потім, коли вони швидко скінчились, перші обрізки свого горя.

Небеса, вона мусила знати краще.

Вона провела пальцем по його викревленому корінцю, зламаному дві ночу тому, коли його жбурнули в кам’яну стіну бібліотеки Cat’s Cradle (Котячої колискової). Її шкіра запалала від сорому, що Каміла стала очевидцем цього її моменту слабкості. Але натомість сестра просто поклала ще одну руку на її тремтяче плече.

Навіть якщо ти не можеш знайти шлях до неї, вірь, що вона знайде шлях до тебе.

Дійсно, вона мусила знати краще.

У двері тихо постукали, і Беатріс заховала свій щоденник у шухлядку.

– Заходьте.

Двері відчинились, і Ейва прослизнула всередину. Вона стояла в простих чорних штанях і білій лляній сорочці, все ще витираючи рушником кінчики мокрого волосся. Воно спадало їй на плечі залишаючи мокрі сліди на її ключицях. Наскільки бачила Беатріс, це був єдиний доказ того, що час минув.

– Отже, – промовила Ейва. – Сумувала за мною?

Беатріс завагалася. Запитання було надто звичайним порівняно зі складністю відповіді на нього. Тому вона обрала найбезпечніший шлях.

– Я вже збиралася йти шукати тебе, – сказала вона. – Сьогодні ввечері новим сестрам доведеться приймати холодний душ після тренування.

– Спробуй не приймати душ так само довго як я, і подивимось скільки гарячої води тобі б знадобилось. – Ейва скинула рушник на металеве бильце ліжка й жестом вказала на місце поряд з Беатріс. – Можна?

Беатріс кивнула. Ліжко прогнулося біля неї, і на мить усе затихло. Пальці Ейви лягли на ковдру поруч з нею. Беатріс помітила шрам уздовж її вказівного пальця. Тонкий, мов від порізу малесеньким ножем. Це був шрам, якого вона раніше ніколи не бачила. Беатріс уважніше оглянула руки Ейви. Вона побачила інший, ще менший поріз на четвертому суглобі пальця, і ще один на внутрішній стороні зап’ястя, який зник під рукавом сорочки.

Її подих перехопило.

– Беа?

Вона обережно взяла взяла Ейвину руку своєю, а інша затрималась на манжеті її сорочки. Вона мовчки поглянула на дівчину.

Ейва завагалася, але потім кивнула на знак згоди.

Беатріс підняла рукав до ліктя Ейви. Її щелепи стиснулися. Ще три шрами, всі однакового відтінку білого й одного віку. Вони були наче уламки по її шкірі. Беатріс провела великим пальцем по найбільшому з трьох намагаючись контролювати своє ж дихання. Вона заплющила очі.

Її оточувала вже не Cat’s Cradle, а той підвал з Адріелем. Сліпучий синій вибух. Ейва помирає в неї на руках. Кров стікає з незліченних ран від уламків Дивініуму в її шкірі.

Тоді Ковчег не зцілив Ейву. Так, врятував життя, але не вилікував. Не повністю. Що пережила Ейва? У Беатріс одразу виникли тисячі запитань і водночас лише біль і почуття провини, що обпалили її горло, мов полум’я Тараска.

– Беа, – повторила Ейва наполегливіше.

Беатрис відкрила очі й помітила, що на руці Ейви були сльози.

– Пробач, – сказала Беатріс, кинувшись стирати вологі краплі зі своїх щік та Ейвиної шкіри. – Пробач.

– Тобі не потрібно вибачатись. Ти в порядку?

– Зі мною все гаразд. Звісно зі мною все добре. Ти повернулася, а я…

– Я повернулася, – сказала Ейва. Її голос був тихим, рішучим, вкриваючи плечі Беа мов тяжкелезна ковдра. – Я повернулася, і більше не покину тебе.

Уперше відтоді, як Ейва сіла поруч, Беатріс поглянула на неї належним чином. Вона дивилася їй в очі, що були такими теплими, й немов кольору каштанів, намагаючись втамувати неймовірну спрагу. Її вилиці все ще червоні від душу, як і кінчик носа. Її горло та все ще вологі пасма волосся, що прилипли до нього. А трішки вище рубіново-червоні губи.

Беатріс тремтіла.

Біль та провина нікуди не зникли, але крім цього було також бажання, що пронизувало її, як пахощі, п’янко й раптово, надто всепоглинаюче.

Вона підвелася на ноги.

– Зачекай, – сказала Ейва, стискаючи Беатріс за руку. – Що сталося? Ти йдеш?

