Розділ 2

                           Розділ 2

Ранок. Вже чутно як вулицею мчать автомобілі, веселі бесіди людей що проходять повз багатоповерхівки, відчувається запах кави з кавʼярні навпроти. Цю ідилію порушує звук будильнику на телефоні та гавкіт невеликої собачки Чуї, породи кокер-спанієль, який був на перетримці у Дазая.

-Та скільки можна гавкати на всю квартиру! Закрий рота чортова псина! -Гаркнув Дазай та кинув в собаку подушкою. Схоже його ранок почався не дуже весело. Вставши з ліжка кароокий хлопець вимкнув будильник і пішов приводити себе в порядок. Сьогодні було важливе завдання від Морі. Відкривши холодильник Дазай зрозумів що вже декілька днів не проводив вдома і в його холодильнику повісилася миша.

Насипавши корму собаці, він знайшов у шухляді якесь печиво.

-Робити нічого, я з голоду померти не хочу. -З цими словами Дазай зʼїв цілу пачку.

Телефон почав гудіти, із набитим ротом шатен відповів на дзвінок.

-Дазай, доброго ранку. Я сподіваюся що ти не забув що сьогодні вирушаєш на завдання з Чуєю. -Сказав Морі, явно очікуючи на позитивну відповідь.

-Доброго ранку. Звісно, коли приїхати? -Відповів хлопець.

-О 9 в мене в офісі з Чуєю, без запізнень. -Морі повісив трубку.

Глянувши на годинник Дазай почав кидатися по квартирі у пошуках документів які мав передати Кунікіді. Знайшовши їх він одягнувся як зазвичай у діловому стилі. Весь одяг був чорним, окрім білої сорочки. Перед виходом Дазай наказав собаці сидіти тихо.

-Лікер, ще одна витівка і нас випруть звідси вдвох! До речі, що це в тебе в зубах? -сказав шатен коли побачив свій темно-синій браслет в роті собаки. -Ану віддай! Якщо ти з ним щось зробиш, я тобі вуха повідриваю! Хоч ти і милий, але я впевнений що Чуя тебе не виховує. -саркастично сказав Дазай перед тим як покласти браслет на верхню полицю, щоб пес знову його не дістав.

Зайшовши в гості до Чуї і покликавши його поїхати разом, обидва рушили до Морі. Рівно о 9 постукавши в кабінет вони зайшли і отримали вказівки від Боса.

-Ваша робота знешкодити бомбу в одному з кораблів з нашими дорогоцінностями. Поспішайте. -Наказ Морі.

Хлопці поїхали в назначене місце, дорогою Дазай почав говорити:

-Чуя, коли ти вже забереш свою собаку!? Твій Лікер вже дістав гарчати кожен ранок! Я бачу який хазяїн, такий і пес. Хоча його руда морда нагадує мені про тебе.

-Ти ж знаєш що я зараз не можу. Коли закінчиться ремонт я його заберу, зараз немає сенсу, він може щось наробити. А що ти сказав що Лікер схожий на мене? Ти зрівнюєш мене з собакою!? -Гаркнув Чуя у відповідь.

Розмови закінчилися і хлопці прибули на місце. Дазай помітивши людей на кораблі сказав Чуї і вони почали розробляти план дій. В цей момент почався бій. Людей було близько 8, всі озброєні. Чуя використавши гравітацію жбурнув великий шматок заліза в трьох. Кров розлетілася по підлозі, деякі кінцівки людей впали у воду. Дазай взяв на себе інших, коли ті почали стріляти в спину, але Чуя встиг прикрити шатена.

-Придурок! Слідкувати треба!

-Дякую Чуя.

Діставши пістолет Дазай застрелив деяких, залишилося двоє. Хлопці побігли шукати бомбу, адже до її вибуху залишилося декілька хвилин. Бобма виявилася в одному з контейнерів.

-Я беру людей на себе, а ти знешкоджуй бобму! -Крикнув Чуя, щоб той його почув. Шатен впорався за лічені хвилини, а люди вже давно були розчавлені рудим.

-Це було важко.. -втомлено сказав Дазай.

-Не хочу цього казати, але я погоджуюсь з тобою. -відповів Накахара.

