Місячне марево

Глибока, темна ніч надворі.

Ворони наче скажені, клекочуть вже другу годину.

В ліжку лежить і тремтить мале дівча. Саме сьогодні її мами вдома немає.

Сьогодні, місяць в височині набув майже червоного кольору. Через це, ті місця, до яких його тьмяне світло все ж дісталося, огорнула така ж червона пелена.

Ще в день дівчинка намагалася вмовити матір залишитись, не йти нікуди. Та мама лиш ніжно цілувала дитя, і повторювала, що ніч пройде так швидко, наче її й не було,а вранці, вони знову зустрінуться.

*

Стрілки годинника, що висить на стіні, ліниво перевалили за третю ночі. З-під ковдри, виглянули маленькі оченята, і почали жваво бігати по кімнаті. Згодом, виглянув маленький носик, а слідом й все лице.

Мала прислухалася до звуків в кімнаті і за вікном. Начебто тихо.

До цього часу місячне марево огорнуло всю спальню тьмяним, червоним світлом. Все здавалося інакшим.

Тиша навколо дівчинки аж ніяк не заспокоїла її, навпаки, їй подумалось, що було б краще, якби ті ворони до сих пір каркали за вікном.

Ситуація назовні не потішила малу, тож вона прийняла рішення повернутися під ковдру, і дочекатися ранку там.

Мало-помалу, змучена дитина задрімала. Та відпочити їй вдалось зовсім трошки.

На підлогу, з гуркотом впала її улюблена лялька.

Лялька була на зріст майже така, як сама дівчинка. Малій подобалося уявляти ляльку своєю подругою, поводитись як зі справжньою людиною. А ще, дівчинка називала ляльку Сонею.

Отже, Соня з гурком впала з крісла, на яке її посадила до цього мала.

Звичайно дитина злякалася, і спросоння не зрозуміла що відбувається. Потираючи очки, дівчинка намагалася прокинутися.

Коли очі малої пристосувалися до темряви, вона побачила свою улюблену ляльку на підлозі. Лялька сиділа, лицем до її ліжка – це дуже здивувало дівчинку.

Десь хвилину посидівши, мала встала, і підійшла до ляльки. Чомусь, страх відступив, їй більше не страшно, її не лякає червонуватий місяць угорі, не лякає те місячне марево, яким досі огорнута її кімната.

Її увага зосереджена лиш на улюбленій іграшці.

Мала положила Соню в ліжко, поряд з собою. От так і заснула.

*

Вже скоро світанок. Соня не зімкнула очей, охороняючи свою господарку. А чи могла вона заснути? Її очі не закриваються, вони завжди відкриті, вона завжди спостерігає.