Беатріс мовчала. Вона б не змогла піти, навіть якби хотіла. Залишити Ейву й цю кімнату, було останнім, чого вона хотіла. Але бути та близько до неі? Це була немов стріла, випущена лучником-початківцем, така ж невпорядкована й надто натягнута.

– Поговори зі мною, будь ласка? – сказала Ейва.

Плечі Беатріс опустилися. Вона знову сіла, але не змогла змусити себе зустрітися поглядом з Ейвою. Натомість вона подивилася у вікно через плече, ніби в помаранчевому сяйві сутінок могла знайти правильний спосіб розібрати вир почуттів у своїх грудях.

Боже, допоможи їй, вона була таким безладом. Мері зараз би точно хихотіла з неї.

Минуло ще кілька хвилин, і Ейва зжалилася над нею.

– Ти не носиш свою рясу, – сказала Ейва.

Це вже простіша тема як для початку. Нібито.

– Це не відчувається тепер правильним.

– Це через… це моя провина?

Беатріс озирнулася на Ейву. Спогад про той день був для Беатрис настільки гострим, що, заплющивши очі, вона все ще відчувала м’якість ейвиних губ, крапель сліз на кінчиках пальців. Але скільки часу минуло для Ейви? Роки, якщо плин часу був схожим на досвід Майкла. Але Ейва не виглядала старшою ні на рік.

У цей момент вона виглядала просто винною.

– Ні, – сказала Беатріс, кладучи свою руку поверх ейвиної. – Позбутися ряси – це мій вибір. Вибір, який я зробила для себе.

Ейва стисла її руку. – Тоді добре.

– Проте, ти трохи… пришвидшила справу.

Ейва захихотіла. Беатріс думала, що ніколи більше не почує це звук, і він грав у неї всередині, мов гімн. Не бачачи більше ні провини, ні занепокоєння в очах Ейви, Беатріс змусила себе поставити наступне запитання.

– Скільки часу минуло для тебе?

Ейва зітхнула й опустила погляд. – Деякий час. Багато чого сталося.

Беатріс тримала язик за зубами й чекала.

– Я справді не знаю, Беа, – зрештою відповіла Ейва. – Роки однозначно. Може три чи чотири. П’ять? Час там дивний. Таке відчуття, ніби я прожила там все своє життя, і водночас ніби я була з тобою в тому підвалі лише минулого тижня.

– Це було лише минуло тижня.

Ейва розсміялася. – Боже, не можу повірити, що минуло лише п’ять днів з нашого першого поцілунку. Яке ж щастя.

Беатріс замовкла. Це був перший раз, коли вони визнали це так відкрито, і легкість, ніжність, з якою Ейва говорила про це, змусили її мовчати. Як же вона цього не заслуговувала.

Ейва сприйняла її мовчання як незручність і відпустила її руку. – Вибач, – сказала вона. – Я думала що–

– Не вибачайся, – сказала Беатріс. Замість того, щоб відвести свою руку, вона підхопила її за лікоть. – Я просто…

Зовсім нічого не приходило їй у голову. Що вона взагалі могла сказати? Що вона що? Вибачитись за те, що не захистила Ейву? Вибачитись за те, що не знайшла іншого способу перемогти Адріеля? Вибачитись, за те, що Ейва провела роки на іншому боці. Без сім’ї. Без сестер. Наодинці?

Її плечі затремтіли і опустилися. – Я обіцяла тобі.

– Що? – запитала Ейва. Морщинка раптово простягається вздовж її чола.

– Я обіцяла тобі, а ти була одна.

Морщинка зникає, і Ейва наспівувала розуміючи. – Ти думаєш, що порушила свою обіцянку.

Беатріс не відповіла. Це завжди було було більшим, ніж проста обіцянка. Це була клятва. Та, на яку вона покладалася так само, як і на свої обітниці Богу. І так підвести Ейву – змусивши її на три, чотири, п’ять років зникнути в іншому царстві – змусило її серце боліти десь глибоко всередині.

Беатріс знову дослідила вздовж Ейвиного передпліччя. Шрами, що зіпсували її шкіру. Пробач, відчувалося нескінченно замалим. Натомість вона піднесла руку Ейви до своїх губ і втиснула довгий ніжний поцілунок у вказівний палець, а потім у кісточку. Вона перевернула руку й притиснулася ротом до шраму на внутрішній стороні зап’ястка. Беатріс дозволила своїм губам затриматися, дихаючи через гарячі уколи сліз.