-Нічого собі! Невже Чуя навчився нормально говорити з людьми?)

-Закрий рота.

*****

Майже ніч. На кожному кроці світять вуличні ліхтарі. Магазини та кафе вже починають закриватися. На вулицях вже нікого немає. Тільки з одного провулку лунають крики.

-ВІДПУСТІТЬ МЕНЕ -З усіх сил кричала Лін, коли її руки за спиною держав високий блондин у сірому капелюсі, поки інший з шрамом на шиї рився в сумці дівчини.

-Чорт! У цієї дівчисько нічого немає! -Кричав брюнет.

-Ти знаєш де зараз Дазай Осаму і Чуя Накахара? -Рявкнув блондин стискаючи руки Лін ще міцніше.

-Я не знаю хто вони! Чесно вам кажу, я вперше чую про них!

-Брешеш! -Закричав брюнет і вдарив дівчину по лицю.

-Якщо ти зараз нам не розповіси все що знаєш, лежатимеш без пульсу! -Пригрозив один з чоловіків штовхнувши Лін на землю і вдаривши ногою.

-Але я правда не знаю хто вони!! -Продовжувала кричати дівчина.

Чоловікам набридло витягувати інформацію з людини, яка все одно мовчить, тому вони вирішили познущатися з неї. Почали бити її ногами поки та лежала на землі. А потім знайшли мотузку і вирішили привʼязати Лін до стовпа щоб продовжити знущання. Дівчина кричала, але здавалося її більше нічого не врятує.

Удар в живіт. Удар в груди. Щось хрустнуло, здається ребра.

Чуя і Дазай йшли в тишині повз провулків і рудий почув якесь метушіння на одному з них, він пішов подивитися що відбувається так пізно вночі під світлом ліхтарів. Нічого не сказавши напарнику, Чуя пішов до провулку, а Дазай пішов за ним. Декілька хвилин вони йшли мовчки коли крики ставали гучнішими. Лін з останніх сил кричала слова допомоги. Здається сили вже закінчуються.

Помітивши дівчину в крові юнаки кинулися туди. Чуя використав гравітацію і притиснув чоловіків до стіни, поки Дазай розвʼязував руки Лін.

-Що тут в біса коїться!? -Почав кричати Накахара, на що блондин лише усміхнувся.

-Не пам’ятаєте, хлопці?) -Сказав другий з чоловіків з жорстокою посмішкою на обличчі. -Ми давно вас шукали, здається ви просто впали нам під ноги! -Чоловіки почали сміятися.

Обличчя юнаків побліднішало. Це були люди, у який два роки тому напарники вкрали компромат, через який їх компанія потрапила до вʼязниці.

-Нарешті ми зможемо покінчити з вами! -Закричав Чуя і розчавив чоловіків гравітацією. Кров забруднила одяг всіх, навіть Лін, яка через біль не могла встати.

Від виду крові та органів на землі дівчина крикнула і заплющила очі.

-Що, не звикла? -сказав Чуя нахилившись до неї. -Як тебе звати?

-Я..Лін -Тремтячим від шоку голосом відповіла зеленоока.

-Я Дазай, а це Чуя. Тобі допомогти? Здається хлопцям було шкода дівчину.

-Де ти живеш? Я можу тебе провести. -Продовжив Дазай.

-Вже ніде..-Сказала Лін, намагаючись встати з землі, але в неї було безліч ран, через які було надзвичайно боляче рухатися.

-Чуєш, Лін. У нас в Портовій Мафії є медпункт, ми можемо відвести тебе туди, навряд вночі тебе приймуть в лікарню. -Сказав Чуя. Його погляд привернув браслет на її руці. Він схопив її руку і голосно запитав.

-Що це? Звідки воно в тебе?? -Сказав рудий показуючи що в нього такий самий браслет. Здається Накахара почав згадувати події 8-річної давнини.

-Чуя! Не торкайся її, ти не бачиш що вона навіть встати не може?

Дазай допоміг Лін встати.

-Це твоє? -Запитав рудий вказуючи на сумку на рюкзак.

-Так.. забери будь ласка. -Відповіла дівчина.

Чуя забрав речі Лін і вони втрьох в тиші попрямували до Портової Мафії.