Бог вище(God above). Вона ніколи не думала, що зробить це.

Її пальці провели спочатку по передпліччю Ейви. Беатріс підвела очі.

– Це нормально?

Приголомшена Ейва лише кивнула.

Беатріс знову нахилилася. Її губи малювали повільний, розкаяний курс по кожному шраму, кожен поцілунок – штрих каяття. Ейва мовчала, наче затамувавши подих. Беатріс відчула тяжкість її погляду, що відчувався як фізичний дотик, і частина її благала відсахнутися від нього. Щоб її не бачили, щоб не помічали ту потребу, що лежить в основі кожного її дотику. Натомість вона поринула в почуття. Вона дозволила своїм плечам розгорнутись. Потім вона поцілувала ще вище, поблиз згину ліктя Ейви, аж доки не відчула, як шкіра під її губами покривається мурашками.

Вона відсторонилася.

– Тобі холодно? – запитала Беатріс. Вона хотіла підвестися й зачинити вікно, яке пропускало прохолодний вечірній вітерець, але Ейва не дала їй зробити цього, тримавши її нерухомо.

– Мені не холодно, – промовила Ейва.

Сердце пропустило удар. Вітерець ніс солодкий запах лаванди та весни. Вони дивилися одна на одну, доки Беатріс тримала Ейву за другу руку. Вона помітила нерівномірні підйоми та опускання(??) її грудей та блиск в очах, коли вона припідняла другий рукав. Їм було це потрібно, їм обом. Що б це не було.

Беатріс торкнулася губами спочатку до шраму, що проходив через долоню Ейви, потім до найбільшого, що проходив майже через всю довжину її передпліччя. Беатріс дозволила собі загубитися в теплі Ейви та неймовірній м’якості шкіри. Її кінцівки ослабли, і Беатріс зрозуміла, що справа не лише в каяттях. Натомість, кожним дотиком до шрамів Ейви своїми губами Беатріс викреслювала демонів, яких носила в собі. Відколи вона втратила Ейву. Відколи батьки відправили її в школу-інтернат у Швейцарії. Відтоді, як Ейва сіла біля неї, щоб вперше поїсти свою їжу серед сестер, і Беатріс відчула той невблаганний тягар у животі. У її кістках одразу ж запанувала німа тиша, немов молитва, і палаючий вуглик, потребувавший лише найменший порив вітру, щоб спалахнути. Вона не знала, гасити цю вуглинку, чи ні.

Якби тільки вона мала сміливість спитати.

Беатріс відсторонилася поклавши руки на коліна. На обличчя Ейви впала сльоза, і Беатріс поквапилася змахнути її.

– Ти в порядку? – запитала Беатріс.

Відбулася коротка битва за стоїцизм, що її дійсно здивувало. Ейва так рідко стримувала свої емоції. У всякому разі, вона виглядала такою винною. Що ж повинно було статися в тому царстві, щоб це змінилося?

Беатріс знала, що краще не запитувати прямо зараз. Вона мовчала, спостерігаючи як цей стоїцизм зникає, а Ейва опускає голову, її голос нерівний і тихий.

– Минуло дуже багато часу з тих пір, як я відчувала себе коханою, – сказала Ейва.

Зізнання вдарило Беатріс, мов посох Бо. Вона спостерігала, як Ейва закривається в собі, і гнів пронизував її. Гнів на Адріеля за те, що забрав у неї Ейву, і на себе за те, що дозволила цьому статися. На Бога. Беатріс змусила свою щелепу пом’якшитись. У її образі не було місця гніву. Це було не те, чого зараз потребувала Ейва.

Беатріс підняла руки до щік Ейви. Вздовж її лінії росту волосся був напівприхований невеличкий шрам. Беатріс обережно нахилила її обличчям до низу, щоб мати змогу притиснутись до нього губами. Вона затрималась там трохи, а потім опустила голову, щоб притулитися своїм чолом до ейвиного.

– Ти така і є, – промовила Беатріс.

– Яка? – запитала Ейва.

Беатріс посміхнулась. – Ти кохана.

Ейва впала до її рук, а Беатріс в свою чергу міцно обійняла її й закрила очі. Вона й гадки не мала, чого вимагали від Ейви останні декілька років. Але раніше того ж дня, коли сестри зібралися за столом, а Ейва говорила про майбутню Священну війну, Беатріс помітила зміни в ній. В її напружених плечах і твердості чола. Ця Ейва була не лише Черницею-Воїном, вона була лідеркою. Командиркою. Вона несла на собі таку величезну кількість відповідальності, якої Беатріс, певно, ніколи не змогла б навіть уявити.

Але вона все ще була Ейвою. Незграбною, дивовижною, нестерпною, красивою Ейвою.

Беатріс була готова на все, щоб звільнити її від цього тягаря.

Беатріс розплющила очі, і на шиї Ейви вона побачила ще один шрам. Його вигляд змусив її здригнутися, і вона не роздумуючись притислась до нього губами. Ейва зітхнула. Беатріс спустилася туди, де ще один шрам пролягав уздовж її ключиці. Кожен дотик її губ був шанобливим, повільним і повним турботи. Покаяння не було. Більше ні. Її провині не було місця поряд із таким чистим благовінням, як це.

Вона здригнулася, коли Ейва торкнулася її шиї. Кінчики пальців замінили її губи, проводячи за шрамом до низу, доки він не зник під коміром сорочки.

Беатріс вагалася, але лише на мить. Вона затримала пільці на верхньому ґудзику і підняла очі, побачивши Ейву, що витріщилась на неї(?). Відповідь на її запитання була чітко написана на її обличчі. Та Беатріс все одно хотіла промовити це.

Вона підняла іншу руку й дозволила великому пальцю ковзнути по щоці Ейви до куточка її губ.

– Ти дозволиш мені любити тебе? – запитала Беатріс.

Вона відчула уривчастий видих на подушечці великого пальця.

– Так, – сказала Ейва. – Так, так, так, і ще тисячу разів так.

Беатрис нахилилася вперед, до шкіри, що все ще сяяла від сонячних променів вечірнього світла. Там, де вона очікувала стриманості, була лише її власна рішучість. Минулого разу вони чекали занадто довго, і тільки завдяки милості Бога, або Реї, або Ейви, вони знову були разом.

Вона не дозволила їм знову чекати.

Вони зійшлися разом, і Беатріс дізналася про Ейву таких подробиць, яких вона не знала раніше: тепло її подиху, м’яку піддатливість її губ, ніжну наполегливість рук в її волоссі. Ейва видала найменший звук, ледь достатньо голосний, щоб мати змогу почути його крізь вітер, і солодкий біль розцвів у її животі.

Беатріс чекала важкого, пригніченого сорому, який зазвичай слідував за таким болем. Але його там не було. Вона знову спробувала знайти його, та все одно нічого.

Беатріс розсміялась в їх поцілунок. Ейва відсахнулась із запитанням в її щасливих очах, але Беатріс повернулась до її посмішки. Ейва розпустила її волосся, що граційно спало їй на плечі, й занурилась в нього пальцями.

Така терміновість проявлялась в тому, як Ейва поцілувала її, у необхідність підсунутися ближче й міцно притиснути Беатріс до грудей. Хоча її палкість викликала у Беатріс такий самий голод, щось у цьому… насторожувало. Це здавалося майже божевільним. Ейва цілувала її так, ніби біля їх ніг лежала бомба, відраховуючи їх останні години разом. Може це тому, що Ейва чекала цього роками?

А може тому, що вона краще знала небезпеки, що насувалися.

Беатріс відчула напругу, подібну грозовій хмарі, тріскучу обіцянку грози, яку вона була надто недосвідчена, щоб витримати, і вражена Беатріс перервала поцілунок.

– Пробач, – сказала Ейва знову опускаючи руки на коліна. – Пробач, тобі мабуть не зручно, це було занадто.

– Поклади свої руки назад.

Ейва вагалася.

– Будь ласка.

Вона виконала прохання, а Беатріс схилила голову до її рук, що ніжно пропускали волосся крізь пальці, до вишуканого шкрябання нігтів на шкірі голови.

– Чому ти зупинилася? – запитала Ейва.

Беатріс почула ніжну вразливість в її голосі. Вона відразу захотіла заспокоїти її, побачивши її стиснуті губи.

– Ти спантеличуєш мене, – сказала Беатріс. – Чесно кажучи, завжди так було.

– Це добре, чи погано?

Беатріс зітхнула. Якби Ейва тільки знала, скільки безсонних ночей молитов і душевних пошуків їй знадобилося, щоб відповісти собі на це просте запитання.

– Це добре, – сказала вона. – Я хочу цього, з тобою. Сьогодні ввечері. Але ми маємо час. – Вона простягнула руку до Ейви й знадобилась секунда, щоб приборкати свою нервозність, заправивши пасмо волосся їй за вухо. – Я хочу провести час з тобою. Якщо… якщо ти теж цього хочеш.

Ейва здригнулася, і це було так, ніби вся її броня, з якою вона повернулася з іншого царства, майже зникла. Під нею відчувалася тиха втома. Раніше Беатріс помітила цей спалах за столом зустрічей, коли Ейва зверталася до сестринства, але тепер це було так само різко, як і журба на її обличчі.

Ейва взяла її руку й знову підняла до верхнього ґудзика сорочки. – Я хочу цього, – сказала вона.

Беатріс дозволила іншій руці опуститися вниз і, розстібуючи кожен ґудзик, усвідомила, що ця Ейва в більшості була поза її захистом. Не так давно вона створила собі мету повністю пов’язану з Черницею-Воїном. Тренувати її. Готувати її. Тепер потреба в цьому відпала.

Розстібнувши останній ґудзик, Беатріс скинула сорочку з Ейви. Під нею вона була оголена, і Беатріс затамувала подих від краси. Тепло пролилося її тілом, а комір навколо шиї тепер здавався надто тугим. Вона прокреслила свою відданість уздовж її ребер до шрамів на животі, і в затримці дихання, і тому, як напружуються м’язи під рукою, Беатріс знайшла новий спосіб служити.

Вона підвела Ейву до подушок.

– Можу я також тебе побачити? – запитала Ейва.

Беатріс підняла руки до свого коміра. Вона намацала першого ґудзика, та Ейва затримала її своїми пальцями.

– Дозволь мені, – промовила вона.

Беатріс кивнула.

Ейва роздягала її з кропітливою щирістю, після чого, обережно склавши сорочку навпіл, поклала її на тумбочку.

– Вау, – сказала Бестріс. – Ти справді змінилася.

Ейва засміялася, залоскотавши її шию. Беатріс вклала Ейву, послабивши ремінь на поясі, а та в свою чергу припідняла стегна. Беатріс повторила за нею, вже впевненіше роздягаючись аж до спідньої білизни, як і Ейва.

Вона вмостилась на її стегнах.

– Господи, Беа, – сказала Ейва. Її погляд, повний бажання, залишав пекучий слід від шиї до грудей і стегон. Беатрис придушила бажання прикритись і дозволила Ейві розглядати себе. Вона дозволила собі насолодитись натурою Ейви – віялом темного волосся на подушці та м’яким, делікатним вигином її шиї та грудей. Її настільки вразило, мов з силою церковного дзвону, те, як сильно вона могла боліти, коли дозволяла собі хотіти.

Коли Ейва закріпила її стегна, Беатріс повернулася до шрамів, торкаючись їх кінчиками пальців. Ще раз проводячи через її ключицю та груди, потім вниз по грудях до двох вертикальних шрамів на животі. Ще тиждень тому вона затискала ці рани, відчувала гарячі уламки дивініуму під її руками. Тепер вона з усією своєю відданістю намічала їх кордони, спочатку руками, а потім ротом. Вона обережно поводилася з Ейвою, досліджуючи далі, намагаючись знайти кожну крихітну плямку між краєм стегна та верхньою частиною коліна, допомігши Ейві лягти на живіт, і відчувши під долонею тепле сяйво ореола. Сонце нарешті сіло, але вони не говорили про те, як ореол освітлював кімнату навколо них.

Беатріс нахилилася вперед, щоб торкнутися губами потилиці Ейви, шиї, ніжних виступів її лопаток. Вона рухалась вниз, натискаючи великими пальцями на дві впадини, що вкраплювали її спину з обох боків хребта. Вона примарно торкнулась губами між ними. Акт реституції. Не за помітки шрамів на Черниці-Воїні, а за Ейву Сільву, яка завжди, завжди заслуговувала на те, щоб відчувати себе коханою.

Ейва під нею вібрувала. Вона стиснула одну руку, і коли Ейва піднесла її до губ, її поцілунок тремтів.

Беатріс повернулася назад до Ейви. Притулившись до жасминового запаху її волосся, вона побачила, як на її щоці сохнуть доріжки від сліз. Беатріс швидко зісковзнула з Ейви й примостилася поруч з нею.

– Ейво?

Беатріс вплела пальці в її волосся.

– Обіцяю, що це були хороші сльози, – сказала Ейва притискаючись ближче. – Ти просто… так багато зараз.

Беатріс перекинула свою ногу через ногу Ейви й притягнула до себе. Вона спочатку поцілувала сліди від сліз, а потім торкнулась краєчка її рота. Ейва жадібно повернула лице до поцілунку, і вони знову засвітилися разом. Навіть найкоротший дотик язиком був для Беатріс полум’ям, і вона застогнала; смак Ейви, певно, був чимось небесним.

Надворі сутінки переходили в ніч, і поки вони лежали, переплетені під місячним сяйвом і ковдрою прохолодного вітерця, Беатріс вела, щоб Ейві не довелося цього робити. Вона перевернула Ейву на спину й повністю роздягла її. Потім вона скерувала Ейву, щоб та тримала її за стегно, і це був весь дозвіл необхідний Ейві, щоб відчувати її, потягнути її, схопити.

Коли Беатріс торкалася і дозволяла торкатися себе, вона думала про Швейцарію. Про озера й гори, про те, якби вона могла залишитися з Ейвою в тому барі, їх квартирі, й бути щасливими. Тепер у цій таємниці не було ніякої отрути. Ніякої взагалі. Тепер вона просто почувалася п’яною від цього. І з кожним поцілунком, кожним доторком вона пила, пила й пила Ейву. Наче вона тримала ту саму краплю лимона в просторі за вухом або впадинці між грудьми.

Вона слідувала пальцями за цією солодкістю, доки не дійшла до внутрішньої частини стегна. Вони застигли на одну напружену секунду: Ейва, куля в стволі дробовика, цілком зфокусувавшись на ній.

– Казатимеш мені, що тобі подобається, добре? – запитала Бестріс.

– Добре, – віповіла Ейва.

Ейва підняла руку вище, і будь-який трепіт, який, на думку Беатріс, вона могла б відчути, був другим, третім, четвертим після божественності, яку вона відшукала між ніг Ейви. Мабуть, це був якийсь неспокійний сон. Мабуть, вона надто працювала в бібліотеці Cat’s Cradle, і зараз з’явиться Каміла, розбудить, м’яко поштовхуючи, і відправить спати.

Беатріс викинула цю думку з голови. Ні, Ейва була тут. Ейва була тут, справжня й тремтяча під нею. Вона світилася й вимагала більшого.

Беатріс занурилася всередину Ейви й уявила, що знайшла дім у вулкані. Тертя їх тіл, що гойдаються передбачаючи землетрус; їі збите серцебиття вибухає з силою вулкана Тейде.

Беатріс тисла сильніше, глибше, швидше, підлаштовуючись під темп її Черниці-Воїна. Ейва взвизгнула. Її очі розплющилися, і Беатріс прогнулася; не було нічого більш обеззброюючого, більш захоплюючого, ніж спостеріга за Ейвою у її піку насолоди. У такій вишуканій нестримнаності. Беатріс відчула полум’я її власної потреби, мов розплавлена лава, що швидко стікала скихом гори.

Її голос надломився у стогоні. – Ейво.

Ейва схопила ії за шию. Її стегна підіймалися й опускалися, а темп її тихих зітхань відповідав стаккато. Беатріс припіднялася поряд з Ейвою, що так відчайдушно вчепилася в неї, що Беатріс поклялася, що відчуває плин років під її нігтями. Вона відчувала себе такою розкутою. Вільною. І тоді щось тріснуло в погляді Ейви, щось святе, те, чого Беатріс ніколи раніше не могла засвідчити. Вона не зупинилась; натомість вона вела Ейву все вище й вище вздовж цієї тріщини, і коли Ейва прийшла, ореол не просто світився, він співав.

Кохання линуло крізь неї, мов золото. Всередині вона світилася разом з ним.

Виявилося, що дивитися на приголомшливе повернення на землю було таке ж хвилююче. Ореол ледь потьмянів, а Беатріс вже не терпілося побачити його сяйво знову. Кохати Ейву знову й знову. Вона спускалася нижче по блискучих грудях, відчуваючи смак солі на язику, і зупинилася лише діставшись впадинки пупка.

Вона запитально підвела очі.

Ейва витріщилась на неї у відповідь. Перехоплюючи погляд. Повною хаосу.

– Ти впевнена? – запитала Ейва.

Беатріс вмостилася на животі. Вона поцілувала внутрішню частину стегна, а потім найніжніший, грайливий укус.

Ейва підняла брови, недовірливо й радісно. – До кого ж це я повернулася? – запитала вона.

Якщо в її усмішці, посланої у відповідь, й була пустотливість, вона, мабуть, застала Ейву зненацька. Але жодна з них ніколи раніше не зустрічала Беатріс, яка б дозволяла собі вільно кохати.

Можливо, вона здивує їх обох.